Постанова № 21445189, 16.02.2012, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

14.02.2012 р. справа №29/193

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого:Діброви Г.І.

суддівБойченка К.І, Cтойка О.В.

при секретарі Ложка Н.Л.

від позивача:ОСОБА_1 за дов. б/н від 24.01.12 р.

від відповідача:не з»явився

Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "ТД СОВА ПЛЮС КОМПАНІЯ", м. Донецьк

на рішення господарського суду Донецької області

від14.12.2011 року

у справі№ 29/193 (головуючий суддя - Риженко Т.М., судді: Сгара Е.В., Курило Г.Є.)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Лірене Україна", м. Київ

до відповідачаТовариства з обмеженою відповідальністю "ТД СОВА ПЛЮС КОМПАНІЯ", м. Донецьк

простягнення заборгованості у розмірі 127146 грн. 32 коп., інфляційних втрат у сумі 13563 грн. 29 коп., 3% річних у розмірі 2427 грн. 44 коп.

ВСТАНОВИВ:

У 2011 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Лірене Україна", м. Київ звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД СОВА ПЛЮС КОМПАНІЯ", м. Донецьк про стягнення заборгованості у розмірі 127671 грн. 48 коп., інфляційних втрат у сумі 13618 грн. 60 коп., 3% річних у розмірі 2437 грн. 39 коп.

Позивач заявою від 29.11.11р. в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України зменшив розмір позовних вимог та остаточно просив суд першої інстанції стягнути з відповідача борг у розмірі 127146 грн. 32 коп., інфляційні у розмірі 13563 грн. 29 коп., 3% річних у розмірі 2427 грн. 44 коп.

Рішенням господарського суду Донецької області від 14.12.11 р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лірене Україна", м. Київ були задоволені повністю.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД СОВА ПЛЮС КОМПАНІЯ", м. Донецьк, з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим з порушенням норм процесуального права України. Тому він звернувся з апеляційною скаргою, якою просить Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Донецької області від 14.12.11 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача до судового засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Про причину неявки суд не повідомив, своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, ніяких клопотань з цього приводу судовій колегії не надав, явка сторін ухвалою суду від 29.12.11р. не була визнана обовязковою, неявка без поважних причин у судове засідання представників сторін не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, тому справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, а повний текст постанови направляється сторонам по справі в установленому порядку.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, якими просив суд залишити рішення господарського суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для зясування фактичних обставин справи достатньо матеріалів, що знаходяться в матеріалах справи № 29/193 та наданих позивачем пояснень.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає справу та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду частково не відповідає вимогам чинного законодавства України, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.11.09 року між Товариством з обмеженою відповідальністю „Лірене Україна” (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „ТД Сова Плюс Компанія” (Дистрибютор) було укладено договір №ПШ-15, згідно умов якого Продавець продає, а Дистрибютор систематично купує і оплачує вироби Продавця, зазначені у додатку №2 до даного Договору (Продукція).

Пунктом 1.2 договору, сторони домовились, що метою укладення даного Договору є дистрибуція (збут товарів на основі оптових закупок) Продукції Дистрибютором на визначеній Продавцем території.

У відповідності до розділі 10 договору, аванс у розмірі 20% замовленої Продукції сплачується Дистрибютором протягом 3 календарних днів з дати отримання рахунку на оплату, який виставляється Продавцем на підставі замовлення Дистрибютора. Якщо партію Продукції відпущено Дистрибютору без сплати авансу, вона вважається такою, що поставлена на умовах відстрочення платежу та здійснюється Покупцем у строк, вказаний у п.10.1.2 даного Договору на протязі 40 (сорока) календарних днів з дати поставки кожної партії Продукції; остаточну оплату (80%) Дистрибютор здійснює на протязі 40 календарних днів з дати поставки Продукції; у разі порушення строків оплати за продукцію Дистрибютор сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості неоплаченої Продукції.

Згідно розділу 11.1 договору, даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.10 р.

Позивач на виконання умов договору поставив відповідачу продукцію на загальну суму у розмірі 381358 грн. 82 коп., що підтверджено видатковими накладними, які підписані та завірені печатками з боку обох сторін без зауважень та заперечень. Однак відповідач за поставлений товар здійснив лише часткову оплату у розмірі 74569 грн. 50 коп., що підтверджено виписками з банківського рахунку. Також відповідач здійснив повернення товару на загальну суму у розмірі 179643 грн. 00 коп., що підтверджено видатковими накладними на повернення, у зв»язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем становить суму у розмірі 127146 грн. 32 коп.

За таких обставин позивач направив на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості №06/09/10 від 06.09.10р., однак останній залишив її без виконання.

Враховуючи наведене, позивач звернувся із позовом до господарського суду Донецької області про стягнення з відповідача боргу у розмірі 127146 грн. 32 коп., інфляційних у розмірі 13563 грн. 29 коп., 3% річних у розмірі 2427 грн. 44 коп. (з урахуванням заяви від 29.11.11р. про зменшення позовних вимог).

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що:

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно норм ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи те, що на момент прийняття судом першої інстанції рішення по справі, відповідач, відповідно до вимог статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, не надав письмових належних та допустимих доказів погашення боргу, Донецький апеляційний господарський суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу у розмірі 127146 грн. 32 коп. є доведеними та такими, що підлягають задоволенню, через неналежне виконання відповідачем його договірних зобовязань всупереч вимогам статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України.

Також позивач при зверненні до суду просив стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 2427 грн. 44 коп. та інфляційні у розмірі 13563 грн. 29 коп.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитору зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія вважає, що господарський суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 2427 грн. 44 коп., як плату за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов»язання за період з 25.08.10р. по 13.04.11р.

В той же час судова колегія вважає, що судом першої інстанції помилково стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційні у розмірі 13563 грн. 29 коп., оскільки, як вбачається з розрахунку позивача, ним нараховані інфляційні поденно, зокрема, за період прострочки виконання грошового зобов»язання відповідачем від шести до тринадцяти днів, що є неправильним, з огляду на те, що інфляційні за своєю правовою природою є збільшенням суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов»язання з причини девальвації грошової одиниці України, яка визначається офіційними державними органами за результатами економічних процесів в конкретний місяць, тобто є помісячним індексом. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, причому може мати місце як інфляція грошових коштів, так і дефляція, і коли строк виконання зобов»язання настає до 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за поточний місяць, а коли строк виконання зобов»язання після 15 числа місяця, то застосовується індекс інфляції за наступний місяць, але не розраховується поденний індекс інфляції, що зроблено позивачем. Таким чином, розрахунок інфляційних, наданий позивачем частково необґрунтований, по-перше, період нарахування з 26.08.10 р. по 31.08.10 р. розраховано за 6 днів (позиція 1 у розрахунку), з урахуванням індексу інфляції за серпень, що є невірним, оскільки період нарахування починається після 15 числа місяця, у зв»язку з чим нарахування інфляційних в даному випадку за серпень 2010 р. є помилковим; по-друге, період нарахування (позиція 9 у розрахунку) з 01.04.11 р. по 13.04.11 р. є також помилковим, оскільки розраховано не за місяць, а поденно за 13 днів, тоді як необхідно брати до уваги збільшення суми боргу у квітні місяці виходячи з його остаточного розміру, оскільки часткове погашення боргу відбулося до 15 числа поточного місяця.

Отже, судова колегія вважає, що рішення господарського суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних слід скасувати та до стягнення підлягають інфляційні лише у розмірі 13252 грн. 08 коп., як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов»язання з причини девальвації грошової одиниці України за період з вересня 2010 р. по липень 2011 р. В іншій частині слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновки, викладені в рішенні місцевого господарського суду, частково не відповідають обставинам справи та судом частково порушені і неправильно застосовані норми матеріального права України, тому рішення господарського суду Донецької області від 14.12.2011 р. у справі № 29/193 підлягає скасуванню в частині визначення вірного розміру інфляційних, апеляційна скарга залишенню без задоволення, а позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 127146 грн. 32 коп., інфляційних втрат у сумі 13563 грн. 29 коп., 3% річних у розмірі 2427 грн. 44 коп. слід задовольнити частково.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покладаються на обидві сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 104, 105, 117 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД СОВА ПЛЮС КОМПАНІЯ", м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 14.12.2011 р. у справі № 29/193 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 14.12.2011 р. у справі № 29/193 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення суми інфляційних в повному обсязі.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Лірене Україна", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД СОВА ПЛЮС КОМПАНІЯ", м. Донецьк про стягнення заборгованості у розмірі 127146 грн. 32 коп., інфляційних втрат у сумі 13563 грн. 29 коп., 3% річних у розмірі 2427 грн. 44 коп. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД СОВА ПЛЮС КОМПАНІЯ", 83110, м. Донецьк, вул. Раздольна, 36/19, ЗКПО 36617465 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лірене Україна", 02660, м. Київ, вул. Гроднецька, 32, ЗКПО 36240900 заборгованість у розмірі 127146 грн. 32 коп., інфляційні у розмірі 13252 грн. 08 коп., 3% річних у розмірі 2427 грн. 44 коп., витрати по сплаті державного мита за подання позовної заяви у розмірі 1428 грн. 26 коп. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 235 грн. 49 коп.

Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Лірене Україна", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД СОВА ПЛЮС КОМПАНІЯ", м. Донецьк про стягнення інфляційних у розмірі 311 грн. 21 коп.

В іншій частині рішення господарського суду Донецької області від 14.12.2011 р. у справі № 29/193 залишити без змін.

Доручити господарському суду Донецької області видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий Г.І. Діброва

Судді К.І. Бойченко

О.В. Стойка

Надр. 5 прим:

1 у справу;

2 позивачу;

3 відповідачу;

4 ДАГС;

5- ГС Дон. обл.

Ложка Н.Л.