Рішення № 21478037, 06.02.2012, Апеляційний суд Хмельницької області

Справа № 22ц-160/12

Копія

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2012 року м. Хмельницький

Колегія суддів

судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

у складі:

Варвус Ю.Д. (головуюча)

Пастощука М.М., Купельського А.В.

при секретарі Сусловій А.М.

з участю: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6

розглянула у відкритому судовому засіданні за апеляційними скаргами публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_4 на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 7 грудня 2011 року цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів

в с т а н о в и л а :

ПАТ КБ «Приватбанк»звернулося в суд з позовом про стягнення з відповідача ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором № НМІВАЕ00000035 укладеним 16.05.2008 р. у сумі 13455,90 доларів США. В позовній заяві зазначалося, що у звязку з неналежним виконанням умов кредитного договору відповідач заборгував банку 13455,90 доларів США., а тому відповідно до ст.ст. 1050, 1054 ЦК України просив суд стягнути вказану суму боргу з ОСОБА_4

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 7 грудня 2011 року позов задоволений частково.

Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк»12072,89 доларів США боргу за договором кредиту № НМІВАЕ00000035 від 16.05.2008 р., 1000 грн. пені та 1091 грн. понесених судових витрат.

ПАТ КБ «Приватбанк»у поданій ним апеляційній скарзі просить змінити рішення Хмельницького міськрайонного суду від 7 грудня 2011 року позов задоволити повністю. При цьому зазначається, що рішення суду в оскаржуваній частині постановлене з порушенням норм процесуального права ст.ст. 5, 10, 11, 60, 179 ЦПК України, та норм матеріального права - ст.ст. 611, 549, 629 ЦК України. Суд безпідставно зменшив розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача посилаючись на те, що в діях ОСОБА_4 не вбачається умисного ухилення від сплати кредиту. Проте в рішенні суд сам зазначає, що сума від реалізації автомобіля може виявитися недостатньою для погашення всієї заборгованості по кредиту, ОСОБА_4 повинен був та міг це передбачити, але не вжив ніяких заходів для зясування дійсної суми боргу після реалізації автомобіля. Відповідач не довів факт відсутності умислу в його бездіяльності після реалізації автомобіля.

Згідно умов договору на позичальника покладено обовязок передати інше майно в заставу, якщо сума боргу перевищує суму реалізованого автомобіля, проте ОСОБА_4 вказаного обовязку не виконав. Крім того, згідно п.п. 13.6, 15.1 договору звернення стягнення не означає виконання договору у повному обсязі. Умовами договору кредиту передбачений розмір пені та дії позичальника у разі застосування банком процедури позасудового звернення стягнення на предмет застави.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати вказане рішення суду та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування незаконності рішення суду зазначається про порушення норм процесуального права, ст.ст. 213, 214 ЦПК України. У позовній заяві ПАТ КБ «Приватбанк»не зазначив про те, що в рахунок погашення заборгованості перед банком 5 січня 2009 р. за актом № 31/59SAP відповідач передав банку заставний автомобіль «Mercedes-Benz 280», 1997 року випуску, який в подальшому був проданий і за рахунок отриманих коштів був частково списаний борг перед банком. Банку було надано право продати автомобіль по ринковій ціні. Оскільки ринкова вартість автомобіля цілком покривала заборгованість по кредиту підстав для нарахування боргу у банку не було і протягом двох років ОСОБА_4 не отримував від банку жодної інформації про долю автомобіля. Лише 28 листопада 2010 р. відповідач отримав від банку лист, у якому було зазначено, що станом на 03.09.10 р. у звязку з порушенням зобовязань за кредитним договором у ОСОБА_4 існує прострочена заборгованість у сумі 2980,02 долара США. Під час розгляду справи банк надав суду копії меморіальних ордерів від 20.08.2009 р. про сплату в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору - 5530,74 та 6070,60 доларів США, стверджуючи про те, що це ті кошти, які банк отримав від продажу автомобіля за біржовою угодою. Проте згідно біржової угоди автомобіль був проданий за 20 грн. Банк не надав суду жодного документа в обґрунтування саме такої вартості автомобіля, також не був наданий висновок експерта про вартість автомобіля. Таким чином, банк не надав суду жодного доказу, яким чином банк отримав від продажу автомобіля відповідача саме 11601,34 долара США і чи відповідала така вартість ринковій. Станом на серпень 2009 р. автомобіль відповідача коштував біля 15000 16000 доларів США, що підтверджується відповіддю експерта-товарознавця. Висновок суду про те, що сума коштів від реалізації автомобіля була недостатньою для погашення всієї заборгованості по кредиту будь-якими доказами не підтверджений.

В засіданні апеляційного суду представник ПАТ КБ «Приватбанк»свою апеляційну скаргу підтримав, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 не визнав.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк»не визнали, свою апеляційну скаргу підтримали з викладених у ній мотивів.

Колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк»слід відхилити, а апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що 16 травня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк»та ОСОБА_4 був укладений кредитно-заставний договір № НМІВАЕ00000035, згідно якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 16903,34 доларів США терміном до 15 травня 2013 року зі сплатою 17,04 процентів річних.

Відповідач належним чином умови кредитного договору не виконує.

Станом на 12 квітня 2011 р. відповідач заборгував банку 8236,75 доларів США по тілу кредиту, 2368,65 доларів США проценти за користування кредитом, 796,82 доларів США комісії за користування кредитом, 31,41 доларів США штраф фіксована складова, 639,26 доларів США штраф процентна складова, 1383,01 доларів США пеня за несвоєчасне виконання зобовязань за договором. Для забезпечення виконання позичальником зобовязань за договором позичальник надав банку в заставу належний йому автомобіль марки «Mercedes-Benz 280», 1997 року випуску, державний номер НОМЕР_1 (п.2.2., 8.1, 17.9 договору).

Вартість предмета застави на дату підписання договору сторони погодили 100747 грн. (п. 17.10 кредитно-заставного договору).

Станом на 17 серпня 2009 року заборгованість по тілу кредиту становила 14402,59 доларів США, з них 1737,49 доларів США прострочена заборгованість, 2209,63 доларів США заборгованість по процентах.

В січні 2009 році ОСОБА_4 добровільно передав банку для реалізації належний йому автомобіль, надавши працівникам банку довіреність для продажу автомобіля. В серпні 2009 року заставний автомобіль було продано.

20 серпня 2009 року на рахунок ОСОБА_4 було внесено двома платежами 11601,34 доларів США для погашення заборгованості за кредитом.

Після внесення коштів отриманих від реалізації автомобіля вся сума кредиту за договором від 16.05.2008 р. погашена не була.

Враховуючи, що сума коштів від реалізації автомобіля була недостатньою для погашення всієї суми заборгованості по кредиту і відповідач не вживав ніяких заходів для зясування дійсної суми боргу після реалізації автомобіля, суд прийшов до висновку про стягнення з ОСОБА_4, на підставі ст. 1050 ЦК України, на користь банку 12072,89 доларів США боргу за договором кредиту № НМІВАЕ00000035 від 16.05.2008 р., 1000 грн. пені та 1091 грн. понесених судових витрат.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, є недоведеними.

Апеляційним судом встановлено, що 16 травня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк»та ОСОБА_4 був укладений кредитно-заставний договір № НМІВАЕ00000035. Згідно вказаного договору банк надав ОСОБА_4 кредит у розмірі 16903,34 доларів США терміном до 15 травня 2013 року зі сплатою 17,04 процентів річних.

Для забезпечення повного і своєчасного виконання позичальником зобовязань за договором позичальник надав банку в заставу належний йому автомобіль марки «Mercedes-Benz 280», 1997 року випуску, державний номер НОМЕР_2 (п.2.2., 8.1, 17.9 договору).

Свої зобовязання перед банком ОСОБА_4 порушив, у звязку з чим банк прийняв рішення про звернення стягнення на предмет застави.

Порядок звернення стягнення на предмет застави визначений розділом 13 договору від 16.05.2008 р.

Згідно п. 13.1 кредитно-заставного договору після настання події дефолту (визначення події дефолту міститься у розділі 12 договору, зокрема подією дефолту вважається затримка сплати позичальником частини наданого кредиту та/або процентів на один календарний місяць) та спливу строку встановленого у ст. 12.2.5 договору для добровільного забезпечення вимог предмет застави може бути використаний для задоволення з його вартості всіх забезпечених вимог у їх максимальному розмірі, що визначається на дату фактичного задоволення таких вимог.

Банк має право на власний розсуд обрати процедуру позасудового звернення стягнення на предмет застави для задоволення забезпечених вимог з-поміж наступних варіантів, зокрема продаж предмета застави банком третій особі у відповідності з вимогами законодавства України (п.13.2. «б»договору).

Саме такий спосіб звернення стягнення на предмет застави і був обраний банком.

В січні 2009 році ОСОБА_4 добровільно передав банку для реалізації належний йому автомобіль, надавши працівникам банку довіреність для продажу автомобіля.

При зверненні стягнення на предмет застави в позасудовому порядку, шляхом його продажу, банк встановлює початкову ціну предмета застави в розмірі оціночної вартості, встановленої банком, але не нижче 50% від повної вартості згідно ст. 17.10 договору. Банк має право реалізувати предмет застави за ціною, що зазначена у цій статті 13.2. договору.

В акті №31/59 від 5.01.2009 р. (а.с.29), підписаному ОСОБА_4 та представником банку ОСОБА_7, вказано, що автомобіль передається і доручається „Приватбанку” передати його на реалізацію по ринковій ціні і направити виручені кошти на погашення заборгованості у випадку невиконання ОСОБА_4 зобовязань перед „Приватбанком” до 10.01.2009 р.

В серпні 2009 року заставний автомобіль було продано на Українській Товарній біржі покупцю за 20 грн., а на рахунок ОСОБА_4 банком було внесено двома платежами 11601,34 доларів США для погашення заборгованості за кредитом ( а.с.45, 51,52).

При цьому банк не надав суду інформації про оцінку автомобіля на час його продажу і фактичну ціну, за якою автомобіль був реалізований.

В порушення п. 13.3.2 кредитнозаставного договору банк взагалі не надав позичальнику ОСОБА_4 письмового звіту про результати продажу предмета застави автомобіля «Mercedes-Benz 280», 1997 року випуску, державний номер НОМЕР_2, хоча зобовязаний був надати такий звіт протягом десяти днів з моменту його продажу.

Таким чином, в супереч вимог ч. 3 ст. 509 ЦК України, кредитор порушив засади добросовісності, розумності та справедливості у відносинах з боржником, проігнорувавши його законні інтереси.

Відповідно до п.13.6 договору сторони погоджуються, що після звернення стягнення на предмет застави, забезпечені вимоги вважаються задоволеними і погашеними лише у розмірі сум у відповідній валюті, фактично і остаточно отриманих банком в результаті такого звернення.

Розмір сум, фактично отриманих банком від продажу належного ОСОБА_4 автомобіля, судом першої інстанції не встановлений.

Під час розгляду справи в апеляційному суді відомості про розмір сум отриманих від продажу автомобіля відповідача позивачем не надані.

За відсутності розміру сум, фактично отриманих банком за продаж автомобіля, колегія суддів вважає недоведеними позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк»про стягнення заборгованості за кредитом з ОСОБА_4

Доводи апеляційної скарги ПАТ КБ «Приватбанк»про порушення судом норм матеріального права, зокрема ст.ст. 549, 611, 627, 629 ЦК України, і необхідності стягнення з ОСОБА_4 неустойки у повному обсязі безпідставні.

На погашення заборгованості за кредитно-заставним договором боржник передав кредитору заставлене майно, реалізація якого мала забезпечити погашення усієї суми грошових зобовязань.

Проте під час розгляду справи позивач не надав, як того вимагають ст.ст. 10, 60 ЦПК України доказів того, що реалізація такого майна не покрила розмір заборгованості боржника.

Відповідно до змісту п.13.3.1. договору від 16.05.2008 р. продаж предмета застави мала здійснюватися за вартістю не нижчою усієї суми грошових зобовязань. У разі неможливості продажу предмета застави за такою вартістю позичальник повинен негайно надати інше ліквідне майно, яке не обтяжене правами третіх осіб в заставу/заклад до повного виконання зобовязань за договором.

Згідно з п.13.7. (п.а) договору у разі, якщо сум виручених від реалізації предмета застави недостатньо для повної сплати всіх забезпечених вимог, непогашена частина забезпечених вимог становить заборгованість позичальника перед банком, яка негайно належить до сплати.

Надання іншого ліквідного майна в заставу після продажу автомобіля ( якщо виручених сум від реалізації предмета застави було недостатньо для повного погашення заборгованості), негайної сплати заборгованості, як те визначено п.п.13.3.1., 13.7 кредитно-заставного договору, банк від позичальника не вимагав,

Крім того, звертаючись в суд з позовом ПАТ КБ «Приватбанк»вказував про порушення ОСОБА_4 умов кредитного договору та вимог ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України.

При цьому, відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства не тільки божником, але і кредитором.

Підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, є згідно п.2 ч. 1 ст.309 ЦПК України, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»відхилити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 7 грудня 2011 року скасувати, а в задоволенні позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча: підпис Судді: підписи

З оригіналом згідно: суддя апеляційного суду М.М.Пастощук

=====

Головуючий у І інстанції Порозова І.Ю. Справа № 22ц- 160

Доповідач - Пастощук М.М. Категорія № 27