Рішення № 21385359, 08.02.2012, Ренійський районний суд Одеської області

Справа № 2-883/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.02.2012 року Ренійський районний суд Одеської області

у складі: головуючого судді - Бошкова І.Д.;

за участю: секретарів - Джанієвої О.А., Міхайліченко В.О.;

позивача - ОСОБА_1;

представників відповідача - Демченко Г.Г.; Чульського О.С.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Рені Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до сільськогосподарського виробничого кооперативу «Прикордонник»про повернення виконаного у зобовязанні, -

В С Т А Н О В И В:

Представники відповідача, Демченко Г.Г., Чульський О.С., позовні вимоги не визнали у повному обсязі, наполягали у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, застосувавши до вищезазначеної справи наслідки спливу строків позовної давності. Надали до суду відзив на позовну заяву, пояснивши у судовому засіданні, що між сторонами ніколи не укладався договір купівлі-продажу нерухомого майна, жодного доказу існування домовленостей від 28 серпня 2007р. між позивачем та СВК «Прикордонник»про купівлю-продаж нерухомого майна у вигляді корівника, або у будь-якому іншому вигляді позивачем не надано. Вказали, що відповідно до ст.206 ЦК України, усно можуть вчиняться правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Згідно ст.208 ЦК України, правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі. Ст.657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Пояснили, що предметом доказування у даній справі має бути факт укладення і виконання договору купівлі-продажу нерухомого майна. Позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на отримані ним з каси СВК «Прикордонник»квитанції до прибуткових касових ордерів, однак з них вбачається, що підставою внесення грошових коштів є виконання сільськогосподарських робіт відповідно до договору. Тобто ніякої інформації щодо укладення або виконання умов договору купівлі-продажу нерухомого майна ці документи не містять і є неналежними доказами по справі. Теж саме стосується накладної № 34 внутрігосподарського призначення від 19 серпня 2008р., яка по суті є документом внутрігосподарського призначення, відображає рух матеріальних цінностей в межах одного підприємства, та не може бути доказом здійснення господарської операції.

Позивач, у судовому засіданні, наполягав на задоволенні позовних вимог, пояснивши, що 20 серпня 2007р. сторони досягли домовленості про купівлю-продаж корівника, який є власністю відповідача. Письмовий договір про купівлю-продаж корівника сторонами не укладався, домовленість була досягнута в усній формі. При розмові із тодішнім керівником СВК «Прикордонник», ОСОБА_4, останній пояснив, що підприємству «Прикордонник»терміново необхідні були гроші на якісь потреби, чому не пояснив, замість цього запропонував щось купити. За умовами домовленості, загальна вартість корівника складала 30 000 грн., яку позивач може сплачувати відповідачу поступово, та після останнього платежу, позивач буде мати повне право володіти, користуватись та розпоряджатись корівником, розташованим в с. Орлівка Ренійського району. 20 серпня 2007р., 24 грудня 2007р. та 19 лютого 2008р., через касу СВК «Прикордонник», ним особисто були внесені кошти, готівкою 10000грн., 15000грн та 5000грн., які в цілому складають вартість корівника, тобто 30000 (тридцять тисяч) грн. Підтвердженням сплати є квитанції до прибуткового касового ордеру за № 125, 102, 05, в яких зазначено, що гроші сплачені за сільськогосподарські послуги. Це позивач пояснює тим, що, як йому пояснив сам голова СВК «Прикордонник»ОСОБА_4, прийняти гроші, якимось іншим чином, він просто не мав можливості. Таким чином, позивачем була виплачена вартість корівника в повному обсязі (30000 грн.), що повинно було дати йому право володіти, користуватися та розпоряджатися придбаним обєктом нерухомості, однак, коли він вжив заходів до використання корівником, йому стало відомо про те, що голова СВК «Прикордонник»не мав права одноосібно розпоряджатися спірним нерухомим майном, оскільки корівник № 4 був спільною власністю пайовиків господарства, ними ж був вже розібраний, та на нинішній час його фактично вже не існує.

На підставі вищенаведеного позивач був вимушений звернутись до суду за захистом своїх прав.

У судовому засіданні були опитані свідки:

1) ОСОБА_4, якій 01.12.2011р., у судовому засіданні пояснив, що він працював керівником СВК «Прикордонник»з 1998р. по 08.2008р. Працювати було дуже важко, працювала комісія та керівництву терміново необхідні були грошові кошти. Він в усній формі звернувся до позивача із проханням надати гроші, а вони з свого боку нададуть позивачу якісь послуги. Позивач, ОСОБА_1, вніс до каси СВК «Прикордонник»30000 грн. трьома платіжними ордерами, був складений договір. Гроші у сумі 30000 грн. були внесені нібито за надані позивачу послуги, але насправді ними (СВК «Прикордонник») жодних послуг позивачу не надавалось. Він не памятає, хто конкретно запропонував замінити ненадані послуги продажем корівника, але він особисто підписав розпорядження про передачу корівника позивачу замість отриманих 30000 грн., що також підтверджується бухгалтерською накладною № 34 від 19.08.2008р., яку підписав також він. Пояснив, що позивачу реально корівник не передавався, акт прийому-передачі не складався. Він не може пояснити, чому позивач не отримав корівник тому, що 08.2008р. він склав свої повноваження як керівник СВК «Прикордонник». Уточнив, що позивачу не були надані жодні послуги за отримані від нього (ОСОБА_1) гроші у сумі 30000 грн. Договір із позивачем був укладений десь у лютому-березні 2008р., договір купівлі-продажу корівника не укладався, договір на надання послуг є, гроші можливо передавались у той же день коли і укладався договір.

2) ОСОБА_5, якій 12.12.2011р., у судовому засіданні вказав, що він знає, бачив про те, що ОСОБА_1 сплачував гроші у сумі 30 000грн. за корівник у три прийоми: 15000 грн., потім 10000грн. і 5000грн., він особисто бачив документи платіжні ордери. Пояснив, що позивач попросив його доглядати за корівником, щоб його не розкрадали. В один із днів, побачивши, що хтось розкрадає корівник, він звернувся до теперішнього керівника СВК «Прикордонник»- ОСОБА_6 На його звернення, ОСОБА_6 пояснив йому, що корівник не є власністю ОСОБА_1 За цей час, десь за рік, корівник розікрали, причому ОСОБА_6 сказав, що він поверне гроші ОСОБА_1 у розмірі 30000 грн., розмова відбулася між ОСОБА_1, ОСОБА_6 та ним. До ОСОБА_6, керівником СВК «Прикордонник»був ОСОБА_4, якому позивач давав гроші (30000грн.). Корівник розібрали, гроші давались за корівник.

3) ОСОБА_6. якій 12.12.2011р., у судовому засіданні пояснив, що він виконує обовязки керівника СВК «Прикордонник»з 28.08.2009 р. Про те, що до каси господарства були внесені гроші, він знає. Однак пояснив, що сума у 30000грн. до каси СВК «Прикордонник»не потрапляла тому, що в бухгалтерії є інші корінці на інші суми. Пояснив, що він знає, що договору на надання сільськогосподарських послуг не було, він був в усній формі. Накладна на суму 20120грн. була виписана за день до звільнення ОСОБА_4 Уточнив, що СВК «Прикордонник»не надавав ОСОБА_1 послуг.

В ході розгляду справи судом були досліджені наступні докази: копія паспорту громадянина України ОСОБА_1, НОМЕР_1, вид. 12 червня 1996р. Ренійським РВ УМВС України в Одеській області; копія витягу № 1 з рішення загальних зборів членів «Прикордонник»від 23 серпня 2008р..; копія квитанцій до прибуткових касових ордерів № 102 від 24 грудня 2007р., № 02 від 19 лютого 2008р., № 125 від 20 серпня 2007р.; копія накладної № 34 внутрішньогосподарського призначення, від 19 серпня 2008р.; довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, серії АГ № 029840;

Зважаючи на вищенаведене, дослідивши матеріали справи та надані під час її розгляду докази, вислухавши пояснення сторін, пояснення свідків, суд вважає що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Судом в ході судового розгляду справи встановлено, що між сторонами по справі виникли правовідносини, повязані із виконанням зобовязання. Судом встановлено, що 20.08.2007р. сторони досягли домовленості про купівлю-продаж корівника, який є власністю відповідача. Письмовий договір про купівлю-продаж корівника сторонами не укладався, домовленість була досягнута в усній формі. Як пояснив керівник СВК «Прикордонник», ОСОБА_4 (керівник на час укладення договору), СВК «Прикордонник»терміново необхідні були гроші, які їм надав позивач, замість цього він запропонував надати майно. За умовами домовленості, загальна вартість корівника складала 30 000 грн., яку позивач міг сплачувати відповідачу поступово, та після останнього платежу, позивач буде мати повне право володіти та користуватись корівником, розташованим в с. Орлівка Ренійського району. 20 серпня 2007р., 24 грудня 2007р. та 19 лютого 2008р., через касу СВК «Прикордонник», позивачем особисто були внесені кошти, готівкою 10000грн., 15000грн та 5000грн., які в цілому складають вартість корівника, тобто 30000 (тридцять тисяч) грн. Підтвердженням сплати є квитанції до прибуткового касового ордеру за № 125, 102, 05, в яких зазначено, що гроші сплачені за сільськогосподарські послуги. Це позивач пояснює тим, що, як йому пояснив сам голова СВК «Прикордонник»ОСОБА_4, прийняти гроші, якимось іншим чином, він просто не мав можливості. Так, позивачем була виплачена вартість корівника в повному обсязі (30000 грн.), що повинно було дати йому право володіти та користуватися ним, однак виявивши бажання скористатися корівником, позивачу стало відомо про те, що голова СВК «Прикордонник»не мав права одноособово розпоряджатися оспорюваним нерухомим майном, оскільки корівник № 4 є власністю пайовиків господарства, який був ними ж розібраний, та якого на теперішній час фактично вже не існує.

Згідно ч.1ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його невизнання або порушення. Відповідно до ч.1ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно ст.256 ЦК України, позовна давність, це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, ст.257 ЦК України.

Зважаючи на те, що позивач про порушення своїх прав дізнався 19 серпня 2008р., коли отримав накладну № 34 внутрішньогосподарського призначення від 19 серпня 2008р., строк позовної давності предявлення позовних вимог у позивача спливає 19 серпня 2011р., позов подано до суду 15 серпня 2011р., тому він не є пропущеним.

Відповідно до ч.1ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Положення глави 83 ЦК України (Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком подій. Положення цієї глави застосовується також до: 1) вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язані; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Виходячи з положень ст. 1212 ЦК України, в даному випадку майно це є гроші які позивач сплатив СВК «Прикордонник»за корівник, який, як пізніше виявилось, був власністю пайовиків СВК «Прикордонник»та не міг бути відчужений одноосібно керівником підприємства. Таким чином, суд вважає що СВК «Прикордонник»безпідставно набув право власності на гроші позивача, а тому позивач має повне право на їх повернення.

Згідно ч.2ст.1213 ЦК України, у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212, 213, 215, 294 ЦПК України, ст.ст. 11, 15, 16, 256, 257, 1212, 1213 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

2. Стягнути з сільськогосподарського виробничого кооперативу «Прикордонник»(68800, Одеська область, Ренійський район, с.Орлівка, вул. Прикордонна № 11, ЄДРПОУ 10062556771, ідентифікаційний код 03767995) на користь ОСОБА_1 30000 (тридцять тисяч) гривень, а також 420 грн. судових витрат, а всього стягнути 30420 грн.

Вжиті заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти у банківських установах (р/р 260031576 у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» МФО 328351, код 03767995), відповідно до ухвали Ренійського районного суду Одеської області від 15 серпня 2011 року скасувати з моменту набрання рішенням суду законної сили

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Строк оскарження рішення в апеляційний суд Одеської області через Ренійський районний суд Одеської області - 10 днів з дня проголошення рішення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення - 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: І.Д. Бошков