Постанова № 21492500, 23.01.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2012 р. справа № 2а/0570/22406/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 10-00

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Христофорова А.Б.

при секретаріМірошниченко А.О.

за участю

представника позивача - Гладкова Л.М., Стрихарь Г.В.,

представника відповідача - Алфьорова Ю.Ю., Абліцов О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Макіїввугілля» до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000382330 від 12.08.2011 року,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державне підприємство «Макіїввугілля» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції про визнання дій Макіївської обєднаної державної податкової інспекції щодо прийняття податкового повідомлення-рішення протиправними, визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000202330 від 08.04.2011 року, № 0000252330 від 25.05.2011 року, № 0000282330 від 04.07.2011 року, № 0000382330 від 12.08.2011 року.

Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду І.В. Шинкарьової від 01.11.2011 року відкрито провадження у справі № 2а/0570/16504/2011 за позовом Державного підприємства «Макіїввугілля» до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції про визнання дій Макіївської обєднаної державної податкової інспекції щодо прийняття податкового повідомлення-рішення протиправними, визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 0000202330 від 08.04.2011 року, № 0000252330 від 25.05.2011 року, № 0000282330 від 04.07.2011 року, № 0000382330 від 12.08.2011 року.

Ухвалою суду від 24 листопада 2011 року розєднано у самостійні провадження позовні вимоги в адміністративній справі № 2а/0570/16504/2011.

За наслідками розподілу вказаних самостійних проваджень за допомогою автоматизованої системи документообігу суду, справі в частині позовних вимог Державного підприємства «Макіїввугілля» до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000382330 від 12.08.2011 року присвоєно номер № 2а/0570/ 22406 /2011 та передано на розгляд судді Донецького окружного адміністративного суду Христофорову А.Б. для розгляду по суті.

Ухвалою судді Христофорова А.Б. від 01.12.2011 року прийнято до провадження справу № 2а/0570/22406/2011.

В обґрунтування позову зазначив, що Макіївською обєднаною державною податковою інспекцією, за наслідками проведеної документальної позапланової виїзної перевірки Державного підприємства «Макіїввугілля» з питань виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового законодавства по взаємовідносинам з «ІОЛІД» за період березень-квітень 2011 року, встановлені порушення та складено акт № 3818/23-3/32442295 від 29.07.2011 року.

На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення рішення № 0000382330 від 12.08.2011 року, що оскаржується.

Позивач не погоджується із спірним податковим повідомленням рішенням, оскільки висновки акту перевірки щодо порушень встановлених з боку відповідача не відповідають фактичним обставинам справи.

Просить задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, з підстав викладених у письмових запереченнях № 29637/10/10-113 від 16.12.2011, пояснили суду, що доводи адміністративного позову не спростовують встановлених порушень з боку позивача.

Вважає оскаржуване податкове повідомлення рішення, таким, що прийнято правомірно. Просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Позивач, - Товариство з обмеженою відповідальністю «Макіїввугілля» (Далі ДП «Макіїввугілля» ), - є юридичною особою, дата проведення державної реєстрації 04.02.1998 року (том 1, а.с.23), з 06.02.1998 року знаходиться на обліку в Макіївській обєднаній державній податковій інспекції.

Відповідач, - Макіївська обєднана державна податкова інспекція (Далі - Макіївська ОДПІ ), у розумінні КАС України, - є субєктом владних повноважень.

Макіївська ОДПІ, за наслідками проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ДП «Макіїввугілля» з питань виявлення фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового законодавства по взаємовідносинам з «ІОЛІД» за період березень-квітень 2011 року, встановлені порушення та складено акт № 3818/23-3/32442295 від 29.07.2011 року (Далі за текстом, - акт перевірки) (том 1, а.с. 29-43).

На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення рішення № 0000382330 від 12.08.2011 року, що оскаржується (Далі за текстом,- спірне рішення) (том 1, а.с.27).

Спірним рішенням ДП «Макіїввугілля» за порушення п.п. 14.1.191 п.14.1 ст. 14, п. 198.1 п. 198.2 п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу збільшено суму грошового зобовязання по податку на додану вартість у розмірі 2524388, 00 гривень з якої штрафна фінансова санкція на суму 1,00 гривень.

Правовою підставою прийняття спірного рішення зазначено п.п. 54.3.2 п.5.4.3 ст. 54 Податкового кодексу України.

Згідно висновків акта перевірки з боку ДП «Макіїввугілля» встановлено порушення :

1.ч.ч. 1,5 ст. 203, п.1,2 ст. 215, п. 1.6 ст. 216, ст.ст. 228, 662, 655 та 656 Цивільного кодексу України, правочин щодо виконання умов договорів № 243 від 25.10.2010 року № 15-026К від 20.07.2010 року укладених між ДП «Макіїввугілля» та ТОВ «ІОЛІД», є нікчемними.

2.п.п. 14.1.191 п. 14.1, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет на суму 2524387,00 гривень у тому числі по періодам : за березень 2011 року на суму 24387,00 гривень; за квітень 2011 на суму 2500000,00 гривень.

В обгрунтування висновків акта перевірки податковим органом покладено наступні обставини.

В ході перевірки встановлено, що ДП «Макіїввугілля» укладено із ТОВ «ІОЛІД» договори :

Договір поставки № 243 від 25.10.2010 року;

Договір комісії № 15-026 К від 20.07.2010 року.

На виконання умов зазначених договорів підприємством ТОВ «ІОЛІД» виписано на адресу підприємства ДП «Макіїввугілля» акт приймання передачі вугільної продукції № 23 від 22.03.2011 року на суму 146319,36 гривень у т.ч. ПДВ 24386,56 гривень та податкові накладні на суму 15146319, 40 гривень, з якої ПДВ 2524386, 54 гривень.

Суми ПДВ за вказаними податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображених у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до декларації з ПДВ та даним декларації з ПДВ за наступні періоди :

за березень 2011 року декларація № 9002520891 від 20.04.2011 року сума за рядком «9» - 27631419,00 гривень, сума за рядком «17» 14031428,00 гривень,

додаток № 5 до декларації № 116 від 20.04.2011 сума за рядком «17» (запис № 282) 24386,56 гривень;

за квітень 2011 року декларація № 9003625418 від 20.05.2011 сума за рядком «9» 24146419,00 гривень, сума за рядком «17» 16031626,00 гривень;

додаток № 5 до декларації № 9003633170 від 20.05.2011 сума за рядком «17» (запис № 252) 2500000,00 гривень.

Згідно договору поставки № 243 від 25.10.2010 року транспортування товару та вантажні роботи проводились за рахунок Продавця. Вугілля постачається рівномірно добовими обсягами протягом періоду поставки залізничним транспортом на умовах DDP згідно з «Інкотермс» в редакції 2000 з урахуванням особливостей та за реквізитами Покупця, вказаних в додатках до договору.

До перевірки надано копію квитанції про приймання вантажу № 40456228, дата приймання вантажу до перевезення 28.02.2011 року, «відправник» ТОВ «Донбаський збагачувальний комбінат», «одержувач» Зміївська ТЕС ВАТ «Центренерго», «платник» ДП «Вугілля України», кількість вагонів 3, № 66011701, № 67148338, № 65810426, «вага» 199,88 тон., та посвідчення якості № 59 від 28.02.2011 року, видане підприємством ТОВ «Донбаський збагачувальний комбінат».

У наданих первинних документам, а саме посвідчені якості та ксерокопії квитанції про приймання вантажу підприємство ТОВ «ІОЛІД» як виробник, відправник або платник не зазначений. У залізничних квитанціях зазначено, що поставка здійснюється в рахунок договору № 03-10/І-ЕН від 01.02.2010 року ДП «Макіїввугілля» у власність ДП «Вугілля України» по договору № 03-10/І-ЕН від 01.02.2010 року. Платник ДП «Вугілля України».

Згідно відомості аналітичного обліку за рахунком 631 за березень-квітень 2011 року оплата за отриману вугільну продукцію за договором № 243 від 25.10.10 у перевіряємий період не здійснювалося.

У квітні 2011 року підприємством здійснено перерахування грошових коштів по договору комісії № 15-026К від 20.07.2010 на загальну суму 15000000,00 гривень.

Сальдо розрахунків з ТОВ «ІОЛІД» на 01.05.2011 складає 198984,83 гривень.

Згідно відомості за рахунком 6312 за період, що перевіряється, відвантаження вугілля за договором комісії № 15-026К від 20.07.2010 не здійснювалося.

Встановити факт відвантаження вугілля від підприємства ТОВ «ІОЛІД» на адресу ДП «Макіїввугілля» за договором комісії № 15-026К від 20.07.2010 у перевіряємому періоді немає можливості.

Від Антрацитівської ОДПІ отримано довідку № 87/23-36621639 від 25.03.2011 року про неможливість підтвердження господарських відносин із контрагентами з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ.

Згідно зазначеної довідки, перевірку неможливо провести у звязку із тим, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою, довідка про неможливість вручення направлення на перевірку та наказу від 21.03.2011 року № 16/23-36621639.

В ході організації проведення перевірки з метою забезпечення підтвердження господарських відносин, направлено запит до ГВПМ ДПІ у м. Красний Луч на встановлення місцезнаходження. Відповіді на зазначений запит не надходило.

В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів та інших документів встановлено наступні обставини.

Декларація за період з 01.11.2010 року по 31.01.2011 не надавались. Основні засоби у ТОВ «ІОЛІД» відсутні. До декларації з податку на прибуток за 2010 рік додаток К1 не надавався. Значення в рядках 4.10 «Витрати на поліпшення основних фондів» та 07 «Сума амортизаційних відрахувань» відсутні.

Відповідно до довідки по формі 1 ДФ кількість працюючих на підприємстві у 4 кварталі 2010 року складала 8 осіб, за основним місцем роботи 6 осіб, за сумісництвом 2 особи.

Враховуючи те, що у ТОВ «ІОЛІД», відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, згідно до частини 1,5 ст. 203, п.1,2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України зазначена угода має ознаки нікчемності.

ДП «Макіїввугілля» також в посвідченнях якості та квитанціях про приймання вантажу ні як виробника, ні як відправника або отримувача не вказано. Тому квитанції про приймання вантажу неможливо вважати такими, що підтверджують факт поставки від ТОВ «ІОЛІД» до ДП «Макіїввугілля».

До перевірки не було надано ні видаткових накладних, ні документів, що посвідчують оприбуткування товару ДП «Макіїввугілля». Оплата за поставлене вугілля за договором № 243 від 25.10.10 не проводилось, та у квитанції про приймання вантажу Платником вказано ДП «Вугілля України».

Встановлено безпідставне віднесення ДП «Макіїввугілля» до складу податкового кредиту суми ПДВ згідно нікчемного правочину з ТОВ «ІОЛІД».

Проте суд не погоджується із висновками акта перевірки з наступних підстав.

Згідно п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (Далі, - ПКУ),- постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Згідно п. 198.1 ст. 198 ПКУ,-

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2. ст. 198 ПКУ,- датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3. ст. 198 ПКУ,- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В обґрунтування висновків акта перевірки, щодо неправомірності включення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 2524386,54 гривень, податковим органом покладено ознаки нікчемності правочинів укладених між ДП «Макіїввугілля» та ТОВ «ІОЛІД».

Судом встановлено, що 25.10.2010 між ТОВ «ІОЛІД» (код ЄДРПОУ 36621639), у якості «Постачальника» та ДП «Макіїввугілля», у якості «Покупця», укладено договір поставки № 243, згідно якого «Постачальник» поставляє «Покупцю» вугілля, а «Покупець» приймає вугільну продукцію (Далі,- вугілля) та протягом 120 днів з моменту отримання оплачує його вартість. Строк дії договору з 01.08.2010 року по 31.12.2010 року (том 1, а.с. 94).

ДП «Макіїввугілля» на виконання договору поставки № 243 було сплачено ТОВ «ІОЛІД» вартість вугільної продукції у кількості 199,880 тон, на суму 146319,36 гривень, у т.ч. ПДВ 24386,56 гривень. По факту перерахування грошових коштів ТОВ «ІОЛІД» на імя ДП «Макіїввугілля» виписано податкову накладну № 8 від 22.03.2011 року на загальну суму 146319,36 у т.ч. ПДВ 24386,56 гривень (том 1, а.с. 149).

На підтвердження реальності зазначеної операції позивачем надано до суду такі первинні документи, як рахунок фактура № 23 від 22.03.2011 року на суму 146319,36 гривень, у т.ч. ПДВ 24386,56 гривень, який, в свою чергу відображено у відомості аналітичного обліку (том 1, а.с.150,186), акт приймання-передачі вугільної продукції № 23 від 22.03.2011 року на суму 146319,36 гривень, розрахунок вартості вугілля узгоджений і скріплений печатками та підписами уповноважених осіб, лист ТОВ «ІОЛІД» про підтвердження відвантаженої продукції у кількості 199,880 тон, лист ТОВ «Донбаський збагачувальний комбінат» від 28.02.2011, квитанцію про приймання ватажу у кількості 199,880 тон, посвідчення якості, акт звіряння кількості та якості тощо.

Судом встановлено, що 20.07.2010 року між ТОВ «ІОЛІД» (код ЄДРПОУ 36621639), у якості «Комітента» та ДП «Макіїввугілля», у якості «Комісіонера», укладено договір комісії № 15-026К/180, згідно якого «Комітент» доручає «Комісіонеру», а «Комісіонер» зобовязується від свого імені та за рахунок «Комітента» укласти угоди з поставок вугільної продукції (товар). Строк дії договору з 01.11.2010 року по 31.12.2011 року.

ДП «Макіїввугілля» на виконання договору комісії № 15-026К/180 було сплачено ТОВ «ІОЛІД» суму 15000000,00 грн., у тому числі ПДВ 2500000 грн., що підтверджується випискою банку ( т. 1 а.с. 239) ТОВ «ІОЛІД» в рамках виконання договору комісії виписано на імя ДП «Макіїввугілля» податкові накладні :

№ 1 від 01.04.2011 року на суму 2500000,00 гривень у т.ч. ПДВ 416666,67 гривень (том 1, а.с. 250);

№ 2 від 01.04.2011 року на суму 2500000,00 гривень у т.ч. ПДВ 416666,67 гривень;

№ 3 від 01.04.2011 року на суму 2500000,00 гривень у т.ч. ПДВ 416666,67 гривень;

№ 4 від 01.04.2011 року на суму 2500000,00 гривень у т.ч. ПДВ 416666,67 гривень;

№ 5 від 01.04.2011 року на суму 2500000,00 гривень у т.ч. ПДВ 416666,67 гривень;

№ 6 від 01.04.2011 року на суму 2500000,00 гривень у т.ч. ПДВ 416666,67 гривень (том 2, а.с. 1-5).

На думку суду, позивачем, надано у достатньому обсязі первинні документи на підтвердження правомірності включення до податкового кредиту суми ПДВ за господарськими відносинами на виконання договору поставки № 243 від 25.10.2010 та договору комісії № 15-026К/180 від 20.07.2010, в рамках спірних правовідносин, що розглядаються.

Судом досліджено такі документи, як, договори із відповідними додатковими угодами, додатками, специфікаціями, рахунки-фактури, видані та отримані податкові накладні, податкові декларації з податку на додану вартість із додатками 5, реєстри виданих та отриманих накладних, акти звірки взаємних розрахунків, акти прийому передачі вугільної продукції, листи на підтвердження власників вугілля, залізничні квитанції про приймання вантажу, посвідчення якості, акти звіряння кількості та якості, відомості аналітичного обліку, тощо.

Про необґрунтованість висновків акта перевірки також свідчать досліджені первинні документи бухгалтерського та податкового обліку щодо реалізації вугілля ДП «Вугілля України».

Суд не приймає доводи податкового органу щодо неповноти та недостатності первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача, наданих під час перевірки для правомірності віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, оскільки в матеріалах справи містяться протоколи виїмки оригіналів первинних документів на підтвердження фінансово-господарської діяльності ДП «Макіїввугілля» із ТОВ «ІОЛІД» (том 1, а.с. 197-199).

Суд також не приймає доводи податкового органу щодо невідповідності первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача, наданих під час перевірки для правомірності віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Така позиція суду полягає у наступному.

Згідно ч. 5. ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- підприємство самостійно:

визначає облікову політику підприємства;

обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства;

визначає доцільність застосування міжнародних стандартів (крім випадків, коли обов'язковість застосування міжнародних стандартів визначена законодавством).

У відповідності до ч.1,2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань (купівля або продаж товарів, надання послуг, тощо), власному капіталі підприємства, відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- є господарською операцією.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого в Міністерстві фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704,- господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобовязань та фінансових результатів.

Податковим органом при проведенні перевірки та формуванні висновків не прийнято до уваги інші документи, які є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідають її вимогам.

Суд зазначає, що законодавче визначення поняття «первинний документ» закріплене положеннями ст. 1 «Визначення термінів» Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» N 996-XIV від 16.07.1999, відповідно до яких первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Згідно п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N 168/704,- первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.15 цього положення,- первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Згідно п. 2.16 цього положення,- забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Суд дослідивши документи, на підставі яких податковим органом під час проведення перевірки зроблено висновки про порушення підприємством вимог податкового законодавства, не знаходить невідповідності зазначених первинних документів приписам ст.ст. 3,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 2.4, п.п. 2.15 п. 2.16 Положення про документальне підтвердження записів у бухгалтерському обліку, затв. Наказом МФУ від 24.05.1995 року № 88.

Згідно ст. 1 Закону України,- «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Надані позивачем та досліджені судом первинні документи за змістом і формою є первинними документами у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містять інформацію про здійснені господарські операції.

Проведеною перевіркою податкового органу не встановлено обставин невідповідності інформації, викладеної у видаткових накладних, фактично поставленим товарам.

Щодо податкових накладних, на підставі яких сформовано податковий кредит звітних періодів, відповідачем не встановлено порушень щодо їх складання.

Крім того, правильність заповнення податкових накладних та форма податкових накладних у суді сторонами не заперечується та не викликає у суду будь-яких сумнівів щодо їх достовірності та добровільності їх визнання.

Відповідно до ч.3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і у суду не виникає сумнівів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Згідно описової частини акту перевірки, не встановлено взаємовідносини субєкта господарювання, що перевіряється, з платниками, установчі документи свідоцтва про державну реєстрацію, первинні та інші документи яких в судовому порядку визнані недійсними.

Суд не приймає до уваги обставини, покладені податковим органом в обґрунтування висновків акта перевірки, щодо довідки Антрацитівської ОДПІ № 87/23-36621639 від 25.03.2011 року про не можливість підтвердження господарських відносин із контрагентами з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ.

Суд вважає, що вищезазначеними обставинами не підтверджується факт «безтоварності» господарських операцій або нікчемності правочинів із ТОВ «ІОЛІД» за перевіряємий період.

Податковим органом не надано доказів що контрагент позивача не відобразив суми ПДВ у податкових зобовязаннях по наведеним господарським операціям, та того, що на момент здійснення господарської операції підприємством виключені з реєстру платників ПДВ та з Єдиного реєстру підприємств та організацій України.

Таким чином вищезазначеними обставинами не підтверджується факт «безтоварності» господарських операцій або нікчемності правочинів за перевіряємий період.

Щодо висновків акту перевірки в обгрунтування яких покладено ознаки нікчемності угод укладених позивачем із контрагентами передбачені ч. 1,5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст. 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України (Далі, - ЦКУ), суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1-5 ст. 203 ЦКУ,- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.215 ЦКУ,- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 204 ЦКУ,- правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 228 ЦКУ,- правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Суд звертає увагу на ту обставину, що відповідачем не надано жодних доказів визнання спірних правочинів недійсними в судовому порядку.

Ознаками нікчемності угод, відповідач вважає субєктивні обставини, зокрема такі, як відсутність необхідних умов у контрагента для ведення господарської діяльності.

Разом з тим, відповідачем не наведено жодної норми закону, яка б встановлювала необхідні умови для ведення господарської діяльності, та наразі для виконання зобовязань за спірними угодами.

Також відповідачем не наведено жодної норми закону, яка б встановлювала відповідальність одного субєкта господарювання за порушення, допущені іншим субєктом.

Згідно п. 18. Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Таким чином, зважаючи на вищевикладене відповідач, як субєкт владних повноважень, не довів суду належними та допустимими доказами те, що первинні документи, що містяться у матеріалах справи, є такими, що не відповідають дійсності, що вчиненні на виконання укладених договорів господарські операції є такими, що вчинені з метою штучного формування податкового кредиту з ПДВ. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.

Отже в матеріалах справи відсутні докази в обґрунтування умислу позивача у скоєнні правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Також суд звертає увагу на ту обставину, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є матеріальним правом позивача.

У Постанові Президії Верховного Суду України та Президії Ради суддів України № 7 від 03.04.2009 «Про стан здійснення судочинства адміністративними судами» наголошується, що згідно з практикою Верховного Суду України у даній категорії справ під час судового засідання судом мають зясовуватися обставини щодо фактичного наміру підприємства одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Одержання економічного ефекту, за наслідками реалізації товарів та послуг підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту суми нарахованого податку, у звязку з придбанням товарів від контрагента, у межах спірних правовідносин.

Відповідачем, для встановлення обставин, що стосуються спірних правовідносин, не надано доказів на вчинення належних дій, з метою підтвердження відомостей отриманих від осіб, які мали правові відносини позивачем.

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на ст. 203 ЦК України, оскільки ця стаття передбачає загальну підставу для визнання нікчемності правочину і застосовується лише в тому випадку, якщо в ЦК немає спеціальної підстави (норми) для цього.

До того ж постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27.05.2011 року у справі № 2а/0570/4034/2011, залишеною без змін Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду, за позовом ДП «Макіїввугілля» до Макіївської ОДПІ про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення від 17.02.2011 року № 0000042330/0, надавалась оцінка договору комісії від 20.07.2010 року № 15-026К з ТОВ «ІОЛІД», та за наслідками розгляду зазначеної справи не було встановлено умислу сторін на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Таким чином, оскільки у судовому засіданні не знайшли підтвердження факти вчинення позивачем порушень встановлених актом перевірки, є неправомірним визначення сум грошових зобовязань, зроблене відповідачем відповідно до спірного рішення.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду відповідач не довів правомірності своїх дій, що стосуються предмету позову.

Згідно абз. 2 п. 58.1 ст. 58 ПК України,- податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, як вбачається із наведеної норми, при прийняті контролюючим органом податкового повідомлення в ньому зазначається підстава такого нарахування.

Згідно п. 55.1. ст. 55 ПК України,- податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оскільки відповідач не довів суду правомірність підстав прийняття спірного рішення, суд для повного та всебічного захисту прав позивача приходить до висновку про скасування податкового повідомлення рішення № 0000382330 від 12.08.2011 року.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що викладені в позовній заяві вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАСУ суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 0,85 гривень.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Державного підприємства «Макіїввугілля» до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000382330 від 12.08.2011 року, задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення рішення Макіївської обєднаної державної податкової інспекції № 0000382330 від 12.08.2011 року.

Присудити з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Макіїввугілля», витрати по сплаті судового збору у розмірі 0,85 гривень (вісімдесят пять) копійок.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 23 січня 2012 року в присутності представників сторін. Постанова виготовлена в повному обсязі 28 січня 2012 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Христофоров А.Б.