Ухвала суду № 21421558, 06.09.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2011 р.Справа № 2а-6323/10/1670

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Гуцала М.І.

Суддів: Зеленського В.В. , Пянової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "УТН-ТЕХСНАБ" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2011р. по справі№2а-6323/10/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УТН-ТЕХСНАБ" <Список ><Текст >

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області <Текст >

третя особа Кременчуцька міська рада <за участю ><Текст >

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2011 р. в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "УТН-ТЕХСНАБ" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовлено.

Не погодившись з прийнятою постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "УТН-ТЕХСНАБ" подало апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а саме: ст.ст. 19, 58 Конституції України, ст.ст. 2, 13, 15, 19 Закону України "Про плату за землю", ст. 21, 30 Закону України "Про оренду землі".

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено Кременчуцьку міську раду.

Представники відповідача та третьої особи надали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Позивач в судове засідання не з'явився, був повідомлений належним чином про дату, час та місце слухання справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "УТН-ТЕХСНАБ" є орендарем земельних ділянок комунальної власності на підставі укладеного із Кременчуцькою міською радою договору оренди земельної ділянки від 13.02.2006 року.

Позивачем подано до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області податкові декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2009, 2010 роки, в яких самостійно нараховано орендну плату згідно з договором оренди земельної ділянки за 2009 рік в розмірі 18278,10 грн., за січень-травень 2010 року у розмірі 8065,21 грн.

Відповідачем з 09.07.2010 року по 12.07.2010 року проведено документальну невиїзну перевірку податкової декларації з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності з питання правильності нарахування та сплати позивачем орендної плати за земельну ділянку згідно податкових декларацій за 2009,2010 роки та договорів оренди земельної ділянки.

За результатами перевірки складено Акт № 3623/15-227/30748374 від 13.07.2010 року, в якому зафіксовано порушення позивачем статті 21 Закону України "Про оренду землі" із змінами, внесеними Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 03.06.2008 року № 309-УІ, внаслідок чого занижено суму орендної плати за землю за 2009 рік у розмірі 18276,03 грн., за січень-травень 2010 року - у розмірі 8064,30 грн.

За висновками перевірки вказане порушення виникло у зв'язку з тим, що орендна плата за договором оренди земельної ділянки комунальної власності у 2009- 2010 роках позивачем нараховувалася та сплачувалася в розмірі 1,5 % від грошової оцінки землі, замість встановлених 3 % від грошової оцінки землі.

На підставі вищезазначеного Акта перевірки винесено податкове повідомлення-рішення № 0007361503/0/2605 від 16.08.2010 року, яким ТОВ "УТН-ТЕХСНАБ" визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати за землю в загальному розмірі 37897,70 грн., в тому числі за основним платежем -26340,33 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями -11557,37 грн.

За наслідками адміністративного оскарження відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0007361503/1/3768 від 12.11.2010 року, яким ТОВ "УТН-ТЕХСНАБ" визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати за землю в загальному розмірі 37897,70 грн., в тому числі за основним платежем - 26340,33 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями -11557,37 грн., № 001084503/1/3767 від 12.11.2010 року, яким нараховано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 1612,80 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення-рішення, якими визначено податкове зобов'язання за платежем: орендна плата за земельну ділянку на загальну суму 39510,50 грн., в тому числі за основним платежем -26340,33 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями -13170,17 грн., прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що встановлені законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про плату за землю" використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Стаття 5 Закону України "Про плату за землю" передбачає, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 14 Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991 року № 1251-XII (в редакції, яка діє з 31.03.2005, після внесення змін Законом України від 25.03.2005 р. № 2505) плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Згідно з частиною 1 статті 17 Закону № 1251-XII сплата податків і зборів (обов'язкових платежів) провадиться у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України.

Частиною 4 статті 21 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 р. № 161-XIV в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, було передбачено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Законом України від 28.12.2007 року № 107-УІ "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" частину четверту статті 21 Закону України "Про оренду землі" викладено в новій редакції: "Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю"; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю". Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині".

Зміни, внесені підпунктом 4 пункту 8 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107- УІ, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 року.

Однак, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 309-УІ від 03.06.2008 року частину четверту статті 21 Закону України "Про оренду землі" викладено в редакції, яка передбачає аналогічний (трикратний) мінімальний розмір орендної плати: "Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю"; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю".

Відповідно до п.1 Прикінцевих положень - цей Закон набирає чинності з дня його опублікування - 04.06.2008 р. та застосовується з дня втрати чинності відповідними положеннями розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України". Вказаний Закон неконституційним не визнавався та є чинним на даний час.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, що договір оренди землі, укладений позивачем з Кременчуцькою міською радою, передбачав розмір орендної плати в сумі 1,5 % грошової оцінки землі, тобто зміст вказаного договору в частині визначення розміру орендної плати в сумі 1,5 % від грошової оцінки землі не відповідав вимогам чинного законодавства у 2009-2010 роках, якими визначений мінімальний розмір орендної плати не менше 3 % від грошової оцінки земель.

Разом з тим, зміни до вказаного договору в частині розміру орендної плати у 2009, 2010 роках не внесені, і позивач при самостійному нарахуванні орендної плати за 2009, 2010 роки у податкових деклараціях виходив із розміру орендної плати по цим договорам -1,5 % грошової оцінки землі.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про плату за землю" контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності здійснюється органами державної податкової служби.

Статтею 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" органам державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, надано право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства платниками податків.

Оскільки у податкових деклараціях орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2009, 2010 роки, поданих ТОВ "УТН-ТЕХСНАБ" до відповідача, позивачем самостійно нараховано орендну плату згідно з договором оренди земельної ділянки, виходячи із розміру орендної плати в сумі 1,5 % від грошової оцінки землі, за 2009 рік у розмірі 18278,10 грн., за січень-травень 2010 року у розмірі 8065,21 грн., замість встановленого мінімального розміру - 3 % від грошової оцінки землі, висновок відповідача про заниження розміру орендної плати за 2009 рік у розмірі 18276,03 грн., січень - травень 2010 року 8064,30 грн. є законним та обґрунтованим.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позивачем у 2009 році, січні-травні 2010 року при здійсненні нарахування і сплати орендної плати за землі комунальної власності порушено вимоги статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Доводи апеляційної скарги про те, що зміна умов договору оренди земельної ділянки щодо розміру орендної плати може здійснюватися лише за взаємною згодою сторін, колегія суддів апеляційної інстанції не приймає до уваги з огляду на таке.

Згідно з частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").

Водночас, загальне правило встановлення розміру орендної плати за згодою сторін у договорі оренди не може бути застосоване у спірних правовідносинах, оскільки у статті 21 Закону України "Про оренду землі" існує спеціальна норма, яка встановлює мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до абзацу 4 статті 21 Закону України "Про оренду землі" річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою:

- для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю";

- для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю".

Отже, абзац 4 статті 21 Закону України "Про оренду землі" є спеціальною нормою, яка підлягає застосуванню у даних правовідносинах.

При цьому, колегія суддів зазначає, що податкова політика держави головним чином реалізується через систему оподаткування, яка відповідно до пункту 1 частини 2 статті 92 Конституції України встановлюється виключно законами України.

Виходячи з вищевикладеного, відповідачем правомірно донараховано позивачу податкове зобов'язання з орендної плати за землю.

Згідно з підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181 від 21.12.2000 року у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що податкові повідомлення-рішення, якими визначено податкове зобов'язання за платежем: орендна плата за земельну ділянку на загальну суму 39510,50 грн., в тому числі за основним платежем -26340,33 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями -13170,17 грн., прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що встановлені законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

У відповідності до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УТН-ТЕХСНАБ" залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2011р. по справі№2а-6323/10/1670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя(підпис)Гуцал М.І.

Судді(підпис)

(підпис)Зеленський В.В. Пянова Я.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Пянова Я.В. <повний текст ><Дата ><р. >