Постанова № 21492654, 23.12.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 грудня 2011 року Справа № 2а-4355/11/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Харченко С.В., при секретарі: Вітюк К.В., за участю:

представника позивача Кравцової А.С.,

представника відповідача Шепіла І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства «Контраст»

до

про Бориспільської обєднаної державної податкової інспекції Київської області

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Контраст»звернулось до суду з позовом до Бориспільської об`єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення від 16.09.2011 № 0010952320 та податкового повідомлення рішення від 16.09.2011 № 0010962320 в частині.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення рішення, якими позивачу визначено суму податкового зобов`язання та застосовано до нього штрафні (фінансові) санкції за платежами податок на додану вартість та податок на прибуток підприємства за порушення вимог податкового законодавства в частині завищення валових витрат та податкового кредиту у зв`язку з виконанням правочинів з придбання паливо мастильних матеріалів, які не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними, та внаслідок включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за податковими накладними, що отримані із запізненням, на думку позивача, прийняті відповідачем з порушенням норм матеріального права та не відповідають вимогам закону, висновки податкового органу відносно факту вчинення позивачем правопорушення є помилковими.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що посадові особи Бориспільської обєднаної державної податкової інспекції Київської області діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті відповідачем правомірно, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У судовому засіданні, призначеному на 23 грудня 2011 року, представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, наведених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство «Контраст»є юридичною особою та перебуває на податковому обліку в Бориспільській обєднаній державній податковій інспекції Київської області.

Позивач здійснює господарську діяльність, пов`язану, зокрема, з закупівлею та реалізацією паливо мастильних матеріалів. Зазначені обставини підтверджуються даними, наведеними у статуті Приватного підприємства «Контраст», затвердженого рішенням засновника від 12.01.2010 та зареєстрованого державним реєстратором Виконавчого комітету Бориспільської міської ради Київської області 14.01.2010 за № 13541050004001702.

Судом встановлено, що у липні серпні 2011 року посадовими особами Бориспільської обєднаної державної податкової інспекції Київської області, на підставі статті 77 Податкового кодексу України, проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання Приватним підприємством «Контраст»вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 31.03.2011.

За результатами перевірки складено акт від 01.09.2011 № 603/23-2/13706055 (далі акт перевірки), в якому зафіксовано ряд порушень позивачем вимог податкового законодавства.

Зокрема, податковим органом встановлено порушення позивачем вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що виявилось у завищенні валових витрат за IV квартал 2010 року на суму 530012 грн. 08 коп., I квартал 2011 року - на суму 495814 грн. 33 коп. та податкового кредиту за IV квартал 2010 року на суму 106002 грн. 42 коп., I квартал 2011 року - на суму 99162 грн. 87 коп. у зв`язку з виконанням правочинів з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп»паливо мастильних матеріалів, які не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними.

За таких обставин, податковим органом зроблено висновок про заниження позивачем суми податку на прибуток підприємства за IV квартал 2010 року у розмірі 132503 грн. 00 коп., I квартал 2011 року у розмірі 123954 грн. 00 коп. та податку на додану вартість за IV квартал 2010 року у розмірі 106002 грн. 42 коп., I квартал 2011 року у розмірі 99162 грн. 87 коп.

Бориспільською обєднаною державною податковою інспекцією Київської області також виявлено, що Приватним підприємством «Контраст», в порушення вимог підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, включено до складу податкового кредиту за серпень 2008 року березень 2009 року суми податку на додану вартість, сплачені позивачем у попередніх податкових періодах у складі ціни придбаних товарів (робіт, послуг), які підтверджені податковими накладними, отриманими із запізненням, внаслідок чого позивачем занижено суму податку на додану вартість за серпень 2008 року березень 2009 року у загальному розмірі 97316 грн. 46 коп.

Крім того, позивачем у період з III кварталу 2008 року по I квартал 2011 року до валових витрат виробництва та обігу віднесено не пов`язані з провадженням господарської діяльності підприємства витрати у розмірі 25091 грн. 00 коп., а саме: витрати на фінансування особистих потреб фізичних осіб, що є порушенням вимог підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР, підпункту 139.1.1 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України та призвело до заниження позивачем податку на прибуток підприємства за вказаний вище період на загальну суму 6272 грн. 75 коп.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення - рішення від 16.09.2011 № 0010952320 та № 0010962320, якими відповідно до приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України та пункту 7 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення»Податкового кодексу України, позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежами: податок на додану вартість у розмірі 378102 грн. 50 коп., з яких: 302482 грн. 00 коп. - за основним платежем; 75620 грн. 50 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями; податок на прибуток підприємства у розмірі 297313 грн. 25 коп., з яких: 262728 грн. 00 коп. - за основним платежем; 34585 грн. 25 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Під час судового розгляду справи представник позивача пояснив, що Приватним підприємством «Контраст»не оспорюються висновки податкового органу про порушення ним податкового законодавства щодо включення до валових витрат за III квартал 2008 року - I квартал 2011 року витрати у сумі 25091 грн. 00 коп., що не пов`язані з провадженням господарської діяльності підприємства.

Відтак, позивач не заперечує, що податкове повідомлення рішення Бориспільської обєднаної державної податкової інспекції Київської області від 16.09.2011 № 0010962320 в частині визначення Приватному підприємству «Контраст»суми податкового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємства у розмірі 7732 грн. 44 коп., з яких: 6272 грн. 75 коп. - за основним платежем; 1459 грн. 69 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями, відповідає вимогам законавства про оподаткування.

У ході судового розгляду справи судом встановлено відсутність між сторонами спору щодо правомірності нарахування позивачу суми податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємства у вказаному вище розмірі, і у суду не виникає сумніву щодо достовірності вказаних обставин.

Разом з тим, спірні правовідносини, що є предметом розгляду в межах даного позовного провадження, стосуються питання правомірності нарахування податковим органом податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємства у сумі 256455 грн. 25 коп. та податку на додану вартість у сумі 302482 грн. 00 коп., а також застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у зв`язку з самостійним визначенням контролюючим органом податкового зобов`язання за вказаними вище податками у загальному розмірі 108746 грн. 06 коп.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини у даній справі охоплюють період з 2010 року по вересень 2011 року, упродовж якого законодавче регулювання правил оподаткування зазнавало змін.

Так, обєкти, базу та ставки оподаткування податком на додану вартість, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення цього податку до бюджету до 1 січня 2011 року визначались Законом України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі Закон України № 168/97-ВР).

У свою чергу, порядок обліку, звітування та внесення до бюджету податку на прибуток підприємства до 1 квітня 2011 року визначався Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі Закон України № 334/94-ВР).

З 1 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України, який, зокрема, визначає порядок адміністрування податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

При цьому, відповідно до приписів пункту 1 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення»Податкового кодексу України, розділ III цього Кодексу, який визначає порядок справляння податку на прибуток підприємства, застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України № 334/94-ВР (у редакції , що була чинна до 01.04.2011), обєктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

При цьому, валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати)є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (пункт 5.1 статті 5 Закону України № 334/94-ВР).

Згідно з приписами пункту 2.1 статті 2 Закону України № 168/97-ВР (у редакції, що діяла до 01.01.2011), платником податку на додану вартість є будь-яка особа, яка: а) здійснює або планує здійснювати господарську діяльність та реєструється за своїм добровільним рішенням як платник цього податку; б) підлягає обовязковій реєстрації як платник цього податку; в) імпортує товари (супутні послуги) в обсягах, що підлягають оподаткуванню цим податком згідно з нормами цієї статті.

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 статті 1 Закону України № 168/97-ВР, податкове зобовязання це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом; податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Аналогічні положення щодо визначення податкового зобов`язання та податкового кредиту встановлено також підпунктами 14.1.179 та 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент проведення податковим органом перевірки) передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що підставою для нарахування відповідачем за IV квартал 2010 року та I квартал 2011 року податку на прибуток підприємства у розмірі 256455 грн. 25 коп. та податку на додану вартість у розмірі 205165 грн. 00 коп. є висновки податкового органу про нікчемність правочинів контрагента позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп», що здійснювались ним як покупцем так і постачальником товарів (послуг).

Відповідач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп» має усі ознаки фіктивного підприємства, а відтак діяльність вказаного суб`єкта господарювання та його контрагентів, у тому числі позивача, спрямована виключно на отримання податкової вигоди шляхом вчинення фіктивних правочинів.

Так, за даними системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України наявна невідповідність (відхилення) між сумою задекларованого податкового кредиту позивача за жовтень листопад 2010 року, січень та березень 2011 року, що сформований за рахунок правочинів з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп»товару, та сумами податкових зобов`язань вказаної юридичної особи.

Крім того, згідно з інформацією, отриманою Бориспільською обєднаною державною податковою інспекцією Київської області від Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва, на податковому обліку якої перебуває Товариство з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп», контрагент позивача за юридичною адресою не знаходиться, свідоцтво Товариства з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп» про реєстрацію платником податку на додану вартість 26.07.2011 анульовано.

Відповідно до даних акта документальної невиїзної перевірки з питань дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп»податкового законодавства, надісланого відповідачу Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва, контрагент позивача не має достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень та інших основних засобів для забезпечення ведення фінансово господарської діяльності в обсягах задекларованих ним показників.

Крім того, згідно з висновками спеціаліста щодо достовірності підпису та почерку керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп», наданого у ході розслідування кримінальної справи № 49-3178, порушеної за ознаками злочину, передбаченими частиною п`ятою статті 27, частиною другою статті 205 та частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, підписи від імені керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп»ОСОБА_4 на деклараціях та уточнюючих розрахунках з податку на додану вартість, вчинені невідомою особою.

Зважаючи на вказані вище відомості, відповідачем зроблено висновок про те, що правочин Товариства з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп», укладений з Приватним підприємством «Контраст», був спрямований виключно на здійснення операції, пов'язаної з незаконним отриманням (наданням) податкової преференції, зокрема, з метою формування податкового кредиту на користь позивача та зменшення об`єкту оподаткування податком на прибуток.

Зазначені вище обставини, на думку податкового органу, свідчать про те, що правочин, вчинений Товариством з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп»з позивачем, не спричинив реального настання правових наслідків, суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Відтак, відповідач вважає, що валові витрати у сумі 1025826 грн. 41 коп. та податковий кредит у сумі 205165 грн. 00 коп. сформовано позивачем у IV кварталі 2010 року та I кварталі 2011 року за правочином, що фактично не здійснювався, а відтак позивач не мав на меті використовувати вказані матеріальні активи в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності.

Таким чином, відповідач вважає, що податкове зобов`язання Приватного підприємства «Контраст»з податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість за вказаний звітний період підлягає коригуванню у сторону збільшення.

Оцінюючи висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства під час визначення об`єкту оподаткування з податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість за IV квартал 2010 року та I квартал 2011 року, суд виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України № 334/94-ВР, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, понесені підприємством витрати, у разі їх відображення у належним чином оформлених первинних (розрахункових, платіжних та інших) документах, можуть бути віднесені до валових витрат підприємства для зменшення його валового доходу в цілях оподаткування податком на прибуток.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР (у редакції, чинній до 01.01.2011) передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Аналогічний порядок визначення та нарахування податкового кредиту також передбачено пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що діє з 01.01.2011.

Відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР, у разі, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Крім того, в силу приписів абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Пунктами 198.4 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що у разі, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, якщо платник податку на додану вартість придбав товари (роботи, послуги) для їх подальшого використання у власній господарській діяльності, при цьому сплатив у складі вартості цих товарів (робіт, послуг) податок на додану вартість і це підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, він має право віднести сплачені ним суми податку до складу податкового кредиту.

Судом встановлено, що у жовтні 2010 року позивачем укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп»договір від 22.10.2010 № 10/10/22, відповідно до умов якого контрагент позивача прийняв на себе зобов`язання поставити позивачу паливо мастильні матеріали, а позивач зобов`язався прийняти вказаний товар та оплатити його вартість.

У період з жовтня 2010 року по березень 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп» виставило позивачу для оплати видаткові накладні від 25.10.2010 № РН-510, 30.11.2010 № РН-806, 30.11.2010 № РН-807, 26.01.2011 № РН-131 та 31.03.2011 № РН-162 на загальну суму 1230991 грн. 70 коп., у тому числі ПДВ 205165 грн. 29 коп.

На підтвердження сум податку на додану вартість, що була сплачена позивачем у складі ціни товару, Товариством з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп»виписано податкові накладні № 510 від 25.10.2010 на суму 107236 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ 17872 грн. 67 коп., № 806 від 30.11.2010 на суму 110346 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ 18391 грн. 00 коп., № 807 від 30.11.2010 на суму 418432 грн. 50 коп., у тому числі ПДВ 69738 грн. 75 коп., № 131 від 26.01.2011 на суму 487682 грн. 20 коп., у тому числі ПДВ 81280 грн. 37 коп. та № 162 від 31.03.2011 на суму 107295 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ 17882 грн. 50 коп.

Поставка і транспортування товару здійснювались позивачем за власний рахунок у період з 25.10.2010 по 31.03.2011, що оформлювалось відповідними товарно транспортними накладними (а.с. 68, 70, зворотній бік а.с. 70, а.с. 72-73, 75-76, 78).

Оплата за придбані паливо мастильні матеріали у загальному розмірі 1230991 грн. 70 коп. здійснена позивачем у період з 25.10.2010 по 31.03.2011 у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп», про що свідчать наявні у матеріалах справи банківські виписки (а.с. 79-92).

Витрати у загальному розмірі 1025826 грн. 41 коп., понесені Приватним підприємством «Контраст»на придбання товару, поставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп», та податок на додану вартість у сумі 205165 грн. 29 коп., сплачений у складі його ціни, включені позивачем, відповідно, до валових витрат та податкового кредиту підприємства за IV квартал 2010 року та I квартал 2011 року.

Під час судового розгляду справи представником відповідача не заперечувалось, що складені позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп»первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, а саме: податкові накладні, видаткові накладні, рахунки - фактури, оборотно сальдові відомості, виписки по розрахунках, відповідали вимогам законодавства.

В силу приписів частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним.

Згідно з частиною першою статті 228 цього Кодексу, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частина друга статті 228 Цивільного кодексу України).

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що висновок податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується на твердженнях про безтоварність господарської операції позивача та його контрагента, відсутність наміру учасників правочину досягти реальних правових наслідків, а також оцінкою фінансово господарської діяльності постачальника товару.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності суду факту поставки товару за господарською операцією з придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп»паливо мастильних матеріалів, за результатами здійснення якої позивачем збільшено валові витрати на суму 1025826 грн. 41 коп. та податковий кредит на суму 205165 грн. 29 коп.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено судом під час судового розгляду справи, факт поставки позивачу товару з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп»та оплати його вартості підтверджується документально, господарська операція належним чином відображена у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та включення до складу валових витрат виробництва та обігу витрат на придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп» паливо мастильних матеріалів посвідчується належним чином оформленими податковими накладними.

Крім того, про отримання позивачем товару від Товариства з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп»свідчать також докази його подальшого зберігання позивачем.

Так, у матеріалах справи наявні витяги з картки обліку субконто за жовтень - листопад 2010 року, січень та березень 2011 року, що містять аналіз оборотів між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп»по об`єктах обліку (паливо мастильних матеріалах), товарно транспортні накладні, складені уповноваженими особами автотранспортних підприємств про рух товарно-матеріальних цінностей від Товариства з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп» до позивача.

Вказані вище первинні документи свідчать про облік позивачем матеріальних активів, отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп»з метою їх використання в процесі виробництва або постачання, що у свою чергу підтверджує товарність операцій з поставки позивачу паливо мастильних матеріалів його контрагентом.

Крім того, як вже зазначалося судом вище, до видів діяльності позивача за КВЕД відноситься, зокрема, закупівля та реалізація паливо мастильних матеріалів.

Зазначені обставини підтверджують можливість здійснення позивачем операцій з придбання паливо мастильних матеріалів з урахуванням видів його економічної діяльності та використання вказаних матеріальних активів безпосередньо у господарській діяльності платника податків.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп», суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу.

Посилання відповідача як на підставу для донарахування позивачу податкового зобов`язання на нікчемність правочинів, укладених Товариством з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп» з іншими суб`єктами господарювання, судом до уваги не приймаються як такі, що не мають значення для вирішення даної справи, оскільки виходять за межі предмету доказування та стосуються осіб, які не беруть участі у даній справі.

Суд також звертає увагу відповідача на те, що анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не тягне за собою недійсність всіх угод та інших документів та не позбавляє правового значення виданих за такими операціями податкових накладних.

Враховуючи, що анулювання реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю «РМА-Груп»відбулось лише 26.07.2011, контрагент позивача у період з жовтня 2010 року по березень 2011 року не був позбавлений права на складання первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, зокрема, податкових накладних, оскільки був зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Таким чином, у IV кварталі 2010 року та I кварталі 2011 року позивачем правомірно включено за вказаними вище господарськими операціями понесені ним витрати та сплачений податок на додану вартість, що відображені у належним чином оформлених первинних документах, до валових витрат та податкового кредиту.

Слід також зазначити, що обовязок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на особу не може покладатися відповідальність за правопорушення, вчинені іншими особами.

Таким чином, нарахування позивачем податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової процедури його контрагентом.

Враховуючи, що твердження податкового органу про відсутність факту поставки товару на користь позивача у судовому засіданні були спростовані, зважаючи на те, що первинні документи, складені позивачем та його контрагентом у ході господарської операції, відповідають вимогами чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а отже і підтверджують суму валових витрат та податкового кредиту, заявлених позивачем за IV квартал 2010 року та I квартал 2011 року, суд дійшов висновку про відсутність з боку позивача порушень вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України № 334/94-ВР, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Відтак, нарахування податковим органом податкового зобов`язання з податку на додану вартість за IV квартал 2010 року та I квартал 2011 року у загальному розмірі 256455 грн. 25 коп. та податку на додану вартість за жовтень листопад 2010 року, січень та березень 2011 року у загальному розмірі 206165 грн. 00 коп. здійснено відповідачем необґрунтовано та з порушенням вимог чинного законодавства України.

Що стосується тверджень податкового органу про порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України № 168/97-ВР, що виявилось у включенні до складу податкового кредиту за серпень 2008 року березень 2009 року сум податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими із запізненням, суд враховує наступне.

Згідно з приписами пункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Пунктом 7.2.3 пункту 7.2 цього Закону передбачено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.

Як встановлено судом, Приватним підприємством «Контраст»до складу податкового кредиту за серпень - жовтень 2008 року, грудень 2008 року та січень березень 2009 року включено податок на додану вартість у загальному розмірі 97316 грн. 46 коп., сплачений за попередні звітні періоди у складі ціни придбаних товарів (робіт, послуг) згідно податкових накладних, виписаних постачальниками товарів (робіт, послуг) у грудні 2006 року, січні, лютому та грудні 2007 року, січні травні 2008 року та липні 2008 року.

На виконання вимог Закону України № 168/97-ВР позивачем подано до податкового органу реєстр отриманих та виданих податкових накладних, в якому Приватним підприємством «Контраст»зазначено, що накладна, виписана постачальником товарів (робіт, послуг) у грудні 2006 року, отримана позивачем у вересні 2008 року, накладні, виписані у січні, лютому 2007 року та липні 2008 року, отримані у жовтні 2008 року, накладні, виписані у грудні 2007 року та січні 2008 року, отримані у грудні 2008 року.

У свою чергу, накладні, виписані постачальниками робіт (товарів, послуг) у січні 2008 року, отримані Приватним підприємством «Контраст»грудні 2008 року та січні 2009 року, накладні, виписані у лютому, березні та липні 2008 року, отримані позивачем у лютому та березні 2009 року, накладна, виписана у травні 2008 року, отримана у серпні 2008 року.

Під час судового розгляду сторони підтвердили, що між ними не існує спору відносно сум податку на додану вартість, сплачених позивачем у минулих податкових періодах у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг) та включених до податкового кредиту у поточному звітному періоді.

Разом з тим, податковий орган оспорює право платника податків на включення сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, отриманих із запізненням, до складу податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідач також наголошує на тому, що відсутність документального підтвердження отримання таких податкових накладних із запізненням позбавляє права платника податків на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

При цьому, податковий орган, посилаючись на вимоги Порядку оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.1997 № 799, вважає, що доказом отримання податкових накладних від постачальника товарів (робіт, послуг) є виключно поштовий конверт із відбитком штампу відділення поштового зв`язку.

Зазначені доводи судом до уваги не приймаються з огляду на наступне.

Як вже зазначалось судом вище, в силу приписів підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України № 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковими накладними, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену вказаними первинними документами.

При цьому, згідно з вимогами підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 зазначеного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Із системного аналізу вказаних вище правових норм вбачається, що право на податковий кредит може виникати як з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так і з дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до вимог Закону України № 168/97-ВР. Відсутність у звітному податковому періоді податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту такого звітного податкового періоду сум податку на додану вартість, що сплачена у складні ціни придбаних товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, не включення позивачем до податкового кредиту не підтверджених податковими накладними сум податку на додану вартість, є цілком обґрунтованим та відповідає вимогам Закону України № 168/97-ВР.

При цьому суд звертає увагу на те, що Закон України № 168/97-ВР не містить жодних застережень щодо відсутності у платника податків права на податковий кредит з підстав несвоєчасного отримання податкових накладних від постачальників товарів (робіт, послуг), а лише забороняє його формування у звітному періоді, в якому такі податкові накладні відсутні.

Позбавлення платника податків права включати сплачені ним у попередніх податкових періодах у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг) суми податку на додану вартість лише тому, що податкові накладні отримано із запізненням, в наступних податкових періодах, означатиме запровадження принципів подвійного оподаткування та протиправної конфіскації майна такого платника податків, що є неприпустимим у правовій державі.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на необхідність подання позивачем скарг на постачальників щодо відмови від надання податкових накладних, оскільки за змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України № 168/97-ВР звернення з такими скаргами є правом платника, а не його обовязком. Крім того, подання таких скарг передбачено лише у разі відмови контрагента від надання податкової накладної. У даному випадку податкові накладні були складені контрагентами позивача, але отримані ним у інших звітних періодах від дати складання, що не зумовлює необхідність звернення платника податку до податкового органу з відповідними скаргами.

Суд також звертає увагу на те, що чинне законодавство України не містить жодних обмежень щодо отримання суб`єктом господарювання податкових накладних від інших суб`єктів господарювання нарочно, за допомогою кур`єрської служби тощо.

За таких обставин, твердження податкового органу про обов`язок позивача отримувати податкові накладні виключно за допомогою засобів поштового зв`язку суд вважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Крім того, слід зазначити, що приписи Порядку оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.1997 № 799, на які посилається податковий орган з метою обґрунтування необхідності документального підтвердження отримання платником податків податкових накладних із запізненням, до даних правовідносин не застосовується, оскільки вказаний нормативно правовий акт визначає вимоги щодо оформлення поштових відправлень з вкладенням матеріалів звітності, розрахункових документів і декларацій, що надсилаються платниками податку відповідно до статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»до податкового органу, а не від постачальника товарів (робіт, послуг) до платника податку.

Відтак, висновки податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість за серпень 2008 року березень 2009 року у загальному розмірі 97317 грн. 00 коп. суд вважає помилковими та такими, що суперечать вимогам Закону України № 168/97-ВР.

Відповідно до частин першої та другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

В силу приписів статті 123 Податкового кодексу України, самостійне визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафних (фінансових) санкцій.

Зважаючи на те, що під час судового розгляду справи судом встановлено, що нарахування податковим органом податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємства у сумі 256455 грн. 25 коп. та податку на додану вартість у сумі 302482 грн. 00 коп., не ґрунтується на нормах законодавства про оподаткування, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення - рішення Бориспільської обєднаної державної податкової інспекції Київської області від 16.09.2011 № 0010952320, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 378102 грн. 50 коп., з яких: 302482 грн. 00 коп. за основним платежем; 75620 грн. 50 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями, та податкове повідомлення рішення 16.09.2011 № 0010962320 в частині визначення позивачу податкового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 289580 грн. 81 коп., з яких: 256455 грн. 25 коп. - за основним платежем; 33125 грн. 56 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями, є протиправними та підлягають скасуванню.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, пояснень, наданих представниками позивача та відповідача, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Статтею 97 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки позивачем вимоги про відшкодування понесених ним судових витрат не заявлялись, судові витрати стягненню з бюджету не підлягають.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Бориспільської обєднаної державної податкової інспекції Київської області від 16.09.2011 № 0010952320, згідно з яким Приватному підприємству «Контраст»визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 378102 грн. 50 коп., з яких: 302482 грн. 00 коп. за основним платежем; 75620 грн. 50 коп. за штрафними (фінансовими) санкціями.

3.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Бориспільської обєднаної державної податкової інспекції Київської області від 16.09.2011 № 0010962320 в частині визначення Приватному підприємству «Контраст»податкового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 289580 грн. 81 коп., з яких: 256455 грн. 25 коп. - за основним платежем; 33125 грн. 56 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя С.В. Харченко

Постанову складено у повному обсязі 28 грудня 2011 року.