Постанова № 21415123, 30.01.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

30.01.2012

<копія >

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 січня 2012 р. Справа № 2а/0470/11545/11 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Чорна В.В., одноособово розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Криворіжрудмаш»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, - ВСТАНОВИВ :           15.09.2011 р. Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду із зазначеним адміністративним позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Криворіжрудмаш»адміністративно-господарські санкції в сумі 18 200 грн. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 р., та пеню в сумі 480 грн. 48 коп. за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій.

          Позовну заяву обґрунтовано тим, що на виконання положень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», Товариство з обмеженою відповідальністю «Криворіжрудмаш», при середньообліковій чисельності штатних працівників підприємства –19 осіб, повинно було створити у 2010 році 1 робоче місце, на яке працевлаштувати інваліда. Проте, фактично на підприємстві не працювало жодної особи з встановленою інвалідністю. Таким чином, відповідач не виконав норматив щодо створення одного робочого місця для працевлаштування інвалідів, чим порушив вимоги ст.ст. 18, 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», у зв’язку з чим, зобов’язаний сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 18200 грн., виходячи з розміру середньорічної заробітної плати штатного працівника, та пеню на суму заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій у сумі 480 грн. 48 коп. за несвоєчасну їх сплату. В добровільному порядку відповідач не сплачує суму заборгованості, тому позивач звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом.

          В судове засідання представники сторін не прибули, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

          Позивач надіслав суду заяву про розгляд справи без його участі, та повідомив про підтримання позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач також надав заяву про розгляд справи без його участі, та письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що не повинен сплачувати адміністративно-господарські санкції та пеню, у зв’язку з відсутністю у нього прибутку протягом 2010 року. При цьому, відповідач посилається на ч. 3 ст. 20 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», згідно якої, сплата адміністративно-господарських санкцій та пені здійснюється за рахунок прибутку, тоді як діяльність підприємства у спірному періоді була збутковою (збитки за 2010 рік склали 773,6 тис.грн., що підтверджується фінансовим звідом за 2010 рік (а.с. 13-14).

За викладених обставин, у відповідності до ч. 6 ст. 128 КАС України, справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши чинне законодавство, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

          Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

          Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально –економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 19 вищевказаного Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Аналіз вищевказаних норм дає підстави дійти до висновку, що на підприємства, установи, організації, які використовують найману працю, покладено обов’язок, по-перше, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; по-друге, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; по-третє, якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно –господарські санкції.

          Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Криворіжрудмаш»перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні фонду соціального захисту інвалідів, як підприємство, яке в своїй діяльності використовує найману працю.

          Згідно форми № 10-ПІ «Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів»за 2010 рік, що надавався відповідачем 25.02.2011 р. до Дніпропетровського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2010 році становила 19 осіб, кількість інвалідів, які повинні працювати на підприємстві згідно нормативу –1 особа, при цьому штатних працівників, яким встановлена інвалідність, на підприємстві у 2010 році не працювало (а.с. 4).

                    Згідно інформації Криворізького міського центру зайнятості від 10.11.2011 р. № 2201, наданої на запит Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, Товариство з обмеженою відповідальністю «Криворіжрудмаш»протягом 2010 року звіти за формою 3-ПН «Звіт про наявність вакансій», в яких була б заявлена потреба для можливого працевлаштування інвалідів, не надавало (а.с. 20).

          Відповідно до абз. 3 пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 р., інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до частини 4 статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» № 803-XII від 01.03.1991 р., підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Таким чином, зазначеними нормами конкретизовано передбачений статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»обов’язок підприємств надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, в частині подання такої інформації за встановленою формою, а також в частині періодичності її надання.

Отже, вказана інформація щомісяця подається до відповідного центру зайнятості за формою № 3-ПН, затвердженою Наказом Міністерства праці і соціальної політики України № 420 від 19.12.2005 р.

Як вже зазначалося вище, відповідачем звітність за формою № 3-ПН, в якій би заявлялася потреба у працівниках –інвалідах, до центру зайнятості протягом 2010 року не подавалася.

Доказів щодо вжиття заходів, спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у необхідній кількості у 2010 році, чи вжиття інших дій, направлених на виконання встановленого нормативу, відповідачем не надано.

Отже, суд дійшов висновку про те, що вимоги ст.ст. 18,19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», у 2010 році відповідачем не виконані.

У відповідності до ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відповідач вказані обставини не довів.

Відповідно до ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадські організації інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж це встановлено нормативом, передбаченим ст. 19 вказаного Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі, яка визначається в розмірі середньої річної заробітної плати штатного працівника на відповідному підприємстві, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. При цьому, адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами та організаціями самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого ч.1 ст.19 вказаного Закону.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені.

Оскільки відповідачем в добровільному порядку адміністративно-господарські санкції за невиконання у 2010 р. нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в строки, встановлені законом, не були сплачені, позивач здійснив розрахунок зазначених санкцій за даними поданого відповідачем звіту за формою 10-ПІ, виходячи з розміру середньої річної заробітної плати штатного працівника та кількості незайнятих робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в сумі 18 200 грн., а також нарахував пеню за порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій в сумі 480,48 грн. Таким чином, загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідача, складає 18 680 грн. 48 коп.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і необхідність їх задоволення внаслідок порушення відповідачем у 2010 р. вимог ст.ст. 18-20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(незабезпечення виконання встановленого нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання необхідної для організації працевлаштування інвалідів інформації у державну службу зайнятості, несплату у встановлені строки адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць).

Доводи відповідача про неправомірність нарахування позивачем адміністративно-господарських санкцій та пені у зв’язку з тим, що у звітному періоді (2010 рік) підприємство не одержувало прибутку, суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 8 Рекомендацій Вищого адміністративного суду України № 07.2-10/2 від 14.04.2008 р. «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів на працевлаштування», частиною третьою статті 20 Закону встановлено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені роботодавці проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням господарського суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно роботодавця, в порядку, передбаченому законом (частина п'ята статті 20 Закону) .

Системне тлумачення приписів частин третьої та п'ятої статті 20 Закону в їх системному взаємозв'язку надає можливість дійти висновку про те, що Закон не ставить в залежність сплату санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а вказує лише порядок сплати штрафних санкцій.

          При з'ясуванні питання про наявність прибутку в підприємства за наслідками звітного періоду адміністративним судам слід враховувати таке.

Відповідно до частини першої статті 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Статтею 3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:

суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно зі статтею 11 зазначеного Закону для цілей цього Закону використовуються такі податкові періоди: календарні квартал, півріччя, три квартали, рік.

Оскільки звітним періодом зі сплати штрафних санкцій, передбачених статтею 20 Закону є календарний рік, то визначати наявність прибутку слід також за податковим періодом у календарний рік.

Відповідно до абзацу другого пункту 16.4 статті 16 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до пункту 6.1 статті 6 названого Закону. При цьому за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку подають спрощену декларацію, а за результатами звітного року - повну. Форми декларацій з цього податку встановлюються центральним податковим органом за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, що відповідає за проведення податкової політики.

Згідно з підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює:

календарному року, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.1.4 цього пункту, - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем звітного (податкового) року;

календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян), - до 1 квітня року, наступного за звітним.

Якщо податкова декларація за квартал, півріччя, три квартали або рік розраховується наростаючим підсумком на підставі показників базових податкових періодів, з яких складаються такі квартал, півріччя, три квартали або рік (без урахування авансових внесків) згідно з відповідним законом з питань оподаткування, така декларація подається у строки, визначені цим пунктом для такого базового податкового періоду. Для цілей підпункту 4.1.4 цього пункту під терміном "базовий податковий період" слід розуміти перший податковий період звітного року, визначений відповідним законом з питань оподаткування, зокрема календарний квартал для цілей оподаткування прибутку підприємств.

З огляду на викладені положення чинного законодавства України в їх системному взаємозв'язку, наявність чи відсутність прибутку у підприємства за наслідками календарного року встановлюється за даними форми повної декларації про прибуток за календарний рік.

Натомість, відповідачем надано фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва (додаток до П(С)БО 25), який не є податковою звітністю, та не підтверджує обставин, на які посилається відповідач як на підставу для відмови у задоволенні позову.

Крім того, суд зазначає, що законодавство України встановлює рівні умови господарської діяльності для всіх підприємств, в тому числі і щодо дотримання нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів. Товариство з обмеженою відповідальністю «Криворіжрудмаш»здійснює свою діяльність на комерційних засадах, тому на нього поширюються положення статей 19, 20 Закону № 875-ХІІ.

На підставі викладеного, керуючись ч. 6 ст. 128, ст.ст. 160-162, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів – задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Криворіжрудмаш» (код ЄДРПОУ 30643311) на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (р/р 31219230700026, отримувач – Центрально-міський район, банк отримувача – ГУДКУ у Дніпропетровській області, МФО 805012, код ОКПО 25005978) адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 р. в сумі 18 200 грн. (вісімнадцять тисяч двісті гривень), та пеню за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 480 грн. 48 коп. (чотириста вісімдесят гривень сорок вісім копійок).

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо судом у відповідності до частини 3 статті 160 КАС України було проголошено вступну та резолютивну частину постанови, а також в разі прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                                                     В.В.Чорна