Рішення № 21371009, 09.02.2012, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.12 Справа № 26/5014/97/2012

Суддя Єжова С.С., за участю секретаря судового засідання Антонової І.В., розглянувши матеріали справи за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю „КреМікс”, с.Піщане Кременчуцького району Полтавської області

до Приватного підприємства Сільськогосподарської виробничої фірми „Агро”, м.Луганськ

про стягнення 142121 грн. 94 коп.

в присутності представників сторін:

від позивача представник за довіреністю ОСОБА_1, довіреність б/н від 12.09.2011;

від відповідача представник за довіреністю ОСОБА_2, довіреність б/н від 23.01.2012.

В С Т А Н О В И В:

Обставини справи: заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 115761 грн. 60 коп., 3% річних в сумі 5880 грн. 05 коп., інфляційних нарахувань в сумі 10187 грн. 02 коп., пені в сумі 10293 грн. 27 коп.

Відповідач відзивом №б/н від 24.01.2012 вимоги позову визнав частково в сумі 115761 грн. 60 коп. з підстав, викладених у відзиві.

Заявою про зміну підстави позову №193 від 09.02.2012 позивач зазначив, що при написанні позовної заяви ним помилково було вказану невірну підставу позову, а саме, що поставка товару за видатковими накладними №РН-0000771 від 07.04.2010 та №РН-0000772 була здійснена за договором №95 від 25.02.2010, тому просив суд стягнути з відповідача борг в сумі 115761 грн. 60 коп. на підставі доданих до матеріалів справи первинних документів.

Згідно ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Початок розгляду справи по суті співпадає з початком розгляду безпосередньо позовних вимог, тобто після відкриття судового засідання, розяснення сторонам їх прав та обовязків, зясування наявності відводів складу суду, розгляду інших клопотань та заяв (про відкладення розгляду справи, залучення інших осіб до участі у справі, витребування додаткових доказів тощо), а також зясування питання наявності у третіх осіб самостійних вимог у відповідній справі та необхідності уточнення позовних вимог.

Як вбачається з протоколу судового засідання від 24.01.2012 розгляд справи №26/5014/97/2012 по суті відбувався з 10 год. 00 хв. до 10 год. 10 хв. та за результатами судового розгляду прийнята ухвала про відкладення розгляду справи на 09.02.2012.

Таким чином, у задоволенні заяви про зміну предмету позову слід відмовити, оскільки вона подана після початку розгляду господарським судом справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, господарський суд Луганської області встановив наступне.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне.

25.02.2010 товариство з обмеженою відповідальністю „КреМікс” направило на адресу Приватного підприємства сільськогосподарської виробничої агрофірми „Агро” проект договору поставки №95 від 25.02.2010 належним чином підписаний повноважною особою позивача та скріплений печаткою, за умовами якого позивач зобовязався виготовити та поставити відповідачу замінники молочних кормів, премікси, білково-вітамінні добавки, а відповідач зобовязався прийняти даний товар та оплатити його на умовах, визначених договором.

Відповідач, в свою чергу, шляхом факсимільного звязку надіслав ТОВ „КреМікс” підписаний та скріплений печаткою договір поставки №95 від 25.02.2010, оригінал якого на адресу позивача не повернувся.

Відповідач та позивач співпрацювали на підставі факсимільної копії договору №95 від 25.02.2010.

07.04.2010, як зазначив позивач, відповідно до умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 114600 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною від 07.04.2010 №РН-0000772 та довіреністю серії ААБ№243931 від 06.04.2010, та на суму 46800 грн. 00 коп., що підтверджується видатковою накладною від 07.04.2011 №РН-0000771 та довіреністю серії ААБ №243931 від 06.04.2010.

Відповідно до п.7.1 договору сторони дійшли згоди щодо порядку розрахунків, а саме, оплата товару здійснюється відповідачем протягом 5 банківських днів з дня поставки товару.

Згідно п.8.4 договору за кожний день прострочення платежу понад строк, передбачений п.7.1 договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день такого прострочення.

Відповідач отриманий товар оплатив частково, внаслідок чого за ним виникла заборгованість в сумі 115761 грн. 60 коп., на яку позивач нарахував пеню в сумі 10293 грн. 27 коп., інфляційні нарахування в сумі 10187 грн. 02 коп., 3% річних в сумі 5880 грн. 05 коп. і звернувся до суду з даним позовом.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що позивач в своїй позовній заяві посилається в обґрунтування заборгованості в сумі 115761 грн. 60 коп. (предмет позову) і на договір №95 від 25.02.2010, і на видаткові накладні від 07.04.2010 №РН-0000772, №РН-0000771 (підстава позову).

Оскільки відповідач погодився з сумою заборгованості і зазначив, що вона виникла саме на підставі товаророзпорядчих документів, тобто на підставі видаткових накладних від 07.04.2010 №РН-0000772, №РН-0000771, суд вважає можливим визначити, з урахуванням змісту позовної заяви, належною підставою за даними позовними вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 115761 грн. 60 коп. видаткові накладні від 07.04.2010 №РН-0000772, №РН-0000771, в яких не міститься посилання на договір №95 від 25.02.2010.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обовязків (зобовязань) є, зокрема, договір.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1, ч.2, ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи викладені приписи законодавства та обставини справи, суд дійшов висновку, і це не заперечується відповідачем, що заборгованість в сумі 115761 грн. 60 коп., яка виникла на підставі видаткових накладних від 07.04.2010 №РН-0000771 та №РН-0000772, є обґрунтованою та підлягає стягненню з відповідача.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 10293 грн. 27 коп., то у її задоволенні слід відмовити, враховуючи наступне.

В обґрунтування нарахування пені позивач посилається на п.8.4 договору №95 від 25.02.2010, але судом під час розгляду справи було встановлено, що договір №95 від 25.02.2010 не є підставою виникнення заборгованості, а пеня була передбачена тільки договором, тому вона заявлена позивачем необґрунтовано і у її стягненні слід відмовити.

Що стосується нарахування 3% річних в сумі 5880 грн. 05 коп. та інфляційних нарахувань в сумі 10187 грн. 02 коп., суд зазначає наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобовязання, так, за цією нормою Цивільного кодексу України боржник, що прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У видаткових накладних від 07.04.2010 №РН-0000771 та №РН-0000772 сторони не встановили строку виконання відповідачем зобов”язань з оплати поставленого товару, тому суд керується приписами ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України.

Таким чином, належною вимогою про сплату заборгованості в сумі 115761 грн. 60 коп. слід вважати лист позивача №152 від 15.12.2011 (а.с.23), в якому позивач вимагав сплати заборгованості. Вказана вимога була направлена на адресу відповідача 16.12.2011 (а.с.24), тому, враховуючи 7-денний строк, передбачений ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, відповідач повинен був виконати свої зобов”язання з оплати поставленого товару до 23.12.2011, а з 24.12.2011 має місце прострочення виконання зобов”язання, що є підставою для нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань.

Позивачем в позовні заяві заявлені до стягнення 3% річних за період з 15.04.2010 по 23.12.2011 та інфляційні нарахування за цей же період що є необґрунтованим з підстав, зазначених вище.

На підставі викладеного суд відмовляє у задоволенні вимог про стягнення 3% річних в сумі 5880 грн. 05 коп. та інфляційних нарахувань в сумі 10187 грн. 02 коп.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, згідно ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 09.02.2012 були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Керуючись ст.ст.44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „КреМікс” до Приватного підприємства Сільськогосподарської виробничої фірми „Агро” задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства Сільськогосподарської виробничої фірми „Агро”, кв.50 лєтія оборони Луганська, б.9, м.Луганськ, код 30877035 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „КреМікс”, вул.Польовий стан, б.1, с.Піщане Кременчуцького району Полтавської області, код 30748505 заборгованість в сумі 115761 грн. 60 коп., судовий збір в сумі 2315 грн. 69 коп., видати наказ позивачу.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 13.02.2012.

Суддя С.С. Єжова