Постанова № 21418397, 07.10.2011, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 2-а/1970/2563/11

"07" жовтня 2011 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Хрущ В. Л.,

за участю:

секретаря судового засідання Хоростківського О.Я.,

представника позивача Василиша І. Б.,

за відсутності належним чином повідомленого відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тернополі справу за адміністративним позовом Тернопільського обласного центру зайнятості робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообовязкового державного страхування України на випадок безробіття до Подільської дослідної станції Тернопільського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук про стягнення штрафу, -

В С Т А Н О В И В:

Тернопільський обласний центр зайнятості робочий орган виконавчої дирекції Фонду загальнообовязкового державного страхування України на випадок безробіття (далі позивач, Тернопільський ОЦЗ) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Подільської дослідної станції Тернопільського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук (далі відповідач, Подільська ДС ТІАВ УААН) про стягнення штрафу у сумі 24875,41 грн.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач, в порушення вимог Закону України «Про зайнятість населення»порушив строки подання звітів про заплановане вивільнення двох працівників за формою № 4ПН, у зв'язку з чим за вказане порушення до нього застосовано штрафну санкцію в розмірі річної заробітної плати вивільнених за п.1 ст. 40 КЗпП України працівників - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в сумі 24875,41 грн. і запропоновано в тридцятиденний термін сплатити нарахований штраф. Враховуючи те, що штрафні санкції відповідачем добровільно у визначений термін добровільно не сплачені, позивач, посилаючись на факти, викладені в позовній заяві, позивач просить стягнути вказані кошти з відповідача в судовому порядку.

У судових засіданнях представники позивача позовні вимоги підтримали, надавали пояснення аналогічні тим, які викладені в позовній заяві, просили задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач в судові засідання не з'являвся, явку повноважного представника - не забезпечив, заперечення проти позову не подав, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованих поштових відправлень, направлені судом за місцем реєстрації відповідача, яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та щодо якої не вносились зміни на час надходження зазначеного позову до суду.

З огляду на вжиття судом всіх залежних від нього заходів щодо повідомлення належним чином відповідача про наявність судової справи з його участю та можливість реалізації ним права захисту у судовому порядку його прав та інтересів,- суд, у відповідності до статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, за наявними в ній доказами.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи, - суд встановив наступне.

Подільська дослідна станція Тернопільського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук (ідент. код 00724933) зареєстрована як юридична особа Гусятинською районною державною адміністрацією Тернопільської області 21.09.2001 року.

15 червня 2011 року начальником інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення Тернопільського обласного центру зайнятості відповідно до Положення про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 року №47, проведено перевірку Подільської дослідної станції Тернопільського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук, за результатами якої складено акт перевірки додержання вимог Закону України «Про зайнятість населення»№31 від 15.06.2011 року, який директором Подільської ДС ТІАВ УААН підписано без заперечень (а.с.7).

Як вбачається з вищезазначеного акту, - під час перевірки було встановлено, що на підставі наказу директора Подільської ДС ТІАВ УААН №34к від 07.05.2010 року бухгалтера ОСОБА_4 було звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням чисельності працівників за п.1 ст.40 КЗпП України. При цьому звіт про заплановане вивільнення ОСОБА_4 за формою №4-ПН (план) був поданий до Гусятинського районного центру занятості 09.03.2010 року, а звіт за формою №4-ПН (факт) про фактичне вивільнення 13.05.2010 року (а.с.13, 17, 16).

Крім того, відповідно до наказу директора Подільської ДС ТІАВ УААН №40к від 25.06.2010 року бухгалтера ОСОБА_3 звільнено з роботи за п.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності працівників. Звіт про заплановане вивільнення ОСОБА_3 за формою №4-ПН (план) відповідачем до Гусятинського районного центру занятості поданий 29.04.2010 року, а звіт про фактичне вивільнення за формою №4-ПН (факт)01.07.2010 року (а.с.12, 14, 15). Таким чином, наявними матеріалами справи підтверджується, що звіти про заплановане вивільнення вищезазначених працівників за формою № 4ПН (план) Подільською ДС ТІАВ УААН до Гусятинського районного центру занятості були подані з порушенням встановленого п.5 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення»двомісячного строку.

За вищезазначене порушення до відповідача на підставі акту перевірки додержання вимог Закону України «Про зайнятість населення»№31 від 15.06.2011 року Тернопільським ОЦЗ застосовано штрафну санкцію в сумарному розмірі річних заробітних плат ОСОБА_4 (11563,25 грн.) та ОСОБА_3 (13312,16 грн.), вивільнених за п.1 ст. 40 КЗпП України на загальну суму 24875,41 грн. При цьому, відповідачеві вказаний штраф було запропоновано сплатити в тридцятиденний термін. Однак, станом на час звернення Тернопільського ОЦЗ із даним позовом до суду вказана сума штрафу відповідачем не сплачена.

Перевіривши матеріали справи, розглянувши доводи, викладені в позові, та надавши їм належну правову оцінку, проаналізувавши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, - з огляду на наступне.

Відповідно до ч.3 ст. 492 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) - власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості інформацію про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Під «вивільненням»працівника слід розуміти припинення трудового договору з ініціативи роботодавця на підставах, визначених п.1 ст. 40 КЗпП України , а саме: у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, у т. ч. ліквідацією, реорганізацією, банкрутством або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників.

На реалізацію норми ч. 3 ст. 492 КЗпП України - частиною 5 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення»від 01.03.1991 року № 803-XII, зі змінами та доповненнями, регламентовано порядок та строки подання роботодавцями інформації державній службі зайнятості про заплановане та фактичне вивільнення працівників на підставі п. 1 ст.40 КЗпП України та передбачено відповідальність роботодавців за неподання або несвоєчасне подання цієї інформації.

Відповідно до абз.1 ч. 5 ст.20 Закону України «Про зайнятість населення»- при вивільненні працівників (у тому числі працюючих пенсіонерів та інвалідів) у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, повідомляють про це не пізніш як за два місяці в письмовій формі державну службу зайнятості, вказуючи підстави і строки вивільнення, найменування професій, спеціальностей, кваліфікації, розмір оплати праці, а в десятиденний строк після вивільнення - направляють списки фактично вивільнених працівників, зазначаючи в них інвалідів.

Абзацом 2 ч. 5 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення»встановлено, що у разі неподання або порушення строків подання цих даних стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника. Ці кошти зараховуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і використовуються для фінансування заходів по працевлаштуванню та соціального захисту вивільнюваних працівників.

Зазначена норма Закону України «Про зайнятість населення» - є обов'язковою в усіх випадках, коли звільнення працівників відбувається на підставах, передбачених п. 1 ст.40 КЗпП України. Винятків із цього правила законодавством не передбачено.

При цьому згідно з положеннями ч.6 статті 20 Закону України «Про зайнятість населення»- порядок стягнення та розміри штрафів за невиконання вимог цієї статті з підприємств, установ і організацій встановлюються законодавством України.

Так, абз. 2 ч.5 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення»передбачено, що у разі неподання або порушення строків подання цих даних з роботодавців стягується штраф у розмірі річної заробітної плати за кожного вивільненого працівника. Ці кошти зараховуються до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і використовуються для фінансування заходів з працевлаштування та соціального захисту вивільнюваних працівників.

Суд вважає за доцільне також зазначити, що наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 року № 420 затверджено форми звітності N 4-ПН (план) «Звіт про заплановане вивільнення працівників»та № 4-ПН (факт) «Звіт про фактичне вивільнення працівників»та інструкції щодо їх заповнення.

Відповідно до п. 3 даного наказу Мінпраці від 19.12.2005 року № 420 - дані форми та інструкції вступили в дію з 04.01.2006 року.

Затверджена вищезазначеним наказом форма звітності № 4-ПН (план) «Звіт про заплановане вивільнення працівників»використовується для інформування підприємствами, установами, організаціями, їхніми структурними підрозділами та філіями, незалежно від форми власності та господарювання, а також фізичними особами - роботодавцями державної служби зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків щодо передбачуваного вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, у т. ч. ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням, тобто на підставі п. 1 ст.і 40 КЗпП України. Дана форма звітності подається не пізніше ніж за два місяці до вивільнення працівників.

Форму звітності № 4-ПН (факт) «Звіт про фактичне вивільнення працівників»підприємства, установи, організації, їх структурні підрозділи та філії, незалежно від форм власності, подають до центрів зайнятості за місцем своєї реєстрації як платників страхових внесків з метою інформування про фактичне вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, у т. ч. ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням (п. 1 ст. 40 КЗпП). Дана форма звітності подається у десятиденний термін після фактичного вивільнення працівників.

Як вже було зазначено вище, під час розгляду справи знайшли своє підтвердження твердження позивача про порушення Подільською ДС ТІАВ УААН встановленого п.5 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення» двомісячного строку подачі звітів за формою №4ПН (план)про заплановане вивільнення працівників на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

Разом з тим, щодо застосування до Подільської ДС ТІАВ УААН 15.06. 2011 року штрафних санкцій за правопорушення, вчинені відповідачем в березні та квітні 2010 року, - то суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні положення чинного законодавства.

Законом України «Про зайнятість населення» визначено правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Проте, слід зазначити, що згідно з положеннями 2 Господарського кодексу України (далі ГК України) учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділенні господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Відповідно до ч.1 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У відповідності до ч.3 ст. 10, п.6 ч.3 ст. 19 ГК України у соціально-економічній сфері держава здійснює соціальну політику захисту прав споживачів, політику заробітної плати і доходів населення, політику зайнятості, політику соціального захисту та соціального забезпечення. Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання, зокрема, у сфері виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю.

Таким чином, обов'язок підприємств, установ організацій повідомляти службу зайнятості у письмовій формі (форма №4-ПН) про звільнення працівників через зміни в організації виробництва і праці не пізніше як за два місяці є одним із видів державного контролю за дотриманням, при здійсненні господарської діяльності, законодавства про працю. Відповідно, недотримання обов'язку щодо подання або порушення строку подачі звіту за формою №4-ПН є правопорушенням у сфері господарювання, за яке уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 7 ГК України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 217 ГК України до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Адміністративно-господарський штраф є одним із видів адміністративно-господарської санкції, передбаченої ст. 239 ГК України.

В свою чергу, штраф є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування якого для правопорушника настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

З огляду на вищезазначені положення чинного законодавства, - штраф за порушення вимог абзацу першого частини п'ятої статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» - підпадає під законодавче визначення адміністративно-господарської санкції та є такою санкцією за своєю юридичною сутністю, оскільки він встановлений законом, застосовується уповноваженим державним органом до суб'єктів господарювання, за порушення ними правил здійснення господарської діяльності, встановленими законодавчими актами.

Відповідно до ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Тобто, ст.250 ГК України встановлено безпосередньо строки застосування адміністративно-господарських санкцій, а не порядок їх застосування.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи ту обставину, що порушення законодавства про зайнятість населення щодо подання до центру зайнятості звітів про заплановане вивільнення працівників ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були допущені Подільською ДС ТІАВ УААН відповідно 09.03.2010 року та 29.04.2010 року, і виявлені лише 15.06.2011 року, тобто, поза межами річного строку з дня вчинення порушень, - то застосування 15.06.2011 року Тернопілсььким ОЦЗ до відповідача штрафу (який за своєю природою є адміністративно-господарською санкцією), з огляду на положення ст. 250 ГК України було здійснене безпідставно.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України - суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відтак, беручи до уваги усе вищевикладене, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази, які мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача суми штрафу, застосованого до нього Тернопільським ОЦЗ на підставі акту перевірки додержання вимог Закону України «Про зайнятість населення»№31 від 15.06.2011 року, з підстав, що викладені вище.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову Тернопільського обласного центру зайнятості робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообовязкового державного страхування України на випадок безробіття до Подільської дослідної станції Тернопільського інституту агропромислового виробництва Української академії аграрних наук відмовити.

Постанова набирає законної сили за правилами статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 11 жовтня 2011 року.

Головуючий суддяХрущ В. Л.

Копія вірна:

Суддя Хрущ В. Л.