Постанова № 21418375, 20.09.2011, Тернопільський окружний адміністративний суд

УКРАЇНА

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 2-а/1970/2373/11

"20" вересня 2011 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Хрущ В. Л.,

за участю:

секретаря судового засідання Хоростківського О.Я.,

представників позивача - Богуш Л.Є., Грабовської Г. М.,

представника відповідача Гарагуца В.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тернополі справу за адміністративним позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максима-В»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені

В С Т А Н О В И В:

Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - позивач, Тернопільське ОВ ФСЗІ) звернулось до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максима - В»(надалі відповідач, ТОВ «Максима - В») про стягнення адміністративногосподарських санкцій та пені у сумі 17247,45 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем у 2009 році не було дотримано нормативу робочих місць, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». При цьому, всупереч вимогам ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», за два незайнятих інвалідами місця адміністративно-господарські санкції в розмірі 15073,21 грн. відповідач самостійно у строки та в порядку, передбаченому цим Законом, не сплатив, що потягло за собою нарахування пені у розмірі 2201,24 грн. та подальше звернення Тернопільського ОВ ФСЗІ до суду із даним позовом, в якому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в загальному розмірі 17247,45 грн. У судових засіданнях представники позивача позовні вимоги підтримали, просили задовольнити їх в повному обсязі, надавши пояснення аналогічні тим, які викладені в позові.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що застосування позивачем до підприємства адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені - є неправомірними, оскільки відповідачем були виконані всі вимоги чинного законодавства щодо подання до державної служби зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів (шляхом подання відповідних звітів), проте, робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів на підприємстві, не були зайняті та залишились вакантними, - з незалежних від відповідача причин.

Перевіривши матеріали справи, розглянувши доводи, викладені в позові, заслухавши пояснення представників сторін, надавши їм належну правову оцінку, проаналізувавши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, - з огляду на наступне.

Відповідно до частини восьмої статті 69 Господарського кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21.03.91 №875-XII (надалі за текстом Закон №875-XII).

Частиною другою статті 18 Закону №875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги те, що відповідач використовує працю найманих працівників, - на нього розповсюджуються вимоги зазначеної статті Закону №875-XII.

Відповідно до положень частини 1 статті 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною другою статті 19 Закону №875-XII зобовязано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.

Частиною 5 ст. 19 Закону №875-XII встановлено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Максима-В»(ідентифікаційний код 34599921) зареєстроване як юридична особа з 13.10.2006 року.

Як вбачається зі звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів форми №10-ПІ, самостійно поданого відповідачем до Тернопільського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів 15.06.2011 року, - фонд оплати праці штатних працівників ТОВ «Максима-В»у 2009 році складав 844100,00 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника в цьому ж році 7536,00 грн. Крім того, відповідно до даних, відображених у вищезазначеному звіті, - середньооблікова кількість штатних працівників ТОВ «Максима - В»в 2009 році складала 112 осіб.

В судовому засіданні встановлено, що за наслідками проведення позапланової виїзної перевірки 16.06.2011 року працівниками відділу взаємодії з роботодавцями і громадськістю, організаційної та кадрової роботи Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів було складено Акт виконання ТОВ «Максима-В»вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Відповідно до інформації, що міститься у вищезазначеному Акті, - середньооблікова чисельність інвалідів, які працювали у ТОВ «МаксимаВ»у 2009 році, визначена під час перевірки, становить 2 особи.

Разом з тим, під час розгляду справи встановлено, що враховуючи чисельність штатних працівників підприємства, для виконання нормативу робочих місць для інвалідів відповідно до ст.19 Закону №875-XII на підприємстві у 2009 році було створено 4 робочих місця для працевлаштування інвалідів.

Так, ТОВ «МаксимаВ», враховуючи специфіку його діяльності (надання охоронних послуг), відповідно до Наказу №1/2009 від 05.01.2009 року «Про проведення атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів»постійно діючою комісією, - за умовами праці робочих місць охоронника 06.01.2011 року було проведено атестацію чотирьох робочих місць, про що складно відповідний акт від 06.01.2009 року. При цьому постійно діючою комісією було надано рекомендації щодо того, що при направленні відповідними органами на товариство інвалідів необхідно враховувати висновки та рекомендації МСЕК відносно індивідуальних програм реабілітації інвалідів. Відповідно до висновку атестаційної комісії робочі місця для працевлаштування інвалідів на товаристві повинні були введені в дію шляхом працевлаштування на них інвалідів після направлення їх органами працевлаштування або при безпосередньому звернення інвалідів на товариство.

Як вбачається з наявних матеріалів справи - у 2009 році у ТОВ «МаксимаВ»працювало 4 інваліди. Так, з 2008 року у товаристві працював інвалід ОСОБА_5, прийнятий на роботу відповідно до наказу №38-к від 10.10.2008 року. Крім того, протягом 2009 року за направленнями Тернопільського міськрайонного центру зайнятості ТОВ «МаксимаВ»було працевлаштовано ще три інваліди: ОСОБА_6 (наказ №2-к від 14.01.2009 року), ОСОБА_4 (наказ №84-к від 02.09.2009 року), ОСОБА_7 (наказ №90-к від 11.09.2009 року).

Вказана вище обставина факт працевлаштування та роботи у ТОВ «Максима-В»у період 2009 року чотирьох інвалідів - не заперечувалась і представниками позивача.

З аналізу положень ст.ст. 19, 20 Закону №875-XII вбачається, що на субєктів господарювання покладено обовязок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів і надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів. При цьому, обовязок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів - не супроводжується його обовязком самостійно підбирати інвалідів на створені робочі місця. Водночас, суд враховує, що чинне законодавство України обов'язок з працевлаштування інвалідів покладає на орган державної влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів, але цьому мають передувати певні дії, покладені законодавцем безпосередньо на самі на підприємства, установи і організації: надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів.

Суд вважає, що в 2009 році відповідач вчинив всі необхідні дії щодо виконання вимог чинного законодавства по виділенню та створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів, а також належного інформування відповідних органів про наявність на підприємстві вакансій для працевлаштування інвалідів.

Такий висновок суду ґрунтується на наступному.

Частиною четвертою статті 20 Закону України «Про зайнятість населення»№803-XII встановлено обовязок підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності реєструватися у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням платниками збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, та щомісяця подавати цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з незалежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування затверджений постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 року «Про реалізацію статей 19 та 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(далі - Порядок).

Згідно з п. 2 Порядку звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом, а інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Звіт за формою №3-ПН - є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство інвалідів із встановленим рівнем нозології для працевлаштування.

Відповідно до абз. 1, 2 Інструкції щодо заповнення форми звітності №3-ПН «Звіт про наявність вакансій», затвердженої Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 №420, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21 грудня 2005 року за №1534/11814, підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.

З аналізу наведених норм вбачається, що працевлаштування інвалідів відповідними органами можливе лише за умови виконання підприємствами вимог нормативних актів, а саме за наявності інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Тобто, у виконання вимог вищезазначеного положення ТОВ «Максима-В»повинне було інформувати державну службу зайнятості про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

В процесі судового розгляду справи встановлено, що відповідач виконував покладені на нього обовязки щодо інформування служби зайнятості про наявність вакансій, призначених для працевлаштування інвалідів шляхом подання відповідних даних у формі звітів форми №3-ПН до служби зайнятості, - що підтверджується наявними в матеріалах справи листами Тернопільського міськрайонного центру зайнятості №04/60/3228 від 25.06.2011 року та №04/60/4761 від 19.09.2011 року, копіями звітів, в яких були заявлені вакансії для працевлаштування інвалідів. Крім того, про те, що відповідна державна служба зайнятості була проінформована про наявність у 2009 році у ТОВ «Максима-В»вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватись праця інвалідів, - свідчить і те, що Тернопільським міськрайонним центром зайнятості для працевлаштування на посаду охоронника до ТОВ «МаксимаВ»направлялись інваліди, з урахуванням відповідних висновків та рекомендацій МСЕК відносно індивідуальних програм їх реабілітації, і вподальшому ці особи були працевлаштовані у товаристві.

Крім того, із вищезазначених листів Тернопільського міськрайонного центру зайнятості №04/60/3228 від 25.06.2011 року та №04/60/4761 від 19.09.2011 року вбачається, що безпідставних відмов у працевлаштуванні на даному підприємстві безробітним-інвалідам не було.

За таких обставин, суд вважає, що викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць на його підприємстві та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

При цьому, суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Згідно з ч. 1, 2 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько - правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно з ч.1 ст. 217 Господарського кодексу України - господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Тобто, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця - не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року №1251-XII «Про систему оподаткування», а - є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для пропущений господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Відповідно до положень статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Згідно з положеннями частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд зазначає, що під час розгляду справи позивач не довів суду, що органи, на які покладено обовязок працевлаштування інвалідів, направляли у 2009 році до відповідача інвалідів для працевлаштування і їм було відмовлено у прийомі на роботу. Також позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували той факт, що до відповідача самостійно звертались інваліди для працевлаштування, однак в порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», вказаним особам було відмовлено у працевлаштуванні.

Під час розгляду справи представники позивача посилались на те, що у державній службі зайнятості є велика кількість інвалідів, які хочуть працювати, але не можуть працювати у ТОВ «Максима-В» охоронниками, - а тому відповідач, повинен був створити місця для працевлаштування інвалідів з умовами, які відмінні від тих, за якими було проведено атестацію робочих місць на товаристві.

Разом з тим, суд критично оцінює вищезазначені посилання представників позивача, оскільки жодних обовязків по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів в залежності від відповідних висновків та рекомендацій МСЕК відносно індивідуальних програм реабілітації інвалідів, так само як і від кількості інвалідів, які перебувають на обліку у службі зайнятості, на відповідача чинним законодавством - не покладено.

Крім того, стосовно посилань представників позивач на невчасне подання відповідачем до Тернопільського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів у 2009 році форми №10-ПІ, - то суд зазначає, що порушення строку подачі звіту до Фонду - є безпосередньою підставою для покладення на ТОВ «Максима-В»адміністративної відповідальності та вжиття заходів до усунення виявлених порушень у встановленому законодавством порядку (в тому числі, і зі складенням відповідного протоколу про адміністративне правопорушення - у разі наявності для цього підстав).

Таким чином, з огляду на те, що відповідачем вжито всіх передбачених чинним законодавством заходів із забезпечення працевлаштування інвалідів, - на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, чи за відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватися. Тобто, на відповідача, який вжив усіх необхідних заходів для недопущення правопорушення,- не може бути покладено відповідальність за сам факт відсутності інвалідів у випадку належного виконання ним вимог чинного законодавства.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 18-1 Закону №875-XII передбачено, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Таким чином, суд критично відноситься до посилання позивача на вимоги ст. 19 Закону №875-XII щодо обовязку відповідача працевлаштовувати інвалідів, оскільки вказані положення закону необхідно розглядати у сукупності з вимогами ст. 18 Закону №875-XII про здійснення інвалідами своїх прав, шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості, та ст. 181 того ж Закону про обовязок державної служби зайнятості здійснювати пошук підходящої роботи.

Відтак, беручи до уваги усе вищевикладене, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази, які мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, в їх сукупності, суд приходить до переконання, що позовні вимоги - є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи вимоги статті 94 КАС України, питання по судових витратах у цій справі - не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 69-71, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максима-В»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.

Постанова набирає законної сили за правилами статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 26 вересня 2011 року.

Головуючий суддяХрущ В. Л.

копія вірна

СуддяХрущ В. Л.