Рішення № 21487028, 14.12.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14.12.11 р. Справа № 11/280

Суддя господарського суду Донецької області Соболєва С.М.

при секретарі судового засідання Макогон Я.С.,

розглянув справу за позовом Закритого акціонерного товариства „Словянськолія”, м.Словянськ Донецької області, ЄДРПОУ 25105616,

до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Пневмоінжінірінг”, м.Донецьк, ЄДРПОУ 33621416,

про стягнення 17100,00 грн.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю,

від відповідача: Шушляков В.Г. директор, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Закрите акціонерне товариство „Словянськолія”, м.Словянськ Донецької області, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Пневмоінжінірінг”, м.Донецьк, про розірвання договору №005 від 20.03.2008р., що укладений між означеними юридичними особами, на постачання осушувача стиснутого повітря КЕ-МТ 35 та стягнення збитків в сумі 17100,00грн.

В обґрунтування своїх вимог Позивач посилається на укладення договору №005 від 20.03.2008р. із Відповідачем, виконання зі свого боку передумови поставки товару за спірним правочином у вигляді перерахування Відповідачу передплати у розмірі 30% від вартості товару, що становить 17100,00грн., невиконання останнім означеного прийнятого на себе зобовязання та відсутність факту поставки, повернення сплачених грошових коштів до теперішнього часу, незважаючи на неодноразові звернення.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав копії: договору №005 від 20.03.2008р. разом із додатком до нього, рахунку-фактури №СФ-20П від 24.07.2008р., платіжного доручення №3322 від 07.08.2008р., листів №2/768 від 11.07.2011р. та №7/1062 від 16.09.2011р. про повернення суми передплати разом із підтвердженням їх направлення Відповідачу.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст.252, 526, 610, 611, 615, 623, 663, 664 Цивільного кодексу України, ст.ст.54-57 Господарського процесуального кодексу України.

25.10.2011р. Позивачем подано клопотання про відкладення розгляду справи призначене на 25.10.2011р., у звязку з необхідністю надання строку для належного виконання ухвали суду від 12.10.2011р., яке задоволено судом.

16.11.2011р. на виконання вимог суду долучено до матеріалів справи копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців станом на 28.10.2011р. стосовно ТОВ „Пневмоінжінірінг”.

22.11.2011р. представником Позивача заявлено клопотання про долучення до матеріалів справи копій витягів з книги обліку вхідної кореспонденції 2008р.-2009р. та копій витягів з книги факсів ЗАТ „Словянськолія” квітень 2008р. березень 2009р., яке задоволено судом.

Ухвалою суду від 24.11.2011р. продовжено строк розгляду справи на 15 календарних днів у відповідності до ст.69 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю „Словянськолія” з цього приводу.

У судовому засіданні 25.11.2011р. судом прийнято письмові пояснення Позивача у частині відсутності на розгляді іншого суду даних позовних вимог.

07.12.2011р. представником Позивача заявлено клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, що задоволено судом. Факт вчинення означених дій зафіксовано 12.12.2011р. підписом уповноваженого представника Позивача на цьому клопотання.

Представник Позивача у судовому засіданні 14.12.2011р. підтримав позовні вимоги у повному обсязі з урахуванням додаткових пояснень №7/1340 від 09.12.2011р.

За змістом даних пояснень Позивач посилається на ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України, яка регулює умови повернення передплати у разі порушення строків поставки Продавцем, визначає суму у розмірі 17100,00 грн., як суму внесеної передоплати, однак, разом з цим, наполягає на тому, що його вимогою є стягнення з Відповідача збитків, що складають неповернуту суму передплати.

З огляду на таке, суд не вважає дане зміною предмету або підстав позову у розумінні ст.22 Господарського процесуального кодексу України, а отже не розглядає обставини у цій частині.

Представник Відповідача у судовому засіданні 14.12.2011р. проти задоволення позовних вимог заперечив, про що зазначив у запереченнях на позовну заяву без номеру та дати, поданих через канцелярію суду.

В означених запереченнях Відповідач підтверджує факт укладення договору №005 від 20.03.2008р., здійснення передплати Позивачем у розмірі 17100,00 грн. При цьому, свідчить про повідомлення 24.09.2008р. Позивача про готовність товару до відвантаження зі складу заводу-виробника. Одночасно, зазначає, що якщо Позивач має намір розірвати договір в односторонньому порядку, попередня оплата залишається у Постачальника (Відповідача) на покриття фактичних витрат, повязаних з виробництвом спірного товару та виконання умов договору.

Дослідив матеріали справи та оцінив подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Судовими доказами за визначенням статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання, тобто, правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, виникають, зокрема, з договору.

Як вбачається з матеріалів справи між учасниками процесу встановлені правовідносини шляхом укладення договору у формі єдиного документа, а саме договору №005 від 20.03.2008р.

Оцінивши зміст зазначеного договору, з якого виникли цивільні права та обовязки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Таким чином, в силу статті 265 Господарського кодексу України, статей 712 і 655 Цивільного кодексу України, пункту 1.1 договору Товариство з обмеженою відповідальністю „Пневмоінжінірінг” (Постачальник) зобовязалось передати у власність Закритого акціонерного товариства „Словянськолія” (Покупець) на умовах DDP м.Словянськ, а останній зобовязався прийняти і оплатити обладнання (п.1.1).

За визначеннями п.1.2 договору ціна та специфікація товару міститься у додатку №1, що є невідємною частиною цього договору.

У додатку №1 до договору №005 від 20.03.2008р. сторони обумовили поставку осушувача стиснутого повітря КЕ-МТ 35 у кількості 1 одиниці, вартістю 57000,00 грн., з урахуванням податку на додану вартість, та визначили відповідні технічні характеристики для даного типу обладнання.

Згідно зі ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

За приписами ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Пунктом 1 ст.181 Господарського кодексу України встановлений загальний порядок укладання господарських договорів, відповідно до якого, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Положеннями ст.184 Господарського кодексу України визначені особливості укладання господарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін, примірних і типових договорів, якими обумовлено, що при укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Відповідно до ст.638 Господарського кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Одночасно ст.640 Господарського кодексу України встановлено момент укладення договору, яким є одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За визначеннями ст.642 Господарського кодексу України, прийняття пропозиції це відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт), що виражена у вчиненні дії відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), тобто засвідченні її бажання укласти договір, та ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як вбачається з договору №005 від 20.03.2008р., він, разом із додатком №1 до нього, підписаний та скріплений печатками обох підприємств.

Отже у розумінні означених норм матеріального права є таким, що укладений, породжує права та зобовязання сторін та є обовязковим для них.

Відповідно до п.4.1 договору товар має бути поставлений Замовнику на умовах DDP (редакція Інкотермс, 2000) (ЗАТ „Словянськолія”, м.Словянськ Донецької області), в термін 9 робочих тижнів з дати отримання Постачальником першого платежу, згідно п.3.1, при своєчасному виконанні умов п.3.2.

Датою постачання товару є дата підписання сторонами накладної на передачу товарно-матеріальних цінностей (п.4.2).

За приписами п.3.1 договору, 30% вартості товару будуть перераховані на рахунок Постачальника попередньою оплатою, після підписання договору двома сторонами.

Матеріали справи містять рахунок-фактуру №СФ-20П від 24.07.2008р., виставлений Відповідачем на суму 57000,00 грн. на підставі договору №005 від 20.03.2008р.

Як вбачається з платіжного доручення №3322 від 07.08.2008р., Позивачем на рахунок Відповідача перерахована сума 17100,00 грн., що виходячи зі змісту п.3.1 правочину, є передплатою за товар у розмірі 30% від його загальної вартості.

З огляду на дане, Позивач вказує на виконання ним передумов поставки товару, обумовлених спірним правочином, та вважає строком постачання термін до 10.10.2008р., протягом якого Відповідач повинен був надати позивачеві офіційне повідомлення про готовність товару до відвантаження.

Проте, означеного повідомлення від Відповідача, за твердженнями Закритого акціонерного товариства „Словянськолія” не надходило, що стало підставою для неодноразових звернень з вимогою про повернення грошових коштів у сумі 17100,00 грн. (копії листів №2/768 від 11.07.2011р. та №7/1062 від 16.09.2011р. містяться у матеріалах справи).

Неповернення даної суми до теперішнього часу, за висновками Позивача, у розумінні ст.ст.610, 611, 615, 623 Цивільного кодексу України, створило підстави для звернення з метою захисту порушеного права та охоронюваного законом інтересу шляхом розірвання договору №005 від 20.03.2008р. та стягнення 17100,00грн. як збитків, що і є предметом розгляду (вимогами) по даній справі.

Однак, оцінивши у сукупності представлені, як в обґрунтування, так і у заперечення заявлених позовних вимог, докази та наведені обставини, погодитись з позицією Позивача неможливо, з огляду на наступне.

Зважаючи на п.4.1 договору №005 від 20.03.2008р., передумовою поставки товару є не лише перерахування на рахунок Постачальника попередньої оплати у розмірі 30%, тобто 17100,00 грн., а також і перерахування 70% від вартості товару у строк 5 банківських днів після офіційного повідомлення про готовність товару до відвантаження зі складу заводу-виробника (п.3.2 договору).

Строків направлення означеного повідомлення правочином не обумовлено.

Відповідачем суду представлено копію листа №147 від 24.09.2008р., яким останній повідомляє про готовність осушувача стиснутого повітря КЕ-МТ 35 відповідно до договору №005 від 20.03.2008р. до відвантаження з заводу-виробника та просить здійснити оплату 70% вартості обладнання. Попередньою датою надходження обладнання становить 3-5 жовтня 2008р.

Факт отримання Позивачем зазначеного документу 29.09.2008р. підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002р. №1155 „Про затвердження Правил надання послуг поштового звязку”, повідомлення про вручення поштового відправлення (поштового переказу) - це повідомлення, яким оператор поштового звязку доводить до відома відправника інформацію про дату та прізвище особи, якій вручено поштове відправлення (поштовий переказ). Повідомлення про вручення поштових відправлень (поштових переказів) повинно бути доставлене за зазначеною відправником адресою.

Вищевказане повідомлення містить адресу Позивача та підпис його співробитника, що, на думку суду, є належним доказом його отримання.

Одночасно, термін доставки листа №147 від 24.09.2008р., що починається датою відправлення, згідно даних, які містить повідомленням про вручення поштового відправлення, 24.09.2008р. та закінчується датою отримання 29.09.2008р., відповідає поштовому перебігу, встановленому у відповідності до п.п.4.1.2 наказу Міністерства транспорту та звязку України №1149 від 12.12.2007р. „Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів” у кількості Д+3 дні (без урахування вихідних днів обєктів поштового звязку), де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання.

Крім того, доказів протилежного у розумінні Господарського процесуального кодексу України суду не представлено.

Суд не приймає до уваги акт розкриття рекомендованого листа №б/н від 07.12.2011р. наданий Позивачем, оскільки у ньому йдеться про конверт №8301709916415 отриманий останнім 07.12.2011р., який, з огляду на вищевстановлене, не має відношення до листа №147 від 24.09.2008р.

Таким чином, Відповідачем повідомлено про готовність товару до відвантаження зі складу заводу-виробника у розумінні п.3.2. договору.

Проте, доказів своєчасного виконання Позивачем умов означеного пункту правочину, а саме перерахування Відповідачу 70% вартості товару у термін 5 банківських днів після відповідного офіційного повідомлення, суду не представлено.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З наведеними нормами матеріального права кореспондується стаття 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст.692 Цивільного кодексу України).

Разом з цим, Позивачем не доведено належного виконання у розумінні наведених статей матеріального права, передумов поставки товару означених договором №005 від 20.03.2008р.

Отже, у контексті ст.ст.612, 614 Цивільного кодексу України, прострочення Відповідача у частині поставки товару не настало, оскільки зобовязання не може бути виконано внаслідок прострочки (невиконання) Позивача, а тому товариство з обмеженою відповідальністю „Пневмоінжінірінг” є невинуватою особою у цій частині спірних правовідносин.

Як вбачається з укладеного між учасниками процесу правочину, термін дії, встановлений п.10.2 договору №005 від 20.03.2008р., до повного виконання сторонами своїх обовязків.

Відповідно до ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розділом 9 спірного правочину передбачений порядок розірвання договору.

Так, згідно п.9.1 сторона, що одержала пропозицію про розірвання договору повинна відповісти письмово не пізніше 20 календарних днів після отримання пропозиції. Даний пункт кореспондується з п.7.3 договору.

Якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору, а також у разі неотримання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, зацікавлена сторона має право передати спір на вирішення господарського суду (п.9.2).

Враховуючи обумовлене сторонами, вбачається наявність письмового звернення заінтересованої сторони, яким повідомляє про наміри розірвання контракту іншу сторону, у спірних правовідносинах до Відповідача.

Проте, у матеріалах справи відсутній доказ виконання вказаних передумов розірвання контракту, а саме звернення Позивача із підтвердженням його відправлення Відповідачу стосовно розірвання спірного правочину.

Як встановлено п.2 ст.651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Надані позивачем до матеріалів справи докази не свідчать про те, що відповідачем взагалі було завдано позивачу шкоду, внаслідок чого позивач значною мірою позбавився того, на що він розраховував при укладенні договору.

Статтею 652 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір може бути розірвано за рішенням суду у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладанні договору та за наявності одночасно таких умов, як: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Але позивачем необґрунтовано істотності зміни обставин, якими сторони керувались при укладанні договору та не надано доказів в підтвердження одночасної наявності умов, з якими чинне законодавство повязує розірвання спірного договору за рішенням суду у даному випадку.

Таким чином, суд робить висновок, що Позивачем не надано переконливих та допустимих доказів наявності підстав для дострокового розірвання спірного договору ані за умовами самого договору, ані за приписами діючого законодавства.

За приписами ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 615 Цивільного кодексу України, встановлено право сторони у разі порушення зобов'язання частково або в повному обсязі відмовитися від нього, якщо це встановлено договором або законом.

При цьому, Позивачем не доведено факт використання наданого йому права відмови повністю або частково від зобовязання, а також, окрім того, з урахуванням встановлених вище обставин, його порушення.

Стосовно стягнення 17100,00 грн. у якості збитків, слід зазначити таке.

Відповідно до ст.22 Цивільного кодексу України збитками є:

1) втрати, яких особа, зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст.ст. 611, 623 Цивільного кодексу України, наслідками порушення зобовязань є, зокрема, відшкодування збитків, встановлене договором або законом. Боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Аналогічні норми права містять ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України.

Частиною 1 ст.202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Тоді як невиконання або неналежне виконання відповідних обовязків є їх порушенням у розумінні ст.610 Цивільного кодексу України, що за змістом ст.611 Цивільного кодексу України має наслідком, у тому числі необхідність відшкодування збитків.

Згідно ч.1 ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушено. Виникнення у особи права на компенсацію збитків у результаті порушення її цивільного права передбачається і ч.1 ст.22 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п.4 ч.3 статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з цього, саме Позивач повинен довести, що збитки були заподіяні діями Відповідача, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та спричиненням збитків і розмір відшкодування.

Зважаючи на фактичні обставини справи, 17100,00 грн., з урахуванням чинності спірного правочину по теперішній час, перераховані Позивачем Відповідачу на підставі платіжного доручення №3322 від 07.08.2008р., є передоплатою, здійснення якої передбачено п.3.1 договору №005 від 20.03.2008р.

З огляду на те, що за приписами Господарського процесуального кодексу України, судовими доказами слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, як було зазначено вище, доказів відмови від виконання зобовязання у частині поставки товару за договором №005 від 20.03.2008р. до матеріалів справи не надано.

Отже, 17100,00 грн. не є збитками у розумінні наведених норм матеріального права.

Приймаючи до уваги зміст ст.ст.22, 599, 611, 612, 623 Цивільного кодексу України, ст.ст.224, 225 Господарського кодексу України та ст.ст.4-2, 4-3, 32-36 Господарського процесуального кодексу України, обовязковою передумовою задоволення позовних вимог щодо відшкодування збитків є встановлення складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є, зокрема, наявність збитків, причинний звязок між протиправною поведінкою відповідача і заподіяними збитками, вина особи, що заподіяла збитки. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності і є підставою для відмови у стягненні збитків.

Враховуючи наведені норми законодавства та викладені обставини справи, суд дійшов висновку, що Позивач не довів за допомогою належних та допустимих у розумінні статей 32-36 Господарського процесуального кодексу України доказів факту, що свідчить про наявність протиправної поведінки Відповідача, завдання збитків у розмірі 17100,00грн. Отже, вимоги щодо стягнення з останнього збитків у сумі 17100,00грн. не підлягають задоволенню.

Одночасно, за приписом ст.693 Цивільного кодексу України, покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати у разі, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк.

Проте, Позивачем, з огляду на встановлені обставини справи не доведено винних дій Відповідача щодо відсутності постачання товару по теперішній час та прострочення передачі товару, за його вини, у строк означений у п.4.1 вказаного правочину.

Судові витрати підлягають розподілу з урахуванням вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, з платіжного доручення №641 від 04.10.2011р. вбачається оплата державного мита до державного бюджету з приводу подання спірного позову у розмірі 171,00 грн.

При цьому, означена позовна заява має одночасно майновий і немайновий характер.

Згідно ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлено ставку державного мита в розмірі 1% від ціни позову, але не менш 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто 102,00 грн.).

Відповідно до п.п.б п.2 ст.3 цього Декрету Кабінету Міністрів України із позовних заяв немайнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлено ставку державного мита в розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тобто 85,00грн.)

З огляду на наведене, Позивачем повинно бути сплачено державне мито за ставкою встановленою як за подання позову майнового, так і немайнового характеру.

Проте, як вбачається з означеного платіжного доручення, приймаючи до уваги приписи п.п.а п.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, фактично заявником сплачено державне мито у розмірі 171,00 грн., а отже за подання позову лише майнового характеру.

За таких обставин, за висновками суду, у відповідності до ст.46 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, що діяла на час подання позову), Позивач недоплатив державне мито в розмірі 85,00 грн.

Таким чином, з Позивача на користь Державного бюджету України підлягає стягненню державне мито в сумі 85,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33-38, 43, 46, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позовних вимог Закритого акціонерного товариства „Словянськолія”, м.Словянськ Донецької області, до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Пневмоінжінірінг”, м.Донецьк, про розірвання договору №005 від 20.03.2008р., що укладений між означеними юридичними особами, на постачання осушувача стиснутого повітря КЕ-МТ 35 та стягнення збитків в сумі 17100,00грн., відмовити.

2.Стягнути з Закритого акціонерного товариства „Словянськолія” (84112, Донецька область, м.Словянськ, вул.Свободи, б.85, ЄДРПОУ 25105616, п/р26004962487461 у ПАТ „ПУМБ”, МФО 334851) на користь Державного бюджету України державне мито у розмірі 85,00 грн.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.У судовому засіданні 14.12.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

5.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 Господарського процесуального кодексу України.

6.Повний текст рішення підписано 19.12.2011р.

Суддя Соболєва С.М.