Рішення № 21399078, 06.02.2012, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.12 Справа № 15/5009/8038/11

Суддя Горохов І.С.

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Альтаір”, 01033 м. Київ, вул. Володимирська, 99

до відповідача Українсько-турецького спільного підприємства “Тузер”, 69014 м. Запоріжжя, вул. Радистів, 56

про стягнення 2135936,02 грн.

Суддя Горохов І.С.

представники:

від позивача: ОСОБА_1., представник дов. № 21 від 01.09.2011р.

від відповідача: не зявився

Суть спору:

Розглядається позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Альтаір” до відповідача Українсько-турецького спільного підприємства “Тузер” про стягнення 2135936,02 грн.

Ухвалою господарського суду від 22.12.2011 порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 16.01.2012. Розгляд справи відкладався.

В судовому засіданні 06.02.2012 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позовні вимоги заявлені з наступних підстав: за Договором комісії №26/07/04-07К від 26.07.2004 відповідач зобовязався за дорученням позивача за винагороду реалізовувати поставлений йому товар. В порушенням умов договору відповідач прийняв та реалізував товар, але оплатив його не в повному обсязі, у звязку з чим утворилася заборгованість у розмірі 1553083,89 грн. Крім того, за несвоєчасне виконання зобовязань щодо оплати товару відповідачеві нараховано штрафні санкції, а саме: 287047,48 грн. збитків від інфляції, 124938,45 грн. 3% річних та 179866,20 грн. пені. Позивач просить позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач заявлені позовні вимоги не спростував, відзив на позов суду не надав, представник відповідача в судове засідання за викликом не зявився, правом надати відзив на позов не скористався. Відповідні процесуальні документи надіслані згідно з поштовими реквізитами учасників процесу.

Згідно зі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.

За клопотанням представника позивача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксування судового процесу.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача суд встановив, що 26 липня 2004 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Альтаір»- Комітент (позивач у справі) та Спільним підприємством «Тузер»- Комісіонер (відповідач у справі) укладено договір комісії №26/07/04-07К, за умовами якого Комісіонер зобовязався за дорученням Комітента за винагороду реалізувати переданий йому товар за цінами, не нижчими, ніж узгоджені сторонами в Додаткових угодах до цього договору.

Згідно п. 1 2. договору, кількість товару, а також інші умови та розпорядження Комітента зазначаються в Додаткових угодах до цього договору.

Згідно п. 2.3. договору, Комісіонер зобовязався не пізніше трьох робочих днів від дати реалізації товару перерахувати Комітенту отриману від реалізації товару суму.

За період дії договору станом на 15.04.2009 Комітентом було передано Комісіонеру для реалізації товар - тканину в загальній кількості 1582966,62 м/п на загальну суму 8987141,06 грн.

Комісіонером було повернуто Комітенту товару на загальну суму 196578,16 грн., реалізовано товару на суму 8790562,90 грн., та перераховано Комітенту за реалізований товар 7090076,81 грн. Таким чином заборгованість становить 1700486,09 грн. Поставка товару підтверджується актами приймання-передачі товару на комісію, звітами відповідача, копії яких наявні в матеріалах справи. Часткова оплата товару підтверджується банківськими виписками наданими до матеріалів справи.

15.04.2009 між сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків на суму 1700486,09 грн., у т. ч. ПДВ 283414,35 грн.

Після підписання акту звірки відповідачем було сплачено 103700,00 грн. в рахунок погашення заборгованості, а також повернуто товар на суму 43702,20 грн.

Таким чином, на момент розгляду спору заборгованість становить 1553083,89 грн.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України та 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відповідно до положення ст. 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої тне вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

За приписами п. п. 1,3 ст. 264 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Таким чином, перебіг позовної давності в даному випадку переривається з дати підписання сторонами акту звірки взаєморозрахунків від 15.04.2009, за яким відповідач визнав суму заборгованості.

Суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1553083,89 грн. обґрунтовані, підтверджені наданими до матеріалів справи доказами та підлягають задоволенню.

Крім того, за несвоєчасну оплату відповідачем отриманого товару позивачем нараховано 287047,48 грн. збитків від інфляції за період з 16.04.2009р. по 31.10.2011р., 124938,45 грн. 3% річних за період з 16.04.2009р. по 12.12.2011р. та 179866,20 грн. пені. за період з 16.04.2009р. по 15.10.2009р. Розрахунок здійснено за кожною партією товару з урахуванням вимог чинного законодавства України.

Відповідно до п. 6.2 договору, у випадку прострочення платежу Комісіонер сплачує Комітенту пеню у розмірі 0,2%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Частинами першою та четвертою ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Згідно із ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період, за який сплачується пеня.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено правильність нарахування штрафних санкцій та встановлено, що розрахунок штрафних санкцій виконано вірно.

Враховуючи вище викладене, суд вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 49, 75, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Альтаір” до відповідача Українсько-турецького спільного підприємства “Тузер” задовольнити.

2. Стягнути з Українсько-турецького спільного підприємства “Тузер” (69014 м. Запоріжжя, вул. Радистів, 56, код ЄДРПОУ 25490637) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Альтаір” (01033 м. Київ, вул. Володимирська, 99, код ЄДРПОУ 31811808) суму основного боргу в розмірі 1553083 (один мільйон пятсот пятдесят три тисячі вісімдесят три) грн. 89 коп., 278047 (двісті сімдесят вісім тисяч сорок сім) грн. 48 коп. збитків від інфляції, 124938 (сто двадцять чотири тисячі девятсот тридцять вісім) грн. 45 коп. 3% річних, 179866 (сто сімдесят девять тисяч вісімсот шістдесят шість) грн. 20 коп. пені, 42718 (сорок дві тисячі сімсот вісімнадцять) грн. 73 коп. судового збору. Видати наказ.

Суддя І.С. Горохов

Рішення оформлено та підписано відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України 13.02.2012р.