Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 вересня 2008 року місто Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.

суддів Демянчук С.В., Григоренка М.П.

з участю секретаря судового засідання Колесової Л.В.

сторін та їх представників

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Здолбунівського районного суду від 3 квітня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2до ОСОБА_1про стягнення боргу,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Здолбунівського районного суду від 3 квітня 2008 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 12499,66 грн. боргу. Крім того, з відповідачки стягнено судові витрати у справі.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального і процесуального права, просила апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову. Свої доводи обґрунтовувала тим, що суд розглянув позовну заяву ОСОБА_2, незважаючи на те, що вона не відповідала встановленим процесуальним законом вимогам. Вказувала, що суд розглянув справу з порушенням вимог глави 5 розділу Ш ЦПК України про фіксування цивільного процесу технічними засобами. Суд помилково вирішив спір сторін як цивільно-правовий, хоч насправді правовідносини сторін повинні були регулюватися законодавством про працю. Доводила, що у справі відсутні докази про те, що недостача в магазині виникла з її вини. Розписку про визнання неіснуючого боргу вона написала під тиском позивачки. Акт ревізії був складений без її участі. Позивачкою не було створено в магазині умов, які б сприяли нормальній роботі та збереженню матеріальних цінностей. При вирішенні спору суд першої інстанції не врахував, що договір про повну матеріальну відповідальність нею був укладений з позивачкою лише 2 січня 2007 року, а недостача згідно з актом ревізії утворилася в період з 19 грудня 2005 по 11 червня 2007 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.

З матеріалів справи безспірно вбачається, що позивачка просила суд стягнути з відповідачки «борг», який утворився унаслідок недостачі матеріальних цінностей в належному їй магазині «Сонечко». При цьому свій позов ОСОБА_2 обґрунтовувала нормами цивільного законодавства, які регулюють недоговірні зобов*язання.

Проте судом безспірно встановлено, що недостача в магазині позивачки виникла в період, коли відповідачка відповідно до трудової угоди разом з іншими працівниками працювала в ньому продавцем, тобто в період виконання нею та іншими працівниками своїх трудових обов*язків.

Таким чином, у даній справі між сторонами має місце не цивільно-правовий спір про стягнення боргу (як помилково вважали позивачка і суд першої інстанції), а трудовий спір, оскільки фактично йдеться не про стягнення боргу згідно з нормами цивільного законодавства, а про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівниками підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов*язків.

За таких обставин суду при вирішенні спору, незважаючи на припинення сторонами трудових відносин, належало було керуватися не нормами цивільного законодавства, а виходити з правил глави ІХ КЗпП України, яка встановлює певні гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації.

Оскільки позивачкою позовні вимоги були обґрунтовані нормами цивільного законодавства і підстав для їх задоволення немає; зважаючи на те, що відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог; та враховуючи, що позовних вимог іншого характеру ОСОБА_2 не заявлено - ухвалене у справі місцевим судом рішення підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні заявленого позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 130-138 КЗпП України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1задовольнити.

Рішення Здолбунівського районного суду від 3 квітня 2008 року скасувати.

ОСОБА_2у задоволенні заявленого позову до ОСОБА_1про стягнення 12499,66 грн. боргу відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2на користь місцевого бюджету міста Рівного, ЄДРПОУ 22586331, банк одержувача ГУДКУ у Рівненській області, МФО 833017, р/р № 31414537700002, код платежу 22090100, призначення платежу - судовий збір у розмірі 125 (сто двадцять п*ять) грн., який нею не був сплачений при поданні позовної заяви.

Стягнути з ОСОБА_2на користь відповідачки ОСОБА_1 92,5 (дев*яносто дві) грн. понесених судових витрат у справі.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: