Постанова № 21417989, 24.01.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2012 р., м. Львів № 2а-12420/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравчука В.М.,

за участі секретаря судового засідання Кріль Х.С.,

представника позивача Степчука Л.Д.,

представника відповідача Алхутова А.Г.,

розглянувши справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РОМАС" до Державної податкової інспекції у м.Червонограді, Державної податкової адміністрації у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 19.08.2011 р. № 0000582301, рішення про результати розгляду скарги від 13.10.2011 р., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ромас" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Червонограді, Державної податкової адміністрації у Львівській області, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.08.2011 р. № 0000582301, скасувати рішення ДПА у Львівській області про результати розгляду скарги від 13.10.2011, визнати протиправними дії посадових осіб по визнанню правочинів нікчемними.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки податкового органу про заниження податкових зобовязань з ПДВ у звязку із проведенням господарських операцій з ПП “Галич-Тур”, не відповідають дійсності. Реальність операцій з придбання товару від ПП “Галич-Тур” підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, специфікою будівельної діяльності роботи ТзОВ «Ромас»і доказами, які свідчать про використання отриманого товару на виконання замовлень інших субєктів господарювання. Крім того, вважає що податковий орган не наділений повноваженнями визнавати правочини нікчемними, висновки ДПІ не можуть ґрунтуватись лише на непідтверджених висновках акту перевірки щодо контрагента позивача про нікчемність всіх укладених ПП «Галич-Тур»угод.

З цих підстав просить позов задовольнити. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Відповідач позов заперечив, вважає вимоги ТзОВ «Ромас» необгрунтованими та незаконними. На його думку, договір поставки, укладений з ПП “Галич-Тур”, є нікчемним, оскільки в ході проведення перевірки ДПІ щодо ПП “Галич-Тур” встановлено факт не включення податкових зобовязань до звітності, не представлення до перевірки документів, нікчемність укладених ним угод. Ці обставини вказують на неможливість отримання від ПП “Галич-Тур” товару, оскільки відсутній факт здійснення господарської діяльності та відсутні документи про транспортування товару, тобто товарно-транспортні накладні, а подорожній лист оформлено з порушенням. Відтак, всі ці обставини в сукупності призвели до заниження податкових зобовязань ТзОВ «Ромас».

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ТзОВ «Ромас»зареєстроване як юридична особа 18.05.1995 р. З 2001 р. займається будівельною діяльністю, про що отримала ліцензію серії АВ № 400765, строком до 21.12.2014 р. (остання ліцензія). З наданих доказів вбачається, що товариство має транспортні засоби, основні засоби, робочу силу, необхідні для виконання будівельних робіт, виконувало їх неодноразово, в т.ч. за державним замовленням (а.с. 102 144).

15 грудня 2009 р. між ТзОВ «Ромас»(покупець) та ПП “Галич-Тур” (продавець) було укладено договір поставки № ЛВ-501209 (а.с. 32-33). Предметом договору є купівля-продаж товару систем димовідводів та вентиляції з нержавіючої сталі або оцинкованої. В договорі визначено умови щодо кількості та якості товару, строки та умови поставки, порядок розрахунків, серед яких передбачено можливість оплати векселем.

За договором ТзОВ «Романс»отримало від продавця ПП “Галич-Тур” товар (вибуховий клапан, труби, трійники, хомути тощо). Про продаж товару свідчить податкова накладна від 30.12.2009 р. на суму 42675,12 грн. (7112,52 ПДВ) та видаткова накладна №РН-12-3001 на цю ж суму (а.с. 30, 31).

ТзОВ «Ромас»на підставі первинних документів оплатило частину коштів на рахунок ПП “Галич-Тур”, що підтверджується платіжними дорученнями. У звязку з перебуванням ПП “Галич-Тур” в стадії припинення на час здійснення платежів, чаcтина коштів за отриманий товар (37000 грн.) була сплачена ПП «ІКЦ «Облік»на підставі предявленого до сплати простого векселя, емітованого ПП “Галич-Тур”. Про предявлення векселя свідчать акт від 20.09.2010 р., від 18.10.2010 р. (а.с. 34,35).

Товар від ПП “Галич-Тур” до ТзОВ «Ромас»поставлений силами покупця, про що виписано подорожній лист від 30.12.2009 р. № 665249 (а.с. 53). В листі вказано особу водія (ОСОБА_3.), марку автомобіля, пункт відправлення (м.Львів) та розвантаження (м. Червоноград), документ на підставі якого перевозився товар (накладна), час прибуття та вибуття. Товарно-транспортна накладна не оформлялась, транспортні витрати не включались до накладної валових витрат.

Товар, отриманий від ПП «Галич-Тур»було використано на виконання робіт з будівництва паливної (котельні) Сокальського районного народного дому, відповідно до договору № 45 від 14.10.2009р. (а.с. 71), що підтверджується актами приймання-здачі виконаних робіт.

10 серпня 2011 року ДПІ у м. Червонограді провела планову перевірку ТзОВ «Ромас»з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з ПП “Галич-Тур” за період з 01.12.2009 р. по 31.03.2009 р.

За результатами перевірки складено Акт від 10.08.2011 року № 685/2301/22404933. Встановлено порушення ТзОВ «Ромас»п.7.4.1, п. 7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, що призвело до заниження податку на додану вартість (надалі ПДВ) на загальну суму 7112,72 грн.; зроблено висновок про порушення ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України в частині недодержання вимог цих статей в момент вчинення правочинів з ПП “Галич-Тур”, оскільки такі правочини не були спрямовані на реальне настання правових наслідків та є нікчемними.

В акті перевірки зроблено висновки про те, що факт отримання товару від ПП “Галич-Тур” не підтверджується, що призвело до заниження ПДВ. За результатами перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 19.08.2011 р. № 0000582301, яким збільшено суму податкового зобовязання з ПДВ: основний платіж 7112,52 грн. та штрафні (фінансові) санкції 1778,13 грн.

ТзОВ «Ромас»не погодилось з податковим повідомленням - рішенням та висновками акту перевірки, оскаржило їх в адміністративному порядку. 18.08.2011 р. ДПІ у м. Червонограді розглянуло заперечення платника, залишила такі без задоволення, а висновки акту - без змін. Рішенням ДПА у Львівській області від 13.10.2011 р. прийнятого за результатами розгляду первинної скарги, скаргу платника залишено без задоволення. У звязку з цим, платник податків оскаржив в судовому порядку і винесене податкове повідомлення-рішення, і висновки, викладені в акті перевірки та дії посадових оcіб.

Під час розгляду справи представник відповідача просив Суд закрити провадження у справі в частині позовних вимог щодо скасування рішення ДПА у Львівській області від 13.10.2011 р. про результати розгляду первинної скарги. Ухвалою суду від 15.11.2011 р. відмовлено в закритті провадження у справі в частині, що стосується рішення від 13.10.2011 р., а в частині вимог про визнання неправомірними дій посадових осіб ДПІ у м. Червонограді та ДПА у Львівській області про визнання правочину нікчемним.

Таким чином, розгляду підлягають позовні вимоги щодо оскарження податкового повідомлення рішення та рішення ДПА у Львівській області від 13.10.2011 р. про результати розгляду скарги.

Між сторонами немає спору щодо змісту та форми первинних документів, які є у справі та досліджувалися під час перевірки та під час судового розгляду. Водночас, відповідач заперечує сам факт (реальність) здійснення господарських операцій ТзОВ «Ромас»з ПП “Галич-Тур”.

Вирішуючи спір, Суд виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податкові зобовязання з податку на додану вартість визначені внаслідок порушення, на думку відповідача, пп. 7.2.3. п. 7.2., пп. 7.5.1. п. 7.5., пп. 7.4.5. п. 7.4., пп. 7.7.1. п.7.7. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.12.1997 року № 168/97-ВР (надалі Закон № 168/97-ВР), в результаті чого занижено ПДВ.

Відповідно до пп. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Для банківських установ при одержані ними права власності на заставлене майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Відповідно до п. 7.5.1 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Враховуючи підстави позову та заперечень, спір виник щодо реальності господарських операцій між ТзОВ «Ромас»та ПП “Галич-Тур” . Податковий орган вважає, що ПП “Галич-Тур” не спроможна продавати та поставляти товар; господарські операції вважає безтоварними.

Оцінюючи надані і досліджені в судовому засіданні докази, Суд вважає доводи відповідача безпідставними і такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Придбання ТзОВ «Ромас» товарів від ПП “Галич-Тур” підтверджується первинними документами (договором, накладними), документами, подорожнім листом про перевезення товару, що свідчать про подальше використання товару позивачем при виконанні робіт з будівництва котельні. Факт придбання товару у ПП «Галич-Тур»в судовому засіданні підтвердив свідок ОСОБА_4

Представник позивача пояснив, що підприємство фактично займається будівельними роботами. Про це свідчать повідомлення Служби автомобільних доріг у Львівській області про перемогу ТзОВ «Ромас»у виконанні поточного ремонту вулиць та доріг таких обєктів як комунальні дороги Львівської області (а.с. 66-68), повідомлення про прийняття пропозицій конкурсних торгів замовниками Жвирківська селищна рада, Годовицько-Басівська сільська рада (а.с. 69,70). ТзОВ «Романс»перемогло в тендерних закупівлях за державні кошти по будівництву паливної (котельні) Сокальського районного народного дому, було акцептовано тендерну пропозицію товариства і укладено договір підряду № 45 від 14.10.2009 р. на виконання будівельних робіт між що ТзОВ «Романс»та відділом культури та туризму Сокальської райдержадміністрації (а.с. 71-80). Визначено договірну ціну робіт (а.с.81-97); видано накладну від 30.09.2010 р., 30.11.2010 р. (а.с. 98-101), на передачу матеріалів у виробництво, серед вказаних матеріалів є і ті, що отримані від ПП “Галич-Тур”. Роботи ТзОВ «Ромас»виконало, що підтверджується актом виконаних робіт.(а.с. 36-45).

З цього приводу Суд допитував як свідка ОСОБА_4, який безпосередньо обслуговував рух товарів, отриманих від ПП “Галич-Тур”, та пояснив, що підприємству потрібен був певний вид труб, на той час продаж таких здійснювало лише ПП “Галич-Тур”. Він підтвердив факт отримання товарів від зазначеного контрагента та подальше їх використання при ремонті котельні.

Зазначені докази підтверджують факт придбання, отримання від ПП “Галич-Тур” товару. Додатково позивач представив суду документи, що підтверджують його реальну спроможність займатись будівництвом, ремонтом. Це і наявність в нього вантажних транспортних засобів, основних засобів, земельних ділянок, працівників, ліцензії на будівельну діяльність.

Податковий орган в основу висновку про порушення законодавства ТзОВ «Ромас» поклало дані перевірки, проведеної 30.10.2010 р. ДПІ у м. Червонограді, які стосуються ПП “Галич-Тур”. Зокрема, в цьому акті перевірки йдеться про нікчемність всіх операцій даного підприємства за період з 01.10.2009 р. по 30.10.2010 р. Згідно даних системи співставлення податкового зобовязання та податкового кредиту на рівні ДПА України встановлено, що ТзОВ «Ромас» в грудні 2009 р. відображено придбання ТМЦ у ПП “Галич-Тур” по податковому кредиту з ПДВ в сумі 7112,52 грн., а ПП “Галич-Тур” не включило дану суму до податкових зобовязань вказаного періоду. Саме з цих підстав ДПІ зроблено висновок про нікчемність правочину між ТзОВ «Ромас» та ПП “Галич-Тур” та порушення податкового законодавства позивачем.

Оцінюючи наведені податковим органом міркування, Суд їх відхиляє як безпідставні. ДПІ у м. Червонограді використано дані перевірки щодо контрагента позивача - ПП “Галич-Тур”. Однак ним не встановлено неспроможність ПП “Галич-Тур” займатись підприємницькою діяльністю, зокрема, відсутність будь-яких основних фондів, транспортних засобів, приміщень, в т. ч. орендованих, трудових ресурсів, тощо. Не надав відповідач таких доказів і в судовому засіданні. Відтак, жодними доказами відповідач не доводить фактичної та юридичної неспроможності ПП “Галич-Тур” виконувати зобовязання щодо поставки товару на користь ТзОВ «Ромас».

Таким чином, зясовані Судом обставини не свідчать про неспроможність ПП “Галич-Тур” виконувати зобовязання з продажу та поставки товарів для спорудження димовідводів та вентиляції. Такі висновки ґрунтуються на припущеннях податкових органів, які не підтверджені належними доказами.

Суд відхиляє покликання ДПІ на дані аналізу податкової звітності ПП “Галич-Тур” про не включення ним суми податкових зобовязань, що випливають з операції з продажу ТМЦ, оскільки платник податків (позивач) не може відповідати за податкові зобовязання іншого, і вплинути на це не може. Висновки органу ДПС прямо суперечать практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” застосовується судами як джерело права. Так, Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 року у справі “БУЛВЕС АД проти Болгарії” (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оцінюючи ці факти, Суд надає перевагу письмовим доказам (первинним бухгалтерським документам та документам, які свідчать про реальну спроможність ТзОВ «Ромас»займатись господарською діяльністю, поясненням свідка, а також враховує, що аналіз цих документів дає можливість встановити осіб, що брали участь в поставці товару від ПП «Галич-Тур», обєкти на яких їх використано.

Проаналізувавши зазначене Суд вважає, що наведені в акті перевірки дані щодо неможливості здійснювати господарські операції між ТзОВ «Роман»та ПП “Галич-Тур”, є субєктивним припущенням податкового органу та не можуть заперечити факту придбання та використання товарів у господарській діяльності.

З урахуванням наведених обставин, Суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 19.08.2011 р. № 0000582301 прийнято необґрунтовано, упереджено і нерозсудливо, а тому позов в цій частині слід задовольнити.

Щодо висновків ДПІ про нікчемність правочинів, Суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ТзОВ “Ромас” і ПП “Галич-Тур” ґрунтується на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 18.03.2011р.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТзОВ “Роман” на укладення договорів з контрагентом ПП “Галич-Тур” (та його умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені договором. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобовязань щодо купівлі-продажу товару. Це підтверджується не лише документами, але й фактичним використанням будівельних матеріалів для виконання робіт на замовлення інших підприємств, реальністю дій ТзОВ “Ромас” щодо оплати за отриманий товар. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема позивача, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Окремо Суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження субєкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), Суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобовязання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень. Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, Суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобовязання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені субєктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Під час складення акту перевірки ці вимоги податковим органом не виконані. Фактично, висновки перевірки ґрунтуються на припущенні про неспроможність ПП «Галич-Тур»здійснювати господарську діяльність. Такі висновки зроблені за самими лише даними звітності контрагентів за даними центральної бази даних ДПА України, без її перевірки, а тому не можуть вважатися достовірними. До того ж самі ці звіти (декларації) суду як докази відповідачем надано не було. Натомість, первинні документи, надані платником податків, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу. Зазначене свідчить про необґрунтованість оскаржуваних дій та їх упередженість.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 71 КАС України, ці обставин повинен довести субєкт владних повноважень, який є відповідачем, оскільки саме з встановленням цих обставин повязана правомірність прийнятих рішень.

Як наслідок безпідставності висновків про нікчемність правочинів та відсутність мети до реального настання правових наслідків, не відповідають закону і висновки податкового органу про порушення ТзОВ “Ромас” Закону України “Про податок на додану вартість” в результаті чого занижено податкові зобовязання по ПДВ. Відтак, не відповідає закону і оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

В розумінні ст. 3 КАС України рішення суб'єктів владних повноважень повинні прийматися (вчинятися) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте за межами повноважень, наданих податковому органу, необґрунтовано, упереджено, недобросовісно і нерозсудливо.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення заступника начальника ДПА у Львівської області про результати розгляду первинної скарги № 27336/10/25-005/2223 від 13.10.2011 р., то Суд вважає, що такі задоволенню не підлягають враховуючи таке.

Рішення начальника податкової інспекції, прийняте за результатами розгляду скарги платника податків, само по собі, прав та інтересів платника податків не порушує. Воно не має самостійного значення, оскільки ним не визначаються податкові зобовязання, що підлягають сплаті. За наслідками перевірки приймається податкове повідомлення - рішення, яке породжує відповідні правовідносини щодо сплати податкового зобовязання. За таких обставин, в частині скасування зазначеного рішення позов є безпідставним, тим більше якщо відповідне податкове повідомлення-рішення скасоване та визнано протиправним судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України з урахуванням часткового задоволення позову, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1,70 грн. слід стягнути з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Червонограді № 0000582301 від 19 серпня 2011 р.

В задоволенні вимог про скасування рішення Державної податкової адміністрації у Львівській області про результати розгляду первинної скарги від 13.10.2011р., - відмовити.

Зобовязати Головне управління Державної казначейської служби України у Львівській області стягнути судові витрати у розмірі 1,70 гривень з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Державної податкової інспекції у м. Червонограді.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено 30 січня 2012 р.

Суддя В.М.Кравчук