Рішення № 21437388, 08.02.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.12 Справа№ 5015/7103/11

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес Центр Фармація”, м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека Аронія”, м. Львів

про стягнення заборгованості в сумі 10245,94грн.

Суддя Левицька Н.Г.

Секретар судового засідання: Старостенко О.В.

В судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: ОСОБА_1. (дов. №02/12 від 24.11.2011р.)

відповідача: не зявився

Представнику позивача розяснено його права і обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

Від здійснення технічного запису судового процесу представник позивача відмовився, відводів не заявлено.

Суть спору:

Позовні вимоги заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю “Бізнес Центр “Фармація”, м. Київ до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека Аронія”, м. Львів про стягнення 8795,92грн. основного боргу, 259,13грн. інфляційних втрат, 564,22грн. пені та 218,43грн. 3% річних.

Обставини спору:

Ухвалою суду від 24.11.2011р. за даним позовом справу призначено до розгляду на 12.12.2011р.

12.12.2011р. позивачем направлено уточнення позовних вимог, відповідно до якого просить стягнути з відповідача 8795,92грн. основного боргу, 259,13грн. інфляційних втрат, 564,22грн. пені та 218,43грн. 3% річних.

Ухвалами суду від 23.12.2011р., від 17.01.2012р. розгляд справи відкладався з підстав викладених в ухвалах.

В судовому засіданні 08.02.2012р. представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив їх задоволити.

Відповідач у судове засідання 08.02.2012р. явки повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до пункту 3.6 Розяснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 (зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

В пункті 11 Інформаційного листа “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006р.” Вищий господарський суд України зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом, згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Вказане підтверджується пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році".

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязано сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідачі своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України не скористався.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обовязку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У звязку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, оцінивши докази у їх сукупності, суд встановив:

04.01.2010р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір поставки № W 38/01/10, згідно якого продавець зобовязується передати у власність відповідачу товар - косметичну продукцію компанії “Weleda”, Німеччина, в асортименті та кількості, що вказані у Додатках (Специфікаціях), які є невідємними частинами Договору, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити зазначений товар.

У відповідності п. 3.1 даного Договору, ціна товару зазначається у накладних на кожну поставку. Пунктом 3.3 Договору визначено, що розрахунки за поставлений товар здійснюється у строк не пізніше 45 календарних днів з дати поставки кожної партії товару.

На виконання умов Договору поставки, позивач поставив протягом грудня 2010р. - січня 2011р. відповідачу товару на суму 9688,86 грн., що підтверджується видатковими накладними, підписаними сторонами: №29206 від 15.12.2010р. строк оплати до 29.01.2011р., №29759 від 21.12.2010р. строк оплати до 04.02.2011р., №30077 від 27.12.2010р. строк оплати до 10.02.2011 р., №24 від 04.01.2011р. строк оплати до 18.02.2011р.

Відповідач свої зобовязання за Договором поставки № W 38/01/10 від 04.01.2010р. частково виконав. Станом на 02.11.2011 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 8795,92 грн.

При прийнятті рішення у даній справі, суд виходив з наступного:

У відповідності до вимог ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Таким чином, підстави виникнення зобов'язань (цивільних прав та обов'язків) встановлені ст. 11 ЦК України, зокрема вони виникають з договорів, тобто носять диспозитивний характер. Це полягає у обов'язку сторін договору виконувати взяті на себе зобов'язання, визначені умовами договору.

За договором поставки, відповідно до вимог п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із вимогами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно із ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вимогами ч. 2 ст. 193 ГК України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно із вимогами п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Позивач свої зобов'язання щодо поставки товару за Договором поставки № W 38/01/10 від 04.01.2010р. виконав повністю, відповідачем оплата за товар здійснена частково, в результаті чого виникла заборгованість в сумі 8795,92 грн. Відповідач дану обставину належним чином не заперечив, доказів зворотнього суду не надав.

Відповідно до ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно із вимогами ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 8.3. Договору та ст.ст.1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” позивач правомірно просить стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу за період з 29.01.2011р. по 18.07.2011р. в розмірі 564,22грн.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у відповідності до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в сумі 259,13грн., та трьох процентів річних в сумі 218,43грн. підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги документально обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі, із урахуванням уточнення позовних вимог.

Судові витрати покладаються на відповідача, згідно із вимогами ст. 49 ГПК України.

Керуючись вимогами ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 599, 610, 625, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 173, 179, 193, 216, 217, 218, 230, 231, 265, ГК України, ст.ст. 32, 33, 43, 49, 75, 82, 81, 84, 85, 116, 117 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1.Позовні вимоги задоволити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Аптека Аронія” (79021, м.Львів, вул. С. Петлюри, 17 ідентифікаційний код 22364079) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес Центр Фармація” (03151, м. Київ, вул. Смілянська, 1, ідентифікаційний код 30177378) - 8795,92грн. основного боргу, 259,13грн. інфляційних втрат, 564,22грн. пені та 218,43грн. 3% річних та 1411,50грн. судового збору.

Накази видати, згідно із ст.116 ГПК України.

Рішення вступає в законну силу за вимогами ч.3 ст.85 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Львівського апеляційного господарського суду в порядку, визначеному розділом ХII ГПК України.

Суддя Левицька Н.Г.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 13.02.2012р., керуючись вимогами ст. 85 ГПК України.