Рішення № 21487347, 13.02.2012, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.12 Справа № 3/5009/7589/11

Суддя Соловйов В.М.

м. Запоріжжя

За позовом: Публічного акціонерного товариства “Український інноваційний банк” в особі Запорізької філії Публічного акціонерного товариства “Український інноваційний банк”, м. Запоріжжя

до відповідача: Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Запоріжжя

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Стимул”, м. Запоріжжя

про стягнення штрафних санкцій в сумі 488 245, 39 грн.

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Прокопенко М.О.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2, головний юрисконсульт, довіреність № 142 від 31.01.2011р.

від відповідача: ОСОБА_1, паспорт СМ 91914785 виданий Комунарським РВ ЗМУ УМВС України у Запорізькій області від 20.02.2007р.;

ОСОБА_7., довіреність № б/н від 06.01.2012р.

від третьої особи: не зявився

ПуАТ “Український інноваційний банк” в особі Запорізької філії ПуАТ “Український інноваційний банк” звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до ПП ОСОБА_1 про стягнення штрафних санкцій в сумі 488 245, 39 грн.

Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями від 29.11.2011р. автоматизованою системою документообігу суду позовну заяву передано на розгляд судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст.525, 526, 546, 547, 549, 550, 551, 950 ЦК України, ст. 1, 2, 12 ГПК України та п. 2.5, 4.2 договору зберігання № 071 від 08.11.2002р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 30.11.2011р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 3/5009/7589/11, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 07.12.2011р. о 15 годині 30 хвилин.

Ухвалою суду від 07.12.2011р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Стимул”. Також, даною ухвалою розгляд справи відкладений на 16.01.2012р. об 11 годині 00 хвилин.

Ухвалою господарського суду від 16.01.2012р. розгляд справи відкладений на 26.01.2012р. о 10 годині 00 хвилин.

Ухвалою від 26.01.2012р. строк розгляду спору продовжений до 13.02.2012р. та відкладений розгляд справи до 09.02.2012р. о 10 годині 00 хвилин.

Ухвалою від 09.02.2012р. розгляд справи відкладений на 13.02.2012р.о 16 годині 40 хвилин.

В судовому засіданні 13.02.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 17.02.2012р.

Під час розгляду справи, починаючи з 26.01.2012р., за ініціативою суду та відповідно до ст. 81-1 ГПК України здійснювалося повне фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

В судових засіданнях представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві № 1117 від 21.11.2011р., та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 488245,39 грн. та судові витрати.

Зокрема зазначив, що 08.11.2002р. між АТ “Український інноваційний банк”, ПП ОСОБА_1 та ТОВ ВКФ “Стимул” укладено договір зберігання № 071, згідно якому ПП ОСОБА_1 було передано на зберігання автомобільні двигуни на загальну суму 488245,39 грн.

Згідно п. 2.1Договору, відповідач зобовязаний надати послуги по зберіганню товарів, які належать ТОВ ВКФ “Стимул”, перелік яких зазначений в специфікації, яка є невідємною частиною цього Договору. Факт передачі товару на зберігання оформляється трьохстороннім актом.

Акт приймання-передачі товару підписано сторонами 28.11.2002р.

Вказане майно перебуває в заставі у АТ “Український інноваційний банк” відповідно до договору застави № 664/43/1 ZS, укладеного між АТ “Український інноваційний банк” та ТОВ ВКФ “Стимул” у якості забезпечення кредиту.

З огляду на ухилення ТОВ ВКФ “Стимул” від виконання зобовязання за кредитним договором банк мав намір реалізувати майно, у звязку з чи звернувся у липні 2011 року до ПП ОСОБА_1 з вимогою надати інформацію щодо заставленого майна.

Відповідач інформацію про заставлене майно не надав, що дає підстави вважати що ПП ОСОБА_1 відвантажив товар ТОВ ВКФ “Стимул” або продав товар іншим особам без письмової згоди банку.

У відповідності до п. 2.5 Договору, відвантаження товару ТОВ ВКФ “Стимул” або продаж товару іншим особам, в тому числі і ПП ОСОБА_1, здійснюється тільки при наявності письмової згоди Банку і при наявності у ТОВ ВКФ “Стимул” довіреності, з наступною видачею накладної на товар і продукцію.

Пунктом 4.2 Договору встановлено, що у випадку порушення зберігачем зобовязань по п. 2.5, останній сплачує штраф на користь Банку у розмірі повної вартості товарів, відвантажених без письмової згоди Банку.

У відповідності до додатку № 1 до Договору вартість товарів складає 488245,39 грн.

Таким чином, на підставі ст. 550, 950 ЦК України та п. 4.2 Договору ПуАТ “Український інноваційний банк” в особі Запорізької філії ПуАТ “Український інноваційний банк” просить суд стягнути з ПП ОСОБА_1 штраф у розмірі 488245,39 грн.

Відповідач проти позову заперечив в повному обсязі та вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними.

Зокрема зазначив, що 31.10.2002р. між ПП ОСОБА_1 та ТОВ ВКФ “Стимул” укладено договір № 070/2 купівлі-продажу, згідно якому ПП ОСОБА_1 (продавець) продає партію автомобільних двигунів ТОВ ВКФ “Стимул” (покупець) згідно специфікації на суму 664554,00 грн.

Згідно договору передача товару повинна бути здійсненна в пятиденний строк, але покупець не наполягав на виконанні вказаного пункту договору, згідно спільної усної домовленості, момент передачі товару наступає після оплати за безготівковим розрахунком повної суми вартості товару протягом строку передбаченим договором, тобто не пізніше 4 місяців з дня укладання договору.

При особистій розмові з директором ТОВ ВКФ “Стимул” останній пояснив, що для реалізації умов договору купівлі-продажу № 070/2 від 31.10.2002р. йому необхідно взяти кредит в банку, а для цього представникам банку необхідно продемонструвати наявність товару для обґрунтування цільового призначення кредиту.

08.11.2002р. між АТ “Український інноваційний банк”, ПП ОСОБА_1 та ТОВ ВКФ “Стимул” укладено договір зберігання № 071, згідно якому ПП ОСОБА_1 було передано на зберігання автомобільні двигуни на загальну суму 488245,39 грн.

28.11.2002р. ПП ОСОБА_1 в присутності представників ТОВ ВКФ “Стимул” та ПуАТ “Український інноваційний банк” в особі Запорізької філії ПуАТ “Український інноваційний банк” було підписано акт прийому-передачі товару.

При підписанні акту прийому-передачі ПП ОСОБА_1 не звернув увагу на те, що в договорі та специфікації виправлено дату укладання з 08.11.2002р. на 28.11.2002р., а в акті прийому-передачі ТОВ ВКФ “Стимул” вже вказано як власник майна, що не відповідало дійсності, тоді як вказане майно в повному обсязі належало ПП ОСОБА_1

У подальшому ТОВ ВКФ “Стимул” не виконало умови укладеного договору купівлі-продажу № 070/2 від 08.11.2002р., щодо оплати за безготівковим розрахунком повної суми вартості товару протягом строку передбаченим договором, тобто не пізніше 4 місяців з дня укладання договору.

Як пояснив директор ТОВ ВКФ “Стимул”, одержаний кредит вони використали на інші потреби товариства, але в подальшому, враховуючи дружні стосунки, мали намір без зазначення дати оплатити товар за цим договором.

08.10.2003р. ПП ОСОБА_1 направив листа до ТОВ ВКФ “Стимул” та ПуАТ “Український інноваційний банк” в особі ЗФ ПуАТ “Український інноваційний банк” щодо розірвання договору зберігання № 071 від 28.11.2002р. у звязку з невиконанням зобовязань по оплаті послуг за зберігання товару.

09.10.2003р. надійшла відповідь від ТОВ ВКФ “Стимул” про неможливість оплати послуги за зберігання товару і про припинення його пролонгації з 08.11.2003р.

01.11.2003р. на лист щодо розірвання договору купівлі-продажу № 070/2 від 08.11.2002р. ТОВ ВКФ “Стимул” надало відповідь про те, що товариство не заперечує проти розірвання вказаного договору.

У звязку з розірванням договору купівлі-продажу № 070/2 від 08.11.2002р. ПП ОСОБА_1 є повноправним власником товару та розпорядився ним за свій власний розсуд.

26.07.2011р. на адресу ПП ОСОБА_1 надійшла вимога ПуАТ “Український інноваційний банк” в особі Запорізької філії ПуАТ “Український інноваційний банк” про повернення автомобільних двигунів на суму 488245,39 грн. згідно договору зберігання № 071 від 28.11.2002р.

Лише після надходження даної вимоги ПП ОСОБА_1 дізнався, що вказане майно перебувало в заставі у ПуАТ “Український інноваційний банк” в особі ЗФ ПуАТ “Український інноваційний банк” відповідно до договору застави № 664/43/1 ZS від 28.11.2002р., укладеного між ТОВ ВКФ “Стимул” та ПуАТ “Український інноваційний банк” в особі ЗФ ПуАТ “Український інноваційний банк”.

У жодному із пунктів договору зберігання № 071 від 28.11.2002р. не було вказано, що дане майно перебуває в заставі.

Виходячи з наведеного, ПП ОСОБА_1 просить суд відмовити позивачу в задоволені позовних вимог.

Крім того, 13.02.2012р. до господарського суду надійшло клопотання від 10.02.2012р., в якому ПП ОСОБА_1 просить суд відмовити позивачу в задоволені позовних вимог у звязку з пропущенням строку позовної давності.

ТОВ ВКФ “Стимул” (третя особа), повідомлена про час та місце розгляду справи в порядку, передбаченому ГПК України, в судове засідання 26.01.2012р., 09.02.2012р. та 13.02.2012р. не зявилась.

Пояснення на позовну заяву, витребувані судом документи і документи, що підтверджують заперечення проти позову, не надала.

В судовому засіданні 16.01.2012р. представник третьої особи ОСОБА_3 проти позовних вимог заперечив в повному обсязі.

Питання про визнання явки представника ТОВ ВКФ “Стимул” в засідання господарського суду обовязковою, відповідно до п.7 ч.1 ст.65 ГПК України, судом не вирішувалось.

Матеріали справи свідчать про те, що неявка ТОВ ВКФ “Стимул” не перешкоджає вирішенню спору, отже справу розглянуто відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на договір зберігання № 071 від 08.11.2002р., за змістом якого випливає, що вказаний договір укладений між ПуАТ “Український інноваційний банк” в особі Запорізької філії ПуАТ “Український інноваційний банк” (Банк), ПП ОСОБА_1 (Зберігач) і ТОВ ВКФ “Стимул” (Підприємство).

Зокрема, у зазначеному договорі міститься наступна інформація:

Предметом даного договору є:

а) зберігання товару та продукції;

б) розгрузка та погрузла товару та продукції (п. 1.1 Договору).

Місцезнаходження товару: м. Запоріжжя, вул. Восточна, 11, вул. Дослідна станція, 47 (п.1.2 Договору).

Зберігач зобовязаний надати послуги по зберіганню товару, який належить Підприємству, перелік яких вказано у специфікації, яка є невідємною частиною даного Договору. Факт передачі товару на зберігання оформлюється трьохсторонніми актами, підписаними Підприємством, Зберігачем та Банком. Трьохсторонні акти (в трьох екземплярах) є невідємною частиною даного договору (п.2.1 Договору).

Зберігач забезпечує повне збереження по кількості та якості цінностей, які знаходяться на зберіганні (п. 2.2Договору).

За першою вимогою Банку зберігач зобовязується надати можливість провести перевірку наявності та стану товару та продукції, прийнятих на зберігання від Підприємства (п.2.3 Договору).

Відвантаження товару Підприємству або продаж товару іншим особам, в тому числі і Зберігачу, здійснюється тільки при наявності письмової згоди Банку та при наявності у Підприємства довіреності, з послідуючою видачею накладної на товар та продукцію (п.2.5 Договору).

Підприємство зобовязано своєчасно сплачувати послуги по зберіганню (п. 2.6 Договору).

Вартість товару, що зберігається, визначається за актом передачі товаро-матеріальних цінностей (п.3.2 Договору).

У випадку порушення Зберігачем зобовязань за п. 2.5 Договору, останній сплачує штраф на користь Банку в розмірі повної вартості товару. Що відпускалися без письмової згоди Банку (п.4.2 Договору).

За втрату та нестачу продукції, переданої на зберігання, по вині Зберігача, останній несе відповідальність в розмірі вартості втраченої продукції. Стягнення проводиться в претензійно-позовному порядку на підставі акту підписаного обома сторонами або на підставі цього акту проводиться взаєморозрахунок. (п. 4.3Договору).

Також позивач надав суду акт прийому-передачі товару "По договору зберігання № 071 від 28.11.2002р." в якому значиться, що 28.11.2002р. в присутності Банку Власник здав, а Зберігач прийняв на відповідальне зберігання товар (автомобільні двигуни відповідно до Додатку № 1 до договору зберігання № 071 від 28.11.2002р.) за адресою: м. Запоріжжя, вул. Восточна, 11; вул. Дослідна станція, 47 на умовах договору. Акт підписаний ПуАТ “Український інноваційний банк” в особі Запорізької філії ПуАТ “Український інноваційний банк” (Банк), ПП ОСОБА_1 (Зберігач) і ТОВ ВКФ “Стимул” (Власник).

28.11.2002р. між ПуАТ “Український інноваційний банк” в особі Запорізької філії ПуАТ “Український інноваційний банк” (Заставодержатель) та ТОВ “ВКФ “Стимул” (Заставодавець) укладено договір про заставу № 664/43/1 ZS.

Відповідно до п. 1.1 Договору про заставу, цей договір забезпечує вимоги Заставодержателя, що випливають з кредитного договору № 664/43/1 від 28.11.2002р. (а також будь яких додаткових угод до нього), укладеного між Заставодержателем і Заставодавцем, за умовами якого останній зобовязаний Заставодержателю по 27.11.2003р. (включно), повернути кредит в розмірі 200000,00 грн., зі сплатою 26 % річних, відсотки за користування ним, а також неустойку та інші штрафні санкції у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором.

Згідно п. 1.2 Договору про заставу, для забезпечення своєчасного та в повному обсязі виконання умов кредитного договору Заставодавець надає Майно, а саме товари в обігу, згідно Додатка № 1, яке знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Восточна, 11, м. Запоріжжя вул. Дослідна станція, 47.

Оціночна вартість товарів в обігу згідно оцінки ПП “Регіональне судово-експертне бюро” (сертифікат № 680/02 від 11.06.2002р.) складає 488245,39 грн., за згодою сторін заставна вартість складає 416110,00 грн.

На строк дії цього договору предмет застави залишається у володінні, користуванні та розпорядженні Заставодавця в обсязі, згідно з умовами цього договору (п. 1.3 Договору про заставу).

Відповідно до п. 5.1 Договору про заставу, Заставодержатель набуває права звернути стягнення та реалізувати майно у наступних випадках:

- якщо у момент настання строку виконання зобовязань за Кредитним договором вони не будуть виконані повністю, або при повному та частковому неповерненні у встановлені відповідно до Кредитного договору строки суми кредиту; та/або при несплаті або частковій несплаті в строк сум відсотків; та/або при несплаті або частковій несплаті в строк сум неустойок;

- якщо у 3-денний строк після загибелі чи пошкодженні переданого під заставу майна, Заставодавець не здійснить його заміну у відповідності до п. 4.1.1 цього Договору.

10.02.2004р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 вчинено виконавчий напис № 232, яким запропоновано стягнути з ТОВ “ВКФ “Стимул” суму 229 251,51 грн. заборгованості за кредитним договором № 664/43/1 від 28.11.2002р. за період з 28.11.2002р. по 10.02.2004р., та суму витрат, повязаних із здійсненням виконавчого напису в розмірі 2293,00 грн. з вартості заставленого майна. Стягнення звернути на заставлене майно, згідно з договором застави № 664/43/1 ZS від 28.11.2002р.

У результаті звернення стягнення на заставлене майно, на підставі виконавчого напису № 232 від 10.02.2004р., заборгованість за кредитним договором (щодо сплати відсотків) було погашено частково в сумі 484,45 грн.

У вересні 2009р. позивач знову звернувся до нотаріуса для видачі дублікату виконавчого напису № 232 від 10.02.2004р., в звязку із втратою.

18.09.2009р. приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу видано дублікат виконавчого напису № 232, який зареєстровано в реєстрі за № 1519.

21.05.2010р. державним виконавцем Комунарського відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції Литвинець М.О. винесено постанову ВП № 16062924 "Про повернення виконавчого документу стягувачеві" у звязку з відсутністю у боржника ТОВ “ВКФ “Стимул” майна при примусовому виконанні виконавчого напису № 1519 від 10.02.2004р., виданого Приватним нотаріусом ОСОБА_5, про звернення стягнення на заставлене майно в рахунок боргу ЗФАТ “Укрінбанк” в обсязі 231544,51 грн.

01.08.2011р. ПП ОСОБА_1 отримав вимогу № 633 від 26.07.2011р., в якій директор ЗФ ПАТ “Укрінбанк” ОСОБА_6 зазначає, що з огляду на ухилення ТОВ “ВКФ “Стимул” від погашення зобовязань за кредитом банк має намір реалізувати заставлене майно, у звязку з чим прохає ПП ОСОБА_1 повідомити АТ "Укрінбанк" про дату, час та місце коли можна буде забрати заставне майно.

У випадку відсутності заставленого майна, у відповідності до умов договору зберігання від 28.11.2002р. № 071, директор ЗФ ОСОБА_6 вимагає у строк до 15.08.2011р. перерахувати 488245,39 грн. на розрахунковий рахунок № 37393003, ЄДРПОУ 19361433, МФО 313184, банк отримувача Запорізька філія ПАТ “Укрінбанк”, отримувач Запорізька філія ПАТ “Укрінбанк”.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Так, господарські зобов'язання можуть виникати:

безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

з акту управління господарською діяльністю;

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до субєкта, який порушив зобовязання, не звільняє цього субєкта від обовязку виконати зобовязання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобовязання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обовязки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обовязки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обовязків може бути настання або ненастання певної події.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача штрафних санкцій за невиконання відповідачем умов договору зберігання, позивач у позовній заяві (т.1, а.с. 6) посилається на договір зберігання № 071 від 08.11.2002р.

Проте, в акті прийому-передачі товару від 28.11.2002р. за договором зберігання № 071 значиться інша дата договору 28.11.2002р. (т.1, а.с. 13).

Згідно ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобовязання.

Відповідно до п. 1 ст. 903 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

В обґрунтування позивних вимог позивач посилається на те, що за договором зберігання № 071 відвантаження товару Підприємству (ТОВ “ВКФ “Стимул”) або продаж товару іншим особам, в тому числі і Зберігачу (ПП ОСОБА_1), здійснюється тільки при наявності письмової згоди Банку (позивача) та при наявності у Підприємства довіреності, з послідуючою видачею накладної на товар та продукцію (п.2.5 Договору).

Також позивач посилається на п.4.2 Договору, в якому зазначено, що у випадку порушення Зберігачем (ПП ОСОБА_1) зобовязань за п. 2.5 Договору, останній сплачує штраф на користь Банку (позивача) в розмірі повної вартості товарів, що відпускалися без письмової згоди Банку.

Отже, позивачем заявлено до стягнення з відповідача штраф в розмірі повної вартості товарів, що відпускалися без письмової згоди Банку. В позовній заяві ця сума визначена позивачем в розмірі 488 245, 39 грн., виходячи зі змісту Додатку № 1 до договору № 071 (т.1, а.с.9, зворотній бік 12, зворотній бік), в якому зазначена вартість товару.

Проте, за умовами договору зберігання, вартість товару, що зберігається, визначається за актом передачі товаро-матеріальних цінностей (п.3.2 Договору). В акті прийому-передачі товару від 28.11.2002р. за договором зберігання № 071 вартість товару, що зберігається, сторонами не визначена (т.1, а.с. 13).

Крім того, ПП ОСОБА_1 (відповідач) письмовим клопотанням від 10.02.2012р. просить суд застосувати позовну давність.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 1 статті 260 ЦК України встановлено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Згідно ч.1, 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок (ст. 253 ЦК України).

Заперечуючи проти клопотання відповідача, представник позивача в судовому засіданні 13.02.2012р. пояснив, що про порушення свого права та відсутність у відповідача переданого на зберігання майна Банк дізнався з постанови ВП № 16062924 від 21.05.2010р. державного виконавця Комунарського ВДВС Запорізького МУЮ Литвинець М.О. "Про повернення виконавчого документу стягувачеві" у звязку з відсутністю у боржника ТОВ “ВКФ “Стимул” майна при примусовому виконанні виконавчого напису № 1519 від 10.02.2004р., виданого Приватним нотаріусом ОСОБА_5, про звернення стягнення на заставлене майно в рахунок боргу ЗФАТ “Укрінбанк” в обсязі 231544,51 грн. (т.1, а.с. 76).

На думку представника позивача, трирічний строк з моменту отримання Банком цієї постанови не сплинув, тому не сплинула і позовна давність.

В судовому засіданні 13.02.2012р. судом оглянуто оригінали кредитної справи відносно надання кредиту ТОВ "ВКФ "Стимул" за кредитним договором № 664/43/1 від 28.11.2002р., надану позивачем згідно ухвали суду від 09.02.2012р.

В кредитній справі не виявилося оригіналу постанови ВП № 16062924 від 21.05.2010р. державного виконавця Комунарського ВДВС Запорізького МУЮ Литвинець М.О. "Про повернення виконавчого документу стягувачеві". В наданій суду позивачем копії цієї постанови (а.с.76) не міститься відомостей про дату отримання її позивачем.

Згідно пояснень представника позивача в судовому засіданні 13.02.2012р., постанову ВП № 16062924 від 21.05.2010р. Банк отримав у травні 2010р.

Доводи позивача про те, що у звязку з отриманням Банком цієї постанови лише в травні 2010 року не сплинула позовна давність, не приймаються судом.

Господарський суд погоджується з твердженням позивача про те, що в даному випадку перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався про порушення свого права. І такою датою в даному випадку є дата отримання позивачем постанови ВП № 16062924 від 21.05.2010р. державного виконавця Комунарського ВДВС Запорізького МУЮ Литвинець М.О. "Про повернення виконавчого документу стягувачеві". Оскільки, саме у цій постанові зазначено про відсутність у боржника ТОВ “ВКФ “Стимул” майна переданого на зберігання.

Проте, позивач не враховує наступне.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частинами 1, 2 статті 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації.

У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу);

4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу);

5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу);

6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу);

7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Отже, за своєю природою заявлена до стягнення з відповідача сума є неустойкою (штрафом).

До вимог про стягнення з відповідача неустойки (штрафу) в розмірі 488 245, 39 грн. застосовується позовна давність в один рік.

Дізнавшись про порушення своїх прав у травні 2010р., позивач звернувся до господарського суду Запорізької області лише 29.11.2011р. (т.1, а.с.6), тобто після спливу позовної давності.

Відповідно до ч.2-5 ст. 267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідач письмово заявив про застосування позовної давності по справі № 3/5009/7589/11.

Банком не надано жодних доказів, які б судом могли бути визнані поважними причинами пропущення строку позовної давності.

Враховуючи викладене, в задоволенні позову про стягнення з ПП ОСОБА_1 штрафу в сумі 488245,39 грн. слід відмовити повністю.

Згідно ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 44, 49, 82 - 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя В.М. Соловйов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено відповідно до вимог ст. 82-85 ГПК України 17.02.2012р.