Рішення № 21483182, 13.02.2012, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 0212/2843/2011

Провадження № 22-ц/0290/229/2012Головуючий в суді першої інстанції:Овсюк Є.М.

Категорія: 5 Доповідач: Шемета Т. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2012 м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючої судді Шемети Т.М.,

суддів Марчук В.С., Чуприни В.О.,

при секретарі Сніжко О.А.,

з участю представників ОСОБА_2 ОСОБА_3., ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, представника ОСОБА_5, ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, Як про усунення перешкод користування власністю, зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку будинковолодіння за набувальною давністю, -

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 14.12.2011 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач 03.06.2011 року звернувся до суду з вказаним позовом, зазначивши, що він є власником 41/100 частини будинку та будівель господарського призначення: 2/3 підвалу, 2/3 коридору, 2/3 входу в підвал, хліви (б , б1), гаражі (З, В), розташовані АДРЕСА_1 Іншими співвласниками будинку є відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 37/100 ідеальних часток садиби та ОСОБА_10 - 11/50 часток домоволодіння. Належна йому земельна ділянка була приватизована та отримано відповідні державні акти. Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перестали пускати його в підвал, замурували спільні двері цеглою, зробили вхід лише з своєї квартири. Тому він не може користуватися належними йому підвалом, входом в нього. Окрім того, вони зламали два його хліви, позначені на плані літерами «б»і «б1». Тому позивач просив зобовязати відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не чинити перешкод в користуванні підвалом та відновити його хліви. До відповідачів ОСОБА_8, Як висував вимоги про усунення перешкод в користуванні гаражами шляхом звільнення їх від майна та транспортних засобів відповідачів, яким гаражі в період його тимчасової відсутності передав в користування його батько ОСОБА_11. Коли він повернувся постійно проживати в Україну в 2007 році, він намагався добровільно вирішити конфлікт, однак вони не погоджуються на це і тому він змушений звертатися до суду.

Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину будинковолодіння за набувальною давністю, в якому посилались на те, що в 1997 році ОСОБА_2 вирішив здійснити прибудову до своєї частини будинку і вони як співвласники погодились надати свою згоду взамін того, що ОСОБА_2 відмовиться від свого права користування 2/3 коридору, 2/3 входу в підвал, 2/3 підвалу. Про це вони склали письмовий договір і з 1997 року позивач по первісному позову втратив інтерес до вказаних будівель. Вони відкрито, знаючи що формально власником є ОСОБА_2, не приховуючи ні від кого, фактично на очах ОСОБА_2 замурували вхідні двері в підвал, самі використовували його і він досі не мав будь-яких претензій. Таким, чином, оскільки вони добросовісно набули вказане майно, володіють і користуються ним безперервно, відкрито 14 років, просили визнати за ними право власності на 2/3 коридору ІУ, 2/3 входу в підвал ІІІ, 2/3 підвалу ІІ в будинку АДРЕСА_1 за набувальною давністю та стягнути з ОСОБА_2 понесені ними судові витрати.

Рішенням Ленінського районного суду Вінницької області від 14.12.2011 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_2 відмовлено за спливом позовної давності. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_5, ОСОБА_6 задоволено: визнано за ними право власності на 2/3 підвалу ІІ, 2/3 входу в підвал ІІІ, 2/3 коридору ІУ, в будинку АДРЕСА_1 за набувальною давністю. Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Вказане рішення оскаржується в апеляційному порядку позивачем по первісному позову ОСОБА_2, який просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити, а в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити. Апелянт посилається на те, що

-суд не залучив до участі у справі в якості третьої особи ще одного співвласника ОСОБА_12

-приймаючи зустрічний позов, суд не звернув уваги на те, що він неналежно оформлений, не сплачено судовий збір, (витрати з ІТЗ розгляду справи в розмірі 120 грн. та судовий збір в розмірі 51 грн. було сплачено свідком по справі ОСОБА_13.), прийняв до розгляду зустрічний позов в ході судового розгляду, чим порушив вимоги ч.1 ст. 123 ЦПК України,

-суд помилково дійшов висновку, що правовідносини, які склалися, випливають із набувальної давності, не врахувавши при цьому, що ЦК 1963 року, який діяв на момент укладення так званих договорів, на які посилаються позивачі по зустрічному позову, не були нотаріально посвідчені, хоча стосувалися нерухомого майна, а тому є нікчемними (ст.. 47 ЦК України в редакції 1963 року). Вони не є добросовісними набувачами, так як знали, що спірні приміщення належать йому на праві приватної власності, уклали договори щодо їх передачі з його батьком, який не мав на це будь-яких повноважень. Тобто відсутні головні умови набуття права власності за набувальною давністю: добросовісне і правомірне заволодіння майном;

-Суд допитав свідків по справі без заяви про їх виклик,

-Суд неповно дослідив обставини справи та прийшов помилкового висновку, що ним пропущено строк позовної давності, не врахувавши при цьому, що його робота була повязана з постійним перебуванням за межами кордону України, а тому про своє порушене право він дізнався лише в 2009 році.

Заслухавши доповідача, осіб, що беруть участь в справі, перевіривши матеріали справи, рішення суду та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути закон ним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підт верджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давнос ті, тощо), що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвер дження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка пра вова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

-2-

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судо чинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухва лене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказа ми, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність вис новків суду обставинам справи.

Колегія суддів враховує посилання апелянта на те, що приймаючи зустрічний позов, суд не звернув уваги на те, судовий збір, витрати з ІТЗ розгляду було сплачено свідком по справі ОСОБА_13 (а.с.44), прийняв до розгляду зустрічний позов в ході судового розгляду, та допитав свідків по справі без заяви про їх виклик, та приходить до наступних висновків:

-Згідно ч.5 ст. 119 ЦПК України (в редакції, що діяла до 01.11.2011 року та яку слід застосовувати в даному випадку), до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Закон не містить прямої вказівки на те, що судовий збір та витрати з ІТЗ розгляду справи мають бути сплачені особисто позивачем по справі, а тому зауваження апелянта, що судовий збір сплачено особою, яка була допитана в якості свідка по справі, є несуттєвим;

-Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, прийнявши зустрічний позов до розгляду в ході судового розгляду по первісному позову, порушив вимоги ч.1 ст. 123 ЦПК України. Однак законодавчо не врегульовано наслідків прийняття зустрічного позову з порушенням строків його предявлення. Тому апеляційний суд переглядає справу в межах заявлених вимог і по первісному, і по зустрічному позовах;

-Суд першої інстанції порушив порядок виклику свідків в судове засідання (ст.136) та задовольнив клопотання про їх допит без відповідної письмової заяви (журнал судового засідання а.с. 68-69, 78-79, 87), однак це порушення є несуттєвим, враховуючи, що показання свідків не покладені в обґрунтування висновків суду першої інстанції.

Отже, хоча судом першої інстанції було допущено порушення процесуального закону, однак ці порушення не є підставою для скасування рішення.

Однак, рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, які є підставою для його скасування:

Як вбачається з матеріалів справи, вирішення первісного та зустрічного позовів не може вплинути на права та обовязки іншого співвласника частини будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_12, яка є власником 11/50 часток домоволодіння та ні в якій мірі не стосується її прав та інтересів (ст.. 35 ЦПК України). Тому посилання апелянта на те, що суд не залучив ОСОБА_12 до участі у справі, не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні первісного позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі по зустрічному позову ОСОБА_5, ОСОБА_6 протягом 14 років користувалися спірними приміщеннями і ОСОБА_2 до суду за захистом свого права не звертався, а тому до поданої ним заяви слід застосувати наслідки пропуску строку звернення до суду. Задовольняючи зустрічний позов, суд виходив з того, що 15 жовтня 1997 року між ОСОБА_2 та відповідачами ОСОБА_5, ОСОБА_6 був укладений письмовий договір про відмову від власності на їх користь взамін того, що вони дають йому згоду на добудову. Тому суд прийшов висновку, що позивачі за зустрічним позовом є добросовісними набувачами, володіють майном відкрито, безперервно, добросовісно більше 10 років, так як відлік строку для набувальної давності в даному випадку почався з 1 січня 2001 року.

Такий висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи та суперечить нормам матеріального та процесуального права, а саме:

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу ( ст. 256 ЦК України).

Застосовуючи наслідки пропуску строку позовної давності, суд першої інстанції не врахував пояснень представника позивача, що сам позивач за родом своєї діяльності постійно перебував за кордоном України та не зясував та не перевірив вказану обставину доказами. Тому судова колегія бере до уваги копію трудової книжки(а.с.108 110) та довідку ПАТ «Український нафтогазовий інститут»(а.с.111), додані до апеляційної скарги, та які підтверджують пояснення позивача по первісному позову, що він дізнався про своє порушене право лише на початку лютого 2009 року. Тому застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є неприпустимим та спір слід розглянути по суті.

Колегія також звертає увагу на те, що відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Всупереч цій вимозі суд першої інстанції застосував наслідки пропуску строку позовної давності і до вимог, що ставились позивачем ОСОБА_2 до відповідачів Як та ОСОБА_8, хоча відповідної заяви від них не було.

Відповідно до частин 1, 4 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається

Згідно пунктів 1, 8 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Кодексу він набирає чинності з 1 січня 2004 року. Правила статті 344 Цивільного кодексу України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.

Таким чином, перебіг строку володіння майном для визнання права власності на нього за набувальною давністю слід рахувати тільки після 1 січня 2001 року.

Суд першої інстанції, у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України на зазначені положення норм матеріального права уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що їх регулює, і задовольнив позов на підставі ст. 344 ЦК України, не з'ясувавши наявності обставин та правових підстав для набуття ОСОБА_5 та ОСОБА_6 права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Так, зміст статті 344 Цивільного кодексу України визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю, а саме:

- володіння має бути добросовісним, тобто якщо володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю;

- володіння мусить бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним;

- володіння повинно бути безперервним протягом визначених строків.

Причому всі три ознаки повинні мати місце одночасно, відсутність хоча б однієї з них не дає можливості визнати право власності за набувальною давністю.

Перебіг строку набувальної давності починається від моменту виникнення володіння.

Беручи до уваги, що предметом позову у даній справі є визнання права власності на спірне майно за набувальною давністю, насамперед необхідно встановити:

- обставини справи, за якими виникло володіння спірним майном й чи підпадає це володіння під ознаки безтитульного (незаконного) володіння;

- характер володіння (добросовісне, недобросовісне);

- особу, яка є власником спірного майна.

Як встановлено, ОСОБА_2 належить на праві приватної власності на підставі договору міни 41/100 частина садиби по АДРЕСА_1 в м. Вінниці, яка складається з коридора 2-1, кухні 12-2, кімнати 2-3, жилою площею 15.4 кв.м., 2/3 підвалу ІІ, 2/3 коридору ІУ, 2/3 входу в підвал ІІІ, хлівів б, б1, гаражів З та В, огорожі № 1( а.с.10).

Так, і в судових засіданнях суду першої інстанції, і в зустрічній позовній заяві(а.с.45 47), і в запереченні на апеляційну скаргу, і в ході апеляційного розгляду справи ОСОБА_5 та ОСОБА_6 стверджували, що вони, користуючись з 1997 року спірними приміщеннями, знали, що ці приміщення належать на праві власності ОСОБА_2. Таким чином, володільці знали, що вони володіють чужим майном, тобто відсутня перша ознака володіння, яка є необхідною для набуття права власності за набувальною давністю. Отже підстав для застосування ч.1 ст. 344 ЦК України в даному випадку немає.

Позивачі по зустрічному позову посилаються на те, що між ними та ОСОБА_2 15.10.1997 року було укладено договір (домовленість) про відмову ОСОБА_2 від користування спірними приміщеннями на їх користь (а.с.52), після того вони почали вести будівельні роботи по знесенню стіни, що відгороджувала частину коридору та входу в підвал,

-3-

замуровці вхідних дверей і ОСОБА_2 жодного разу не предявляв до них будь-яких претензій, тому вони вважають, що ОСОБА_2 фактично відмовився від власності. Оцінюючи правову природу такого договору (а.с.52), колегія приходить до наступних висновків: як вбачається з копії договору, що є в матеріалах справи, він, всупереч твердженню ОСОБА_2, був підписаний ним особисто (див. а.с. 52 на звороті) та згідно нього спірні приміщення передавалися позивачам по зустрічному позову лише в користування. Тому це спростовує твердження ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про те, що вони вважали це відмовою від власності на їх користь. Слід зазначити, що на час виникнення спірних правовідносин діяв Цивільний Кодекс 1963 року та згідно ст.47 цього Кодексу, угоди щодо відчуження нерухомого майна повинні були укладатися в нотаріальній формі. Таким чином, колегія приходить до висновку, що між сторонами було укладено договір користування без зазначення терміну його дії. Оскільки термін, на який було укладено договір, сторонами зазначено не було, він вважається безстроковим. Відповідно до ст.. 165 ЦК ( в редакції 1963 року), «Як строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом витребування, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час».

Хоча позивачі за зустрічним позовом не посилаються на ч.3 ст. 343 ЦК України як на підставу набуття права власності, однак вони посилаються на існування договору, а тому судова колегія оцінює і вказану підставу.

Порядок набуття права власності за набувальною давністю, якщо заволодіння відбулося на підставі договору з власником, який після закінчення терміну договору не предявив вимоги щодо його повернення, закріплений в ч.3 ст. 343 ЦК України та становить для нерухомого майна п'ятнадцять років з часу спливу позовної давності. Враховуючи, що фактична передача майна відбулася одночасно з укладенням договору, строк для набувальної давності слід рахувати виходячи з 15 жовтня 1997 року. Таким чином, станом на 17.10.2011 року (момент звернення до суду з заявою про визнання права власності за набувальною давністю), термін для визнання права власності за набувальною давністю на підставі ч.3 ст. 343 ЦК України не настав.

Таким чином, в задоволенні зустрічного позову слід відмовити, та, враховуючи, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 користуються належними ОСОБА_2 2/3 підвалу, 2/3 коридору, 2/3 входу в підвал, про усунення перешкод в користуванні якими він ставить вимогу, первинний позов в цій частині підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. З ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Стаття 10 ЦПК України зобовязує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказами являються будь-які фактичні дані, які встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів (ст.. 57 ЦПК України).

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.. 61 ЦПК України.

Позивач у виконання вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України не довів суду, що хліви, позначені на плані літ «б»та літ. «б1»зруйновані (відсутнє будь-яке підтвердження цьому) та що вони зруйновані саме відповідачами ОСОБА_5, ОСОБА_6, не навів позивач також жодного доказу про те, що гаражі, позначені літ. «З»та «В», розташовані за адресою АДРЕСА_1 зайняті саме відповідачами ОСОБА_8 та Як і хто саме з них який гараж зайняв, не надано суду підтвердження, що вони в добровільному порядку не бажають звільнити ці гаражі та перешкоджають ОСОБА_2 в здійсненні його права власника, а тому в задоволенні вищезгаданих вимог ОСОБА_2 слід відмовити.

Отже, позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню лише в частині усунення зі сторони ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перешкод користування власністю: 2/3 підвалу, 2/3 входу в підвал, 2/3 коридору в будинку АДРЕСА_1.

Оскільки первісний позов підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити, з відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_14 слід стягнути понесені ОСОБА_2 судові витрати, підтверджені документально: 51 грн. судового збору (а.с.3), 120 грн. витрат з ІТЗ розгляду справи (а.с.2).

Вказані обставини, згідно ст. 309 ЦПК України, дають апеляційному суду підстави для часткового задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2. та відмови в задоволенні вимог ОСОБА_5, ОСОБА_6.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 14.12.2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, Як про усунення перешкод користування власністю, зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку будинковолодіння за набувальною давністю, - скасувати та постановити нове.

Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково:

Зобовязати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не чинити перешкод в користуванні ОСОБА_2 2/3 підвалу ІІ, 2/3 входу в підвал ІІІ, 2/3 коридору ІУ, в будинку АДРЕСА_1, які належать йому на праві приватної власності згідно договору міни від 24.10.1995 року.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про зобовязання відновити хліви, позначені на плані літ «б»та літ. «б1», - відмовити.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_8, Як про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом звільнення гаражів, позначених літ. «З»та «В», розташованих за адресою АДРЕСА_1, шляхом звільнення їх від майна та транспортних засобів, - відмовити.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку будинковолодіння за набувальною давністю, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 120 грн. витрат на ІТЗ розгляду справи та 51 грн. судового збору, сплачених ним при зверненні до суду, а всього 171 (сто сімдесят одну) грн..

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча: Т.М.Шемета

Судді: В.С. Марчук

В. О.Чуприна