Постанова № 21399746, 24.01.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.01.2012 № 14/408

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Сухового В.Г.

суддів: Чорногуза М.Г

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання: Лесковці В.П.,

розглянувши апеляційну скаргу Прокурора Соломянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

на рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2011р.

у справі №14/408 (суддя Мельник С.М.)

за позовом Прокурора Соломянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до 1) Державного підприємства «Київське міжвузівське ремонтно-будівельне управління»

2) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

провизнання договорів недійсними та зобовязання звільнити земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Солом'янського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Київське міжвузівське ремонтно-будівельне управління" (далі відповідач 1), Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі відповідач 2) про визнання договорів недійсними та зобов'язання звільнити земельну ділянку.

Рішенням господарського суду м. Києва від 14.11.2011р. у справі №14/408 у позові відмовлено повністю. Судове рішення вмотивовано тим, що оскільки спірні договори № 5/01-09з від 01.07.09 р., № 5/01-09з від 04.01.10 р. та № 1\з від 31.12.10 р., які по суті є договорами оренди земельної ділянки, не зареєстровано у встановленому законом порядку, вони не є укладеними, атому не можуть бути визнані судом недійсними на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України. В решті вимог відмовлено у звязку з тим, що, як на підставу їх задоволення, прокурор посилається на недійсність оспорюваних договорів.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, прокурор Солом'янського району міста Києва подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва у справі № 14/408 від 14.11.2011р. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги прокурор посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідачами не подано.

УхвалоюКиївського апеляційного господарського суду від 12.12.2011р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 26.12.2011р.

УхвалоюКиївського апеляційного господарського суду від 26.12.2011р. розгляд справи відкладено на 24.01.2012р. у звязку з неявкою представників відповідача 1 та 2.

У судове засідання 24.01.2012р. представники позивача та відповідачів не зявились. Про час та місце розгляду справи повідомлялись своєчасно та належним чином. Про поважність причин неявки суд не повідомили. Заяв та клопотань про відкладення розгляду справи від позивача та відповідачів не надходило.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду даної справи у відсутності представників позивача та відповідачів на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, вислухавши пояснення прокурора, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

01.07.2009 р. між Державним підприємством “Київське міжвузівське ремонтно - будівельне управління” та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2. укладено договір № 5/01-09з, згідно з яким сторони обєднують свої зусилля, майно, знання, вміння для розробки та реалізації спільних проектів в галузі виробничо-господарської діяльності (п.1.1 Договору). Згідно з п.1.2 Договору Сторона 1 (ДП «Київське міжвузівське ремонтно-будівельне управління») надає, а Сторона 2 (ФОП ОСОБА_2.) приймає послуги на умовах короткострокової експлуатації ділянки загальною площею 1,0 га за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з п. п. 2.1, 2.4 договору вартість послуг (за місяць) по цьому договору складає 7500 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами 04.01.2010р. за № 5/01-09з, 31.12.2010 р. за № 1\з укладались аналогічні договори, якими сторони продовжували строк використання земельної ділянки та дещо збільшували плату (далі договори, а.с.20-22).

Фактично земельна ділянка використовується відповідачем 2, про що свідчить акт Головного управління Держкомзему в м. Києві № А264/6 від 26.04.2011р. та не заперечується відповідачами. Зазначена земельна ділянка має обмежений доступ та огороджена парканом.

За користування земельною ділянкою відповідач 2 сплачує відповідачу 1 згідно з умовами спірних Договорів, що підтверджується поясненнями відповідача 2 та директора відповідача 1.

Прокурор у своєму позові просить суд визнати недійсними договори № 5/01-09з від 01.07.2009р., № 5/01-09з від 04.01.2010р. та №1\з від 31.12.2010р., укладені між відповідачами, зобов'язати відповідача 2 звільнити земельну ділянку загальною площею 1,0 га за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1 та привести її у належний стан, посилаючись на те, що вказані договори порушують публічний порядок відповідно до ст. 228 ЦК України, оскільки зі змісту п. 34 ст. 26, ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 12 Земельного кодексу України вбачається, що розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності віднесено до виняткової компетенції міської ради, а також суперечить вимогам чинного законодавства. Згідно з ст. 4 Закону України “Про оренду землі” орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи; орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора, суд першої інстанції зазначив про те, що оскільки спірні договори, які за своєю правовою природою є договорами оренди, не були зареєстровані, у порядку встановленому законом, вони не є укладеними, а тому не можуть бути визнані недійсними на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Проте, колегія суддів не може погодитись з вказаними висновками місцевого господарського суду з огляду на таке.

Предметом спірних договорів, відповідно до п.1.1, є те, що сторони обєднують свої зусилля, майно, знання, вміння, для розробки та реалізації спільних проектів в галузі виробничо-господарської діяльності. Тобто фактично, названий пункт договорів вказує на укладення між сторонами договору, який має ознаки договору про спільну діяльність, про що зазначено у п.5.5 (4.5) Договорів.

Водночас, у п.1.2 спірних договорів вказано, що Сторона 1 (відповідач 1) надає, а Сторона 2 (відповідач 2) приймає послуги на умовах короткострокової експлуатації ділянки загальною площею 1,0 га за плату (п.2.1, 2.4 Договорів).

Строкове платне володіння і користування орендарем земельною ділянкою, що засноване на договорі, є правом оренди земельної ділянки, яке визначене у ст. 93 Земельного кодексу України.

Про фактичне строкове платне користування земельною ділянкою на підставі спірних договорів зазначається також у поясненнях відповідачів 1 і 2 (а.с.27-29).

Істотних умов, які передбачено главою 77 ЦК України для договорів про спільну діяльність, спірні договори не містять.

Наведене дає підстави дійти висновку, що за спірними Договорами сторони оформили Договори, у яких зазначили про спільну діяльність, але фактично встановили правовідносини щодо платного користування (оренди) земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним (п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9).

Відносини, повязані з орендою землі, регулюються законом (ст. 93 Земельного кодексу України).

Закон України «Про оренду землі» є спеціальним законом, який регулює відносини оренди землі, в тому числі щодо визнання недійсними договорів оренди землі.

Згідно з інформацією Головного управління земельних ресурсів від 22.03.2011р. № 03-16/7842 (а.с.23) за дорученням Київради розглядається клопотання відповідача 1 щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою про передачу у постійне користування відповідачу 1 земельної ділянки площею 15021,80 кв.м. на АДРЕСА_1. В матеріалах справи відсутні докази оформлення документів на право власності чи користування відповідною земельною ділянкою у відповідача 1.

Отже, на час вирішення спору земельна ділянка належить до комунальної власності м. Києва в особі Київської міської ради, а тому орендодавцем такої земельної ділянки може бути лише міська рада.

Відповідно до ст. 13 Закону України “Про оренду землі” договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 4 Закону України “Про оренду землі”, на яку також, як на підставу позовних вимог, посилається в позові прокурор, орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи; орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України “Про оренду землі”, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Суд першої інстанції, посилаючись на те, що спірні договори є договорами оренди земельної ділянки і підлягають обовязковій державній реєстрації, не врахував того, що по-перше, спірні Договори, як зазначено вище, є удаваними, а тому не можуть бути зареєстровані у встановленому законом порядку, як договори оренди землі; по-друге, норми ст. 15 Закону України «Про оренду землі» є спеціальними по відношенню до норм ЦК України щодо визнання недійсним правочину, у тому числі який не є укладеним у розумінні ст.ст. 638 і 640 ЦК України; по-третє, не може бути визнаним, таким, що не є укладеним договір, який повністю або частково виконано його сторонами.

Водночас, судом апеляційної інстанції відхиляються доводи прокурора про нікчемність правочину (спірних договорів) з посиланням на те, що вони порушують публічний порядок.

Так, відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У цьому контексті, колегія суддів зазначає, що посилання прокурора на ст.228 ЦК України, як на підставу недійсності спірних договорів (правочинів) у звязку з їх нікчемністю, не можуть бути взяті судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки, названою статтею передбачено умови, за яких правочин може бути визнано таким, що порушує публічний порядок, а не обставини недійсності правочину.

Крім того, для визнання правочину таким, що порушує публічний порядок, зокрема у звязку з незаконним заволодінням державним або комунальним майном, (у даній справі це земельна ділянка загальною площею 1,0 га за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1), є доведення факту незаконності такого заволодіння у встановленому законом порядку, з додаванням відповідних доказів на підтвердження цього. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією з сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним.

Таку ж позицію викладено у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. № 9, яка може бути застосована господарським судом у даній справі, з огляду на тлумачення норм Цивільного кодексу України, положення якого, за загальним правилом застосовуються у господарських правовідносинах.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, достатніх та допустимих доказів наявності вини відповідачів на підтвердження вказаних доводів про нікчемність договорів № 5/01-09з від 01.07.2009 р., № 5/01-09з від 04.01.2010 р. та № 1\з від 31.12.2010 р. з підстав, передбачених ст. 228 ЦК України, прокурором суду не надано.

Проте, колегія суддів, з урахуванням приписів п.1 ст. 83 ГПК України та судової практики Верховного Суду України, зокрема постанови Верховного Суду України від 20.01.2004р. у справі № 8/113-2003, де зазначено, що згідно з вимогами п.1 ст.83 ГПК України, якщо у вирішенні спору буде встановлено, що зміст договору суперечить чинному законодавству, то господарський суд повинен з власної ініціативи визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне визнати недійсними спірні договори на підставі ст. 15 Закону України «Про оренду землі», оскільки з урахуванням наведених обставин та положень ст. 4 Закону України «Про оренду землі» відповідач 1 не мав права укладати договір на передачу відповідачу 2 в експлуатацію (оренду) земельної ділянки загальною площею 1,0 га за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що спірні договори № 5/01-09з від 01.07.2009 р., № 5/01-09з від 04.01.2010 р. та № 1\з від 31.12.2010 р., укладені між відповідачами, суперечать чинному на момент їх укладення законодавству, а саме ст. 4 Закону України «Про оренду землі», а тому позовні вимоги прокурора в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню за наведених вище підстав.

Стосовно ж позовних вимог про зобов'язання відповідача 2 звільнити земельну ділянку загальною площею 1,0 га за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1 та привести її у належний стан необхідно зазначити наступне.

Відмовляючи у позові в цій частині, суд першої інстанції послався на те, що вказані вимоги задоволенню не підлягають, оскільки, як на підставу їх задоволення, прокурор посилається на недійсність оспорюваних договорів.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду та вважає їх помилковими з огляду на те, що у даній справі вимога про визнання недійсним договорів № 5/01-09з від 01.07.2009 р., № 5/01-09з від 04.01.2010 р. та № 1\з від 31.12.2010 р. підлягає задоволенню.

За приписами ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Прокурор, який заявив позов в інтересах Київської міської ради, як власника землі, вправі вимагати звільнення земельної ділянки та приведення її у належний стан.

Суд першої інстанції наведеного вище не врахував, дійшовши помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.

Таким чином, оскаржуване судове рішення прийнято судом першої інстанції за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а рішення прийнято за неправильного застосування норм матеріального права.

Зазначене, відповідно до ст.104 ГПК України є підставою для скасування рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2011р. у справі № 14/408 та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог. У звязку з цим апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судові витрати розподіляються згідно зі ст. 49 ГПК України

Керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 83, 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Прокурора Соломянського району міста Києва на рішення господарського суду м. Києва від 14.11.2011р. у справі № 14/408 задовольнити.

2. Рішення господарського суду м. Києва від 14.11.2011р. у справі № 14/408 скасувати повністю.

3. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Прокурора Соломянського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Державного підприємства «Київське міжвузівське ремонтно-будівельне управління», Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними та зобовязання звільнити земельну ділянку задовольнити повністю.

4. Визнати недійсними договори № 5/01-09з від 01.07.2009 р., № 5/01-09з від 04.01.2010 р. та № 1\з від 31.12.2010 р., укладені між Державним підприємством “Київське міжвузівське ремонтно - будівельне управління” та фізичною особою ОСОБА_2.

5. Зобовязати Фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 (код НОМЕР_1) звільнити земельну ділянку загальною площею 1,0 га за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1.

6. Зобовязати Фізичну особу - підприємця ОСОБА_2 (код НОМЕР_1)привести земельну ділянку загальною площею 1,0 га за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1 у належний стан.

7. Стягнути з Державного підприємства «Київське міжвузівське ремонтно-будівельне управління» (код 04592026) в дохід Державного бюджету України судові витрати за розгляд справи у суді першої інстанції 42,50 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

8. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (код НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету України судові витрати за розгляд справи у суді першої інстанції 42,50 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

9. Стягнути з Державного підприємства «Київське міжвузівське ремонтно-будівельне управління» (код 04592026) в дохід Державного бюджету України державне мито у сумі 21,25 грн. за подання апеляційної скарги.

10. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (код НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету України державне мито у сумі 21,25 грн. за подання апеляційної скарги.

11. Доручити господарському суду міста Києва видати накази.

12. Матеріали справи № 14/408 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддяСуховий В.Г.

СуддіЧорногуз М.Г

Агрикова О.В.

27.01.12 (відправлено)