Рішення № 21349160, 24.01.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24.01.12 р. Справа № 13/219пд

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Прилуцьких М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Лікувальний комплекс „Марат”, Донецька обл., м. Дзержинськ

до Відповідача: Приватного підприємства „Тала 2005”, м. Дніпропетровськ

про: визнання договору купівлі продажу б/н від 01.11.2001р. недійсним

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1(за довіреністю б/н від 16.09.2011р.)

від відповідача не зявився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Лікувальний комплекс „Марат”, Донецька обл., м. Дзержинськ (далі позивач) звернулося до господарського суду Донецької області із позовною заявою до Приватного підприємства „Тала 2005”, м. Дніпропетровськ (далі відповідач) про визнання договору купівліпродажу б/н від 01.11.2001р. недійсним.

Ухвалою від 01.12.2011р. судом порушено провадження по справі, призначено до розгляду на 16.12.2011р., сторони зобовязані надати документи та вчинити певні дії.

Підставами позову, як стверджує позивач, є невідповідність укладеного між сторонами договору купівлі-продажу б/н від 01.11.2001р. встановленим статутом цілям діяльності і завданням Лікувально-оздоровчого комплексу «Марат» (позивача), наслідком чого є визнання такого договору недійсним на підставі норм ст.ст. 48 50, 59 Цивільного кодексу України УРСР, який діяв на момент укладання договору.

На підтвердження вищевикладеної позиції позивачем надані засвідчені копії договору купівлі-продажу б/н від 01.11.2001р., акт приймання передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, статут Лікувально-оздоровчого комплексу «Марат», зареєстрований Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради народних депутатів 13.11.1992р., Статут ТОВ «Лікувальний комплекс «Марат», зареєстрований 02.04.2002р. та 09.07.2007р., установчий договір про створення і діяльність ТОВ «Лікувальний комплекс «Марат», Рішення Виконавчого комітету Ялтинської міської ради АР Крим № 382(1) від 12.10.2001р. про оформлення права власності, Свідоцтво № 863 від 12.10.2001р. про право власності на будівлі та споруди на пляжі санаторія «Марат», висновок Ялтинського бюро технічної інвентаризації.

Представник відповідача за довіреністю під час судового засідання 16.12.2011р. проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у направленому 16.01.2012р. через канцелярію суду відзиві на позовну заяву, зазначаючи при цьому, що позовна заява подана неналежним позивачем, оскільки рішенням господарського суду АР Крим від 14.10.2008р. по справі № 2-22/7869.1-2008 (№ 2-7/12411-2007) скасовано державну реєстрацію змін до установчих документів позивача; позивачем при поданні позовної заяви порушені норми ч. 1 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України щодо територіальної підсудності, вважає, що оскільки зобовязаною стороною є саме відповідач, який зобовязаний повернути майно, то спір повинен розглядатися за місцезнаходженням відповідача в господарському суді Дніпропетровської області; директор ЛОК «Марат» Петренко Геннадій Анатолійович мав повноваження на підписання спірного договору, екстреним збором забудовників та власників ЛОК „Марат” було вирішено здійснити відчуження канатної дороги, що і було доручено вказаній особі; зазначив, що спірний договір укладений у передбаченій законом формі; представник позивача Ільницька Р.М. не має права звертатися до суду з даною позовною заявою, оскільки власником спірного майна є ОСОБА_2, яка в свою чергу є єдиним власником ПП „Тала 2005” та співвласником ТОВ „ЛК „Марат”.

Позивач не погодився з позицією відповідача з підстав, наведених у письмових запереченнях на відзив б/н від 19.01.2012р., які надійшли через канцелярію суду 24.01.2012р.

24.01.2012р. через канцелярію суду за підписом представника ТОВ ЛК „Марат” ОСОБА_3 надійшла заява Вих. № 12/01-2012, якою останній вимагав відізвати позов.

Суд не приймає до уваги зазначену заяву, оскільки в матеріалах справи відсутні докази наявності будь-яких повноважень у особи, яка підписала заяву, на представництво інтересів від імені ТОВ ЛК „Марат”. В матеріалах справи міститься лише довіреність № 11 від 20.01.2011р., строком дії до 30.12.2011р., за якою ОСОБА_3 наділена повноваженнями представляти інтереси відповідача - ПП „Тала 2005”.

В той же час, через канцелярію суду 24.01.2012р. за підписом представника ПП „Тала 2005” ОСОБА_3 надійшла заява Вих. №52/01-12 від 20.01.2012р. про згоду припинити провадження у справі, у звязку з відсутністю позовних вимог у позивача, та про розгляд заяви у відсутності представника.

Дослідивши матеріали справи суд встановив, що в матеріалах справи є довіреність ПП „Тала 2005” № 11 від 20.01.2011р., якою підприємство в особі засновника ОСОБА_2 уповноважувало особу ОСОБА_3 представляти його інтереси, проте строк дії довіреності закінчився 30.12.2011р. Крім того, в матеріалах справи є ще одна довіреність ПП „Тала 2005” № 11 від 20.01.2011р. на імя ОСОБА_3, проте у звязку з виправленням строку її дії, без будь-яких посвідчувальних написів, суд не приймає її до уваги як належний доказ наявності повноважень у зазначеній у ній особи на вчинення будь-яких дій від імені відповідача по справі станом на час оформлення заяви Вих. №52/01-12 від 20.01.2012р.

Під час судового засідання 24.01.2012р. представник позивача підтримав свої позовні вимоги, наполягав на прийняття рішення у цьому судовому засіданні.

Суд відзначає, що відсутність представника відповідача в судовому засіданні не може перешкоджати здійсненню судом правосуддя в установлені законом строки. Процесуальний строк розгляду даного спору закінчується 29.01.2012р. У виняткових випадках, за клопотанням сторони, суд може продовжити строк розгляду справи на підставі ст. 69 ГПК України, але такі клопотання сторонами до суду не подавались.

Про необхідність витребування від сторін будьяких інших доказів, надання додаткових доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося.

Отже, суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами в межах передбачених ГПК України строків, які добігають кінця.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

Рішенням № 382(1) від 12.10.2001р. Ялтинська міська рада АР Крим, розглянувши висновок Ялтинського бюро технічної інвентаризації, вирішив оформити право власності на клуб їдальня санаторію «Марат», на три котеджу по Алупкінському шосе, 60, на будівлі та споруди на пляжі санаторія «Марат» по Алупкінському шосе, 19-А в смт. Гаспра за лікувально-оздоровчим комплексом «Марат» та видати свідоцтво про право власності.

На підставі вищезазначеного рішення, Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради АР Крим було видане свідоцтво про право власності № 863 від 12.10.2001р., яким було засвідчено, що будівлі та споруди на пляжі санаторія «Марат», в тому числі канатна дорога, належать Лікувально оздоровчому комплексу «Марат» на праві колективної власності.

В подальшому 01.11.2001р. між Лікувально оздоровчим комплексом «Марат» в особі директора Петренко Г.А. (продавцем) та Приватним підприємством «Фламінго» в особі директора ОСОБА_4 (покупцем), діючого на підставі Статуту, був укладений договір купівлі продажу, згідно з п. 1.1. якого продавець продав, а покупець купив обєкт: пасажирську підвісну канатну дорогу, яка складається із шести проміжних металевих опор та нижньої натяжної станції, в тому числі верхня станція літ.-А бут, загальною площею 30,8 кв.м., що знаходяться на пляжі ЛОК «Марат» за адресою: Алупкинське шосе 19-А пгт. Гаспра, 1 (технічні характеристики, допоміжні приміщення згідно Акту приймання передачі).

Наказом № 1 від 24.04.2001р. від 24.04.2001р. Петренко Г.А. призначений на посаду директора ЛОК „Марат”, відповідно до рішення засновників (власників) ЛОК „Марат”.

Відповідно п. 3.1 договору вартість обєкту, що відчужується, згідно експертної оцінки складає 86400,00 грн. в т.ч. ПДВ.

У виконання своїх обовязків за договором купівлі-продажу б/н від 01.11.2001р., ЛОК „Марат” відповідно до акту приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 22.11.2001р. передав обєкт Приватному підприємству «Фламінго», про що свідчить печатка останнього про прийняття.

На підставі вищезазначених документів, згідно з Реєстру прав власності на нерухоме майно, дата 07.11.2004р., номер запису 389, за Приватним підприємством «Фламінго» було зареєстровано право власності на обєкт пасажирську підвісну канатну дорогу літ. А на пляжі ЛОК «Марат» за адресою: АР Крим, м. Ялта, смт. Гаспра, шосе Алупкинське, буд. 19-А.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи доказів, Розпорядженням виконавчого комітету Ялтинської міської ради народних депутатів від 13.02.1995р. № 60(1.4)-р та від 02.04.2002р. перереєстровано статут ЛОК «Марат» на статут Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікувальний комплекс «Марат» та внесені зміни, згідно з якими ТОВ «Лікувальний комплекс «Марат» є правонаступником всіх прав та обовязків Лікувально оздоровчого комплексу «Марат».

Згідно зі ст. 1 статуту Приватного підприємства «ТАЛА 2005», зареєстрованого державним реєстратором виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради Дніпропетровської області 30.09.2005р., статут підприємства викладений в новій редакції в звязку із приведенням його у відповідність діючого законодавства, зміною власників та зміною найменування з Приватного підприємства «Фламінго» на ПП «ТАЛА 2005». Підприємство є правонаступником всіх прав та обовязків ПП «Фламінго», ід.код 25014109.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що договір купівлі продажу б/н від 01.11.2001р. суперечить статутним цілям діяльності ЛОК «Марат», у звязку з чим просить суд визнати його недійсним.

Відповідач позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Проаналізувавши надані докази та пояснення сторін, суд не приймає до уваги заперечення відповідача у звязку з наступним:

Відповідно до ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

У відповідності з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, обовязок доказування покладається на особу, що висуває відповідну вимогу чи заперечення.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Відповідач, посилаючись на рішення господарського суду АР Крим від 14.10.2008р. по справі № 2-22/7869.1-2008 (№ 2-7/12411-2007) вважає, що позовна заява подана неналежним позивачем. Однак суд не приймає до уваги вищевикладене, оскільки зазначеним рішенням були визнані недійсними рішення загальних зборів ТОВ «Лікувальний комплекс «Марат» щодо звільнення та призначення генерального директора, зміни адреси місцезнаходження та відповідно скасовано державну реєстрацію вказаних змін до установчих документів.

Статут ЛОК «Марат» було перереєстровано розпорядженням виконкому Ялтинської міської ради народних депутатів від 13.02.1995р. та 02.04.2002р., яким було змінено найменування на ТОВ «Лікувальний комплекс «Марат».

Правонаступником всіх прав та обовязків ЛОК „Марат” (код ЄДРПОУ 02650794) є Товариство з обмеженою відповідальністю „Лікувальний комплекс „Марат” (код ЄДРПОУ 02650794), що підтверджується п. 1.1. статуту ТОВ „Лікувальний комплекс „Марат” (у редакції 2002р., нову редакцію якого затверджено рішенням загальних зборів засновників від 01.06.2007р., протокол № 1 -06/07/1804, державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 09.07.2007р., номеру запису 11461050007000935).

Однак, суд звертає увагу, що зазначене рішення загальних зборів рішенням суду недійсним не визнано, відповідні зареєстровані зміни не скасовані, зміна адреси місцезнаходження не свідчить про реєстрацію нової юридичної особи.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 16.01.2012р. під ідентифікаційним кодом 02650794 значиться ТОВ «Лікувальний комплекс «Марат». На підставі вищевикладеного, суд вважає, що позовна заява подана відповідно до установчих документів належним позивачем, а саме ТОВ «Лікувальний комплекс «Марат», код ЄДРПОУ 02650794.

Посилання відповідача щодо порушенням позивачем при подачі позовної заяви територіальної підсудності також не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України справи зі спорів, зокрема, про визнання договорів недійсними, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Тобто зазначена норма Господарського процесуального кодексу України не ставить у залежність місцезнаходження майна, придбаного зокрема за договором купівлі продажу, а вимагає розглядати спір за місцезнаходженням сторони, зобовязаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії.

Враховуючи викладене, а також беручи до уваги, що за договором купівлі продажу б/н від 01.11.2001р., який є предметом спору, сторони мають взаємні обовязки продавець повинен продати та передати обєкт продажу покупцю, а покупець оплатити його вартість, позов подається за місцезнаходженням однієї із зобовязаних сторін договору.

Справа прийнята господарським судом Донецької області до свого провадження з додержанням правил підсудності, отже і повинна бути ним розглянута по суті.

Під час прийняття позову судом встановлено, що він підписаний уповноваженою особою за довіреністю від 19.09.2011р.

Посилання відповідача на те, що в 2001р. у зв'язку з тяжким положенням, за результатами екстрених зборів забудовників та власників ЛОК „Марат” було вирішено доручити директору Петренко Г.А. здійснити відчуження канатної дороги, суд вважає такими, що не відповідають дійсності, оскільки як вбачається із наданого у підтвердження протоколу від 28.09.2001р. рішенням зборів дозволено директору Г.А. Петренко здійснювати оцінку, здавати у оренду, під залог банківського кредиту, а також продаж неліквідного обладнання, будівель; дозволено укладати договори на реконструкцію, капітальний ремонт, а також будівництво нових обєктів. Тобто, рішення про надання Петренко Г.А. дозволу на відчуження підвісної канатної дороги зборами засновників та забудовників не приймалось.

Під час судового засідання16.12.2011р. представник відповідача за довіреністю в тому числі зазначав, що на даний час єдиним власником пасажирської підвісної канатної дороги, яка складається з шести проміжних металевих опор і нижньої натяжної станції, утому числі верхня станція, є ОСОБА_2. Проте суд звертає увагу на той факт, що у представленому відповідачем у підтвердження Витягу з Державного реєстру правочинів № 6418322 від 23.08.2008р. та спірному договорі містяться різні площі предмету правочинів.

Крім того, суд зазначає, що додані до відзиву від 16.01.2012р. всупереч приписам законодавства ксерокопії документів, не засвідчені підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства судові акти по справі по справі № 2-22/7869.1-2008 (№ 2-7/12411-2007) та № 2-197, протокол екстрених зборів забудовників та власників ЛОК „Марат” від 28.09.2001р., витяг з Державного реєстру правочинів, постанова про заборону виконання реєстраційних дій, тощо, взагалі не можуть бути враховані судом як належні докази, оскільки в розумінні ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

Підписаний 16.01.2012р. представником за довіреністю відзив на позовну заяву, поданий через канцелярію суду 16.01.2012р. без доказів наявності таких повноважень, оскільки як вбачається із довіреності № 11 від 20.01.2011р. строк її дії сплив 30.12.2011р.; в іншій наявній в матеріалах справи довіреності № 11 від 20.01.2011р. є виправлення в даті щодо строку дії довіреності, проте виправлення судом до уваги не приймається, оскільки не містить жодних позначок (підпису уповноваженої особи „Виправленому вірити”, скріплене печаткою) на підтвердження внесених змін.

За результатами розгляду даної справи, виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов до висновку про доведеність заявлених позовних вимог з огляду на наступне.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Вищевикладене, найшло відображення в рішенні Конституційного суду України від 09.02.1999р. № 1-рп/99.

Оскільки спірний договір купівлі-продажу був укладений 01.11.2001р., то до виниклих між сторонами правовідносин повинні застосовуватися норми, що діяли на той час та регулювали подібні правовідносини. Аналогічної позиції дотримується і Вищий арбітражний суд України в Роз'ясненнях від 12.03.99 р. N 02-5/111, згідно з якими відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.

Відповідно п. 1 Розяснень Вищого арбітражного суду від 12.03.99 р. N 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно ч. 1 ст. 48 Цивільного кодексу України УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Правоздатність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності (ч. 1 ст. 26 Цивільного кодексу) відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи.

В свою чергу ст. 50 Цивільного кодексу України закріплює, що недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності. До таких угод відповідно застосовуються наслідки, передбачені статтею 48 або 49 цього Кодексу. В той же час доказів, підтверджуючих одержання покупцем оплати за отримане за спірним договором майно не надано.

Поняття угоди, що суперечить цілям діяльності юридичної особи закріплюється у п. 12 Розяснень Вищого арбітражного суду від 12.03.99 р. N 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”, згідно з яким позастатутною є угода, укладена у суперечності з цілями, зазначеними в установчих документах юридичної особи. У вирішенні спорів господарським судам слід враховувати, що під цілями юридичної особи треба розуміти не лише її основні виробничо-господарські, соціальні та інші завдання, але також і не заборонені законом допоміжні операції, необхідні для досягнення основних цілей, що стоять перед юридичною особою.

Крім того, відповідно до зазначеного розяснення, вирішуючи спори, пов'язані з визначенням змісту і меж правоздатності господарюючих суб'єктів, суди повинні виходити з широкого розуміння тих цілей, які ці суб'єкти переслідують у своїй діяльності. Тому недійсною на підставі статті 50 Цивільного кодексу має визнаватися лише така угода, яка прямо суперечить цілям юридичної особи, зазначеним у законі, що регулює її діяльність, або в установчих документах. Така угода є недійсною незалежно від наявності і форми вини учасників угоди в її укладенні. що недійсною на підставі статті 50 Цивільного кодексу має визнаватися лише така угода, яка прямо суперечить цілям юридичної особи, зазначеним у законі, що регулює її діяльність, або в установчих документах. Така угода є недійсною незалежно від наявності і форми вини учасників угоди в її укладенні.

Згідно зі ст. 4 Закону України „Про підприємства в Україні” установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності. Із ст. 9 цього ж Закону вбачається, що цілі діяльності підприємства визначаються в його статуті.

Основні цілі та завдання ЛОК „Марат” викладені в п. 1.1 його Статуту, в редакції, що діла в момент укладання спірного договору.

Так, розділом 1 Статуту ЛОК „Марат” „Загальні положення, мета і задачі” встановлено, що ЛОК „Марат” є спеціалізованою лікувально профілактичною установою, здійснюючою санаторно курортне лікування (хвороб органів дихання туберкульозного характеру). Його метою і задачами в лікувально профілактичній сфері є послідовне удосконалення, реконструкція та обновлення матеріально технічної бази, використання сучасних методів, що забезпечить діяльність санаторію на рівні універсального лікувально профілактичного комплексу з достатньо широким спектром послуг по лікуванню та відпочинку працівників.

Відповідно до п. 2.7 Статуту для реалізації поставлених задач і здійснення своїх функцій ЛОК „Марат” має право строїти, набувати, брати та здавати в найом для здійснення своєї діяльності будівлі та споруди, а також всякого роду рухоме та нерухоме майно, набувати майнові та особисті немайнові права.

Таким чином, згідно Статуту основною метою діяльності ЛОК „Марат” в лікувально профілактичній сфері є модернізація, реконструкція та оновлення матеріально технічної бази; в господарсько економічній сфері раціональне використання діючих та створення нових потужностей, забезпечуючи лікування, оздоровлення та відпочинок працівників.

Крім того, відповідно п. 2.6 Статуту однією з функцій ЛОК „Марат” є забезпечення належної експлуатації і утримання будівель, споруд, житлового та нежитлового фонду, канатної дороги, тощо.

Пунктом 1.2 Статуту передбачено право товариства здійснювати будь які види господарської діяльності, якщо вони підкорюються рішенню основного завдання, направлені на його використання і не суперечать діючому законодавству.

На підставі вищевикладеного, можна зробити висновок, що для здійснення лікувально-профілактичної діяльності, для досягнення цілей в зазначеній сфері та виконання поставлених задач необхідний цілісний майновий комплекс, який є основним засобом здійснення діяльності підприємства.

Враховуючи вищевикладене та те, що головною спеціалізацією оздоровчого комплексу є лікування саме органів дихання, суд дійшов висновку, що продаж за договором купівлі продажу б/н від 01.11.2011р. канатної дороги, яка виконувала перевізну функцію, а саме доставляла працівників та відпочиваючих від корпусів ЛОК „Марат” до берега моря, суперечить статутним цілям діяльності ЛОК „Марат”, оскільки ця угода не сприяла покращенню матеріальної бази лікувально-оздоровчого комплексу, і відповідно досягненню основних оздоровчо-лікувальних цілей підприємства та фактично позбавив можливості здійснювати основний вид діяльності оздоровлення працівників та відпочиваючих, оскільки виконання функцій, які вказані в п. 2.6 статуту, було б можливим за наявності у власності ЛОК „Марат” відчуженого за спірним договором майна.

Наведене свідчать про те, що спірний договір суперечить меті, задачам та функціям ЛОК „Марат”.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимог позивача щодо визнання договору купівлі продажу б/н від 01.11.2001р. недійсним.

Відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 48, 50 Цивільного кодексу Української РСР, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Лікувальний комплекс „Марат”, Донецька обл., м. Дзержинськ до Приватного підприємства „Тала 2005”, м. Дніпропетровськ про визнання договору купівлі продажу б/н від 01.11.2001р. недійсним -задовольнити.

Визнати договір купівлі продажу б/н від 01.11.2001р., укладений між Лікувально оздоровчим комплексом «Марат» та Приватним підприємством «Фламінго» недійсним.

Стягнути з Приватного підприємства „Тала 2005”, м. Дніпропетровськ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Лікувальний комплекс „Марат”, Донецька обл., м. Дзержинськ витрати по сплаті державного мита в сумі 85грн.00коп. та інформаційно технічного забезпечення судового процесу в сумі 236грн.00коп.

У судовому засіданні 24.01.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено та підписане 30.01.2012 р.

Суддя Макарова Ю.В.