Постанова № 2134350, 22.01.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22.01.2008 р.                                                                                                     № 7/83

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді АрсірійР.О. при секретарі судового засідання Ісіковій О.Г. вирішив адміністративну справу

Заступника прокурора Подільського району м. Києва Твердохліб М.Г.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінер-Дистрибушн" Приватного підприємства "Промкомплекс-Маш" пропро визнання угоди на загальну суму 3 075 874,00 грн недійсною ,

Представники:

від прократури

від позивачаГаврилова І.А. відповідно до посвідчення

Шевченко О.О. –представник за довіреністю

від відповідачів Не з’явилися Прокурор Подільського району м. Києва звернувся до суду з адміністративним позовом в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції в Подільському районі м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінер-Дистрибушн»(Відповідач-1) та ПП «Промкомплекс-Маш»(Відповідач-2) про визнання недійсним договору № 5/7 від 27.06.05 на поставку обладнання, сировини та витратних матеріалів для виробництва поліграфічної продукції, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінер-Дистрибушн»та ПП «Промкомплекс-Маш»та просив стягнути з Відповідача-1 на користь держави кошти в розмірі 2355916,60 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваний правочин було укладено з метою, яка суперечить інтересам держави, за наявності умислу у Відповідача-2.

Відповідачі, повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з’явилися, явки своїх повноважних представників не забезпечили, будь-яких заперечень проти позову не надали.

Ухвалою від 10.09.2007 було відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання на 26.09.07 о 12:20.

01.11.2007 Прокурор надав уточнення позовних вимог, в яких просив суд визнати недійсним договір № 5/7 від 27.06.05 на поставку обладнання, сировини та витратних матеріалів для виробництва поліграфічної продукції на суму 3053974 грн., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінер-Дистрибушн»та ПП «Промкомплекс-Маш», та стягнути з відповідача-1 на користь держави кошти в розмірі 3053974 грн.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих позивачем, пояснень його представника, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 був укладений Договір № 5/7 на поставку обладнання, сировини та витратних матеріалів для виробництва поліграфічної продукції (далі - Договір).

Згідно з п.1 Договору постачальник (Відповідач-2) зобов’язується поставити, а покупець (Відповідач-1) оплатити обладнання, сировину та витратні матеріали для виробництва поліграфічної продукції.

Відповідно до п. 3.1 –3.2 Договору ціна на продукцію, що поставляється за договором є договірною, загальна вартість Договору визначається як сума вартості замовлень в національній валюті, виконаних постачальником та оплачених покупцем.

Як вбачається із змісту рішення Подільського районного у м. Києві суду від 29.01.2007 за позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва до Приватного підприємства «Промкомплекс-Маш»про визнання недійсними установчих документів, статуту та свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ ПП «Промкомплекс-Маш», позовні вимоги були задоволені, визнані недійсними установчі документи ПП «Промкомплекс-Маш»(код ЄДРПОУ 33403833) з моменту їх складання, а саме з 23.05.05; визнано недійсним свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «Промкомплекс-Маш»№ 38301077 з моменту внесення в реєстр платників ПДВ з 08.06.05.

Відповідно до наявного в матеріалах справи вироку по кримінальній справі № 1-442/07 від 10.05.2007 за обвинуваченням Буренко Олени Василівни у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України, Буренко О.В., яка була засновником ПП «Промкомплекс-Маш» було визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України та призначено їй покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки.

З наявного у матеріалах справи Акта від 11.07.2007 № 2233/23-12/33307917 Про результати виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Вінер-Дистртибушн»при взаємовідносинах з ПП «Промкомплекс-маш»за період з 01.06.2005 по 30.06.2006 було встановлено порушення вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 26218,00 грн. та завищення бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 1266,00 грн. за жовтень 2005 року, заниження податку на додану вартість на суму 31212,00 грн. та завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 56977,00 грн. за січень 2006 року, заниження податку на додану вартість на суму 47177,00 грн. та завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 35241,00 грн. за лютий 2006 року, заниження чистої суми податкових зобов’язань з ПДВ на загальну суму 395702,00 грн. за серпень 2005 року, вересень 2005 року, листопад 2005 року, грудень 2005 року, березень та квітень 2006 року.

Прокурор Подільського району м. Києва вважає, що зазначені обставини свідчать про те, що оспорюваний Договір був укладений Відповідачем-1 та Відповідачем-2 з метою, що завідомо суперечила інтересам держави і суспільства, а тому відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України має бути визнаний недійсним із застосуванням наслідків, передбачених ст.208 Господарського кодексу України.

Зважаючи на вищевикладене, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст.173 та 175 Господарського кодексу України оспорюваний Договір за своєю правовою природою є майново-господарським зобов’язанням, а тому регулювання правовідносин, що випливають з нього здійснюється за Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 ст.208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Як вбачається з позовних вимог, Прокурор просить суд стягнути в доход держави суму в розмірі 3053974 грн. з Відповідача-1, на підставі чого можна прийти до висновку, що намір у вчиненні господарського зобов’язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства був лише в однієї сторони за оспорюваним Договором –у Відповідача-1.

Разом з тим, Прокурор свої доводи про наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства про вчиненні оспорюваного Договору ґрунтує на наявних у матеріалах справи вироку по кримінальній справі № 1-442/07 від 10.05.2007 та Рішенні Подільського районного у м. Києві суду від 29.01.2007, які стосуються прав та обов’язків ПП «Промкомплекс-Маш»та його засновника.

Однак, наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання установчих документів цієї сторони договору недійсними та скасування державної реєстрації, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб’єкта.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства з підстав визнання його установчих документів недійсними мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів, в тому числі держави. Сам факт скасування державної реєстрації підприємства не тягнув за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Під час розгляду даної справи, судом не було встановлено наявності в діях Відповідача-1 та Відповідача-2 мети, яка завідомо суперечила інтересам держави та суспільства. Надання послуг за оспорюваним Договором, що полягають у поставці продукції та обладнання, що в подальшому використовуватиметься для виготовлення поліграфічної продукції не є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Крім того, вирок у кримінальній справі стосовно засновника Відповідача-2, а також посилання Прокурора на Акт перевірки від 11.07.2007 № 2233/23-12/33307917 не може бути прийнятим судом до уваги в якості допустимого та належного доказу підтвердження того, що Відповідач-1, укладаючи спірний Договір керувався метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, а тому застосування до Відповідача-1 наслідків у формі стягнення суми в розмірі 3053974 грн. є неможливим, оскільки не відповідає положенням ст. 208 Господарського кодексу України.

Як випливає із змісту цієї статті стягнення в доход держави відбувається в такому порядку:

1) за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням;

2) у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного;

3) у разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, стягнення в доход держави з однієї сторони за договором можливе у випадку, якщо зобов’язання за договором виконане лише однією стороною.

Як вбачається з матеріалів справи сторони спірного договору справно виконували свої зобов’язання, а відтак, стягнення з Відповідача-1 в доход держави заявленої Прокурором суми є неможливим. Більш того, для того, щоб мати можливість стягнути з Відповідача-1 та Відповідача-2 все одержане ними за спірним договором в доход держави, необхідно довести наявність наміру в обох сторін діяти з метою, що завідомо протирічить інтересам держави і суспільства.

За своєю правовою природою заявлена Прокурором вимога про визнання правочину недійсним є адміністративно-господарською санкцією. Відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Враховуючи, що адміністративно-господарські санкції є формою господарсько-правової відповідальності, то застосування її можливе лише за наявності правопорушення у сфері господарювання, яке включає в себе наявність порушення норми права (припису держави), діяння, що порушує такий припис, наслідків такого протиправного діяння, а також причинно-наслідковий зв'язок між діяннями та наслідками.

Аналізуючи поведінку Відповідача-1, суд приходить до висновку, що Відповідач-1 своїми діями реалізував надану йому цивільним та господарським законодавством правосуб’єктність, а саме набував прав та обов’язків на підставі правочинів, тобто діяв згідно з приписами норм права, а не чинив дії в супереч їм. Відтак, підстави кваліфікувати поведінку Відповідача-1 як правопорушення у сфері господарювання та застосувати до нього господарсько-правову відповідальність у формі адміністративно-господарських санкцій відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Аналогічна норма закріплена і в ч.2 ст.19 Конституції України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та об’єктивно, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Господарський суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Дата виготовлення повного тексту постанови –05 лютого 2008 року.

Суддя                                                                                           Арсірій Р.О.