Постанова № 21489707, 20.02.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2012 р. Справа № 5019/2723/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Огороднік К.М. суддів Тимошенко О.М. при секретарі судового засідання Кульчин Л.В.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Райз-Захід" на рішення господарського суду Рівненської області від 11.01.12 р.

у справі № 5019/2723/11 (суддя Бережнюк В.В. )

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Захід Агробізнес"

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Райз-Захід"

про стягнення заборгованості в сумі 273078,20 грн.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність б/н від 17.02.2012р.);

відповідача - не з'явився.

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 11.01.2012 року у справі №5019/2723/11 позов товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Агробізнес" до товариства з обмеженою відповідальністю "Райз-Захід" задоволено. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Райз - Захід" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Захід Агробізнес" - 258 800,00 грн. - основного боргу, 3634,44 грн. - інфляційних витрат, 2 547,68 грн. - 3% річних, 8 096,08 грн. - штрафних санкцій, 5 461,57 грн. - витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач - ТзОВ "Райз-Захід" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду в частині стягнення з відповідача 8096,08 грн. штрафних санкцій скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Рівненської області норм матеріального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Зокрема, апелянт зазначає, що відповідно до ст.549 ЦК України, штраф за своєю природою є штрафною санкцією, яка нараховується та стягується одноразово, на відміну від пені, яка стягується за кожен день прострочення. З огляду на це, на думку скаржника, судом першої інстанції неправомірно стягнуто 8096,08 грн. штрафу, розрахованого позивачем за кожен день прострочення.

Позивач - ТзОВ "Захід Агробізнес" у відзиві на апеляційну скаргу та його представник безпосередньо в судовому засіданні вважає рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судове засідання представник скаржника не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що в свою чергу підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.65).

Як вбачається з апеляційної скарги, відповідач оспорює рішення суду першої інстанції частково в частині стягнення з відповідача 8096,08 грн. штрафних санкцій. Однак, відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 08 вересня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Захід Агробізнес" (постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Наша Україна", в подальшому перейменовано на Товариство з обмеженою відповідальністю "Райз-Захід" (покупець/відповідач) був укладений договір поставки продукції для сільгоспвиробництва №20100908/01ззр (далі - договір, а.с.17-20), відповідно до п.1.1. якого, постачальник зобов'язувався передати (поставити) у зумовлений строк покупцеві продукцію для сільгоспвиробництва, а покупець, в свою чергу, зобов'язувався прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Ціна товару вказана в специфікації. Ціна товару розрахована по курсу продажу відповідної іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України, згідно специфікації, до української гривні, визначеному банком постачальника, на дату підписання цього договору. Суму договору становить загальна ціна товару з урахуванням змін за курсом продажу іноземної валюти на МВРУ згідно специфікацій. Строк оплати зазначається в специфікаціях (п.п. 4.1, 4.2, 4.1 договору).

Відповідно до п.п.5.1.1., 5.2.2. договору, постачальник зобов'язувався передавати товар у власність покупця у строки та у місці призначення, зазначені у специфікаціях, а покупець в свою чергу зобов'язувався своєчасно оплачувати товар за встановленими цінами в строки, на умовах та в порядку, що визначені у специфікаціях.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і є укладеним на строк до 25.12.2010р. (п.2.1. договору).

Як встановлено судами обох інстанцій, позивачем на виконання умов договору було поставлено відповідачу товар на загальну суму 328648,32 грн., що в свою чергу, підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними обома сторонами видатковою накладною №РН-0000013 від 22.09.2010 року, товаро-транспортною накладною від 22.09.2010 року та відповідною довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей від 20.09.2010 року №198 (а.с.22-24).

Крім того, позивач додатково поставив відповідачу 2420,00 літрів засобів захисту рослин Гліфос та 1500,00 літрів засобів захисту рослин Гліфат на загальну суму 150151,68 грн., що в свою чергу підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними обома сторонами видатковою накладною №РН-0000017 від 30.09.2010 року, товаро-транспортною накладною від 30.09.2010 року та відповідною довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей від 30.09.2010 року №222 (а.с.25-27). При цьому, сторонами специфікація на отриманий товар не складалася.

Згідно специфікації №1 від 08.09.2010 року строк оплати товару встановлено: 25% - попередня авансова оплата, 75% - до 01.04.2011 р. (а.с.21).

Натомість, відповідач, в порушення умов договору та взятих на себе зобов'язань, оплату за отриманий товар здійснив частково в сумі 220000,00 грн., що в свою чергу підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок (а.с.28-30).

Внаслідок таких неправильних дій відповідача, останнім створена заборгованість в розмірі 258800,00 грн. (328648,32+150151,68-220000,00), що, в свою чергу відповідачем не оспорюється та підтверджується наявним в матеріалах справи актом звірки взаємних розрахунків від 22.09.2011 року, підписаним обома сторонами та скріпленим їх печатками.

На претензію від 31 жовтня 2011 року за №2011/10/31/04 з вимогою в добровільному порядку ліквідувати наявний борг, відповідач відповіді не дав, розрахунків не здійснив (а.с.32-33).

При цьому, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду доказів на підтвердження добровільного погашення вказаної заборгованості відповідачем не подано; відсутні такі докази і в матеріалах справи.

Оскільки, як встановлено судами обох інстанцій, існує заборгованість відповідача перед позивачем, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 258800,00 грн. обгрунтовані, законні та, відповідно, правомірно задоволені судом першої інстанції на підставі ст.ст. 509, 525, 526, 530, 712 ЦК України.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки прострочення виконання з боку відповідача має місце, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом щодо правомірності стягнення з останнього 3634,44 грн. інфляційних нарахувань та 2547,68 грн. - 3% річних, згідно поданого позивачем розрахунку.

Відповідно до п.8.4.1 договору, покупець за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті ціни товару, сплачує на користь постачальника штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, за кожний день прострочки.

Оскільки матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем умов договору та зважаючи, що ст.ст. 549, 551, 611 п.3 ЦК України та п. 8.4.1 договору передбачена майнова відповідальність, апеляційний суд не може не погодитись з висновком місцевого господарського суду про обгрунтованість та правомірнісість позовних вимог в частині стягнення 8 096,08 грн. штрафних санкцій.

При цьому, посилання скаржника на те, що місцевим господарським судом неправильно застосовано ст.549 ЦК України, і як наслідок, неправомірно присуджено до стягнення з відповідача 8096,08 грн. штрафу, розрахованого позивачем за кожен день прострочення виконання зобовязання, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, визначивши в договорі неустойку у вигляді штрафу, сторони домовилися про стягнення штрафу за кожний день прострочення, що, в свою чергу, не відповідає положенням ч.ч. 2, 3 ст. 549 ЦК України, яка не передбачає стягнення штрафу за кожний день прострочення. Натомість, такий порядок передбачений при стягненні пені.

Тобто, як вбачається зі змісту договору та приписів ст.549 ЦК України, за своєю правовою природою нараховані санкції є не штрафом, а пенею. І оскільки чинним законодавством передбачено стягнення пені за прострочення виконання зобовязань, то помилкове визначення цих нарахувань як штраф, на думку колегії суддів, не може бути підставою для відмови в позовних вимогах щодо їх стягнення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 16.11.2010 року у справі №5/30 та від 02.03.2011 року у справі №17/2.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Рівненської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю "Райз-Захід" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Рівненської області від 11.01.2012 року - залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Тимошенко О.М.

2314/12