Рішення № 21342330, 06.02.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" лютого 2012 р. Справа № 13/174-11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форте Україна", м. Артемівськ, Донецька обл.

до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, м. Вишневе

про стягнення 26966,81 грн.

                    Суддя С.Ю. Наріжний

Представники:

від позивача ОСОБА_2 - довіреність;

від відповідача ОСОБА_1;

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Форте Україна" (далі –позивач) до Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (далі –відповідач) про стягнення 22801,12 грн. заборгованості.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на той факт, що відповідач не оплатив переданий йому товар згідно договору поставки №294 від 01.10.2009 р.

В судовому засіданні 12.12.2011 р. оголошувалась перерва до 22.12.2011 р. на 10.30 про що сторони були належним чином повідомлені.

Згідно клопотання позивача від 20.12.2011 р. фіксування судового процесу здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

В судовому засіданні 22.12.2011 р. оголошувалась перерва до 16.01.2012 р. на 11.40 про що сторони були належним чином повідомлені.

В судовому засіданні 16.01.2012 р. представник позивача надав суду письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 16.01.2012 р. оголошувалась перерва до 30.01.2012 р. на 11.25 про що сторони були належним чином повідомлені.

16.01.2012 р. відповідач надав заперечення на позов згідно яких вказує, що в позовній заяві позивач посилається на акт звірки по договору №294 від 01.10.2009 р., згідно якого різниш між відвантаженим та оплаченим товаром складає суму у розмірі 22801,12 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, п. 1 ст. 604 Цивільного кодексу України господарське зобов'язання може припинитись за згодою сторін. Дана норма законодавства також має місце у договорі № 294 від 01.10.2009 р. в п. 10.5, де зазначається, що умови даного договору можуть бути змінені по взаємній згоді сторін з обов'язковим складенням письмового документу. Згідно даного пункту договору та керуючись чинним законодавством відповідач, не маючи змоги оплатити отриманий товар, запропонував позивачу припинити господарське зобов'язання шляхом повернення товару, який був у власності відповідача по іншим договорам. Фактом взаємної згоди сторін щодо здійснення взаєморозрахунку шляхом повернення товару, а не грошових коштів є видаткова накладна на повернення № 1-00000006 від 16.08.2010 р. Також відповідач заявляє, що у акті звірки на 31.12.2010 р. була зроблена помилка і видаткова накладна на повернення №1-00000006 від 16.08.2010 р. не була врахована у загальну суму взаєморозрахунків. Так як, згідно акту взаєморозрахунків, загальна сума господарського зобов'язання відповідача складає суму у розмірі 22801,12 грн., а сума поверненого товару відповідачем, згідно видаткової накладної, яка не була врахована в акті взаєморозрахунків складає суму 58166,47, відповідач вважає, що належним чином виконав усі умови даного договору та припинив господарське зобов’язання.

Позивач позовні вимоги в судовому засіданні підтримав, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін судом встановлено наступне.

01.10.2009 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки товару № 294 (далі - договір). Відповідно до п. п. 1.1 договору позивач зобов'язувався передати у власність відповідача товар, а відповідач зобов'язувався приймати та оплачувати товар, відповідно до умов договору.

Як зазначає позивач згідно видаткових накладних №№230, 231, 232, 233 від 29.01.2010 р. він поставив відповідачу товар на загальну суму 19703,47 грн., яку відповідач в повному обсязі не сплатив.

Розрахунок суми, що заявлена до стягнення визначено позивачем у розмірі 22801,12 грн., оскільки, саме зазначена сума визнана відповідачем як заборгованість за договором, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2010 р.

Згідно пояснень наданих позивача в судовому засіданні 16.01.2012 р. позивач зазначає, що на виконання умов договору №294 ним поставлено відповідачу товар за період з 20.10.2009 р. по 29.01.2010 р. на суму 101222,90 грн. на підставі накладних доданих позивачем, що додані позивачем до пояснень. В свою чергу відповідач оплатив поставлений товар на суму 80958,17 грн.

          В судовому засіданні 22.12.2011 року відповідач надав суду виписки з його банківського рахунку, з яких вбачається, що 02.02.2010 року відповідачем було перераховано позивачу 20000,00 грн., а в призначенні платежу вказано - «Оплата за меблі зг. договору від 2009 року», 23.02.2010 року відповідачем було перераховано Позивачу 25000,00 грн., а в призначенні платежу вказано - «Оплата за меблі зг. договору від 2009 року». В судовому засіданні представник відповідача пояснив суду, що дані суми були перераховані ним саме на погашення заборгованості за договором № 294 від 01.10.2009 року.

Позивач же стверджує, що такі пояснення відповідача не відповідають дійсності з огляду на те, що позивачем, грошові кошти в розмірі 20000,00 грн. та 25000,00 грн., які зазначені у виписках були зараховані на погашення заборгованості за такими договорами, укладеними між позивачем та відповідачем:

Грошова сума, перерахована відповідачем грн.)Дата

перерахування відповідної грошової сумиДоговір, на погашення якого було зараховано відповідну сумуТочна сума грошових коштів з перерахованої суми, що була зарахована за відповідним договором (грн.)

20000,0002.02.2010 рокуДоговір № 164 поставки товару від 12.05.2009 року2228,24

Договір № 198 поставки товару від 23.07.2009 року17711,76

25000,0023.02.2010 рокуДоговір № 164 поставки товару від 12.05.2009 року25000,00 В зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідач не оплатив товар позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав з вимогою про стягнення 22801,12 грн. основного боргу.

Проте, судом встановлено, що зазначена вимога позивача не може бути задоволена з огляду на наведене.

          Як вбачається з видаткових накладних наданих позивачем по договору №164 від 12.05.2009 р. укладеного між сторонами позивач поставив відповідачу товар на суму 29294,99 грн. Згідно виписок з особового рахунку відповідача наданих суду в судовому засіданні 30.01.2012 р. відповідач сплатив на користь позивача 55817,36 грн. в якості оплати.

          Як вбачається з видаткових накладних наданих позивачем по договору №198 від 23.07.2009 р. укладеного між сторонами позивач поставив відповідачу товар на суму 55166,77 грн. Згідно виписок з особового рахунку відповідача наданих суду в судовому засіданні 30.01.2012 р. відповідач сплатив на користь позивача 69047,23 грн. в якості оплати.

          Таким чином судом встановлено, що позивачем не доведено, що на момент сплати відповідачем 20000 грн. 02.02.2010 р. та 25000 грн. 23.02.2010 р. у відповідача існувала заборгованість по договорам №164 від 12.05.2009 р. та №198 від 23.07.2009 р. і вказані кошти повинні були бути зараховані саме на розрахунки за вказаними договорами.

          За таких обставин підтверджуються матеріалами справи доводи відповідача, що вказаними проплатами погашено заборгованість саме по договору №294 від 01.02.2009 р. і хоча в призначенні платежу відсутнє посилання на конкретний договір, судом встановлено, що заборгованість у відповідача існувала саме по договору №294 від 01.02.2009 р.

Відповідно до статті 33, 34 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування

          Що стосується посилання позивача на акт звірки з контрагентом від 01.09.2009 р., то суд враховує заперечення відповідача, що відповідно до п. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, п. 1 ст. 604 Цивільного кодексу України господарське зобов'язання може припинитись за згодою сторін. Дана норма законодавства також має місце у договорі № 294 від 01.10.2009 р. в п. 10.5, де зазначається, що умови даного договору можуть бути змінені по взаємній згоді сторін з обов'язковим складенням письмового документу. Згідно даного пункту договору та керуючись чинним законодавством відповідач, не маючи змоги оплатити отриманий товар, запропонував позивачу припинити господарське зобов'язання шляхом повернення товару, який був у власності відповідача по іншим договорам. Фактом взаємної згоди сторін щодо здійснення взаєморозрахунку шляхом повернення товару, а не грошових коштів є видаткова накладна на повернення № 1-00000006 від 16.08.2010 р. Також відповідач заявляє, що у акті звірки на 31.12.2010 р. була зроблена помилка і видаткова накладна на повернення №1-00000006 від 16.08.2010 р. не була врахована у загальну суму взаєморозрахунків. Так як, згідно акту взаєморозрахунків, загальна сума господарського зобов'язання відповідача складає суму у розмірі 22801,12 грн., а сума поверненого товару відповідачем, згідно видаткової накладної, яка не була врахована в акті взаєморозрахунків складає суму 58166,47, відповідач вважає, що належним чином виконав усі умови даного договору та припинив господарське зобов’язання.

До того ж, у відповідності до п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Тобто факт здійснення сторонами у справі господарських операцій, що стосується виконання ними своїх зобов’язань, повинен підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.

Акти звірки взаєморозрахунків не є первинними документами бухгалтерського обліку в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а отже акт звірки не може використовуватися, як доказ здійснення господарської операції, зокрема передачі товару із зазначенням його асортименту, кількості і ціни.

З наведеного вбачається, що акт взаєморозрахунків не є абсолютним і належним доказом підтвердження заборгованості за договором купівлі-продажу №294 від 01.02.2009 р.

          За таких обставин, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, господарський суд вважає, що позивач не довів суду належними доказами обставини на які він посилається у позові в обґрунтування своїх вимог, а отже позовні вимоги є необґрунтованими, а тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу.

          Витрати за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України та витрати за інформаційно –технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст.44 ГПК України покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                       С.Ю. Наріжний

Дата виготовлення та підписання рішення 06.02.2012 р.