Постанова № 21417796, 25.01.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №11.5

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 січня 2012 року Справа № 2а/1270/786/2012 Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Твердохліб Р.С.,

за участю

секретаря судового засідання Григоренко-Тумасян А.М.,

та

представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 (довіреність від 30.12.2011 №03/5-594),

від відповідача ОСОБА_2 (довіреність від 03.01.2012 б/н)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом державного підприємства «Луганськвугілля» до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції про визнання протиправною та скасування постанови від 11 січня 2012 року №8-88 про арешт коштів боржника,

ВСТАНОВИВ:

23 січня 2011 року державне підприємство «Луганськвугілля» звернулось до Луганського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції про визнання протиправною та скасування постанови від 11 січня 2012 року №8-88 про арешт коштів боржника.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив таке.

11 січня 2012 року старшим державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції винесена постанова №8-88 про арешт коштів боржника що містяться на рахунках: №35233041001867, №35234039001867, №35234040001867, №35235038001867, №37122020011200, №37125234031200, №37129108011200 у ГУ ДКСУ у Луганській області.

18 січня 2012 року державним підприємством «Луганськвугілля» отримано постанову про арешт вищезазначених рахунків.

Позивачем зазначено, що на реєстраційний рахунок державного підприємства «Луганськвугілля» №35235038001867, відкритий у ГУ ДКСУ у Луганській області, надходять бюджетні кошти КПК 1101110 «Держпідтримка вуглевидобувних підприємств на покриття витрат за собівартістю товарної вугільної продукції».

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України одним із принципів бюджетної системи України є принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.

Згідно затверджених Міністерством фінансів та Міністерством енергетики та вугільної промисловості України паспортів бюджетної програми, лімітів і планів використання, усі кошти, що надходять на цей рахунок повинні спрямовуватися на виплату заробітної плати працівникам державного підприємства «Луганськвугілля».

Згідно з п. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобовязання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Крім того, відповідно до глави 5. Постанови/Інструкції Національного банку від 21 січня 2004 року № 22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» (Надалі-Інструкція) примусове списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або бюджетних установ, здійснюється органами Державної казначейської служби України в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 5.3. Інструкції передбачено, що примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі (орган державної виконавчої служби/орган державної податкової служби) на підставі виконавчих документів, установлених законами України, але в порушення законодавства в постанові від 11 січня 2011 року №8-88 не зазначено на підставі якого саме виконавчого документа складена постанова, а також не зазначено ким виданий виконавчий документ.

Статтею 1071 Цивільного кодексу України передбачено, що грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено право державного виконавця включати до постанови про накладення арешту на кошти боржника в установі банку суми виконавчого збору та суми витрат на проведення виконавчих дій, як це має місце в оскаржуваній постанові

Тобто, арешт коштів державного підприємства «Луганськвугілля» з метою стягнення з цільових бюджетних рахунків №35233041001867, №35234039001867, №35234040001867, №35235038001867, №37122020011200, №37125234031200, №37129108011200 у ГУ ДКСУ у Луганській області виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій є незаконним.

Враховуючи, що розрахунковий рахунок державного підприємства «Луганськвугілля» з метою стягнення з цільового бюджетного рахунку №35235038001867 в ГУ ДКСУ у Луганській області є бюджетним рахунком, а кошти, що знаходяться на вказаному рахунку призначені для заробітної плати, а своєчасна невиплата коштів може привести до виникнення соціальної напруги серед працівників державного підприємства «Луганськвугілля», існує реальна загроза невиплати поточної заробітної плати працівникам державного підприємства «Луганськвугілля».

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеним в адміністративному позові та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення стосовно заявленого позову, в яких не заперечуючи по суті заявленого позову зазначив, що постановою державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції від 11 січня 2012 року № 8-88, у звязку зі скасуванням Луганським окружним адміністративним судом постанов про зупинення виконавчих проваджень, заведених на підставі виконавчих документів про стягнення з ДП «Луганськвугілля» на користь юридичних осіб, та з метою своєчасного виконання судових рішень, накладено арешт на кошти ДП «Луганськвугілля», що містяться на розрахункових рахунках №35233041001867, №35234039001867, №35234040001867, №35235038001867, №37122020011200, №37125234031200, №37129108011200 у ГУ ДКСУ у Луганській області.

17 січня 2012 року на адресу Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції надійшов лист ДП «Луганськвугілля», згідно якого встановлено, що на реєстраційний рахунок ДП «Луганськвугілля» № 35235038001867, відкритий у ГУ ДКСУ у Луганській області, надходять бюджетні кошти КПК 1101110 «Держпідтримка вуглевидобувних підприємств на покриття витрат за собівартістю товарної вугільної продукції».

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України одним із принципів бюджетної системи України є принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.

Згідно затверджених Міністерством фінансів та Міністерством енергетики та вугільної промисловості України паспортів бюджетної програми, лімітів і планів використання, усі кошти, що надходять на цей рахунок повинні спрямовуватися на виплату заробітної плати працівникам ДП «Луганськвугілля».

У звязку з наведеним, боржник заявив клопотання про скасування постанови від 11 січня 2012 року №8-88 про арешт коштів боржника.

Статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено підстави зняття арешту з майна боржника у разі незавершеного виконавчого провадження. Зокрема, частиною 5 вказаної статті встановлено, що арешт з майна чи коштів боржника може бути знятий за рішенням суду.

В судовому засіданні представник відповідача надав пояснення, аналогічні викладеному в письмових поясненнях до позову та зазначив, що при накладенні арешту на кошти державного підприємства «Луганськвугілля» цільове призначення вказаних рахунків не перевірялося. Вирішення питання по суті позовних вимог залишив на розсуд суду.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 КАС України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Згідно із ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»).

Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Частиною 4 статі 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

У відповідності із статтею 17 України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.

Частиною 2 статті 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Згідно із частиною 1 статті 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») державний виконавець зобовязаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; розяснює сторонам їхні права і обовязки.

Відповідно до статті 25 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») державний виконавець зобовязаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк предявлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і предявлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до пятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, повязаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно із статтею 28 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, Ленінським відділом державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції були винесені постанови про відкриття виконавчих проваджень по стягненню заборгованості з державного підприємства «Луганськвугілля» на користь юридичних осіб, фізичних осіб та держави (а.с. 118-152).

Постановами Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції за рішеннями суду були поновлені виконавчі провадження (а.с.153-180) та приєднані до зведеного виконавчого провадження (арк. справи 181-187).

В рамках зведеного виконавчого провадження №8-88, 11 січня 2012 року старшим державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції було винесено постанову №8-88 про арешт коштів боржника, що містяться на розрахункових рахунках №35233041001867, №35234039001867, №35234040001867, №35235038001867, №37122020011200, №37125234031200, №37129108011200 у ГУ ДКСУ у Луганській області на загальну суму 41780146,98 грн. (а.с. 7).

Разом із цим судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що державне підприємство «Луганськвугілля» є планово-збитковим підприємством та працює за умов дефіциту оборотних засобів.

Для недопущення утворення заборгованості по заробітній платні та перед Фондами соціального страхування Міністерство енергетики та вугільної промисловості України надає позивачу державну підтримку на собівартість в сумі 645,7 млн. грн., з яких 21.2 млн. грн. було використано для оплати використаної електроенергії та 624,5 млн. грн. на виплату заробітної платні, тобто 43,2% нарахованої заробітної платні було виплачено за рахунок коштів від реалізації продукції, а 56,8% за рахунок коштів державної підтримки.

Для отримання бюджетних коштів у Луганському обласному відділенні Державної казначейської служби України державне підприємство «Луганськвугілля» відкрило у 2011 року рахунок №35235038001867 для виконання програми з державної підтримки збиткових підприємств.

У відповідності з Постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року №153 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у Державному бюджеті для часткового покриття затрат вугледобувних підприємств, які зараховуються до собівартості готової товарної вугільної продукції» всі кошти були використані за цільовим призначенням.

Для отримання бюджетного фінансування за програмою «Державна підтримка будівництва обєктів вугле- та торфодобувних підприємств» в Луганському обласному управлінні Державного казначейства позивачем було відкрито реєстраційний рахунок №35234039001867, кошти з якого спрямовуються у відповідності із затвердженим планом виключно на оплату робіт та обладнання по капітальному будівництву.

Також, для отримання фінансування за програмою «Охорона праці та підвищення техніки безпеки на вугледобувних підприємствах, а саме оснащення пристроями контролю за параметрами шахтної атмосфери та засобами контролю параметрів дегазації», у Луганському обласному управлінні Державного казначейства позивачем було відкрито реєстраційний рахунок №35234040001867. З зазначеного рахунку кошти, у відповідності із планом використання та укладеними угодами з постачальниками використовуються на оплату обладнання по охороні праці.

Для отримання фінансування з Державного бюджету України за програмою «Технічне переоснащення вугле- та торфодобувних підприємств, у тому числі внаслідок здешевлення кредитів, отриманих у 2010-2011 роках, а також фінансування програми реновації гірничошахтного обладнання» позивачем було відкрито рахунок №35233041001867.

Вищезазначені обставини підтверджуються виписками з рахунків з урахуванням КЕКВ, планами використання бюджетних коштів, довідками про зміни до помісячного розпису асигнувань загального фонду Державного бюджету України (одержувач ДП «Луганськвугілля»), наказами про затвердження паспортів бюджетних програм на 2011 рік, паспортами бюджетних програм на 2011 рік, а також довідкою ГУ ДКСУ у Луганській області (а.с. 8-39; 63-112).

Вирішуючи даний спір по суті суд зазначає, що відповідно до статті 57 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем серед іншого, шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах.

Частиною 3 статті 57 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») встановлено, що постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, повязаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

За таких обставин, суд зазначає про необґрунтованість доводів позивача щодо незаконності включення відповідачем до спірної постанови про арешт коштів боржника суми виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

Разом із цим суд зазначає, що в даному випадку ставиться питання про накладання арешту на кошти, які відкриті в Головному управління Державного казначейства України у Луганській області, саме на державні кошти, які мають цільове призначення. Дані рахунки були відкриті на виконання ряду законів, постанов, розпоряджень.

Таким чином, кошти, що надходять на відкриті рахунки Головного управління Державного казначейства України в Луганській області, є бюджетними та мають цільове призначення.

Відповідно до п.5 ст. 117 Бюджетного кодексу України передбачено, що нецільове використання бюджетних коштів є підставою для призупинення бюджетних асигнувань. Крім того, згідно п.2 ст.119 Закону, у разі нецільового використання бюджетних коштів, отриманих у вигляді субвенції, зазначені кошти підлягають обов'язковому поверненню до відповідного бюджету у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України і відповідні посадові особи притягаються до відповідальності згідно із законом.

Таким чином, державний виконавець не мав права звертати стягнення на державні кошти, що мають цільове призначення.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що використання коштів на рахунках державного підприємства «Луганськвугілля» №35235038001867, №35234039001867, №35234040001867, №35233041001867 можливо тільки за цільовим призначенням виділених бюджетних коштів.

Доказів щодо надходження на рахунки державного підприємства «Луганськвугілля» №37122020011200, №37125234031200 та №37129108011200 бюджетних коштів за цільовим призначенням в судовому засіданні не надано.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, а також застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

З приписів ст.ст.71, 86 КАС України вбачається, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Частиною 2 статті 71 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як субєкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обовязок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не в повній мірі довів суду правомірність своїх дій та винесення спірної постанови про арешт коштів боржника, що є підставою для часткового задоволення адміністративного позову.

Крім того, суд приходить до висновку, що з урахуванням того, що грошові кошти на рахунку державного підприємства «Луганськвугілля» №35235038001867 відкритому у головному управлінні Державної казначейської служби України у Луганській області, на який накладено арешт, призначені для виплати заробітної плати працівникам державного підприємства «Луганськвугілля», з метою недопущення порушень законодавства про оплату праці, суд вважає за необхідне допустити вказану постанову до негайного виконання.

Враховуючи, що грошові кошти на розрахункових рахунках у банківських установах, на які накладено арешт, призначені для виплати заробітної плати працівникам державного підприємства «Луганськвугілля», з метою недопущення порушень законодавства про оплату праці, суд вважає за необхідне допустити вказану постанову до негайного виконання.

Згідно із частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (частина 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 105, 158-163, 181, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції від 11 січня 2012 року №8-88 про арешт коштів боржника по зведеному виконавчому провадженню №8-88 в частині арешту коштів на рахунках №35235038001867, №35234039001867, №35234040001867, №35233041001867 відкритих у головному управлінні Державної казначейської служби України у Луганській області МФО 804013 та належать державному підприємству «Луганськвугілля», код ЄДРПОУ 32473323.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь державного підприємства «Луганськвугілля» (ідентифікаційний код 32473323, місцезнаходження: 91055, м. Луганськ, вул. Лермонтова, 1-в) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 16,10 грн. (шістнадцять гривень десять копійок).

Постанову допустити до негайного виконання.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

<Текст >

СуддяР.С. Твердохліб