Рішення № 21434174, 01.02.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 51/48201.02.12 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуторська компанія "Славутич"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 4 583,25 грн.

Судді: Пригунова А.Б. (головуюча)

Ломака В.С.

Чебикіна С.О.

Представники :

від позивача: не зявились

від відповідача: не зявились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення суми основного боргу у розмірі 4389,40 грн., 193,85 грн. пені. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань по оплаті поставленого товару згідно умов договору № 5646 від 14.07.2010р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 07.12.2011 р. за участю представників учасників судового процесу, яких зобовязано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався на 16.01.2012 р. у звязку з неявкою представників відповідача та невиконанням сторонами вимог суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2011 р. продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2012 р.призначено колегіальний розгляд справи № 51/482 у складі трьох суддів.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 17.01.2012 р. визначено склад суду для розгляду справи № 51/482 суддя Пригунова А.Б. (головуюча), судді Ломака В.С. та Чебикіна С.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2012 р. колегією суддів у складі: суддя Пригунова А.Б. (головуюча), Ломака В.С. та Чебикіна С.О. справу № 51/482 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні.

У дане судове засідання повноважні представники сторін не зявились

Відповідач повідомлявся ухвалами суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву та жодного іншого витребуваного судом доказу не подав, в судове засідання своїх представників не направляв. Заявлені позовні вимоги не заперечив.

У відповідності з положеннями ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається за повідомленою сторонами господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.12.2011 р. відповідачем отримано 12.12.2011 р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення рекомендованого відправлення.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 17.01.2012 р. була направлена на юридичну адресу відповідача, а саме: АДРЕСА_1, що підтверджується реєстром відправки згуртованих рекомендованих відправлень, копія якої наявна в матеріалах справи.

Згідно п. 15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 р." у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом і дана особа своєчасно не повідомила про це господарський суд, інших учасників процесу, то всі наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому суд зазначає, що Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" на запитання чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений належним чином про дату та час розгляду справи № 51/482.

Враховуючи те, що незявлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України у даній справі.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 01.02.2012 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.07.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дистрибуторська компанія "Славутич" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 укладено договір поставки продукції №5646, умовами якого передбачено, що позивач зобовязаний продавати та поставляти, а відповідач купувати та оплачувати на умовах та у порядку визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаних в додатках або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від позивача до відповідача та є невідємними частинами цього договору.

Згідно п. 1.3. договору право власності на товар переходить від позивача до відповідача з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару.

Відповідно до п.3.3. договору відповідач зобовязаний оплачувати кожну партію переданого позивачем товару, протягом 1 календарного дня з моменту передачі такої партії товару.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, відповідач зобовязаний сплатити на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу.

У п. 8.5. договору встановлено, що даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2010 р., а у фінансовій частині до повного виконання сторонами своїх зобовязань. У разі, якщо жодна сторона протягом 30 календарних днів до закінчення терміну дії даного договору не заявить про наміри його розірвати, цей договір вважається пролонгованим на тих же умовах терміном на один календарний рік.

Оскільки сторонами не надано жодних доказів щодо припинення договору в порядку п. 8.1. договору, суд приходить до висновку, що термін дії договору поставки продукції №5646 від 15.07.2010 р. автоматично пролонговувався та станом на день прийняття рішення у даній справі є чинним.

Судом встановлено, що позивачем була здійснена поставка товару на суму 4389,40 грн. згідно договору поставки продукції №5646 від 15.07.2010 р., що підтверджується видатковою накладною ТТН №ВДК 023654 від 30.07.2011 р., належним чином засвідчена копія якої наявна в матеріалах справи.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконував зобовязання щодо оплати поставленого товару за договором поставки продукції №5646 від 15.07.2010 р., у звязку з відповідача виникла заборгованість у розмірі 4389,40 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору поставки продукції №5646 від 15.07.2010 р. суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положенням ст. 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач свої зобовязання за договором виконав в повному обсязі, поставив товар на суму 4389,4 грн. а відповідач оплати за поставлений товар не здійснив.

Таким чином, позивач свої зобовязання за договором поставки продукції №5646 від 15.07.2010 р. виконав в повному обсязі, а відповідач, вчасно не розрахувавшись по договору за отриманий товар, порушив взяті на себе договірні зобовязання, в результаті чого заборгував перед позивачем 4389,4 грн.

Станом на час вирішення спору відповідач оплати суми заборгованості за договором поставки продукції №5646 від 15.07.2010 р. не здійснив.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобовязання з оплати поставленого позивачем товару згідно з договором поставки. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у звязку чим, суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 4389,4 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Також в межах позову, позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 193,85 грн. за період з 07.06.2011 р. по 14.10.2011 р.

Виходячи зі змісту ч.2 ст.193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Судом встановлено, що прострочення виконання зобовязання відповідачем почалося з 01.08.2011 р., оскільки поставка товарів за накладною ТТН №ВДК 023654 була здійснена 30.07.2011 р., та договором передбачено обовязок відповідача протягом дня провести повний розрахунок за поставлений товар.

Таким чином, за розрахунком суду сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача за можливим періодом з 01.08.2011 р. по 14.10.2011 р., становить 193,85 грн., що відповідає сумі заявленої до стягнення позивачем.

Підсумовуючи вищенаведене, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 4389,4 грн., та пені у розмірі 193,85 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дистрибуторська компанія "Славутич" (01001, м. Київ, вул. Софійська, буд. 10-А, ідентифікаційний код 33403739) 4389 (чотири тисячі триста вісімдесят девять) грн. 40 коп. основного боргу, 193 (сто девяносто три) грн. 85 коп. пені, 102 (сто дві) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Судді Пригунова А.Б. (головуюча)

Ломака В.С.

Чебикіна С.О.

Повне рішення складено: 03.02.2012 р.