Постанова № 21421644, 08.09.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2011 р. Справа № 2а-1670/840/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Гуцала М.І.

Суддів: Зеленського В.В. , Пянової Я.В.

за участю секретаря судового засіданняТрофімової Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтергал" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2011р. по справі№2а-1670/840/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтергал" <Список ><Текст >

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області <Текст ><3 особи ><3 особа >

за участю Прокуратури Полтавської області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

09 січня 2007 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтергал" (далі - ТОВ "Торговий дім "Інтергал"),звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області (далі - Кременчуцька ОДПІ),в якому після доповнення позовних вимог просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.06.2006 р. №0001362301/0/1651, від 18.08.2006 р. №0001362301/1/2026, від 02.11.2006 р. №0001362301/2/2565, від 18.01.2007 р. №0001362301/3/83 про визначення ТОВ "Торговий дім "Інтергал" податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 267 074,00 грн., а також податкові повідомлення-рішення від 18.08.2006 р. №0001862301/1/2027, від 02.11.2006 р. №0001862301/2/2654 та від 18.01.2007 р. №0001862301/3/84 про донарахування ТОВ "Торговий дім "Інтергал" податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 92 973,00 грн.

Постановою Господарського суду Полтавської області від 23.12.2008 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2009 р., позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.12.2010 р. касаційну скаргу Кременчуцької ОДПІ задоволено частково. Скасовано постанову Господарського суду Полтавської області від 23.12.2008 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2009 р., а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2011 р. у задоволенні адміністративного позову ТОВ "Торговий дім "Інтергал" до Кременчуцької ОДПІ про скасування податкових повідомлень - рішень відмовлено.

Позивач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2011 р. по справі № 2а-1670/840/11 та задовольнити позовні вимоги ТОВ "Торговий дім "Інтергал".

Свою незгоду з постановою суду мотивує тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема порушено приписи ч.5 ст. 227 КАС України щодо обовязковості висновків і мотивів, з яких судом касаційної інстанції скасовані попередні судові рішення; ч.2 ст. 71 КАС України щодо обов'язку відповідача довести правомірність податкових повідомлень рішень; ст.18, ч.1,9 ст.24 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”, ч.5 ст.89 ЦК України, п.2.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків в національній та іноземних валютах”, затвердженої Постановою НБУ від 12.11.2003 р. № 492, п.п. 4.1, 4.9 п.4, п.п. 8.2.1, 8.2.2 п.п. 8.2 п. 8 Порядку обліку платників податків, зборів (обовязкових платежів), затвердженого наказом ДПАУ від 19.02.1998 р. № 80, п.5.1 п.2 розділу ІІ, п.1 розділу V Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПАУ від 01.03.2000 р. № 79; п.п. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”. Зокрема, позивач посилається на реальність господарських операцій з придбання позивачем дизельного палива у ТОВ "Спец-Збут" та неправомірність зменшення податкового кредиту з ПДВ за вказаними операціями, оскільки операції з придбання товару та розрахунки за ними здійснені в період з 01.11.2005 р. по 31.01.2006 р., коли ТОВ "Спец-Збут" було зареєстроване платником ПДВ у встановленому порядку. Вказує на те, що постанову Здолбунівського районного суду від 27.04.2006 р. про визнання недійсними установчих документів ТОВ "Спец-Збут" скасовано ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 31.08.2006 р. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.10.2008 р. зазначені постанова та ухвала скасовані, а справа передана на новий судовий розгляд.

Також позивач посилається на те, що в період здійснення господарських операцій з ТОВ "Спец-Збут" позивачем у деклараціях з ПДВ не заявлялись суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок, або в рахунок майбутніх платежів, а спірний податковий кредит компенсований податковими зобов'язаннями з ПДВ з операцій подальшої реалізації, придбаного у ТОВ "Спец-Збут", товару.

Відповідач заперечує проти вимог та доводів апеляційної скарги, вважаючи прийняте судове рішення законним та обґрунтованим. Посилається на висновки виїзної планової перевірки ТОВ "Торговий дім "Інтергал" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 04.08.2005 р. по 31.03.2006 р., якою встановлені порушення пп.7.2.4 п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено ПДВ за 2005 рік на суму 1 353 518, 00 грн., в т.ч. за листопад 2005 року - на 862 834,00 грн., за грудень 2005 року - на 490 684,00 грн.; за 1 квартал 2006 року - на 157 865,00 грн., в т.ч. за січень - на 157 865,00 грн. по операціям з придбання позивачем товару у ТОВ "Спец-Збут"; посилається на те, що ТОВ "Спец-Збут" визнано фіктивним, свідоцтво про державну реєстрацію та статут вказаного суб'єкта підприємницької діяльності визнано недійсним з моменту реєстрації; вказує на відсутність доказів транспортування, приймання та зберігання товару, отриманого у ТОВ "Спец-Збут"; зазначає, що згідно пояснення директора ТОВ "Спец-Збут" Туньова О.М. вказане підприємство не здійснювало господарської діяльності, не укладало жодних контрактів з іншими контрагентами, отже податкові накладні з реквізитами ТОВ "Спец-Збут" виписані невідомими особами, тому відповідно до п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 р. N 165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за N 233/2037, вказані податкові накладні є недійсними.

Прокурор в судове засідання не прибув, був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги у відповідності до ч.1, 2 ст. 195 КАС України, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

В ході судового розгляду справи встановлено, що з 28.04.2006 р. по 06.06.2006 р. Кременчуцькою ОДПІ в Полтавській області проведено виїзну планову перевірку ТОВ "Торговий дім "Інтергал" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 04.08.2005 р. по 31.03.2006 року.

Результати перевірки відображені в акті перевірки від 06.06.2006 р. №326/23-120/33672442. Згідно з висновками вказаного акту перевіркою встановлені порушення пп.7.2.4 п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997 р. з подальшими змінами та доповненнями (далі - Закон України "Про податок на додану вартість"), в результаті чого позивачем занижено ПДВ за 2005 рік на суму 1 353 518, 00 грн., в т.ч. за листопад 2005 року - на 862 834,00 грн., за грудень 2005 року - на 490 684,00 грн.; за 1 квартал 2006 року - на 157 865,00 грн., в т.ч. за січень - на 157 865,00 грн.

На підставі акту перевірки від 06.06.2006 р. №326/23-120/33672442 Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 19.06.2006 р. №0001362301/0/1651 про визначення підприємству податкових зобовязань з податку на додану вартість на загальну суму 2267074,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 1511383,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 755691,00 грн.

За результатами розгляду первинної скарги позивача на зазначене податкове повідомлення-рішення Кременчуцькою ОДПІ прийнято рішення від 15.08.2006 р. №20511/10/25-009, в якому зазначено про наявність арифметичної помилки при прийнятті податкового повідомлення-рішення від 19.06.2006 р. №0001362301/0/1651, оскільки в самому акті перевірки від 06.06.2006 р. у сумі податкового кредиту за листопад 2005 року замість суми 924 816, 00 грн., зазначено 862 834,00 грн., чим занижено суму донарахованого ПДВ на 61 982,00 грн. та відповідно суму штрафної (фінансової) санкції на 30 991,00 грн.

Зазначені висновки відповідача стали підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 18.08.2006 р. №0001362301/1/2026 на ту ж суму податкового зобов'язання, що визначене раніше та №0001862301/1/2027, за яким позивачу донараховано ПДВ на загальну суму 92 973,00 грн., в т.ч. основний платіж 61 982, 00 грн. та штрафна (фінансова) санкція 30 991,00 грн.

Оскарження позивачем в адміністративному порядку до ДПА у Полтавській області та ДПА України вищезазначених податкових повідомлень-рішень стало підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 02.11.2006 р. №0001362301/2/2565 та №0001862301/2/2564, від 18.01.2007 р. №0001362301/3/83 та №0001862301/3/84 без зміни цифрового ряду донарахувань ПДВ та санкцій по цьому податку.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовусуд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з ТОВ "Спец-Збут" не мають реального характеру, що виключає правомірність визначення платником податкового кредиту за такими операціями.

Як слідує з матеріалів справи, підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є висновок перевіряючих, з яким погодився суд першої інстанції, про порушення позивачем пп.7.2.4. п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", обґрунтований тим, що постачальником дизельного пального для позивача було ТОВ "Спец-Збут", м. Здолбунів Рівненської області, установчі документи якого, в т.ч. свідоцтво про державну реєстрацію від 01.09.2005 р. №87, статут підприємства та свідоцтво платника ПДВ №24589378 від 16.09.2005 р. за постановою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 27.04.2006 р. були визнані недійсними з дати видачі, а підприємство фіктивним, а також зазначено, що відносно його посадових осіб порушена кримінальна справа. А тому податкові накладні, виписані останнім на суму ПДВ: в листопаді 2005 року на 924 816,00 грн., в грудні 2005 року на 490 684,00 грн. та січні 2006 року на 157 865,00 грн. є недійсними та не можуть приймати участь в формуванні податкового кредиту з ПДВ в зазначених звітних періодах.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв'язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідністю висновків суду обставинам справи; порушенням судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, з огляду на таке.

Під час судового розгляду було встановлено, що між позивачем та ТОВ "Спец-Збут" (код 33724115) укладено договір поставки № 01/11-05 від 01.11.2005 року, предметом якого згідно з п. 1.1 Договору є поставка позивачу нафтопродуктів.

На підставі вказаного договору та додаткових угод № 1 від 01.11.2005 р., № 2 від 01.12.2005 р., № 3 від 05.01.2006 р. позивач придбав у ТОВ "Спец-Збут" дизельне паливо, та згідно отриманих від контрагента податкових накладних включив до складу податкового кредиту з ПДВ в листопаді 2005 року 924 816,00 грн., в грудні 2005 року - 490 684,00 грн. та у січні 2006 року - 157 865,00 грн.

Оплата дизельного палива по договору № 01/11-05 від 01.11.2005 року, укладеному між ТОВ "Спец-Збут" (Постачальник) та ТОВ "Торговий дім "Інтергал" (Покупець), проводилася безготівковими грошовими коштами, що підтверджується платіжними дорученнями та банківськими виписками (т.1 а.с. 40-42, т.5 а.с. 18-49).

Як підтверджено матеріалами справи, придбані у ТОВ "Спец-Збут" паливно-мастильні матеріали, позивач реалізував покупцям: ТОВ „МАГ інвест”, ПП „Реал-Трейд”, ТОВ „ТехНафтСервіс”, ПП „Дніпродинаміка”, ВАТ „Крюківський вагонобудівний завод”, ТОВ „Паливна компанія „Серіол-плюс”, ПП „Фірма „Плаза”, ПП „Дизельсервіс”, ЗАТ „Світловодське карєроуправління”, ТОВ „Ділекс”, ТОВ „Компанія „Град-оіл”, ТОВ „Всесвіт”, ТОВ ППЕК „Союзники”, ТОВ „Оріон плюс”, ТОВ „Веді оіл”, ПП „Апрель”, ТОВ „Нафторесурс”, ПП АКП „Артем”, ПАФ „ОСОБА_1”, ПП „Гінт 2005”, ПП „ОСОБА_2”, ТОВ „Фірма „Твін”, ТОВ „Агрофірма „Дім”, КП „Білоцерківхлібпродукт”, ППФ „Оріон”, ВАТ „ПМК -125”, ПП „Ілант”, ТОВ „Інтеральфа”, ТОВ „Маг Інвест”, ПП „ЛВІ”, ВАТ „Кременчуцька автобаза № 3”, ПП „Гефест”, ПП „Сталкер плюс 2005”, ТОВ „Тріо”, ТОВ „Дніпро - петроліум”, ПП „Транснафтогаз”.

ТОВ "Торговий дім "Інтергал" відповідно до вимог податкового законодавства включало суми ПДВ по операціям подальшої реалізації дизельного палива, придбаного у ТОВ "Спец-Збут", до складу податкових зобов'язань з ПДВ. Перевіркою не встановлено заниження або завищення задекларованих підприємством податкових зобов'язань з ПДВ з операцій подальшої поставки позивачем придбаних нафтопродуктів за період з листопада 2005 року по березень 2006 року (стор.25 акту перевірки).

Щодо посилання відповідача на те, що окрім ТОВ "Спец-Збут" у позивача були інші постачальники дизельного палива, тому факти подальшої реалізації позивачем придбаного товару, не підтверджують реальність господарських операцій позивача з ТОВ "Спец-Збут", колегія суддів зауважує, що відповідно до п. 15 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.90 р. № 509-XII (у редакції Закону України від 24.12.93 р. № 3813-XII, зі змінами та доповненнями) податкові органи мають право вимагати від керівників підприємств, що перевіряються в ході планових та позапланових виїзних перевірок, проведення інвентаризацій основних фондів, товарно-матеріальних цінностей та коштів. У разі відмови у проведенні таких інвентаризацій податкові органи мають право звернутися до суду щодо спонукання до проведення інвентаризацій.

Проте, як слідує з акту перевірки, при проведенні перевірки ТОВ "Торговий дім "Інтергал" відповідач не вимагав проведення інвентаризації товарно - матеріальних цінностей, за результатами якої було б можливо встановити недостачу дизельного палива, у випадку, якщо придбання нафтопродуктів у ТОВ "Спец-Збут", як припускає відповідач, здійснювалось лише на папері, без фактичного (реального) здійснення господарських операцій.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав жодного доказу, який би спростовував факт подальшої реалізації позивачем придбаних у ТОВ "Спец-Збут" нафтопродуктів на користь покупців ТОВ "Торговий дім "Інтергал".

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновками перевірки про порушення позивачем приписів пп.7.2.4. п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" виходячи з наступного.

Виходячи зі змісту положень пункту 1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість”, податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” (в редакції, що діяла в листопаді 2005 р. січні 2006 р.) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість”, не дозволяється включення до складу податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. Правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ витрат по сплаті податку в листопаді 2005 року на суму 924 816,00 грн., в грудні 2005 року на 490 684,00 грн., січні 2006 року на 157 865,00 грн. підтверджена податковими накладними №1-К/24 від 24.11.05, №1-К/23 від 23.11.05, №1-К/22 від 22.11.05, №1-К/21 від 21.11.05, №1-К/18 від 18.11.05, №1-К/17 від 17.11.05, №1-К/16 від 16.11.05, №1-К/15 від 15.11.05, №1-К/14 від 14.11.05, №1-К/11 від 11.11.05, №1-К/10 від 10.11.05, №1-К/09 від 09.11.05, №1-К/08 від 08.11.05, №1-К/02 від 02.11.05, №1-К/28 від 28.11.05, №1-К/29 від 29.11.05, №1-К/30 від 30.11.05, №2-К/26 від 26.12.05, №2-К/23 від 23.12.05, №2-К/22 від 22.12.05, №2-К/21 від 21.12.05, №2-К/20 від 20.12.05, №2-К/19 від 19.12.05, №2-К/08 від 08.12.05, №2-К/07 від 07.12.05, №2-К/02 від 02.12.05, №2-К/01 від 01.12.05, №К-1601/1 від 16.01.06, №К-1301/1 від 13.01.06, №К-1101/1 від 11.01.06, №К-1001/1 від 10.01.06, №2-К/13 від 13.12.05 р, отриманими позивачем від ТОВ "Спец-Збут". Наявність вказаних податкових накладних підтверджена перевіркою.

Відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Матеріалами справи підтверджено, що податкові накладні, отримані від контрагента позивача -ТОВ "Спец-Збут", містять всі необхідні реквізити.

Як випливає зі змісту пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість”, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Згідно з нормами чинного законодавства (п.2, п.5 „Порядку заповнення податкової накладної”, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 р. N 165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за N 233/2037) єдиною підставою для визнання недійсною податкової накладної є її заповнення особою, яка не є платником ПДВ.

Колегія суддів зауважує, що виходячи з тлумачення вказаних норм під особою (платником ПДВ) розуміється саме суб'єкт господарювання, а не посадові особи чи інші представники такого суб'єкта господарювання.

Судом встановлено, що в листопаді, грудні 2005 р., січні 2006 р. (період донарахування ПДВ згідно з актом перевірки від 06.06.2006 р. №326/23-120/33672442) позивач та його контрагент ТОВ "Спец-Збут" були зареєстровані платниками ПДВ.

З огляду на вказане, позивач формував податковий кредит на підставі податкових накладних, заповнених належною особою, а саме платником ПДВ - ТОВ "Спец-Збут".

Підпунктом 7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках... Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

П.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” передбачено, що до складу податкового кредиту підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку, що підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.п.7.2.6 вказаного Закону податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з положеннями п.п. 7.5.1 п.7.5. ст.7 цього ж нормативно-правового акту, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів.

З огляду на вказане, висновок перевірки про порушення позивачем приписів Закону України „Про податок на додану вартість” є необґрунтованим.

Щодо висновку суду першої інстанції про те, що право на відшкодування суми ПДВ виникає лише при фактичній надмірній сплаті ПДВ, то як підтверджено матеріалами справи, в період здійснення господарських операцій з ТОВ "Спец-Збут" позивачем у деклараціях з ПДВ не заявлялись суми бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок, або в рахунок майбутніх платежів, а спірний податковий кредит компенсований податковими зобов'язаннями з ПДВ з операцій подальшої реалізації, придбаного у ТОВ "Спец-Збут", товару.

Колегія суддів зауважує, що наявність у позивача документально підтверджених витрат з придбання дизельного палива у ТОВ "Спец-Збут (видаткових та податкових накладних, платіжних документів) підтверджується перевіркою, що безпосередньо зазначено в акті перевірки (стор.26, 27 акту перевірки, додаток 5 до акту перевірки від 06.06.2006 р. №326/23-120/33672442).

Щодо посилання відповідача на відсутність у позивача сертифікатів відповідності на придбаний товар, колегія суддів зауважує, що відповідно до ч.1 ст.2 Декрету Кабінету Міністрів України від 08.04.1993 р. № 30-93 "Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" державний нагляд за додержанням технічних регламентів з підтвердження відповідності, технічних регламентів, стандартів, норм і правил, станом засобів вимірювань, а також інших вимог, пов'язаних з якістю продукції (далі - стандарти, норми і правила), здійснюють центральний орган виконавчої влади у сфері технічного регулювання та споживчої політики і його територіальні органи - державні центри стандартизації, метрології та сертифікації (далі - органи державного нагляду), а також інші спеціально уповноважені органи.

Відповідно до приписів чинного законодавства перевірка якості ПММ не належить до компетенції податкових органів, а сертифікати відповідності на придбаний товар не належать до первинних бухгалтерських чи податкових документів, наявність чи відсутність яких впливає на податкові зобов'язання платників податків.

Щодо доводів відповідача про відсутність у позивача доказів транспортування, приймання та зберігання товару, отриманого у ТОВ "Спец-Збут", то вказані доводи спростовуються наданими позивачем на вимогу апеляційного суду письмовими доказами, а саме: актами приймання-передачі ПММ від ТОВ "Спец-Збут" до ТОВ "Торговий дім "Інтергал", договорами перевезень, договорами про надання послуг по прийому залізничних цистерн, товарно транспортними накладними, ж/д накладними, актами приймання-передачі ПММ на зберігання (зі зберігання), актами виконаних робіт, платіжними документами про оплату позивачем послуг з транспортування та зберігання ПММ.

Колегія суддів зауважує, що на порушення приписів ч.4, 5 ст.11 КАС України вказані документи судом першої інстанції у позивача не витребовувались.

Стосовно посилання податкового органу на факт визнання контрагента позивача - ТОВ "Спец-Збут" фіктивним, визнання недійсним установчих документів ТОВ "Спец-Збут" з моменту реєстрації та свідоцтва платника ПДВ ТОВ "Спец-Збут" з дати його видачі постановою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 27.04.2006 р., то вказана постанова скасована ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 31.08.2006 р. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.10.2008 р. зазначені постанова та ухвала скасовані, а справа передана на новий судовий розгляд.

5 січня 2009 року Рівненським окружним адміністративним судом було задоволено клопотання прокурора про заміну неналежного відповідача Туньова О.М. на належного відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Спец-Збут». Цього ж дня, 15 січня 2009р. ухвалою суду провадження в даній справі було закрите з підстав, визначених п.5 ч.1 ст. 157 КАС України.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 24.01.2007 р. у справі № 11/40 ТОВ "Спец-Збут" припинено у зв'язку з відсутністю юридичної особи за її місцезнаходженням.

Як слідує з матеріалів справи, на виконання вимог суду касаційної інстанції ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.02.2011 р. витребувано від прокурора Рівненської області інформацію щодо кримінального переслідування за фактом здійснення фіктивного підприємництва ТОВ "Спец-Збут".

У відповідь листом від 04.05.2011 р. №04/2/1/11-286 вих-11 заступник прокурора Рівненської області повідомив, що кримінальна справа, порушена 02.02.2006 р. за фактом фіктивного підприємництва ТОВ "Спец-Збут" за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 205 Кримінального кодексу України, перебувала у провадженні СУ УМВС України в Рівненській області та за результатами її розслідування 03.08.2007 р. прийняте рішення про зупинення досудового слідства у зв'язку із невстановленням особи, яка вчинила злочин. На даний час провадження досудового слідства у справі не відновлювалось, що підтверджено представниками сторін в судовому засіданні Харківського апеляційного адміністративного суду.

Щодо пояснень директора ТОВ "Спец-Збут" Туньова О.М. відносно того, що вказане підприємство не здійснювало господарської діяльності, не укладало жодних контрактів з іншими контрагентами, колегія суддів зауважує, що вказані пояснення надані гр. Туньовим О.М. без попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання.

Крім того, вказані пояснення спростовуються матеріалами справи: договорами, видатковими накладними, актами приймання-передачі ТМЦ, податковими накладними, платіжними документами, у тому числі і довідкою ЗАТ транснаціональної фінансово-промислової компанії „Укртатнафта” від 23.08.2011 р. № 17-1488/10/022, якою повідомлено, що в період з 12.08.2005 р. по 31.03.2006 р. на підставі договору про надання послуг по переробці нафти від 14.05.2005 р. № 1412, укладеному між ЗАТ „Укртатнафта” та ТОВ "Спец-Збут", вироблено нафтопродукти, у тому числі дизпаливо в кількості 262,714 тонн, які були відвантажені ТОВ "Спец-Збут" в період з 12.08.2005 р. по 31.03.2006 р. у повному обсязі. В період з 01.11.2005 р. по 31.03.2006 р. за заявками ТОВ "Спец-Збут" було відвантажено залізничним та автомобільним транспортом на користь позивача дизельне паливо кількістю 2522,571 тн.

Крім того, пояснення директора ТОВ "Спец-Збут" Туньова О.М. відносно того, що вказане підприємство не здійснювало господарської діяльності спростовується звітними податковими документами ТОВ "Спец-Збут", зокрема деклараціями з ПДВ ТОВ "Спец-Збут" за листопад 2005 р. (т.2 а.с. 98 -100), грудень 2005 р. (т.2 а.с. 94 - 98), січень 2006 р. (т.2 а.с. 101-104), в яких ТОВ "Спец-Збут" задекларувало податкові зобов'язання з ПДВ з операцій поставки товару в листопаді 2005 р. на суму 22174035 грн., ПДВ - 4434807 грн.; в грудні 2005 р. на суму 12173745 грн., ПДВ - 2434749 грн.; в січні 2006 р. на суму 3506876 грн., ПДВ -701375 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦКУ правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

У п. 9.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 р. № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» зазначено, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.

Як підтверджено матеріалами справи, ТОВ "Спец-Збут" схвалило договір № 01/11-05 від 01.11.2005 року, укладений між ТОВ "Спец-Збут" (Постачальник) та ТОВ "Торговий дім "Інтергал" (Покупець), шляхом здійснення поставок та прийняття виконання (прийняття оплати) за вказаним договором.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Колегія суддів звертає увагу, що в акті перевірки відсутні посилання на наявність обставин та документів, які є доказами того, що вищевказаний правочин суперечать ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно зі ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок є нікчемним.

Відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином, для висновку про нікчемність угоди необхідно мати належні та допустимі докази наявності умислу керівників позивача та його контрагента на момент укладання правочину. Такими доказами має бути вирок суду за кримінальною справою, пояснення свідків, які попереджені про кримінальну відповідальність за ст.384 Кримінального кодексу України за завідомо неправдиві показання, якщо така справа розглянута судом та рішення набуло законної сили.

В акті перевірки відсутні посилання на будь-які із вказаних доказів, до суду також не надано таких доказів.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що правові наслідки укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені не нормами спеціальних законів з оподаткування, а виключно нормами ч.1 ст.208 ГКУ. При цьому, зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків, зборів (обов'язкових платежів) однією із сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Відповідальність за несплату податків передбачена спеціальним законом з оподаткування (на час існування правовідносин - Законом України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” №2181 від 21.12.2000 р. та у відповідних випадках Кримінальним кодексом України.

В акті перевірки відсутні посилання на докази, які підтверджують, що позивачу було відомо про порушення його контрагентами вимог податкового законодавства.

Отже, будьякі умисні дії позивача стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемних правочинів відсутні.

У судовому засіданні встановлено, що на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція на підставі акту перевірки від 06.06.2006 р. №326/23-120/33672442 не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ по операціям з ТОВ "Спец-Збут") контрагент позивача був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ. За таких обставин позивач не може нести відповідальність за можливу недостовірність відомостей про особу, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України від 15.05.2003, № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно з ст. 18 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Аналізуючи наведені норми, суд приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). У всіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Згідно з нормами чинного законодавства, у разі якщо договір не спрямований на реальне створення правових наслідків, зумовлених ним, укладений лише про людське око, то такий договір є фіктивним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

В ході розгляду даної справи апеляційним судом встановлено, що укладений між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Спец-Збут" договір № 01/11-05 від 01.11.2005 року, не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання вказаного договору недійсними.

З огляду на викладене, у відповідача відсутнє право без відповідного рішення суду стверджувати, що правочини, укладені позивачем з ТОВ "Спец-Збут", вчинені без наміру створення правових наслідків, тобто є фіктивними.

Приписами ст.19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до норм Закону України “Про систему оподаткування” за будь-якими із сторін правочину не передбачено зобов'язання (стаття 9) та не визначено право (стаття 10) здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності заявленими іншою стороною правочину.

Статтею 61 Конституції України закріплено саме індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тож притягненню до відповідальності підлягає саме правопорушник.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

Таким чином, позивач мав усі законодавчі підстави для відображення податкового кредиту з ПДВ по податковим накладним, отриманим від ТОВ "Спец-Збут", а викладені у акті перевірки висновки є такими, що ґрунтуються на довільному тлумаченні фахівцями та посадовими особами органу державної податкової служби норм чинного законодавства та не можуть вважатися підставою для донарахування податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, безпідставним вважається висновок відповідача про порушення позивачем норм пп.7.2.4 п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та необґрунтованим є донарахування за результатами перевірки ПДВ на загальну суму 1573365,00 грн., у тому числі за листопад 2005 року - 924 816, 00 грн., за грудень 2005 року - 490 684,00 грн.; за січень - на 157 865,00 грн.

Відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 р. № 2181 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (далі Закон України 2181), у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

З огляду на те, що відсутні підстави для донарахування відповідачем податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 1573365 грн., то відсутні підстави для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій згідно п.п. 17.1.3 17.1 ст. 17 Закону України 2181 у розмірі 786682 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, вимоги позивача є правомірними, ґрунтуються на вимогах діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, <197 >п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтергал" задовольнити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2011р. по справі№2а-1670/840/11 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтергал" задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення від 19.06.2006 р. №0001362301/0/1651, від 18.08.2006 р. №0001362301/1/2026, від 02.11.2006 р. №0001362301/2/2565, від 18.01.2007 р. №0001362301/3/83 про визначення ТОВ "Торговий дім "Інтергал" податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 267 074,00 грн., а також податкові повідомлення-рішення від 18.08.2006 р. №0001862301/1/2027, від 02.11.2006 р. №0001862301/2/2654 та від 18.01.2007 р. №0001862301/3/84 про донарахування ТОВ "Торговий дім "Інтергал" податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 92 973,00 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

<Звіт про виконання >

Головуючий суддя(підпис)Гуцал М.І.

Судді(підпис)

(підпис)Зеленський В.В. Пянова Я.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Пянова Я.В. Повний текст постанови виготовлений 13.09.2011 р.