Постанова № 21436327, 14.02.2012, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2012 р.

Справа № 5024/1941/2011

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Мишкіної М.А.,

Будішевської Л.О.

при секретарі - Громовій О.А.

за участю представників:

Від прокурора: не з’явився

Від позивача: не з’явився

Від 1 відповідача: не з’явився

Від 2 відповідача: Счастливенко Ю.Г.

Від 3 відповідача: не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційні скарги Дочірнього підприємства „Санаторій для дітей з батьками „Скадовськ” та Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця”

на рішення господарського суду Херсонської області

від 01.11.2011 року

у справі № 5024/1941/2011

за позовом: прокурора Скадовського району Херсонської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до відповідачів:

1. Виконавчого комітету Скадовської міської ради Херсонської області,

2. Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця”,

3. Дочірнього підприємства „Санаторій для дітей з батьками „Скадовськ”

про визнання недійсним свідоцтва про право власності та рішення виконавчого комітету

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2011 року прокурор Скадовського району Херсонської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом до виконавчого комітету Скадовської міської ради Херсонської області, Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця” та Дочірнього підприємства „Санаторій для дітей з батьками „Скадовськ” про визнання недійсним свідоцтва про право власності на пансіонат з лікуванням „Скадовськ” Миколаївського відділення ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” від 17.03.1999р., виданого ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” та визнання недійсним рішення виконавчого комітету Скадовської міської ради Херсонської області від 26.02.1999р. за № 48 „Про видачу свідоцтва на право власності на об’єкти нерухомості».

Свої вимоги прокурор обґрунтовував тим, що майно пансіонату з лікуванням „Скадовськ” є держаною власністю, оспорюване рішення виконавчого комітету сприяло незаконному вибуттю цього майна із державної власності, а тому є незаконним та підлягає скасуванню.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 01.11.2011р. у справі (суддя Чернявський В.В.) в порядку ст. 25 ГПК України здійснено процесуальну заміну Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця” його правонаступником –Приватним акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця”, позов про визнання недійсним рішення задоволено. Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Скадовської міської ради № 48 від 26.02.1999р. "Про видачу свідоцтва на право власності на об'єкти нерухомого майна". Щодо вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності провадження у справі припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

В апеляційній скарзі ДП „Санаторій для дітей з батьками „Скадовськ” просить зазначене рішення в частині визнання недійсним рішення виконавчого комітету Скадовської міської ради № 48 від 26.02.1999р. "Про видачу свідоцтва на право власності на об'єкти нерухомого майна” скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, які суд визнав встановленими, невідповідністю висновків обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Також, до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця”, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції в частині визнання недійсним рішення виконавчого комітету Скадовської міської ради № 48 від 26.02.1999р. "Про видачу свідоцтва на право власності на об'єкти нерухомого майна” скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції в процесі розгляду справи по суті не звернув увагу на допущені позивачем порушення при поданні даного позову, не надав можливості надати докази відповідачам, припустився ряду порушень матеріального і процесуального законодавства, які призвели до прийняття неправильного рішення.

Відзиви на апеляційні скарги від прокурора, позивача та іншого відповідача не надходили.

Про день, час і місце розгляду апеляційних скарг всі учасники судового процесу у даній справі заздалегідь були повідомлені належним чином, проте прокурор, позивач та відповідачі - виконком Скадовської міської ради і ДП „Санаторій для дітей з батьками „Скадовськ” не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні господарського суду. Нез’явлення представників зазначених осіб в судове засідання не перешкоджає перегляду даної справи в апеляційному порядку згідно з приписами ст. 101 ГПК України.

13.02.2012 року до Одеського апеляційного господарського суду від ДП „Санаторій для дітей з батьками „Скадовськ” надійшла телеграма з клопотанням про відкладення розгляду справи на іншу дату в зв’язку із знаходженням представника на лікарняному.

Вказане клопотання визнано судом необґрунтованим та відхилено з огляду на те, що по - перше: воно об’єктивно нічим не підтверджено, а по - друге: перебування одного представника юридичної особи на лікарняному не є достатньою підставою для відкладення судового розгляду справи, оскільки представництво інтересів відповідача у господарському суді в даному випадку може здійснюватися також керівником підприємства або ж іншою особою в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності.

В судовому засіданні 14.02.2012 року представник ПАТ „Укрпрофоздоровниця” заявив клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, Скадовської філії Херсонського державного бюро технічної інвентаризації та Федерації професійних спілок України.

Зазначене клопотання відхилено апеляційним судом, оскільки представник відповідача не зміг обґрунтувати, яким чином рішення з даного господарського спору може вплинути на права або обов’язки вказаних осіб щодо однієї з сторін, а колегією суддів не вбачається наявності юридичного інтересу у цих осіб до даної справи.

Також, в судовому засіданні 14.02.2012 року представником відповідача було заявлено клопотання про залучення до матеріалів справи в якості додаткових доказів реєстру нерухомого майна ДП „Санаторій для дітей з батьками „Скадовськ”; витягів з технічних паспортів цього нерухомого майна та копії постанови Одеського апеляційного господарського суду від 06.12.2011р. у справі № 15-13-30/315-07-8767, а також про зобов’язання прокуратури міста Києва та Фонду державного майна України надати до матеріалів справи правовстановлюючий документ на підтвердження державного права власності та реєстрації права власності на спірне майно за позивачем; витяг з Єдиного реєстру об’єктів державної власності; постанову Ради УРСР № 606 від 23.04.1960р. з переліком об’єктів, що були передані Українській раді профспілок.

Вказане клопотання також визнано необґрунтованим та відхилено судом з огляду на те, що заявник не обґрунтував неможливість подання вказаних документів суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, а лише за таких умов відповідно до ст. 101 ГПК України суд апеляційної інстанції має право прийняти додаткові докази та залучити їх до матеріалів справи. Щодо витребування господарським судом документів, то всупереч вимогам ст. 38 ГПК України заявник не зазначив і не обґрунтував: обставини, що перешкоджають їх наданню самостійно; підстави, з яких випливає, що ці докази мають прокурор міста Києва чи Фонд державного майна України; обставини, які можуть підтвердити ці докази.

Обговоривши доводи апеляційних скарг та заперечення на них, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, 26.02.1999 року виконавчий комітет Скадовської міської ради розглянувши листи директора пансіонату з лікуванням „Скадовськ” та керуючись ст. 30 п. 10 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, Інструкцією Держбуду України від 09.06.98р. „Про порядок державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб” прийняв рішення № 48, яким доручив Скадовському бюро технічної інвентаризації видати свідоцтво на право власності закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця” на пансіонат з лікуванням „Скадовськ”, який розташований в м. Скадовську по вул. Набережній, 1, у зв’язку з визнанням права власності.

На підставі зазначеного рішення виконавчий комітет Скадовської міської ради 17.03.1999 року видав закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця” свідоцтво про право власності на пансіонат з лікуванням „Скадовськ”, розташований за вказаною адресою.

На виконання постанови Ради Міністрів охорони здоров'я УРСР № 606 від 23 квітня 1960 року "Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров'я УРСР" усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров'я зобов'язане було передати у строк до 1 травня 1960 року Українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок.

Згідно з п. 2 вказаної постанови майно передавалося профспілковим організаціям у відання.

У переліку санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передаються Українській республіканській раді профспілок Міністерством охорони здоров’я УРСР, який є додатком № 1 до вказаної постанови, містився будинок відпочинку „Скадовськ”, розташований в м. Скадовськ Херсонської області, чим спростовується голослівне твердження скаржника про те, що будівлі і споруди пансіонату були побудовані після 1960 року.

Статтею 10 Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки (прийнятої позачерговою сьомою сесією Верховної Ради Української РСР дев'ятого скликання 20 квітня 1978 року) визначалось, що основу економічної системи Української РСР становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Соціалістичною власністю є також майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

Згідно зі ст. 87 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року), соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.

Статтею 89 ЦК УРСР було визначено, що державна власність - основна форма соціалістичної власності. Держава є єдиним власником всього державного майна.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що майно, у тому числі пансіонат з лікуванням „Скадовськ”, передане у відання профспілкам згідно з постановою Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960, не вибуло із державної (загальнодержавної) власності.

Постановою Верховної Ради Української PCP "Про захист суверенних прав власності Української PCP" від 29 листопада 1990 року № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української PCP про роздержавлення майна.

Статтею 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України" від 10 вересня 1991 року № 1540-ХІІ встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування є державної власністю України.

Після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради міста Києва № 1971 від 23 грудня 1991 року було зареєстроване ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", яке створено на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому вкладом Федерації професійних спілок України є основні фонди та оборотні кошти санаторно-курортних закладів.

Таким чином, майно, передане до статутного фонду закритого акціонерного товариства "Укрпрофоздоровниця", правонаступником якого стало Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", є державною власністю.

Згідно зі ст. 1 Тимчасового положення "Про Фонд державного майна України", затвердженого постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року, Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна і виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 18.11.2008 у справі № 3-30/475-05-11719.

Вказані обставини свідчать про те, що нерухоме майно - будівлі і споруди пансіонату з лікуванням „Скадовськ”, що перебувало у віддані профспілок, є об’єктом державної власності і суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що виконавчим комітетом Скадовської міської ради Херсонської області без належних правових підстав було прийнято рішення про видачу свідоцтва на право власності на вказані об’єкти нерухомого майна ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" і видано останньому свідоцтво про право власності на пансіонат з лікуванням „Скадовськ”.

Щодо позовних вимог прокурора про визнання недійсним свідоцтва про право власності на пансіонат з лікуванням „Скадовськ” від 17.03.1999р., виданого ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", то колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про припинення провадження у справі в цій частині на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Так, згідно з п. 4.1 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998р. № 121, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.06.1998р. за № 399/2839, що була чинною на момент видачі оспорюваного свідоцтва, оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування.

Свідоцтво про право власності видається на підставі відповідного правовстановлюючого документа та лише посвідчує наявність відповідного права, але не породжує, змінює або припиняє певні права та обов’язки, а тому не є актом в розумінні ст. 12 ГПК України.

З огляду на викладене, провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на пансіонат з лікуванням „Скадовськ” від 17.03.1999р. правильно припинено місцевим судом на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно (Постанова Вищого господарського суду України від 20.08.2009 року у справі № 15-22-16/297-07-8167).

Посилання відповідача –ПАТ „Укрпрофоздоровниця” в апеляційній скарзі на розгляд справи без його участі апеляційна інстанція не бере до уваги, позаяк п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України передбачено, що підставою для скасування рішення місцевого суду є розгляд справи за відсутністю будь –якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду. Разом з тим, з наявних в справі матеріалів вбачається, що судова ухвала про призначення справи до розгляду була заздалегідь вручена відповідачу, що підтверджується повідомленням відділення поштового зв’язку про вручення рекомендованого поштового відправлення (а.с. 21). Однак, відповідач, будучи заздалегідь належним чином повідомленим про день, час та місце проведення судового засідання в суді першої інстанції, а також про необхідність надання відзиву на позовну заяву та доказів на обґрунтування своєї позиції у спорі, вказані вимоги суду не виконав, відзив на позовну заяву та докази на обґрунтування заперечень проти позову до суду не подав, свого представника в судове засідання місцевого суду не направив.

Заявлене відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв’язку із зайнятістю представника в іншому судовому процесі було правомірно відхилено місцевим судом, оскільки чинний Господарський процесуальний кодекс України (ст. 28) не обмежує кількість представників сторони, які можуть прийняти участь у засіданні суду. Отже, порушення господарським судом першої інстанції процесуальних прав відповідача при розгляді даної справи по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено.

З огляду на наведене, додані скаржником до своєї апеляційної скарги в якості додаткових доказів копії документів і матеріалів судом апеляційної інстанції не приймаються згідно з вимогами ч. 1 ст. 101 ГПК України, оскільки заявник ніяким чином не обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього, а лише за цих умов апеляційний господарський суд має право прийняти додаткові докази до матеріалів справи. Окрім того, всі зазначені копії документів і матеріалів всупереч вимогам ч. 2 ст. 36 ГПК України не засвідчені належним чином, що взагалі унеможливлює їх оцінку.

Помилковими визнаються доводи скаржника про те, що ні прокурором, ані позивачем не доведено поважність пропуску строків позовної давності, у зв’язку з чим суд повинен був застосувати строки позовної давності при вирішенні даного спору.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно з ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При зверненні до господарського суду з даним позовом прокурор вказував те, що про обставини порушення інтересів держави у зв’язку з прийняттям виконкомом Скадовської міської ради оспорюваного рішення прокуратурі стало відомо лише під час проведення перевірки у червні місяці поточного року. Відповідач вказаних обставин не спростував. Отже, строк позовної давності для звернення прокурора до суду з цим позовом не сплинув.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи колегія суддів вважає доводи апеляційних скарг необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин, колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було повно та всебічно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та прийнято рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим передбачені законом підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Херсонської області від 01.11.2011 року у справі № 5024/1941/2011 залишити без змін, а апеляційні скарги Дочірнього підприємства „Санаторій для дітей з батьками „Скадовськ” та Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця” - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Мишкіна М.А.

Будішевська Л.О.