Рішення № 21430486, 10.05.2011, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10.05.11 Справа № 5021/1000/2011. Господарський суд Сумської області у складі:

судді Зражевського Ю.О.

секретаря судового засідання Черненко І.О.

розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “САЛБ”,

м. Ромни Сумської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма ім. Федька”,

м. Ромни Сумської області

про визнання договору дійсним та визнання права власності

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 11.04.2011 року

Від відповідача: ОСОБА_2, довіреність б/н від 19.10.2010 року

Суть спору: позивач у позовній заяві просить суд визнати дійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 20 жовтня 2010 року, укладений між сторонами.

Позивач, до прийняття рішення у справі, керуючись статтею 22 ГПК України, подав заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої просить суд визнати дійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 20 жовтня 2010 року, укладений між сторонами, та визнати за ним право власності на нежитлове приміщення торгівельного (офісного) центру літ. БТІ А-2, площею 1095,1 м2 з площадкою площею 796,3 м2, розташоване за адресою: м. Ромни, вул.. Полтавська, 145А.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд приймає до розгляду заяву про уточнення позовних вимог.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, проте у судовому засіданні проти вимог позивача не заперечував.

Таким чином, згідно ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши наявні докази, суд встановив:

20 жовтня 2010 року між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення. Сторони досягли домовленості щодо усіх істотних умов договору (предмет, ціна, порядок оплати, порядок передачі майна).

На виконання умов договору позивачем було здійснено оплату вартості майна (квитанція до прибуткового касового ордера № 7 від 20.10.2010 року), а відповідачем передано у власність позивача приміщення торгівельного (офісного) центру літ. БТІ А-2, площею 1095,1 м2 з площадкою площею 796,3 м2, розташоване за адресою: м. Ромни, вул. Полтавська, 145А.

Згідно п.п. 3.3.3, 3.3.4 договору продавець зобовязаний прийняти оплату та передати у власність обєкт нерухомого майна після повної оплати за нього та підписання нотаріального договору; сприяти нотаріальному посвідченню даного договору шляхом надання необхідної документації для його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч.1 ст. 209 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 29 жовтня 2010 року позивач звернувся до відповідача з вимогою надати необхідні документи для нотаріального посвідчення договору, але в порушення п.п. 3.3.3, 3.3.4 договору відповідач не надав позивачу відповідних документів, посилаючись на відсутність підстав для такого надання, оскільки договір купівлі-продажу повністю виконаний сторонами (лист № 2 від 02.11.2010 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст. 334 ЦК України, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Судом встановлено, що при укладенні договору купівлі-продажу від 20.10.2010 року сторони досягли усіх істотних умов договору, зміст правочину не суперечить актам цивільного законодавства та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та їх волевиявлення було вільним. Крім того, відбулося повне виконання умов договору нерухоме майно передане у власність позивача, а позивачем відповідно сплачено встановлену договором суму грошових коштів.

Ухилення ж відповідача від нотаріального посвідчення договору порушує право власності позивача, так як унеможливлює державну реєстрацію цього права на придбане майно, а відповідно подальше користування та розпорядження майном.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно із частиною 1 статті 328 право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Відповідно до частини 2 вказаної статті право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

При цьому, вимогами ч. 1 ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. В свою чергу, відповідно до ст. 317 ЦК України, власнику належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а ч. 2 вказаної статті ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів визначено визнання права.

Наявними у справі доказами підтверджується правомірність набуття позивачем права власності на приміщення торгівельного (офісного) центру літ. БТІ А-2, площею 1095,1 м2 з площадкою площею 796,3 м2, розташоване за адресою: м. Ромни, вул. Полтавська, 145А, тому права та інтереси позивача, повязані із захистом права власності на приміщення торгівельного (офісного) центру літ. БТІ А-2, площею 1095,1 м2 з площадкою площею 796,3 м2, розташоване за адресою: м. Ромни, вул. Полтавська, 145А, підлягають судовому захисту шляхом визнання договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2010 року дійсним та шляхом визнання права власності позивача на вказане нерухоме майно.

Згідно ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухоме майно здійснюється у відповідності до вимог Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказам Міністерства юстиції від 07 лютого 2002 року № 7/5, відповідно до якого така державна реєстрація прав власності здійснюється на підставі правовстановлювальних документів.

Переліком правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на обєкти нерухомого майна, який є додатком до Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, зокрема, є рішення судів про визнання права власності на обєкти нерухомого майна.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з вищенаведених норм закону, відповідачем не було надано належних доказів на спростування позовних вимог, а доказами, які знаходяться в матеріалах справи позивач довів, що його вимоги є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати дійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від «20» жовтня 2010 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма ім. Федька» та Товариством з обмеженою відповідальністю «САЛБ».

3.Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «САЛБ» (42000, Сумська область, м. Ромни, вул. Урицького, буд. 43, кв.8, код ЄДРПОУ 23824614) право власності на нежитлове приміщення торгівельного (офісного) центру літ. БТІ А-2, площею 1095,1 м2 з площадкою площею 796,3 м2, розташоване за адресою: м. Ромни, вул. Полтавська, 145А.

СУДДЯ Ю.О.ЗРАЖЕВСЬКИЙ

Повне рішення складено та підписано 11.05.2011 року.