Рішення № 21482740, 10.01.2012, Апеляційний суд Тернопільської області

Справа № 22-ц-21/12Головуючий у 1-й інстанції Дуда О.О.

Категорія - 57 Доповідач - Гірський Б.О.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2012 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Гірського Б.О.

суддів - Бахметової В. Х., Ткач О. І.,

при секретарі - Майка Р.Ю.

з участю сторін -

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою з участю сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 листопада 2011 року в справі за позовом державного вищого навчального закладу “Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевского” до ОСОБА_1 про стягнення коштів за навчання, -

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2011 року державний вищий навчальний заклад “Тернопільський медичний університет імені І.Я. Горбачевського” звернувся до суду з позовом про стягнення в їх користь з ОСОБА_1 40487 грн. 78 коп.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідачка ОСОБА_1 31.08.2003 року була зарахована на бюджетну форму навчання в Тернопільський медичний університет на фармацевтичний факультет.

При зарахуванні на навчання, за державні кошти, між університетом та ОСОБА_1 була укладена угода від 25.09.2003 року, відповідно до умов якої остання зобовязалась після закінчення навчання і одержання спеціальності “провізор” відпрацювати за направленням не менше трьох років.

Проте, взятих на себе зобовязань відповідачка не виконала і не прибула за направленням на роботу по спеціальності “провізор” в Товстеньку обласну комунальну аптеку №24 смт. Товсте Заліщицького району Тернопільської області.

Так як відповідачка, укладаючи угоду з навчальним закладом, була ознайомлена з її умовами та відповідальністю за порушення зобовязання, тому вона повинна відшкодувати державному бюджету вартість навчання, яка на думку позивача становить суму 40487,78 грн. і яку слід стягнути в користь навчального закладу.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 10 листопада 2011 року позов державного вищого навчального закладу “Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевского” задоволено.

“Стягнуто з ОСОБА_1 кошти, оплачені як вартість її навчання у Державному вищому навчальному закладі “Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського” в сумі 40487,78грн. на рахунок: ГУДКУ в Тернопільській області, МФО 838012, р/р 35224001000151, код 02010830.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Державного вищого навчального закладу “Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського” 404, 88 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, сплачені позивачем при подачі позовної заяви”.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні предявленого державним вищим навчальним закладом “Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського” позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи; на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказала, що навчальний заклад не є належним позивачем у справі і його вимоги є необґрунтованими.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши за матеріалами справи приведені в скарзі доводи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 213, 215 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте, зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Так, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка, закінчивши бюджетну форму навчання у державному вищому навчальному закладі “Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського”, відмовилася працювати за місцем направлення, що в силу вимог чинного законодавства є підставою для стягнення з неї оплачених державою коштів за навчання.

Проте, такий висновок суду не є обґрунтований.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Судом першої інстанції встановлено, що 25.09.2003 року між навчальним закладом та ОСОБА_1 укладено угоду №4 про підготовку фахівців з вищою освітою, згідно умов якої ОСОБА_1, яка була зарахована до вищого навчального закладу за держзамовленням, зобов'язалась прибути після його закінчення на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням - відшкодувати до державного або місцевого бюджетів вартість навчання в установленому порядку.

Укладення зазначеної типової угоди було передбачено Порядком працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 грудня 1997 року № 367 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.04.1998 року за №246/2686.

Даний Порядок був розроблений на виконання Указу Президента України від 23.01.1996 року №77 “Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів”, Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 року №992 та Закону України “Про освіту” від 23.05.1991 року.

Відповідно до вищезазначених нормативних актів, державними замовниками на підготовку фахівців з вищою освітою і відповідно розпорядниками бюджетних коштів є міністерства, відомства, інші центральні органи виконавчої влади, Міністерство охорони здоровя Автономної Республіки Крим, управління охорони здоровя обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, обласні, Київська та Севастопольська міські санепідемстанції, обласні, Київська та Севастопольська структурні міські підрозділи “Фармація”, на яких покладено контроль за виконанням державного замовлення.

На Міністерство охорони здоровя України, Міністерство охорони здоровя Автономної Республіки Крим, управління охорони здоровя обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій покладено обовязок доведення державного замовлення до відому підпорядкованих їм безпосередньо вищих закладів освіти виконавців державного замовлення.

Таким чином, державний вищий навчальний заклад “Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського”, як виконавець державного замовлення, не уповноважений здійснювати контроль за виконанням державного замовлення та звертатись з позовом до суду про стягнення в користь державного чи місцевого бюджету вартості навчання і компенсації понесених замовником витрат, оскільки не є державним замовником та розпорядником бюджетних коштів і не має відповідних повноважень в силу доручення.

Наявність ж рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.06.2011 року, яке набрало чинності і яким зобовязано керівництво Тернопільського державного медичного університету імені І.Я. Горбачевського проводити претензійно-позовну роботу по відшкодуванню вартості навчання випускниками, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, відповідно до укладених угод та які з невідомих причин не приступили до роботи, не свідчить про право, відповідно до вимог Закону, навчального закладу на звернення до суду з позовом про захист державних інтересів (інтересів державних замовників та розпорядників бюджетних коштів).

Таким чином, позовні вимоги Тернопільського державного медичного університету імені І.Я. Горбачевського не підлягають задоволенню.

Також, ч. 2 ст. 52 Закону України “Про освіту” від 23.05.1991 року передбачено, що випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобовязані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Проте, статтею 56 Закону України “Про вищу освіту” від 17.01.2002 року гарантовано випускникам вищого навчального закладу, що його працевлаштування повинно здійснюватись за направленням вищого навчального закладу, відповідно до 3-х сторонньої угоди між замовником, керівником навчального закладу та випускником і вказаним Законом не передбачено обовязкового трирічного відпрацювання та відшкодування у встановленому порядку до державного чи місцевого бюджету вартості навчання.

Відповідачка ОСОБА_1 зарахована на навчання в Тернопільський державний медичний університет на бюджетну форму навчання 31.08.2003 року і регламентована Законом “Про вищу освіту” трьох стороння угода між замовником, керівником навчального закладу та нею, як випускником, відсутня.

Згідно ч. 1 абзацу 5 Прикінцевих положень Закону України “Про вищу освіту”, закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить Закону.

Оскільки норми Закону України “Про освіту” від 23.05.1991 року, Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, який затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 25 грудня 1997 року № 367 і зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.04.1998 року за №246/2686, на які посилається позивач, прийнято до набрання чинності Законом України “Про вищу освіту” від 17.01.2002 року, який є спеціальним Законом і суперечать його нормам, тому виходячи і з тих обставин відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1, як випускника вищого навчального закладу, затрачених державою коштів на підготовку фахівця з вищою освітою.

Крім того, на виконання постанови КМ України від 22.08.1996 року №992 “Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням”, Міністерством фінансів разом з Міністерством освіти, Міністерством економіки, Міністерством юстиції та Національним банком не розроблено і не затверджено по теперішній час Порядок визначення та відшкодування випускниками вартості навчання у разі порушення ними умов угоди про працевлаштування.

Виходячи з вищенаведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції зроблено невірні висновки за обставинами справи, неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області ,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 листопада 2011 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити державному вищому навчальному закладу “Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського” в задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з того дня може бути оскаржено протягом двадцяти днів в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Б.О. Гірський