Ухвала суду № 21425537, 20.12.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" грудня 2011 р. м. КиївК-2601/08

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Голубєвої Г.К., Карася О.В., Рибченка А.О., Степашка О.І.

розглянула у письмовому провадженні касаційну скаргу ДПІ у м. Сімферополі на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.02.2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного Господарського суду від 23.01.2008 року по справі № 2-27/1898-2006А за позовом ВАТ «Кримсортнасінняовоч» до ДПІ у м. Сімферополі про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.02.2006 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного Господарського суду від 23.01.2008 року, позовні вимоги ВАТ «Кримсортнасінняовоч» до ДПІ у м. Сімферополі про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 01.09.2005 №0012702301/0, яким позивачу визначено податкове зобовязання по податку на прибуток підприємств у сумі 27250,00грн., у тому числі, 90000,00грн. основного платежу та 18250,00грн. штрафних санкцій, та №0012762301/0, яким позивачу визначено податкове зобовязання по податку на додану вартість у сумі 297,00грн., в тому числі, 127,00грн. основного платежу та 170,00грн. штрафних санкцій.

Рішення судів попередніх інстанцій щодо позовних вимог в частині нарахування податку на прибуток мотивовано тим, що Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не приведений у відповідність до Закону про Державний бюджет, а чинним законодавством податковий орган не наділений повноваженнями щодо здійснення перевірки дотримання субєктом господарювання бюджетного законодавства. В частині визначення податку на додану вартість, суди виходили з того, що понесені позивачем витрати були необхідними витратами на охорону праці, які останній правомірно відніс до валових витрат.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач 18.02.2008 року звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 13.02.2009 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просив скасувати постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.02.2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного Господарського суду від 23.01.2008 року, в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та ст.95 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», ст. 89 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», ст.ст. 2, 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на підставі акту №767/23-2/04685242 від 30.08.2005, складеного за результатом комплексної планової документальної перевірки ВАТ «Кримсортнасінняовоч»з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2003 по 30.06.2005, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.09.2005 №0012702301/0, яким позивачу визначено податкове зобовязання по податку на прибуток підприємств у сумі 27250,00грн., у тому числі, 90000,00грн. основного платежу та 18250,00грн. штрафних санкцій, та №0012762301/0, яким позивачу визначено податкове зобовязання по податку на додану вартість у сумі 297,00грн., в тому числі, 127,00грн. - основного платежу та 170,00грн. - штрафних санкцій.

Зі змісту вищезазначеного акту вбачається, що податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.6.1 ст.6, п.п.8.2.2 п.8.2, п.п.8.3.2 п.8.3 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та ст.95 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», ст. 89 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік».

Висновок податкового органу щодо порушення позивачем вимог п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ґрунтується на тому, що позивачем безпідставно віднесено до податкового кредиту по ПДВ суми податку, сплачені у звязку з придбанням малоцінних необоротних матеріальних активів (електричних чайників), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва та основних фондів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону праці» охорона праці - це система правових, соціально - економічних, організаційно-техничніх, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоровя та працездатності людини у процесі трудової діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що електричні чайники були придбані позивачем на підставі розпорядження санітарно-епідеміологічної станції м.Сімферополя для кипятіння питної води для працівників, оскільки водопостачання на підприємстві не централізовано, та підприємство не забезпечене знезараженою водою. Факт вчинення вказаних господарських операцій підтверджується матеріалами справи, а саме: накладними, довіреностями на отримання товару, податковими накладними.

За встановлених обставин, висновок судів попередніх інстанцій, що вищевказані витрати є необхідними витратами на охорону праці, які відповідно до приписів п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» включаються у валові витрати, що спростовує висновок податкового органу щодо порушення позивачем п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є правомірним.

Разом з тим, висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для визначення податкових зобовязань згідно податкового повідомлення-рішення від 01.09.2005 №0012702301/0, як такого, що основані на нормах бюджетного, а не податкового законодавства є помилковим та передчасним з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.97 року №4-зп зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується одно предметний акт, який діяв у часі раніше».Пунктом 1 частини 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Зі змісту пункту 3 частини 1 ст. 4 Бюджетного кодексу України випливає, що нормативно-правовими актами, що регулюють бюджетні відносини в Україні, є, зокрема, закон про Державний бюджет України.

При виконанні бюджетного процесу в Україні положення правових актів застосовуються лише в частині, які не суперечать положенням Конституції України, Бюджетного кодексу України і Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік (ст. 4 Бюджетного кодексу України).

Закон про Державний бюджет України на поточний рік регулює бюджетні відносини, зокрема, у сфері наповнення бюджету через механізми справляння податків. Отже, дія зазначеного закону поширюється, у тому числі, і на податкові правовідносини, оскільки одним із джерел формування доходної частини Державного бюджету на поточний рік є податки, які справляються за встановленими ставками. Закон про Державний бюджет України на поточний рік передбачає розмір кожної доходної статті бюджету, зокрема шляхом визначення розміру податкових ставок, зупинення дії податкових зобов'язань для визначеного кола суб'єктів і звільнення окремих суб'єктів господарювання від сплати певних видів податків.

Таким чином, закон про Державний бюджет України встановлює, зокрема, основи регулювання податкових відносин у частині спрямування податків до Державного бюджету як елементу його доходної частини. Виходячи із зазначеного, цим Законом може зупинятися дія окремих положень податкових законів, вводитися податкові пільги та інше.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, зазначивши, про відсутність підстав для зменшення відємного значення обєкту оподаткування, помилкового не врахували приписи ст.95 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», ст. 89 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік»та не надали правової оцінки обставинам справи з урахуванням зазначених норм, що є порушенням вимог статті 159 КАС України.

Відповідно до частини 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а порушення судом першої та апеляційної інстанції норм процесуального права в частині не встановлення фактичних обставин справи не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, постанова Господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.02.2006 року та ухвала Севастопольського апеляційного Господарського суду від 23.01.2008 року підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 210, 222, 223, 227, 230, 231, ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу ДПІ у м. Сімферополі задовольнити частково.

Скасувати постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.02.2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного Господарського суду від 23.01.2008 року в частині визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 01.09.2005 №0012702301/0 скасувати. В цій частині справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині, постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.02.2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного Господарського суду від 23.01.2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 238, 240 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ____Г.К. Голубєва

____О.В. Карась

____ А.О. Рибченко

____ О.І. Степашко