Рішення № 21443230, 10.02.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 31/1010.02.12 За позовомВійськового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі:

1. Міністерство оборони України;

2. Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони

України, м. Київ

До1. Державного підприємства Міністерства оборони України "Управління

капітального будівництва та інвестицій", м. Київ

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна будівельна

компанія "Нове місто", м. Київ

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародна Фінансова

Компанія "УкрРосІнвест", м. Київ

Провизнання недійсним договору доручення

Суддя Качан Н.І.

Представники:

Від прокуратуриПогорєлов А.А. - посвідчення № 879

Від позивачівОСОБА_1 пред. по довір.

Від відповідачівне зявилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Прокурор звернувся з позовом про визнання недійсними Договору доручення №06 від 07.09.2005р. про пайову інвестиційну участь у будівництві, Додаткового договору № 1 від 09.12.2005р., Додаткового договору № 2 від 14.09.2006р. та Додаткового договору № 3 від 25.12.2006р. з моменту їх укладення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2011р. порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 18.01.2012р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2012р. розгляд справи було відкладено на 08.02.2012р., у звязку з неявкою представників позивача 2. та відповідачів.

В судовому засіданні 08.02.2012р. було оголошено перерву до 10.02.2012р., відповідно до ст. 77 ГПК України.

В судовому засіданні представники прокурора та позивачів позов підтримали в повному обсязі та надали письмові пояснення.

Відповідачі, які були належним чином повідомлені про час та місце судового процесу, представників вдруге у судове засідання не направили, причини неявки суду не повідомили, відзив на позов не надали, позовну вимогу по суті і розміру у будь-який інший процесуальний спосіб не заперечили.

Представники прокуратури та позивачів заявили письмове клопотання, відповідно до ст. 75 ГПК України, про розгляд справи у відсутності відповідачів, посилаючись на неявку їх до суду та ухилення від існуючого порядку врегулювання спору.

Особи, які беруть участь у справі визнаються повідомленими про судовий розгляд господарського спору оскільки ухвала про порушення провадження у справі та ухвала про відкладення розгляду справи надсилалась за юридичною адресою сторін і зокрема відповідачів.

До матеріалів справи долучені конверти з повернутою судовою кореспонденцією з відмітками пошти, що за вказаними адресами «не розшукані»або «вибули».

Зі спеціальних витягів №№ 12925572, 12925658 та 12925922 від 01.02.2012р. з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що судова кореспонденція направлялася на юридичні адреси відповідачів.

Керуючись ст. 75 ГПК України суд визнав клопотання представників прокуратури та позивачів обґрунтованим, задовольнив його та визнає за можливе розглянути справу без участі представників відповідачів за наявними у справі доказами та матеріалами.

В судовому засіданні 10.02.2012р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Судом, у відповідності до вимог ст. 81-1 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

7 вересня 2005 року між ДП Міністерства оборони України «Управління капітального будівництва та інвестицій»(відповідач 1.) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна будівельна компанія «Нове місто»(відповідач 2.) укладено Договір-доручення № 06 про пайову інвестиційну участь у будівництві житлового комплексу столиці із соціальною інфраструктурою.

Відповідно до п. 2.1 Договору його предметом є пайова інвестиційна участь сторін у будівництві житлового комплексу із соціальною інфраструктурою на земельній ділянці орієнтованою площею 1,8 га, яка розташована у м. Києві по вул. Народного ополчення, 3 (вул. Аеровокзальна, 3).

Пунктом 2.3.1 Договору визначено, що пайовим внеском повинні бути грошові кошти на фінансування робіт по відведенню земельної ділянки площею 1,8 га під житлове будівництво, проектуванню та будівництву шляхом здійснення платежів у порядку, передбаченим договором.

Відповідно до п. 2.3.2 Договору, відповідач 1. вносить пай 1,8 га під житлове будівництво об'єкту шляхом передачі території земельної ділянки військового містечка №168 по вул. Народного Ополчення, 3 (вул. Аеровокзальна, 3) після оформлення рішення Київської міської ради щодо зміни призначення, та укладання договору з КМДА на оренду вказаної земельної ділянки під будівництво загального житлового комплексу.

Відповідно до п. 4.3 Договору на відповідача 1. покладено обов'язок здійснювати фінансування всього процесу будівництва об'єкта, а також здійснювати з 1 по 10 число кожного місяця перерахування грошових коштів на утримання служби замовника відповідача 2. та інспекції технічного нагляду відповідача 2., тобто виконує функції пайовика.

Також, сторонами було укладено Додатковий договір №1 від 9 грудня 2005 року, Додатковий договір №2 від 14 вересня 2006 року та Додатковий договір №3 від 25 грудня 2006 року.

Відповідно до ст. 121 Конституції України, одним із завдань прокуратури України є представництво інтересів громадян та держави в суді у випадках, визначених Законом.

Статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуру”, встановлено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист в суді інтересів громадян або держави у випадках, передбачених Законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовними заявами про захист прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави.

Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999, прокурори вправі звертатись до господарського суду з позовами в інтересах держави в особі органів державної влади.

Відповідно до Положення „Про Міністерство оборони України”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1080 від 03.08.2006, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Статтею 14 Закону України „Про Збройні Сили України” встановлено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, організаціями та установами Збройних Сил України - є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняється від усіх видів податків.

Органами, які здійснюють управління військовим майном, згідно зі ст. 2 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України”, є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України. При цьому, до компетенції Кабінету Міністрів України віднесено вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також прийняття рішень щодо його вилучення і передачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади.

Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України, здійснює відповідно до закону управління військовим майном, закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі, у разі їх розформування.

Згідно з ст.77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно з ст.1 Закону України „Про використання земель оборони” землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Відповідно до ст.4 Закону України „Про використання земель оборони” військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Відповідно до ст.84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під обєктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони.

Згідно з ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (обєднання), установи та організації.

Відповідно до ст.95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні обєкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Згідно з ст.96 Земельного кодексу України землекористувачі зобовязані: а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Відповідно до ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Згідно з ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

З наведених правових норм вбачається, що до майна відносяться речі та майнові права і обовязки, право користування земельною ділянкою є майновим правом. Майно, закріплене за військовими частинами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління. Землі оборони можуть перебувати виключно у державній власності, у певних випадках в комунальній власності, у приватній власності землі оборони перебувати не можуть. У постійне користування землі оборони в залежності від їх власності можуть надаватись виключно міськими радами або міськими державними адміністраціями лише підприємствам, установам, організаціям державної, комунальної власності та громадських організацій інвалідів України. Постійні користувачі земель оборони отримують право постійного користування після одержання державного акту, та повинні використовувати надані їм землі самостійно виключно за цільовим призначенням. Вони не мають права передавати отримані у постійне користування землі оборони у будь-який спосіб іншим особам, крім дозволення вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу і заготовляти сіно, та лише за попереднім погодженням на це органів місцевого самоврядування або місцевих органів виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить в собі елементи договору про сумісну діяльність та інвестиційного договору, які регулюються главою 77 Цивільного кодексу України, законом України „Про інвестиційну діяльність”.

Відповідно до ч.1 ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобовязуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Згідно з ст. 1132 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобовязання обєднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Відповідно до ч. 1 ст. 1133 Цивільного кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові звязки.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 1134 Цивільного кодексу України внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

Вказаними нормами передбачено, що за договором про спільну діяльність його учасники обєднують свої вклади. Вкладом учасника може бути майно, в тому числі земельні ділянки, право користування цими ділянками, яке в цьому разі набуває статусу спільного майна (а не майна виключно державної чи комунальної власності) та вже використовуються в інтересах усіх учасників, що обєднали свої вклади для досягнення спільної мети.

Як встановлено судом відповідач 3. не належить до підприємств державної та комунальної власності або громадських організацій інвалідів України.

Як встановлено судом вкладом Державного підприємства Міністерства оборони України „Управління капітального будівництва та інвестицій” у спільне зведення сторонами спірного обєкта будівництва є право користування земельної ділянки військового містечка №168 по вул. Народного Ополчення, 3 (вул. Аеровокзальна, 3), а відповідача 3, грошові кошти на фінансування будівництва житлового будинку.

На час укладення спірного договору та на даний час, як достовірно встановлено судом, земельна ділянка за адресою: вул. Народного Ополчення, 3 (вул. Аеровокзальна, 3), військового містечка №168, право користування якої ДП МОУ „Управління капітального будівництва та інвестицій” за спірним договором зобовязався надати для будівництва житлового будинку, перебувають на балансовому обліку Київського квартирно-експлуатаційного управління та належить до земель оборони.

Зазначена обставина підтверджується листом № 303/25-1901 від 05.08.2010р. Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, відповідно до якого земельна ділянка, що розміщена в м. Києві за адресою вул. Народного Ополчення, 3 (вул. Аеровокзальна, 3), військового містечка №168, площею 7,7 га відведена на підставі рішення Київського міськвиконкому № 3-с від 02.03.1949р. У листі зазначається, що земельна ділянки відноситься до земель оборони та перебуває на обліку Київського КЕУ.

Рішенням № 3-с звуженого засідання виконкому Київської міської Ради депутатів трудящих від 02.03.1949 року „Про відвід земельних ділянок КЕЧ-2 та радіостанції ПВС Київського військового округу”.

Копії вказаних документів залучені до матеріалів справи та приймаються судом, як належні докази, якими посвідчуються наведені факти .

За встановлених обставин, враховуючи наведені правові норми, суд приходить до висновку , що ДП МОУ „Управління капітального будівництва та інвестицій” не мав права домовлятись про передачу військового майна у вигляді права користування земельною ділянкою будь-яким іншим особам, в тому числі у спільне користування. Більш того, ДП МОУ „Управління капітального будівництва та інвестицій” не мав права передавати право користування земельною ділянкою, в тому числі у спільне користування, особам приватного права, з іншою метою, ніж цільове призначення цієї земельної ділянки, та використовувати цю земельну ділянку в інтересах осіб приватного права, в тому числі у спільних інтересах, оскільки така земельна ділянка має використовуватись виключно для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, які дислокуються на території держави відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення обєктів природоохоронного та історико-культурного призначення ( ч.2 ст.20 Земельного кодексу України).

Відповідно до п. б) ст.21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Як встановлено судом у спірному договорі ДП МОУ „Управління капітального будівництва та інвестицій” зобовязався внести у спільну діяльність вклад у вигляді передачі під будівництво права користування земельною ділянкою, яка відноситься до земель оборони та надана виключно для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, які дислокуються на території держави відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації.

Отже, спірним договором ДП МОУ „Управління капітального будівництва та інвестицій” та відповідачі 2 та 3 змінили цільове призначення вказаних земель, які відносяться до земель оборони, та не відводились уповноваженими органами для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з соціальною інфраструктурою.

Враховуючи все вищевикладене, суд вважає, що спірний договір та додаткові договору суперечить вищенаведеним ст.ст. 3, 6, 14 Закону України „Про Збройні Сили України”, ст.ст. 1, 4 Закону України „Про використання земель оборони”, ст.ст. 20, 77, 84, 92, 95, 96, 122, 125, 126 Земельного кодексу України та ст.ст. 190, 1130, 1132, 1134 Цивільного кодексу України, а тому підлягають визнанню судом недійсними, а позов Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави задоволенню.

Також суд зазначає, що відповідно до ст.1 Закону України „Про інвестиційну діяльність” інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в обєкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери, рухоме та нерухоме майно (будинки. споруди, устаткування та інші матеріальні цінності), а також права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права.

Спірний договір, у відповідності з яким відповідач 3, здійснює фінансування всього комплексу заходів, необхідних для проектування та здійснення будівництва будинку, відноситься також до договорів інвестиційної діяльності. За таких умов відповідачі, відповідно до вимог ст. 5 Закону України „Про інвестиційну діяльність”, є субєктами інвестиційної діяльності.

Між тим, Указом Президента України „Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей” від 01.07.1993р. №240/93 введено в дію відповідне Положення, яким запроваджено спеціальний механізм здійснення такого будівництва.

Згідно з п.3 Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України погашення інвестицій інвесторам, зазначеним у п.1 цього Положення, виконується шляхом набуття ними у власність до 35 відсотків від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла.

Порядок погашення інвестицій іншим інвесторам обумовлюється угодою (контрактом). Замовникам будівництва дозволено Міністерствам та іншим центральним органам державної виконавчої влади, які мають військові формування, в окремих випадках збільшувати частку житла, яка передається у власність інвестора, до 50 відсотків.

Отже, даною нормою Указу Президента України встановлена гранична частка житла, яка може бути передана інвестору в рахунок погашення інвестицій до 50 відсотків.

Водночас, як встановлено судом, у спірному інвестиційному договорі сторони узгодили свої частки та порядок розподілу загальної площі обєкту будівництва наступним чином: відповідачу 3. 75 % загальної площі завершеного будівництвом обєкту; відповідачу 1. 25 % площі завершеного будівництвом обєкту.

За цих обставин, суд вважає, що положення спірного договору суперечать п.3 Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 01.07.1993р. №240/93, що є також підставою для визнання вказаного правочину недійсним.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачі не надали суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи прокурора та позивачів та підтверджували правомірність заперечення проти задоволення позовних вимог.

За таких обставин, позов визнається судом доведеним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідачів порівну.

Керуючись, ст. ст. 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсними Договір-доручення № 06 від 7 вересня 2005 року про пайову інвестиційну участь у будівництві, Додатковий договір №1 від 9 грудня 2005 року, Додатковий договір №2 від 14 вересня 2006 року та Додатковий договір №3 від 25 грудня 2006 року, які укладалися між Державним підприємством Міністерства оборони України «Управління капітального будівництва та інвестицій» (04053, м. Київ, вул. Артема, 59, код ЄДРПОУ 32000085), Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна будівельна компанія «Нове місто»(01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 13, код ЄДРПОУ 33235395) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародна Фінансова Компанія «УкрРосІнвест»(01001, м. Київ, вул.. Хрещатик, 42А, код ЄДРПОУ 33830068) з моменту їх укладання.

3.Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Управління капітального будівництва та інвестицій»(04053, м. Київ, вул. Артема, 59, код ЄДРПОУ 32000085), - з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 313 (триста тринадцять) грн. 67 коп.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна будівельна компанія «Нове місто»(01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 13, код ЄДРПОУ 33235395), - з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 313 (триста тринадцять) грн. 67 коп.

5.Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «Міжнародна Фінансова Компанія «УкрРосІнвест»(01001, м. Київ, вул.. Хрещатик, 42А, код ЄДРПОУ 33830068), - з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 313 (триста тринадцять) грн. 67 коп.

6.Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

СуддяН. І. Качан

Повне рішення складено 14 лютого 2012 року