Рішення № 21434789, 07.02.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 7/556-17/38707.02.12 За позовом Публічного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал”

доКомунального підприємства по утриманню житлового господарства

Шевченківської районної у м. Києві ради

простягнення 4 271 957,53 грн.

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю № 40 від 31.12.11;

від відповідача: ОСОБА_2 - за довіреністю № 168 Д від 26.12.11.

В судовому засіданні 07.02.12, в порядку ч. 1 ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал” звернулось до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з комунального підприємства по управлінню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві радизаборгованості за надані послуги з водопостачання та водовідведення в сумі 4 271 957,53 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення строків, встановлених договором на поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі № 05618/2-10 від 20.04.2005 р., не оплатив надані йому позивачем послуги, заборгувавши 4099 623,61 грн. за період з 01.08.2010 р. по 31.10.2010 р.

З цих підстав позивач просить задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 4099 623,61 грн. основного боргу, 120 084,00 грн. інфляційних втрат, 8 472,96 грн. 3% річних, 43 776,96 грн. пені, 25 500,00 грн. державного мита, 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.02.2011 р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2011 р., позов було задоволено частково.

Постановою Вищого господарського суду міста Києва від 04.10.2011 р. вказані рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції було скасовано, справу направлено на новий розгляд

Згідно з протоколом розподілу справ від 12.10.2011 р. зазначена справа передана на розгляд судді Удалової О.Г.

Ухвалою суду від 14.10.11 р. було прийнято справу № 7/556 до провадження, присвоєно їй номер 7/556-17/387 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 31.10.11 р.

У звязку з перебуванням судді Удалової О.Г. на лікарняному за розпорядженням в.о. керівника апарату суду було проведено повторний автоматичний розподіл справи.

Відповідно до вимог ст. 2-1 ГПК України, за результатами автоматичного розподілу справа № 7/556-17/387 була передана на розгляд судді Пукшин Л.Г.

Ухвалою суду від 22.11.11 справу № 7/556-17/387 прийнято до провадження судді Пукшин Л.Г., розгляд призначено на 20.12.11.

У судове засідання 20.12.11 представники сторін зявились, вимоги ухвали суду виконали. Представник позивача надав пояснення по справі, в яких зазначив, що підставою для отримання оплати виконавцем є саме надана замовнику послуга. Факт надання відповідачу послуги з постачання питної води для створення гарячої води підтверджується актами зняття показань з приладів обліку, що ним підписані та погоджені. Отже, умови договору вважаються виконаними з моменту передачі відповідачу послуги з постачання питної води, що відбувається на межі балансової належності і у відповідача виникає обовязок по оплаті отриманих послуг з постачання питної води відповідно до ст. 19, 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання». Позивач стверджує, що договір між сторонами укладено відповідно до умов Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», який не розподіляє питну воду на такі складові поняття як холодна чи гаряча вода.

Відповідач надав додаткові пояснення по справі, в яких зазначив, що відповідно до ст.. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до істотних умов договору належить вичерпний перелік послуг. У разі, якщо виконавець послуг не є їх виробником, відносини між ним та виробником регулюються окремим договором. Однак, в договорі, який укладено між сторонами, відсутній будь-який перелік послуг. Відповідно до умов договору позивач надає відповідачу два види послуг: з постачання питної води та з прийняття стічних вод. Оскільки жодна зі сторін договору не є виробником гарячої води, то предметом договору не може бути передбачено постачання холодної води, яка використовується в якості сировини для приготування гарячої. Відповідач, посилаючись на п.1.2 Договору на виробництво комунальних послуг з постачання гарячої води та централізованого опалення від 14.08.07, укладеного між КМДА та ПАТ «Київенерго», відповідно до якого ПАТ «Київенерго» приймає на себе функції виробника комунальних послуг з постачання гарячої води та централізованого опалення, стверджує про відсутність у відповідача обовязку по сплаті за воду, яка йде на підігрів та водовідведення гарячої води. Відповідач відзначає, що витрати позивача по постачанню питної води для створення ПАТ «Київенерго»гарячої води компенсуються безпосередньо на розрахунковий рахунок позивача за рахунок платежів населення за комунальну послугу з гарячого водопостачання та водовідведення гарячої води шляхом розщеплення їх через КП ГІОЦ, а тому не можуть повторно бути оплачені відповідачем.

У судовому засіданні було оголошено перерву до 17.01.12 та витребувано додаткові докази у відповідача.

У судове засідання, призначене на 17.01.12, представники сторін зявились, представник відповідача надав документи про часткове погашення заборгованості на суму 48 237,96 грн. Представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи, відповідач проти задоволення клопотання не заперечував.

Сторони подали клопотання про продовження строку вирішення спору.

Суд задовольнив клопотання сторін, продовжив строк розгляду спору та оголосив перерву в судовому засіданні до 26.01.12.

У судове засідання 26.01.12 представники сторін зявились, представник позивача надав письмові заперечення на пояснення відповідача, в яких зазначає, що відповідач жодного разу не направляв свого представника для проведення звіряння взаєморозрахунків та підписання акту звірки, а отже, виходячи зі змісту п.2.2.4 договору вартість та кількість наданих послуг є погодженими відповідачем, в тому числі обєми та вартість питної води, що була використана відповідачем в своїй господарській діяльності для надання послуг з гарячого водопостачання. Позивач стверджує, що гроші, які надходять на рахунки позивача з конкретним призначенням платежу, зараховуються ним за період, який вказаний в платіжному документі. Станом на 23.01.11 відповідачем на погашення заборгованості за спожиті з 01.08.10 по 01.11.10 послуги, додатково сплачено 186563,46 грн., внаслідок чого сума основного боргу за період з 01.08.10 по 01.11.10 була на відповідну суму зменшена. В іншому випадку, товариство зараховує усі грошові кошти за надані послуги в оплату поточної заборгованості.

Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що часткові проплати, проведені відповідачем на суму 186 563,46 грн. були зараховані в рахунок погашення заборгованості за період з 01.08.10 по 01.11.10, що є предметом розгляду в даній справі, незважаючи на помилкове зазначення відповідачем в графі «призначення платежу» платіжних доручень період з 31.10.10 по 31.12.10.

Представник відповідача надав пояснення по суті спору, докази часткової сплати заборгованості в сумі 33 571,18 грн., а також надав суду копію розпорядження Київської міської державної адміністрації від 11.01.2012 № 23 «Про видачу ліцензії ПАТ «Київенерго», відповідно до якого ПАТ «Київенерго» було видано ліцензії на провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання строком дії 5 років.

У судовому засіданні було оголошено перерву до 07.02.12 та зобовязано позивача надати довідку про суму заборгованості відповідача станом на момент вирішення спору, а також обґрунтований розрахунок штрафних санкцій (3 % річних та інфляційних втрат) із зазначенням конкретного періоду їх нарахування (з … по).

01.02.12 через загальний відділ діловодства суду надійшли додаткові пояснення відповідача, з яких вбачається, що станом на 31.01.12 ним було додатково сплачено частину боргу в розмірі 36 628,57 грн.

У судове засідання 07.02.12 представники сторін зявились, позивач вимоги суду не виконав, довідку про кінцеву суму заборгованості відповідача з урахуванням часткової сплати боргу не надав, так само не надав обґрунтованого розрахунку штрафних санкцій.

Представник відповідача надав додаткові письмові пояснення по суті спору, що були залучені до матеріалів справи. Представник позивача вимоги суду не виконав.

Судом заслухані пояснення представників сторін, досліджені надані суду докази та матеріали. В результаті дослідження наданих суду доказів та матеріалів, суд встановив:

20.04.2005 року між Відкритим акціонерним товариством “Акціонерна компанія “Київводоканал”, що змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал” (далі позивач, постачальник) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м. Києві ради(надалі відповідач, абонент) було укладено договір № 05618/2-10 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднанні мережі (далі Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору, сторони погодили, що він укладається у відповідності із Законом України “Про питну воду та питне водопостачання”.

Відповідно до умов договору постачальник зобовязувався надавати абоненту послуги з постачання питної води та на підставі предявленого абонентом дозволу на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва приймати від нього стічні води відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації м. Києва, а абонент зобовязувався здійснювати своєчасну оплату наданих йому постачальником послуг на умовах даного Договору, дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, що встановленні Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994 року, зареєстрований в Міністерстві юстиції 22.07.1994 року за № 165/374 (надалі - Правила користування), Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 37 від 19.02.2002 року, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 26.04.2002 року за № 403/6691 (в подальшому Правила приймання), а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим Договором.

Пунктом 1.3 Договору встановлено, що обсяг води, що підлягає постачанню та прийняттю в систему каналізації, надається абонентом у вигляді нормативного розрахунку, який узгоджується з постачальником і є невідємною частиною Договору. Обсяг поставки води підлягає узгодженню з постачальником кожного наступного року з моменту укладання договору. Загальний обсяг поставлених за цим договором послуг визначається загальною кількістю наданих абоненту протягом дії Договору кубічних метрів води та прийнятих у міську каналізацію стічних вод.

Кількість стічних вод, які надходять у міську каналізаційну мережу, визначається за кількістю води, що находить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями водолічильників та/або іншими способами визначення обємів стоків у відповідності до розділу 21 Правил користування та місцевих правил приймання (п.2.1.4 Договору та п.п. 21.1, 21.2 Правил).

Пунктом 2.1.1 Договору сторони передбачили, що облік поставленої води та прийнятих стоків здійснюється за показанням водолічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох обєктів водопостачання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом.

Згідно з пунктом 2.1.2 Договору зняття показань з водолічильника (-ків) здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника у присутності представника абонента у строки згідно з графіком обслуговування постачальника. Для абонента із стабільним обємом водопостачання (30 м. куб. із незначним коливанням) зняття показань з лічильника може здійснюватись постачальником поквартально, при цьому останній направляє абоненту щомісячно розрахункові документи на оплату наданих послуг, виходячи із його середньодобового споживання води. Показання лічильника за відповідний період можуть бути прийнятті до розрахунків постачальником від абонента в письмовому вигляді. В разі, якщо абонент не забезпечить присутності свого представника для зняття показань, дані, що зняті постачальником є підставою для виставлення платіжних документів на оплату наданих послуг.

Відповідно до пункту 2.1.6 Договору облікові дані абонента щодо кількості та вартості спожитих ним послуг підлягають обовязковому звірянню у постачальника. Абонент щоквартально, не пізніше 10-го числа наступного за звітним кварталом місяця та в інші строки (за письмовою вимогою постачальника) направляє до останнього письмовий звіт по обсягам наданих послуг у відповідному обліковому періоді, а також звіряння по проведених розрахунках за наданні послуги. Для проведення звіряння абонент направляє свого представника до позивача із необхідними обліковими та бухгалтерськими документами для проведення звіряння обсягів наданих послуг у відповідному звітному періоді та розрахунків. Звіряння вважається проведеним з моменту отримання постачальником підписаного повноважними особами Акту звіряння розрахунків. В разі невиконання абонентом цього пункту договору, облікові дані постачальника щодо кількості та вартості наданих послуг та проведення абонентом розрахунків вважаються безумовно погодженими абонентом.

Абонент здійснює оплату отриманих вищезгаданих послуг щомісячно у безготівковій формі у десятиденний термін з дня направлення позивачем платіжного документу до установи банку, а у разі неотримання від позивача поточного щомісячного платіжного документу відповідач здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця, платіжним дорученням, виходячи із фактичної кількості спожитих послуг та діючого тарифу та фактичної кількості спожитої води (п. 2.2.2 , п. 2.2.3 Договору).

Згідно з пунктом 2.2.4 Договору у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг, зазначених у розрахунковому документі, абонент зобовязаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документу до банківської установи абонента, письмово повідомити про це постачальника та й цей же термін направити представника з обгрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ постачальника вважатиметься безпідставною.

Відповідно до п.7.1 договору цей договір укладено строком на 1 рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. Договір вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна із сторін письмово не повідомить про це іншу сторону. Відносини сторін до укладення нового договору регулюються даним договором.

Виходячи зі змісту позовної заяви, за період з 01.08.2010р. по 31.10.2010р. відповідачу було надано послуг на суму 11647 712,23 грн., а сплачено за весь період (з урахуванням знижки та перерахунків) суму 7548 088,62 грн., внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 4099 623,61 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з розрахунком позовних вимог позивач звернувся до суду, зокрема, із вимогою про стягнення заборгованості за послуги з постачання холодної води, яка використовувалась для виготовлення гарячої води, за період з серпня 2010 року по жовтень 2010 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” та підпункту 5 пункту 3 ст. 20 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, споживачі питної води зобовязанні своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення.

18.10.2008 набрали чинності Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджені Наказом Міністерством з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27.06.2008р. (надалі - Правила).

Відповідно до п.3.13. вказаних Правил суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення. Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів (котелень), фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

В суму заборгованості позивачем включена, також заборгованість за воду, яка іде на підігрів в теплові пункти, що перебувають на балансі ПАТ “Київенерго”.

Пунктом 2.1.1 Договору сторони передбачили, що облік поставленої води та прийнятих стоків здійснюється за показанням водолічильника, зареєстрованого у постачальника, окрім випадків, передбачених Правилами користування. У випадку наявності у абонента декількох обєктів водопостачання, облік спожитої ним води здійснюється з урахуванням показань всіх лічильників, зареєстрованих за абонентом.

Згідно з вимогами п.п. 2.1, 2.2 Правил договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України “Про питну воду і питне водопостачання” та “Про житлово-комунальні послуги”. Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України “Про житлово-комунальні послуги”.

Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку. Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору (п. 3.1, 3.7 Правил).

З урахуванням вищевказаного, вартість спожитої води, що іде на підігрів має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів.

Зважаючи на те, що балансоутримувачем теплових пунктів є ПАТ “Київенерго”, зареєстровані лічильники відповідача в теплових пунктах також відсутні, останній не зобовязаний сплачувати позивачу вартість зазначеної води.

Вказане також підтверджується розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 11.01.2012 № 23 «Про видачу ліцензії ПАТ «Київенерго», відповідно до якого ПАТ «Київенерго» було видано ліцензії на провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання строком дії 5 років.

Суд зазначає, що договір № 05618/2-10 від 20.04.2005р., укладений між сторонами, не передбачає обовязку відповідача сплачувати за послуги з постачання холодної води, що використовувалась для виготовлення гарячої.

Доказів на підтвердження укладення договору на постачання питної води для виготовлення гарячої між сторонами, позивачем не надано. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази перебування на балансі відповідача ЦТП (котельні),

В якості доказу по справі відповідач надав суду Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 320309 від 01.01.2008р., укладений між відповідачем та АЕК "Київенерго", предметом якого є вироблення та постачання теплової енергії для потреб опалення та гарячого водопостачання. Відповідно до п.2.2.1 договору № 320309 від 01.01.2008р. постачальник (АЕК «Київенерго») зобовязується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (відповідачем).

Відповідно до п.1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Матеріали справи, досліджені судом, підтверджують сплату відповідачем рахунків за гаряче водопостачання через ГІОЦ на рахунок АЕК "Київенерго".

З урахуванням вказаних норм, суд дійшов висновку, що постачання гарячої води може здійснюватись лише енергопостачальними підприємствами, які для цього здійснюють підігрів питної води.

Аналогічний висновок міститься в постановах Вищого господарського суду України від 18.06.09 у справі 52/176, від 01.10.09 у справі № 1/103, від 26.11.09 у справі № 1/394, від 10.03.11 № 7/222.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у позивача відсутні підстави для виставлення рахунків відповідачу за постачання питної води, що використовується для виготовлення гарячої води, оскільки між сторонами відсутні договірні відносини з приводу надання таких послуг.

За вказаних обставин, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача вартості холодної води, яка була поставлена позивачем на теплові пункти для підігріву не підлягають задоволенню.

Відповідно до матеріалів справи між позивачем та відповідачем виникли зобовязання за договором про надання послуг з постачання води, згідно якого в силу ст. 901 ЦК України одна сторона зобовязується за завдання другої сторони надати послуг з постачання води, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а друга сторона (абонент за договором) зобовязується оплатити надані послуги, якщо інше не встановлено договором. За змістом даної норми Цивільного кодексу України договір про надання послуг це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За умовами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд здійснивши перерахунок суми позову приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають задоволенню частково в сумі 572177, 85 грн. При розрахунку вказаної суми заборгованості суд виходив з того, що станом на 15.12.11 заборгованість відповідача складала 795 369,88 грн. (8714 236,45 грн 7918 866,57 грн.), що відповідає обґрунтованому контррозрахунку відповідача що міститься в матеріалах справи (т.1, а.с.83). Під час розгляду справи відповідачем було частково погашено заборгованість в сумі 186563,46 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень та наданим відповідачем реєстром платежів за період з 16.12.11 по 24.01.12. Факт часткової сплати заборгованості в сумі 186563,46 грн. також підтверджується поясненнями позивача, що містяться в його запереченнях № 28 від 26.01.12. Крім того, платіжними дорученнями № 3774 від 25.01.12 на суму 15095,60 грн., № 3782 від 26.01.12 на суму 13370,40 грн., № 3754 від 27.01.12 на суму 8162,57 грн. (всього на суму 36628,57 грн.), копії яких наявні в матеріалах справи, відповідач додатково погасив існуючу заборгованість. Отже, станом на момент винесення рішення заборгованість складає 572177,85 грн. (795369,88 грн. 186563,46 грн. 36628,57 грн.)

Суд приймає в якості належних доказів часткової сплати заборгованості надані відповідачем платіжні доручення № 3599 від 26.12.11 на суму 14631,80 грн., № 3608 від 27.12.11 на суму 9839,47 грн., № 3618 від 29.12.11 на суму 7121,27 грн., № 3641 від 05.01.12 на суму 116,64 грн., № 3617 від 28.12.11 на суму 6229,62 грн., № 3058 від 16.12.11 на суму 10299,16 грн., 3684 від 13.01.12 на суму 6381,75 грн., № 3680 від 12.01.12 на суму 8088,25 грн., № 3677 від 11.01.12 на суму 2738,99 грн., № 3656 від 10.01.12 на суму 17878,31 грн., № 3648 від 06.01.12 на суму 3483,88 грн., № 3774 від 25.01.12 на суму 15095,60 грн., № 3782 від 26.01.12 на суму 13370,40 грн., № 3754 від 27.01.12 на суму 8162,57 грн., оскільки в графі «призначення платежу» у вказаних платіжний дорученнях зазначено № справи 7/556-17/387, крім того позивачем підтверджено, що перераховані вказаними платіжними документами кошти, були зараховані ним в рахунок погашення заборгованості за період з 01.08.10 по 01.11.10., що є предметом розгляду в даній справі.

Згідно п.1-1 ч.1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, оскільки факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем станом на момент винесення рішення в сумі 223192,03 грн. спростовано, тому суд припиняє провадження у справі в частині 223192,03 грн. у звязку з відсутністю предмету спору.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 120 084,00 грн. збитків від інфляції, 8 472, 96 грн. - 3% річних, 43 776,96 грн. пені.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до норм ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобовязань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобовязань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 4.2 Договору сторони узгодили, що у разі порушення строків виконання зобовязання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один рік від дня коли зобовязання мало бути виконано. Оплата абонентом пені не звільняє останнього від оплати несплаченого рахунку в повному обсязі.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Таким чином, нарахування пені, 3% річних та збитків від інфляції на суму боргу є правомірним, оскільки відповідальність у вигляді сплати пені за прострочення виконання грошового зобовязання абонентом встановлена п. 4.2 договору, а обовязковість сплати річних в розмірі 3% річних та інфляційних втрат на вимогу кредитора встановлено ст. 625 ЦК України.

Однак, з представлених розрахунків позивача, які додані до позовної заяви, вбачається, що нарахування вказаних санкцій проведено як за послуги із постачання холодної питної води так і за послуги з постачання питної води, що іде на підігрів, отже неможливо встановити період прострочення зобовязання та суми боргу при розрахунках вартості послуг окремо з постачання холодної питної води.

Надані позивачем розрахунки пені, 3% річних та збитків від інфляції не містять необхідних елементів для їх обчислення та перевірки правильності нарахування, відповідно зазначені позовні вимоги є необґрунтованими, що не позбавляє позивача звернутись до суду із самостійним позовом про стягнення санкцій, розрахованих відповідно до вимог ст. 232 ГК України.

Як зазначено у п. 18 Листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005р. № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році” господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний здійснювати «перерахунок»замість позивача розрахованих останнім сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Якщо для здійснення перерахунку необхідні додаткові матеріали, суд витребує їх у позивача, а в разі неподання ним таких матеріалів - з урахуванням обставин конкретної справи залишає позов (в частині стягнення відповідних спірних сум) без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України або відмовляє в задоволенні позову у відповідній частині у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.

Під час нового розгляду справи суд неодноразово зобовязував позивача надати детальний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат із зазначенням періоду(дата початку нарахування та дата по яку нараховується, за кожний місяць окремо), за який ним нараховувались штрафні санкції, окремо за послуги із постачання холодної питної води та за послуги з постачання питної води, що іде на підігрів. Позивачем вимоги суду виконано не було, належний розрахунок штрафних санкцій не надано.

Суд зазначає, що наведений у позовній заяві розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, є неналежним доказом заявлених вимог, оскільки не відповідає фактичній сумі боргу, крім того з розрахунку неможливо встановити конкретний період нарахування (з по) нарахування штрафних санкцій.

З огляду на ст. 33 Господарського процесуального кодексу України заявлена позивачем до стягнення сума пені, інфляційних втрат та 3 % річних є необґрунтованою, у звязку з чим, суд не є зобовязаним здійснювати розрахунок суми пені в обґрунтування вимог позивача, оскільки саме останнім зазначені вимоги перед судом не доведені належними засобами доказування.

Тому вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 44 ГПК України (в редакції, що діяла станом на момент звернення позивача до суду) судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Сума заборгованості в розмірі 223192,03 грн. була сплачена відповідачем після звернення позивача з даним позовом до суду.

Відповідно до ч.2 ст. 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судові витрати незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи викладене, судові витрати в цій частині згідно ч. 2, 5 статті 49 ГПК України покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Таким чином, витрати по сплаті державного мита покладаються:

на позивача в сумі 20655 грн. 00 коп., на відповідача 4845 грн. 00 коп.

Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються:

на позивача в розмірі 191,16 грн., на відповідача 44,84 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 80, 82-85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі № 7/556-17/387 в частині стягнення 223 192,03 грн.

3. Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у місті Києві ради (03190, м. Київ, вул.. Кирпоноса, 10/8; ідентифікаційний код 31731838) на користь Публічного акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” (01015, м. Київ, Печерський р-н, вул. Лейпцизька, 1-а, ідентифікаційний код 03362471) 572 177 (пятсот сімдесят дві тисячі сто сімдесят сім) грн. 85 коп. основного боргу, 4 845 (чотири тисячі вісімсот сорок пять) грн. 00 коп. державного мита, 44 (сорок чотири) грн. 84 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Пукшин Л.Г.

дата підписання рішення 08.02.2012 р.