Постанова № 2134394, 19.06.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09:30 год.

19.06.2008 р. № 7/137

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Келеберда О.Г. вирішив адміністративну справу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Технологія-МТ"

до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва

Державної податкової адміністрації України

провизнання недійсним податкового повідомлення-рішення ,

Представники:

від позивачаШкромида Ю.В., за довіреністю

від відповідача Кириленко М.Є., за довіреністю Позивач звернувся з позовом про визнання недійсними податкових повідомлення-рішень ДПІ у Дарницькому районі м. Києва № 0003122308/0/28211 від 25.06.2007р., № 00031222308/1/39217 від 07.09.2007р., № 0003122308/2/56615 від 15.11.2007р. Позивач вважає, що рішення відповідача не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки п.4.3, ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлює, що базою оподаткування для товарів, які імпортуються на територію України платниками податку, є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації. При цьому позивач зазначає, що виходячи зі змісту зазначеного пункт 4.3 статті 4 вказаного Закону застосовується при визначенні бази оподаткування при імпортуванні товарів на митну територію України. А тому, на думку позивача, висновки викладені в акті перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства.

Крім того, позивач зазначає, що по товару, який вперше імпортовано на митну територію України сплачено податок на додану вартість у повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими вантажними митними деклараціями.

Відповідач у запереченні на позовну заяву, його представник у судовому засіданні проти позовних вимог заперечували, мотивуючи тим, що спірні податкові повідомлення-рішення відповідають вимогам чинного законодавства України, які було виявлено під час проведення планової виїзної документальної перевірки.

Актом перевірки № 2474/2308/33344773 від 22.06.2007р. встановлено, зокрема, порушення п.4.3 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, в ході перевірки виявлено, що підприємство здійснювало реалізацію товару, вартість якого менша загальної митної вартості, тобто ТОВ “Технологія МТ” занизило податкові зобовязання на суму 127827,00 грн., що призвело до заниження чистої суми податкових зобовязань з ПДВ на суму 34321,00 грн. та до зменшення відємного значення обєкта оподаткування на 94506,00 грн. за період травень грудень 2006 року.

Третя особа - Державна податкова адміністрація у м. Києві підтримала позицію Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва викладену у запереченні на позовну заяву.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі м. Києва було проведено перевірку позивача за результатами якої складено акт “Про результати планової виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства Товариством з обмеженою відповідальністю “Технологія-МТ” (код ЄДРПОУ 33344773) за період з 04.03.2005р. по 01.04.2007р. ” № 2474/2308/33344773 від 22.06.2007р. (далі акт перевірки).

На підставі акта перевірки ДПІ у Дарницькому районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003122308/0/28211 від 25.06.2007р., яким у звязку із порушенням позивачем п.4.3 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” та на підставі п.п. 17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 193240,5 грн., в т.ч. 128827,00 грн. основний платіж та 64413,5 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Технологія-МТ” не погодилось із зазначеним податковим повідомленням-рішенням та оскаржило його у порядку, передбаченому ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

В межах процедури адміністративного оскарження оспорюване позивачем податкове повідомлення-рішення залишене без змін, про що свідчить наявна у справі копії рішення ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 03.09.2007 № 38282/10-25-012 про результати розгляду первинної скарги.

За результатами оскарження спірне рішення залишено без змін та прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003122308/1/39217 від 07.09.2007р.

Рішенням ДПА у м. Києві від 12.11.2007 № 4098/10/25-114 про результати розгляду скарги частково задоволено скаргу ТОВ “Технологія-МТ”: скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі м. Києва № 0003122308/0/28211 від 25.06.2007р. в частині основного платежу по податку на додану вартість у розмірі 2095,0 грн., в частині штрафної санкції по податку на додану вартість у розмірі 26393,5 грн., в іншій частині зазначене рішення залишено без змін. На підставі зазначеного рішення про результати розгляду скарги прийнято податкове повідомлення-рішення № 0003122308/2/56615 від 15.11.2007р., яким у звязку із порушенням позивачем п.4.3 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” та на підставі п.п. 17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 164 752,0 грн., в т.ч. 126732,00 грн. основний платіж та 38020,0 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Як встановлено актом перевірки, у перевіряємий період ТОВ “Технологія-МТ” ввозило в Україну за міжнародними контрактами товар (кулер для нагрівання та охолодження води; спліт-кондиціонер побутовий настінний “Samsung”; сухі вершки рослинного походження у вигляді порошку,..)

Зазначені обставини підтверджуються наявними у справі вантажно митними деклараціями № 476968, № 478762, № 483403, № 487788, № 497722, №499021, № 499700, № 499909, № 500799, № 500925, № 762989, № 764283, № 764680 (надалі по тексту ВМД) та не заперечується сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи всі наявні ВМД містять штампи митниці про сплату ввізного мита, податків і зборів в повному обсязі.

При цьому в акті перевірки зазначено, що позивач в порушення п.4.3 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” здійснював реалізацію товару, вартість якого менша загальної митної вартості, а саме: фактурна вартість 454281,24 грн., митна вартість 1115258,56 грн., вартість реалізації (без ПДВ) 471125,3 грн. Тобто, ТОВ “Технологія-МТ” занизило податкові зобовязання на суму 128827,0 грн., що призвело до заниження чистої суми податкових зобовязань з податку на додану вартість на суму 34321,00 грн. та до зменшення відємного значення обєкта оподаткування на 94506,0 грн., в т.ч. по періодах: травень 2006 зменшено відємне значення обєкта оподаткування на 16104,3 грн.; червень 2006 - зменшено відємне значення обєкта оподаткування на 6338,25 грн.; липень 2006 зменшено відємне значення обєкта оподаткування на 6756,0 грн.; вересень 2006 донараховано 3841,3 грн.; жовтень 2006 донараховано 19710,0 грн. та зменшено відємне значення обєкта оподаткування на 60127,0 грн.; за листопад 2006 - зменшено відємне значення обєкта оподаткування на 5179,0 грн.; грудень 2006 донараховано 10770,4 грн.

В рішеннях про результати розгляду скарги ДПІ у Дарницькому районі м. Києва та ДПА у м. Києві зазначають, що при подальшій реалізації імпортного товару податкові зобовязання визначатимуться за правилами, встановленими пунктом 4.1 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме, у разі, якщо його договірна (контрактна) вартість буде нижча за звичайну ціну (митну вартість), база оподаткування такої операції розраховуватиметься виходячи з рівня звичайної ціни, але не нижче митної вартості.

Згідно з п.1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчий стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Відповідно до п.п. 1.20.2 п.1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у спів ставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобовязань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші обєктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні ціни при укладанні угод між неповязаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, повязані з сезонними коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Як зазначено у п.п. 1.20.8 п.1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, обовязок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобовязаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем взагалі не надано доказів того яким саме чином встановлювався рівень звичайних цін, не надано достатнього обґрунтування ціни товару, що була визначена відповідачем як звичайна, як того вимагає п.п. 1.20.2 п.1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

В ході судового розгляду справи встановлено, що відповідач не визначав звичайну ціну у порядку встановленому законом, а лише обмежився ціною за якою позивач придбавав зазначені товари, обґрунтовуючи це тим, що звичайна ціна на дату продажу не може бути нижчою ніж ціна придбання.

Окружний адміністративний суд не погоджується із зазначеним твердженнями відповідача та вважає, що автоматичне визначення звичайної ціни на товар на рівні затрат на його придбання без врахування інших обставин, які визначені законом є неправомірним та не відповідає вимогам Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Вказані обставини не були враховані відповідачем під час проведення перевірки, оскільки останній, як встановлено вище, фактично їх не досліджував, оскільки не займався встановленням рівня звичайних цін, що передбачає врахування усіх обставин діяльності підприємства.

Відповідно п.4.1 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

На виконання зазначеної норми закону, при розрахунку зобовязань по податку на додану вартість визначаючи базу оподаткування позивач виходив з договірної вартості товару. Той факт, що зазначена ціна не відповідає звичайній податковим органом не доведено.

При цьому, при прийнятті рішення, суд враховує і той факт, що Закон України “Про ціни та ціноутворення”, Господарський кодекс України надають субєктам підприємницької діяльності гарантії і свободи при здійсненні на власний ризик господарської діяльності, в тому числі і можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу, та містять заборону державним органам втручатись в господарську діяльність підприємства, крім випадків, передбачених законодавчими актами.

Жодним законодавчим актом не заборонений продаж товарів за ціною, нижчою від закупівельної, у т.ч. кулери для нагрівання та охолодження води; спліт-кондиціонери побутові настінні; сухі вершки рослинного походження у вигляді порошку.

Як передбачено ст.ст. 6, 8 Закону України “Про ціни та ціноутворення” в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Суду не надано доказів того, що на товари, реалізацію яких здійснював позивач, встановлене державне регулювання цін.

З огляду на викладе, висновки акту перевірки про заниження позивачем податкових зобовязань на суму 128827,0 грн., що призвело до заниження чистої суми податкових зобовязань з податку на додану вартість на суму 34321,00 грн. та до зменшення відємного значення обєкта оподаткування на 94506,0 грн. є помилковими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Згідно п.4.3 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому товар (товарна партія) вперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства.

За таких обставин, висновки акту перевірки про порушення позивачем п.4.3 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість” є помилковими та такими , що не відповідають фактичним обставинами справи, оскільки зазначена норма визначає порядок обчислення бази оподаткування ПДВ саме для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку.

При цьому, відповідач не заперечує, що під час декларування товару за вказаними ВМД (в період травень грудень 2006 року) податки і збори, ввізне мито позивачем було сплачено у повному обсязі.

За таких обставин донарахування податковим органом позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість є безпідставним.

Пунктом п.17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначено, що штрафні санкції накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, за порушення податкового законодавства.

Оскільки суд визнав відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то, відповідно, підстав для застосування до позивача штрафних санкцій, визначених спірними податковими повідомленнями-рішеннями, у відповідача не було.

При цьому, окружний адміністративний суд при прийнятті рішення враховує і той факт, що акт перевірки, на підставі якого прийняте спірне рішення, не відповідає вимогам Порядку оформлення результатів невиїзних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 № 327.

Пунктом 1.5 зазначеного Порядку встановлено, що акт невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинен містити систематизований виклад виявлених у ході перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства.

Факти виявлених порушень податного, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, обєктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів (п.1.7 Порядку).

Не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також субєктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб субєкта господарювання (п.2.3.4 Порядку).

Обставини викладені в акті перевірки не в повному обсязі відтворюють хід проведених позивачем господарських операцій, що по суті не заперечується і відповідачем. Відтак, висновки акта перевірки, та прийняте на підставі цього акта рішення , не можуть визначатись судом обґрунтованими.

Розглядаючи спір по суті, суд також бере до уваги, що згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч наведеним вимогам відповідач як субєкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як субєкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним рішень у повному обсязі.

Приймаючи до уваги викладені обставини, окружний адміністративний суд приходить до висновку щодо правомірності заявлених вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94 , 97, 158-163, 227 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Технологія-МТ” задовольнити повністю.

Визнати недійсними повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Дарницькому районі м. Києва № 0003122308/0/28211 від 25.06.2007р., №0003122308/1/39217 від 07.09.2007р., № 0003122308/2/56615 від 15.11.2007 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Дата виготовлення та підписання повного тексту постанови 28.07.08

Суддя Арсірій Р.О.