Постанова № 21492719, 31.01.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 січня 2011 року 2а-339/10/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Панченко Н. Д., при секретарі судового засідання Малихіні Д.Ю., за участю представників сторін

від позивача: не зявився,

від відповідача 1: Норець В.М.,

від відповідача 2: Грінцова Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом дочірнього підприємства фірма «Еко-Пак»

доКагарлицької обєднаної державної податкової інспекції у Київській області, Державної податкової адміністрації у Київській області

провизнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Еко-Пак»(надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Кагарлицької обєднаної державної податкової інспекції у Київській області (надалі Кагарлицька ОДПІ), Державної податкової адміністрації у Київській області (надалі ДПА у Київській області), з урахуванням уточнених позовних вимог про: визнання протиправними дії щодо винесення ДПА у Київській області рішення від 25.11.2008 «Про проведення позапланової виїзної перевірки дочірнього підприємства фірми «Еко-Пак»та скасування його у повному обсязі; визнання протиправними дії Кагарлицької ОДПІ про прийняття рішення про проведення позапланової виїзної перевірки дочірнього підприємства фірми «Еко-Пак», скасування наказу Кагарлицької ОДПІ від 26.11.2008 № 249 «Про проведення позапланової перевірки»та направлення на перевірку від 26.11.2008 № 244; скасування податкових повідомлень рішень Кагарлицької ОДПІ від 31.12.2008 № 0007302301/0 про донарахування податкових зобовязань по податку на прибуток у розмірі 322504, 40 грн. (в тому числі за основним платежем 221106, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 101398,40 грн.) та від 31.12.2008 № 0007312301/0 про донарахування податкових зобовязань по податку на додану вартість на суму 790122, 00 грн. (в тому числі за основним платежем 526748, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 263374, 00 грн.);

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на порушення Кагарлицькою ОДПІ та ДПА у Київській області порядку призначення та умов проведення позапланової виїзної перевірки, оскільки така може здійснюватися виключно на підставі рішення суду.

Крім цього, позивач стверджує про відсутність порушення ним вимог податкового законодавства, а саме положень статті 3, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3, підпункту 5.6.1 пункту 5.6, підпункту 5.7.1 пункту 5.7, пункту 5.9 статті 5, статті 10, підпункту 12.1.5 пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР (надалі Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств») та пунктів 1.3, 1.4 статті 1, підпункту 3.1.3 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1, пункту 4.2 статті 4, пунктів 6.1, 6.2 статті 6, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі Закон України «Про податок на додану вартість»), а тому вважає рішення від 31.12.2008 № 0007312301/0 та № 0007302301/0 незаконними і такими, що підлягають скасуванню.

Позивач у судове засідання 31.01.2011 не зявився. Водночас, матеріали справи містять письмове клопотання представника позивача про розгляд справи за його відсутності.

Кагарлицька ОДПІ та ДПА у Київській області позов не визнали, заперечення надали суду у письмовій формі та просили суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень вказали, що оскаржувані рішення прийняті з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки вони діяли в межах повноважень, наданих їм законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представники Кагарлицької ОДПІ та ДПА у Київській області у судовому засіданні 31.01.2011 заперечували щодо задоволення позовних вимог з підстав, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, 17 листопада 2008 року відповідно до наказу Кагарлицької ОДПІ № 235 «Про проведення службового розслідування»(а.с. 108) було створено комісію для проведення службового розслідування щодо службових осіб Кагарлицької ОДПІ, які проводили планову документальну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.03.2008.

У звязку з цим, на підставі рішення начальника ДПА у Київській області від 25.11.2008 «Про проведення позапланової виїзної перевірки дочірнього підприємства фірми «Еко-Пак», наказу начальника Кагарлицької обєднаної державної податкової інспекції у Київській області № 249 від 26.11.2008 та направлення на перевірку від 26.11.2008 № 244 у період з 26.11.2008 по 16.12.2008 з урахуванням продовження термінів проведення перевірки відповідно до наказу Кагарлицької ОДПІ від 10.12.2008 № 258, проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання ним вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.03.2008.

За результатами перевірки складений акт від 23.12.2008 про результати позапланової виїзної перевірки дочірнього підприємства фірми «Еко-Пак»(код за ЄДРПОУ 25301582) з питань дотримання ним податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.03.2008 № 339/23-1/25301582 (надалі Акт перевірки).

На підставі висновків Акта перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення рішення Кагарлицькою ОДПІ від 31.12.2008 № 0007302301/0 про донарахування позивачеві податкових зобовязань по податку на прибуток у розмірі 322504, 40 грн. (в тому числі за основним платежем 221106, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 101398,40 грн.) та від 31.12.2008 № 0007312301/0 про донарахування податкових зобовязань по податку на додану вартість на суму 790122, 00 грн. (в тому числі за основним платежем 526748, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 263374, 00 грн.).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 4 грудня 1990 року № 509-XII (надалі Закон України «Про державну податкову службу в Україні»), органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати контроль, окрім іншого, за додержанням валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності.

Порядок проведення позапланових перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), регламентовано положеннями статті 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», зокрема, у разі, коли вищестоящий орган державної податкової служби в порядку контролю за достовірністю висновків нижчестоящого органу державної податкової служби здійснив перевірку документів обов'язкової звітності платника податків або висновків акта перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом, та виявив їх невідповідність вимогам законів, що призвело до ненадходження до бюджетів сум податків та зборів (обов'язкових платежів).

Позапланова виїзна перевірка в цьому випадку може ініціюватися вищестоящим органом державної податкової служби лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб нижчестоящого органу державної податкової служби, які проводили планову або позапланову виїзну перевірку зазначеного платника податків, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу;

Відповідно до часини шостої статті 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених у частині шостій статті 11-1 цього Закону.

Тобто, позапланова виїзна перевірка здійснюється на підставі виникнення обставин, викладених у цій статті, за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом.

Умови допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення планових та позапланових виїзних перевірок визначені статтею 11-2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Так, посадові особи органу державної податкової служби вправі приступити до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання платнику податків під розписку:

1) направлення на перевірку, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державної податкової служби, мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державної податкової служби, які проводитимуть перевірку. Направлення на перевірку є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державної податкової служби, скріпленого печаткою органу державної податкової служби;

2) копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки, в якому зазначаються підстави проведення позапланової виїзної перевірки, дата її початку та тривалість.

Ненадання цих документів платнику податків або їх надання з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки.

Як вбачається із змісту Акта перевірки та матеріалів справи, перевірка проводились з відома та в присутності виконуючого обовязки директора Зеленої Г.І. та уповноваженого представника ОСОБА_4, на підставі направлень на перевірку від 26.11.2008 № 244 та від 10.12.2008 № 253, які були отримані керівником підприємства, про що свідчить його підпис на них; на підставі наказів на проведення позапланової перевірки та її продовження від 26.11.2008 № 249, від 10.12.2008 № 258 (том І а.с. 112-115).

Поряд з цим, як вбачається із Акта перевірки та не було спростовано позивачем, ним перевіряючим були надані всі необхідні документи для проведення перевірки, а отже допущено до перевірки.

Оцінюючи фактичні дані, наявні матеріали справи у їх сукупності (факт проведення службового розслідування щодо посадових осіб нижчестоящого органу державної податкової служби, які проводили планову виїзну перевірку позивача, наявність наказу про проведення позапланової перевірки позивача), а також факт допуску працівників податкового органу до проведення перевірки, надання всіх необхідних документів для її проведення, суд дійшов висновку, що недотримання порядку проведення перевірки суб'єкта господарської діяльності є підставою виключно для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення планової або позапланової виїзної перевірки. Водночас, наявність такого порушення за своїми правовими наслідками жодним чином не спростовує висновків Акту перевірки, що складений за результатами їїпроведення.

А відтак, позовні вимоги про визнання протиправними дій щодо винесення ДПА у Київській області рішення від 25.11.2008 «Про проведення позапланової виїзної перевірки дочірнього підприємства фірми «Еко-Пак»та скасування його у повному обсязі; визнання протиправними дій Кагарлицької ОДПІ про прийняття рішення про проведення позапланової виїзної перевірки дочірнього підприємства фірми «Еко-Пак», скасування наказу Кагарлицької ОДПІ від 26.11.2008 № 249 «Про проведення позапланової перевірки», є такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про скасування направлення на перевірку від 26.11.2008 №244, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Суд звертає увагу сторін на ту обставину, що оскаржуване направлення на перевірку від 26.11.2008 № 244 є похідним документом, який виданий на підставі наказу від 26.11.2008 № 249 «Про проведення позапланової перевірки»та за своєю суттю конкретизує мету перевірки, її тривалість та склад перевіряючих, не містить владних (розпорядчих) приписів щодо позивача, а отже, не є рішенням субєкта владних повноважень в розумінні приписів статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що провадження у справі у частині позовних вимог про скасування направлення на перевірку від 26.11.2008 № 244 підлягає закриттю.

Щодо позовних вимог про скасування податкових повідомлень рішень від 31.12.2008 № 0007302301/0 про донарахування податкових зобовязань по податку на прибуток на суму 322504, 40 грн. (в тому числі за основним платежем 221106, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 101398, 40 грн.) та від 31.12.2008 № 0007312301/0 про донарахування податкових зобовязань по податку на додану вартість на суму 790122, 00 грн. (в тому числі за основним платежем 526748, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 263374, 00 грн.), суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 12.1.5 пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що виявилось у заниженні у І кварталі 2008 року валових доходів у розмірі 219336, 00 грн.

В обґрунтування наявності виявленого порушення відповідач зазначив, що у І кварталі 2008 кредиторська заборгованість у сумі 219336, 00 грн. за товари (просо), отримані позивачем від ТОВ «Торгове діло», набула статусу безповоротної фінансової допомоги у звязку з тим, що 23.01.2008 було скасовано реєстрацію цього товариства. У ліквідаційному балансі ТОВ «Торгове діло», що затверджений рішенням суду, дебіторська заборгованість позивача у розмірі 219336, 00 грн. не значиться. Тому, не віднесення цієї суми позивачем до валових доходів у вказаному періоді є порушенням підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 12.1.5 пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Як вбачається з Акту перевірки та не заперечується позивачем, станом на 31.03.2008 у нього обліковувалася кредиторська заборгованість у розмірі 219336, 00 грн., яка виникла відповідно до договору купівлі - продажу від 30.04.2007 № 475, укладеного між позивачем та ТОВ «Торгове діло», у звязку з відвантаженням 26 тонн проса вартістю 219336, 00 грн. Матеріали справи містять також Довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців з якої вбачається, що з 23.01.2008 припинено державну реєстрація ТОВ «Торгове діло»у звязку з визнанням його банкрутом.

Водночас, відповідач не надав суду належних та достатніх доказів того, що у І кварталі 2008 позивач знав, або повинен був знати про припинення свого господарського зобовязання у сумі 219336, 00 грн. у звязку із скасуванням державної реєстрації ТОВ «Торгове діло». При цьому, суд звертає увагу сторін на ту обставину, що відсутність у ліквідаційному балансі ТОВ «Торгове діло»обліку дебіторської заборгованості позивача у розмірі 219336, 00 грн. само по собі не означає припинення такого господарського зобовязання, оскільки, відповідачем не доведено суду відсутності факту заміни кредитора за цим зобовязанням відповідно до положень статті 512 Цивільного кодексу України.

Положеннями Цивільного кодексу України визначений строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Так, в силу положень частини пятої статті 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Відповідно до підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора; сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Відповідач не навів жодного обґрунтування, яке може бути оцінено судом та використано в якості доказу, що кредиторська заборгованість позивача у сумі 219336, 00 грн. у І кварталі 2008 року набула статусу безповоротної фінансової допомоги у розумінні положень підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», або що у цьому періоді настала одна із подій, передбачених підпунктом 12.1.5 пункту 12.1 статті 12 цього Закону.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем надано невірну оцінку фактам, повязаними із взаємовідносинами позивача та ТОВ «Торгове діло», неправильно застосовано норми підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 12.1.5 пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а відтак позовні вимоги про скасування податкового повідомлення рішення від 31.12.2008 № 0007302301/0 в частині податкових зобовязань по податку на прибуток в розмірі 71284, 20 грн. (в тому числі за основним платежем 54834, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 16450,20 грн.) є такими, що підлягають задоволенню.

Оскільки, твердження відповідача про завищення позивачем у ІІ кварталі 2007 року валових витрат у сумі 182780, 00 грн. ґрунтуються на тому, що товар отриманий позивачем відповідно до договору купівлі - продажу від 30.04.2007 № 475, укладеного з ТОВ «Торгове діло», є безповоротною фінансовою допомогою та беручи до уваги те, що судом встановлено безпідставність такого твердження, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині скасування нарахованого податкового зобовязання з податку на прибуток внаслідок завищення позивачем у ІІ кварталі 2007 року валових витрат у сумі 182780, 00 грн. за господарською операцією з ТОВ «Торгове діло», є такими, що підлягають задоволенню.

Крім цього, суд звертає увагу сторін на ту обставину, що відповідачем був наданий розрахунок фінансових санкцій до акта документальної перевірки по підприємству ДПФ «Еко - Пак», зокрема, з податку на прибуток по ТОВ «Торгове діло»(том ІІ а.с. 214). Відповідно до вказаного розрахунку, сума недоплати, що виникла у звязку із виявленим правопорушенням, становить за основним платежем 47195, 00 грн. а нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 33036,50 грн.

Водночас, розмір встановленої законодавством ставки податку на прибуток складає 25% від бази оподаткування, що визначена відповідачем у розмірі 182780, 00 грн. і, відповідно, зобовязання позивача з цього податку становлять суму 45695,00 грн. А відтак, має місце порушення відповідачем правильності розрахунку податкових зобовязань позивача з податку на прибуток та, як наслідок, застосованих штрафних (фінансових) санкцій.

Стосовно твердження відповідача про порушення позивачем положень пункту 5.2 та підпункту 5.3.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого позивачем завищено валові витрати по господарським операціям з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, який здійснював пасажирські перевезення працівників позивача без відповідних підтверджуючих документів, а саме: - ліцензії, що дає дозвіл на проведення транспортних перевезень, детального розрахунку акту виконаних робіт, суд зазначає наступне.

01 січня 2005 року позивач уклав договір на пасажирські перевезення з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, який протягом 2005 -2008 років надавав послуги з пасажирського перевезення працівників позивача до та з місця роботи і отримав за цей період суму винагороди у розмірі 476306, 00 грн.

Водночас, як встановлено судом та не заперечувалось сторонами, фізична особа-підприємець ОСОБА_5 всупереч вимогам статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»від 01.06.2000 № 1775 здійснював пасажирські перевезення працівників позивача без отримання відповідної ліцензії, що і стало однією із підстав для встановлення відповідачем порушення п.5.2. та п.п. 5.3.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

З урахуванням тієї обставини, що відповідач не заперечував реальності господарської операції позивача з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5, суд

звертає увагу сторін на приписи статті 227 Цивільного Кодексу України, які встановлюють, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Статтею 204 цього Кодексу встановлена презумпція правомірності правочину за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У матеріалах справи відсутні як докази щодо визнання у судовому порядку недійсним договору на пасажирські перевезення від 01 січня 2005 року, укладеного між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, так і доказів недійсності актів приймання передачі послуг за цим договором внаслідок їх невідповідності вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Тому, суд вважає, що відповідачем надано невірну оцінку існуючим фактам при встановленні порушення пункту 5.2 та підпункту 5.3.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Водночас, відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5 цієї ж статті Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно абзацу четвертого підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону - не пов'язано з веденням господарської діяльності та не підлягає включенню до валових витрат платника податку.

Оскільки, матеріали справи не містять доказів того, що поблизу місця роботи відсутні маршрути громадського транспорту та/або час початку (закінчення) руху транспорту не дозволяє працівникам своєчасно прибути на роботу (з роботи), суд вважає, що позивач, здійснюючи оплату послуг третьої особи з доставки своїх працівників на роботу, задовольняв їх особисті потреби і такі витрати не повязані із оплатою праці в розумінні положень пункту 5.6 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Суд не приймає до уваги посилання позивача на його обовязок здійснювати доставку на роботу працівників, встановлений колективним договором, як на підставу для віднесення своїх витрат по такій доставці до валових, оскільки наявність такого обовязку не може слугувати доказом звязку понесених витрат по доставці з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Таким чином, суд дійшов висновку про правомірне встановлення відповідачем порушення п.5.2. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» по господарським операціям з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 внаслідок чого позивачем завищено валові витрати на суму 476306, 00 грн., а отже, позовні вимоги про скасування податкового повідомлення рішення від 31.12.2008 № 0007302301/0 в частині податкових зобовязань по податку на прибуток в розмірі 169400,90 грн. (в тому числі за основним платежем 119077,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 50323,90 грн.) є такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно наявності фактів заниження позивачем податкового зобовязання по податку на додану вартість у розмірі 95260, 00 грн. на суму витрат на перевезення працівників позивача до місця роботи, суд зазначає наступне.

Податковий орган в акті перевірки прийшов до висновку, що забезпечення працівників підприємства безоплатним перевезенням до місця роботи є фактично операцією з поставки послуг за рахунок коштів підприємства (безоплатна передача) і тому податок на додану вартість при здійсненні цих операцій нараховується у порядку, визначеному пунктом 4.2 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

З такими висновками суд не погоджується виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 цього Закону встановлено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Відповідно до пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Відповідно до пункту 1.23 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" безоплатно надані товари (роботи, послуги) - товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що безоплатне забезпечення працівників підприємства доставкою до місця роботи передбачено вимогами Колективного договору № 260, укладеного між адміністрацією ДПФ «Еко-Пак»та профспілковим комітетом на 2006-2011 роки (том І а.с.166-176).

Статтею 10 Кодексу законів про працю України передбачено, що колективний договір укладається на основі законодавства.

Водночас положення частини третьої статті 13 Кодексу законів про працю України та статті 7 Закону «Про колективні договори і угоди»допускають можливість внесення в колективні договори умови, що поліпшують становище працівників порівняно з законодавством (надають додаткові трудові і соціально-побутові пільги працівникам, а також додаткові гарантії).

Такі умови колективних договорів є чинними. Вони не можуть вважатися такими, що суперечать законодавству.

На підставі аналізу наведених норм та враховуючи обставини справи в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що споживачем послуг з перевезення був позивач, а організований безоплатний проїзд працівників здійснений в межах трудового законодавства і не є поставкою товару без оплати чи операцією з безоплатної поставки товару в розумінні Закону «Про податок на додану вартість», оскільки здійснюється не в межах цивільного чи господарського обороту, а у зв'язку із врегульованим спеціальним законодавством трудових відносин між роботодавцем та працівником.

За таких обставин, суд дійшов висновку що позовні вимоги про скасування податкового повідомлення рішення від 31.12.2008 № 0007312301/0 в частині донарахування податкових зобовязань по податку на додану вартість на суму 142890, 00 грн. (в тому числі за основним платежем 95260,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 47630,00 грн.) є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо порушення позивачем п.7.4.1, 7.4.4., 7.4.5 статті 7 та п.1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», що виявилось у завищенні позивачем податкового кредиту за січень-лютий 2007 року у розмірі 214421, 00 грн. по господарським операціям з товариством з обмеженою відповідальністю «Тімірязівське», суд зазначає наступне.

Як встановлено актом перевірки та не заперечується позивачем, у період з лютого по квітень місяці 2007 року позивачем здійснювалась закупівля товарів: вугілля деревне, насіння гарбузове, плоди коріандру, горох, у товариства з обмеженою відповідальністю «Тімірязівське»загалом на суму 1286523, 82 грн., в тому числі податок на додану вартість - 214421, 00 грн.

Розрахунки за придбані товари здійснені позивачем у повному обсязі у період з 02.03.2007 по 22.06. у розмірі 20071286523, 82 грн., в тому числі податок на додану вартість 214421, 00 грн., що не заперечувалось відповідачем.

На підставі отриманих від товариства з обмеженою відповідальністю «Тімірязівське»податкових накладних на суму 1286526,82 грн. в тому числі ПДВ у розмірі 214421, 14 грн. (ст. 28, 29 Акту перевірки) позивачем сформовано податковий кредит у розмірі 214421, 14 грн. Як вбачається із змісту акта перевірки, перевіряючими не встановлено порушень положень підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»при оформленні податкових накладних, на підставі яких і був сформований вказаний податковий кредит.

Крім цього, відповідачем не надані суду докази на підтвердження тієї обставини, що відомості, які містяться в податкових накладних, отриманих від товариства з обмеженою відповідальністю «Тімірязівське», не відповідають дійсності, як доказів нездійснення самих операцій (відсутність факту перевезення та зберігання товару, неможливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, тощо).

Суду не надано також доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Поряд з цим, нормами Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Суд звертає увагу сторін на ту обставину, що сама тільки відмова товариства з обмеженою відповідальністю «Тімірязівське»від проведення зустрічних перевірок, ненадання пояснень і документів, які підтверджують взаємовідносини, зокрема, з позивачем, а також втрата цим товариством первинних бухгалтерських документів не може бути обґрунтуванням для встановлення порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

При цьому, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

З огляду на зазначене та беручи до уваги ту обставину, що під час перевірки, податковим органом підтверджено наявність первинних бухгалтерських документів позивача, проведення розрахунків та правильність відображення сум у складі його податкових зобовязань суд дійшов висновку, що твердження відповідача про завищення позивачем податкового кредиту за січень-лютий 2007 року у розмірі 214421, 00 грн. по господарським операціям з товариством з обмеженою відповідальністю «Тімірязівське»є безпідставними та необґрунтованим. А відтак, позовні вимоги про скасування податкового повідомлення рішення від 31.12.2008 № 0007312301/0 в частині донарахування податкових зобовязань по податку на додану вартість на суму 321631,50 грн. (в тому числі за основним платежем 214421,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 107210,50 грн.) є такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно виявленого відповідачем порушення позивачем п.6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до порушення положень підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та, як наслідок, заниження податкових зобовязань із податку на додану вартість на загальну суму 217067, 00 грн., суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з лютого по квітень 2007 року позивач, шляхом застосування інституту комісійної торгівлі, через ТОВ «Ліга-V»та ТОВ «Агронив»продав товар на загальну суму 1085333,80 грн. без ПДВ фірмі «INTERTRADE»LLC (Сполучені Штати Америки).

На підтвердження факту здійснення операції експорту проданого товару позивачем в ході перевірки надані вантажно - митні декларації (надалі - ВМД), перелічені на сторінках 24 -25 акту перевірки.

Згідно даних ВМД одержувачем товару є фірма »LLC (Сполучені Штати Америки) та він перетнув державний кордон України, про що вчинено напис про фактичне вивезення експортованих товарів за межі митної території України та засвідчено гербовою печаткою митного органу і підписом відповідальної особи.

Відповідно до пункту 6.2 статті 6 Закону України "Про податок на додану вартість" при експорті товарів застосовується ставка податку на додану вартість у розмірі 0 відсотків до бази оподаткування.

При цьому, товари вважаються вивезеними (експортованими) платником податку за межі митної території України в разі, якщо їх вивезення (експортування) засвідчене належно оформленою митною вантажною декларацією (підпункт 6.2.1 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Належно оформленою ВМД слід рахувати ВМД, коли вона заповнена у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 09.06.1997 № 574 «Про затвердження Положення про вантажну митну декларацію», Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 « 307 та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 24.09.1997 за № 443/2247 (з 29.08.2002 у редакції наказу Держмитслужби України від 18.04.2002 №207, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.05.2002 за № 462/6750), Порядку заповнення граф вантажної митної декларації відповідно до митних режимів експорту, імпорту, транзиту, тимчасового ввезення (вивезення), митного складу, магазину безмитної торгівлі, затвердженого наказом Державної митної служби України від 30.06.1998 № 380, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.07.1998 за №469/2909 та коли зазначені в ній дані є достовірними.

В матеріалах справи наявний лист Державної податкової адміністрації України (том ІІ а.с. 11) зі змісту якого вбачається, що Службою внутрішніх доходів США офіційно повідомлено про те, що фірма »LLC була створена в США, проте не отримувала коду платника податків, податкову звітність не подає та не має «фізичної»присутності в країні.

З огляду на наявність вказаного листа та беручи до уваги ту обставину, що у ході розгляду справи, позивачем не надано доказів на підтвердження іншого, суд дійшов висновку, що ВМД, які на думку позивача, підтверджують операції з експорту (вивезення) товарів, оформлені неналежним чином, оскільки не можливо встановити, що дані наведені у них є достовірними.

За таких обставин суд вважає, що відповідачем правомірно встановлене порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження позивачем податкових зобовязань із податку на додану вартість на загальну суму 217067, 00 грн. А відтак, позовні вимоги про скасування податкового повідомлення рішення від 31.12.2008 № 0007312301/0 в частині донарахування податкових зобовязань по податку на додану вартість на суму 325600,50 грн. (в тому числі за основним платежем 217067, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 108533,50 грн.) є такими, що не підлягають задоволенню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Водночас, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та приймаючи до уваги ту обставину, що відповідачем у ході розгляду справи доведено правомірність нарахування податкових зобовязань з податку на прибуток у розмірі 119077,00 грн. та, як наслідок, застосування штрафних фінансових санкцій на загальну суму 50323,90 грн., загалом - 169400,90; по податку на додану вартість у розмірі 217067,00 грн. та як наслідок застосування штрафних фінансових санкцій на загальну суму 108533,50 грн. Загалом - 325600,50 грн. а також те, що судом були створені усі необхідні умови для надання сторонами доказів з метою встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини першої статті 98 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою. Статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що грошовий розмір судових витрат, які повинні бути компенсовані, суд визначає за клопотанням однієї зі сторін. Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат сторонами суду не заявлено, у звязку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись статтями 69 - 71, 94, 160 - 165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський окружний адміністративний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

В частині позовних вимог щодо скасування направлення на перевірку від 26.11.2008 № 244 провадження закрити.

Скасувати податкове повідомлення рішення Кагарлицької обєднаної державної податкової інспекції у Київській області від 31.12.2008 № 0007302301/0 про донарахування податкових зобовязань по податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) у частині нарахування податкового зобовязання у розмірі 153103,50 грн. у тому числі за основним платежем 102029,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 51074,50 грн.

Скасувати податкове повідомлення рішення Кагарлицької обєднаної державної податкової інспекції у Київській області від 31.12.2008 № 0007312301/0 про донарахування податкових зобовязань по податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) у частині нарахування податкового зобовязання у розмірі 464521,50 грн. у тому числі за основним платежем 309681,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 154840,50 грн.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панченко Н.Д.

постанову складено у повному обсязі та підписано 04.02.2011