Рішення № 21406302, 08.02.2012, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 2-169/12

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2012 року. м. Суми.

Зарічний районний суд м. Суми у складі : головуючого судді Бойка В.Б.,

при секретарі Москаленко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства « Райффайзен Банк Аваль «, 3-тя особа : ОСОБА_4 про визнання недійсним договору,

В С Т А Н О В И В :

позивач свої вимоги мотивує тим, що 07.02.2007 року від його імені було підписано договір поруки з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль «( далі ПАТ ) в забезпечення виконання ТОВ «Сумчанка-тепігтар «( далі ТОВ ) умов кредитного договору від 20.03.2007 року та додаткових угод до нього. Згодом було встановлено, що договір підписала дружина позивача 3-тя особа ОСОБА_4, яка не мала на це повноважень. Оскільки, вважаючи договір дійсним, відповідач звернувся до суду та стягнув з позивача суму кредитної заборгованості, останній просить ухвалити рішення про визнання недійсним договору поруки.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на недоведеність вимог, наявність протиріч у висновках 2 проведених судово-почеркознавчих експертиз щодо підписів у договорі поруки. Просить у задоволенні позову відмовити.

3-тя особа з позовом згодна, оскільки оспорюваний договір був підписаний особисто нею восени 2010 року, коли до її домоволодіння приїхали двоє співробітників служби безпеки СОД ПАТ та попросили підписати окремі документи у зв”язку з виконанням кредитного договору з ТОВ. У конкретний зміст підписаних документів ОСОБА_4 не вникала, співробітники служби безпеки СОД ПАТ назвали їх несуттєвими. Про ці події позивачу вона повідомила не відразу, а лише після звернення ПАТ до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Вислухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши письмові докази по справі, матеріали цивільної справи №2-168/11 Сумського районного суду Сумської області, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав. У відповідності до ст.ст. 10-11 та 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 57 ЦПК, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Судом встановлено, що 20.03.2007 року між ТОВ та ПАТ було укладено генеральну кредитну угоду, до якої згодом було підписано додаткову угоду ( а.с. 10-12 ).

07.02.2007 року від імені позивача було підписано договір поруки з ПАТ в забезпечення виконання ТОВ умов генеральної кредитної угоди та додаткових угод до неї ( а.с. 49 ).

Даний договір поруки є недійсним у відповідності до ст.ст. 203, 205, 207, 215, 218, 547 ЦК України, виходячи з наступного.

Статтею ст. 3 ЦК України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, яка полягає у визнанні за субєктом цивільного права можливості укладати договори ( або утримуватись від укладення договорів ) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно параграфу 3 Глави 49 ЦК України, порука є видом забезпечення виконання зобов'язання, зокрема кредитного договору.

У відповідності до ст.ст. 553-554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову ( субсидіарну ) відповідальність поручителя.

За змістом ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною ( сторонами ).

Статтями 546 та 547 ЦК передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність ( ч. 1 ст. 218 ЦК України).

Отже, вказівка закону на нікчемність договору є імперативною ( ч. 2 ст. 215 ЦК ) і такий договір є недійсним з моменту його укладення ( ст. 204, ч. 1 ст. 236 ЦК ), незалежно від того, чи виконали сторони його умови.

Як вбачається із матеріалів справи, у 2011 році ПАТ, вважаючи договір поруки дійсним, звернувся до суду та, відповідно до рішення Сумського районного суду Сумської області від 11.07.2011 року, яке набрало законної сили, стягнув з позивача суму кредитної заборгованості ( справа №2-168/11, а.с. 6-9 ). При цьому, ОСОБА_1 проти позову заперечував, зазначаючи, що ним договір поруки в дійсності не підписувався. Заперечення ОСОБА_1 інстанційними судами взяті до уваги не були з урахуванням того, що проведена у справі судово-почеркознавча експертиза не надала у категоричній формі висновок щодо належності ОСОБА_1 підпису в договорі.

Окрім того, суди виходили з того, що відповідач по справі №2-168/11 не заявив клопотання про призначення повторної експертизи підпису та не заявив позов про визнання договору поруки недійсним ( а.с. 9 ).

Суд вважає, що, в даному процесі, позивач довів те, що оспорюваний договір поруки було підписано не ним, а 3-ю особою, відтак є недійсним.

Зокрема, як вбачається із висновку судово-почеркознавчої експертизи від 22.12.2011 року №203 ( а.с. 134-136 ), підпис від імені ОСОБА_1 у розділі «реквізити сторін « в графі «поручитель « у договорі поруки від 07.02.20007 року, виконаний ОСОБА_4

Судом встановлено, що по підпису у договорі поруки дійсно проведено дві судово-почеркознавчі експертизи, однак на їх вирішення виносилися дещо різні запитання та останнє дослідження надало категоричну відповідь щодо особи, яка виконала підпис в договорі поруки. Обґрунтованість висновку експерта від 22.12.2011 року у суду сумнівів не виникає та відповідачем такі обставини належним чином не обґрунтовані, тому суд надає перевагу саме цьому доказу.

Зокрема, для проведення експертизи №203 судом було направлено істотно більший обсяг дослідницького матеріалу, порівняно з експертизою №1730 по справі №2-168/11 Сумського районного суду Сумської області.

Окрім того, експертизу №1730 ( яка не надала категоричний висновок на поставлене судом запитання ) було проведено особою, що мала стаж експертної роботи менше одного року, в той час, як експертизу №203 виконано особою, яка мала стаж експертної роботи близько 15 років.

Висновки експертизи №203 співпадають також і з показаннями 3-ї особи ОСОБА_4, в т.ч. і тими, які вона надала під час допиту у якості свідка. ОСОБА_4 підтвердила, що підпис від імені ОСОБА_1 у розділі «реквізити сторін « в графі «поручитель « у договорі поруки від 07.02.20007 року, виконаний нею особисто.

Оспорюваний договір поруки має цілий ряд протиріч зі змістом самої генеральної кредитної угоди, які представник ПАТ логічно пояснити не зміг.

Зокрема, договір поруки, начебто, було укладено сторонами та підписано позивачем 07.02.2007 року в м. Суми, ним було забезпечено виконання ТОВ умов генеральної кредитної угоди та додаткових угод до неї ( п. 2 а.с. 49 ). Однак, як зазначалося вище, сама генеральна кредитна угода була укладена лише 20.03.2007 року, відповідно, станом на 07.02.2007 року, ані кредитної угоди, ані додаткової угоди до неї ще не існувало.

Представник ПАТ не зміг чітко пояснити суду, де, коли та за яких обставин ОСОБА_1, начебто, підписав договір поруки. Доказів того, що оспорюваний договір поруки пройшов внутрішню реєстрацію, факт його укладання зафіксовано у певних джерелах суду не надано.

Статтею 90 ЦК України передбачено, що юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

У розділі «реквізити сторін «договору поруки та генеральної кредитної угоди у якості кредитора зазначені різні суб»єкти та їх коди ОКПО : відповідно «ВАТ « Райффайзен Банк Аваль «, «код ОКПО 14305909 « та «Сумська ОД « Райффайзенбанк Аваль «, « код ОКПО 21125295 «.

Більше того, у договорі поруки навіть найменування банку-кредитора зазначено неправильно, не у відповідності до установчих документів : замість вірного « Райффайзен Банк Аваль « вказано « Райффайзенбанк Аваль «.

Такі невідповідності не можуть мати місце при одночасному виготовленні тексту та підписанні двох договорів, тим більше, що розробником проектів обох договорів є саме банк, з боку ПАТ їх підписали одні і ті ж посадові особи СОД.

Такі невідповідності у тексті договору поруки тільки підтверджують показання позивача та 3-ї особи, а також висновки проведеної по справі експертизи.

По справі не зібрано та відповідачем не надано доказів того, що позивач знав про наявність оспорюваного договору до звернення ПАТ до суду в січні 2011 року в рамках цивільної справи №2-168/11 Сумського районного суду Сумської області.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5-6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним ( оспорюваний правочин ).

Частинами 1-3, 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, по справі встановлено, що замість позивача оспорюваний договір поруки був підписаний іншою особою, письмова форма договору з позивачем щодо забезпечення виконання ним кредитного зобов'язання дотримана не була, волевиявлення позивача на укладення договору поруки було відсутнє, відповідач ПАТ ці факти заперечує та між сторонами з цього приводу виник спір, ПАТ в судовому порядку стягнув суму заборгованості, відтак набув права вимагати виконання рішення суду примусово ( а.с. 70-71 ), тому суд вважає, що даний позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 203, 205, 207, 215, 218, 547 ЦК України, ст.ст. 10-11, 57-60, 212-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати недійсним договір поруки без номера від 07.02.2007 року, укладений в місті Суми між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством “ Райффайзен Банк Аваль “.

Рішення може бути оскаржене до судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ В.Б. БОЙКО