Рішення № 2133452, 07.05.2007, Подільський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Полтави)

Копія

Справа № 2-78/07

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2007 року Ленінський районний суд м. Полтави

в складі головуючого судді - Новака Ю.Д.,

при секретарі - Мотієнко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом ОСОБА_1до Закритого акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди завданої незаконним звільненням з роботи, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Відповідача про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди завданої незаконним звільненням з роботи.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що Позивач працював в Полтавському Головному регіональному управлінні ЗАТ КБ „ПриватБанк" в юридичному департаменті на посаді юрисконсульта.

14 березня 2006 року, Позивач подав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, відповідно до вимог ст. 38 КЗпП України, звільнити просив з 15 березня 2006 року.

Після 15.03.2006 року Позивач фактично продовжував працювати на посаді юрисконсульта до 20.03.2006 року.

Підтвердженням того, що Позивач працював після 15.03.2006 року надано відповідні докази, проекти документів (запити, листи, відповіді на звернення, приймав участь у виїмці документів правоохоронними органами).

Позивач продовжував працювати і не вимагав в подальшому розірвання трудового договору, керівництво не заперечувало проти того, що він працює, з наказом про звільнення не був ознайомлений,трудову книжку не видавали. 17.03.2006 року Позивач подав заяву про відкликання заяви про звільнення.

20.03.2006 року Позивач був ознайомлений з наказом № 100 - К від 14.03.2006 року про звільнення . Останнім робочим днем в наказі вказано 15.03.2006 року. Дата ознайомлення - 20.03.2006 року.

20.03.2006 року Позивачу видали трудову книжку. Дата звільнення стоїть -15.03.2006 року.

Того ж дня, 20.03.2006 року Позивач отрима обхідний лист, який Позивач почав оформляти 20.03.2006 року, в обхідному листі також датою звільнення вказано 15.03.2006 року.

21.03.2006 року з Позивачем провели розрахунок по заробітній платі при звільненні.

Після отримання розрахунку 21.03.2006 року Позивач був змушений залишити робоче місце.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівнику належно оформлену трудову книжку і повести з ним розрахунок в строки вказані в ст. 116 КЗпП України.

2

Відповідно до вимог ст. 11 6 КЗпП України. - при звільненні працівника виплати всіх сум, належних йому від підприємства, установи, організації, здійснюються в день звільнення.

Позивач вважає, що Відповідач порушив його законні права передбачені вимогами ст. ст. 38, 47, 116 КЗпП України.

Згідно положень ст. 21 Конституції України, - права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 22 Конституції України передбачає, що права і свободи людини і громадянина закріплені Конституцією України, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Стаття 24 Конституції України передбачає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Відповідно до положень ст. 43 Конституції України, - кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується... Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці і на заробітну плату ... Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 64 Конституції України, встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмеженими, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Позивач вважає, що Відповідач позбавив його права на працю та можливості заробляти собі на життя працею, яку він має право вільно обирати.

Позивач вважає, що його звільнили з роботи незаконно.

Відповідно до вимог ст. З Конституції України, - людина, її честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини - головним обов'язком держави.

Позивач вважає, що здійснивши незаконне звільнення його з роботи, Відповідач завдав Позивачу значної моральної шкоди, що призвело його до значних моральних страждань, душевних переживань, втрати нормальних життєвих зв"язків через неможливість продовження активного громадянського життя та професійної діяльності , приниження честі і гідності, порушенні стосунків з оточуючими людьми, рідними, друзями, знайомими колегами по професійній діяльності, і він змушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивач оцінює завдану йому моральну шкоду в 10000,00 грн. (десять тисяч грн. 00 коп.), виходячи з десятикратного розміру його середньої заробітної плати.

Відповідно до пункту 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, - обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на власника або уповноваженого ним органу незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

В судовому засіданні Позивач підтримав позов та просив його задовільнити. Представник відповідача заперечував проти задоволення позову. Свої заперечення представник Відповідача обґрунтовував тим, що відповідачем на підставі поданої заяви було видано наказ № 100 від 14 березня 2006 року про звільнення Позивача за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України, останній робочий день - 15 березня 2006 року. Про своє звільнення Позивач був повідомлений, але копія про звільнення Відповідачем не надавалась, тому що ініціатива про звільнення надходила від працівника. При цьому Відповідач посилався на ст. 47 КЗпП України. Далі представник Відповідача заперечення позову обґрунтовував тим, що 14-го і 15-го березня Позивач не звертався до Відповідача з заявою про відкликання заяви про звільнення, чим підтвердив своє бажання розірвати трудовий договір. Згідно заяви про звільнення Позивач мав би особисто з останній робочий день з'явитися за трудовою

3

книжкою, або направити письмову заяву з проханням вислати трудову книжку за вказаною адресою, але 15-го, 16-го, 17-го березня Позивач не звертався до Відповідача з вимогою про видачу трудової книжки та виплати належних при розрахунку сум.

Згідно зі ст. 2.10 трудового договору 15-го березня відбулася передача представнику Відповідача результатів роботи, а також іншої інформації отриманої під час виконання Позивачем трудових обовязків.Інших завдань на 16 та 17 та інші наступні дні березня 2006 року Позивачу не надавалися.

Посилання Позивача на те, що ним особисто після 15 березня 2006 року були складені документи, представник Відповідача спростовував ти, що згідно з затвердженим на підприємстві графіком документообігу, дата реєстрації документів є датої затвердження їх керівником, а не датою їх складання.

Щодо підпису Позивача в протоколі виїмки від 16.03.2006 року представник Відповідача стверджував, що в цьому випадку Позивач виступав виключно як понятий, що Позивач був залучений до виїмки за власної згоди, а не як працівник Відповідача.

Посилання Позивача на відсутність 17 березня 2006 року наказу про його звільнення представник Відповідача важає безпідставним, тому що Відповідачем ведеться безперервна нумерація кадрових наказів в хронологічному порядку. Представник Відповідача стверджував, що наказ про звільнення позивача був виданий 15.03.2006 року за № 100 -К, а вже 16.03.2006 року наказом № 101-К Відповідачем було принято на роботу іншого працівника ОСОБА_2.

Представник Відповідача у своїх запереченнях проти позову стверджував, що 20 березня 2006 року (перший робочий день, після надання Позивачем заяви від 17 березня ), Позивач отримав в приміщенні відповідача трудову книжку, йому було видано копію наказу про звільнення. Керуючись ст. 116 КЗпП „Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред"явлення працівником вимоги про розраунок" 21 березня Позивачу були видані належні при звільненні суми по заробітній платі.

Також, представник відповідача заперечував щодо завданої моральної шкоди Позивачеві, обґрунтовуючи тим, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності Позивач у своїй заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди не навів доказів наявності такої шкоди, протиправність діянь її заподіювана, та вини останнього в її заподіянні.

Спростовуючи доводи представника Відповідача, Позивачем були подані письмові пояснення.

Позивач вказує, що посилаючись в запереченнях на позов на заяву про звільнення, де передбачено, що Позивач повинен особисто зявитися в останній робочий день за трудовою книжкою, Відповідач не взяв до уваги, що ця вимога в заяві віддрукована, і що Позивач підписався під текстом з проханням про звільнення, а не під текстом заяви, що нижче підпису Позивача, і це свідчить про те, що Позивач не погоджував текст заяви нижче свого підпису.

Позивач вказує, що заява суперечить вимогам ст. 47 КЗпП України.

Посилання представника відповідача на те, що 15.03.2006 року між Позивачем і відповідачем відбулась передача результатів роботи, Позивач спростовує не наданням Відповідачем до суду жодних доказів, які підтверджували б передачу результатів роботи. Такими доказами Позивач вважає мають бути лише акти приймання - передачі.

Стосовно заперечень Відповідача, щодо складених Позивачем документів після 15.03.2006 року, де Відповідач посилається на затверджений на підприємстві графік документообігу Позивач вважає їх безпідставними і не підтвердженими ніякими доказами.

Далі Позивач стверджує, що у день проведення виїмки документів перебував в установі банку Відповідача, так як перебував з ним у трудових відносинах і мав

4

відповідну перепустку з допусками до приміщення банку і якби він був звільнений то у нього не було б перепустки з допуском до приміщення банку.

Відносно заперечень Відповідача де мова йде про те, що Відповідачем ведеться ведеться безперервна нумерація кадрових наказів і наказ про звільнення був виданий 15 березня 2006 року, Позивач вказує, що якби це було так, то в такому випадку Відповідач не виконав вимоги ст. 47 та ст. 116 КЗпП України.

Стосовно заперечень Відповідача, про те що 16 березня 2006 року було прийнято на роботу іншого працівника ОСОБА_2., Позивач спростовує їх тим, що крім посилань на наказ № 101 -К від 16.03.2006 року Відповідачем не надано доказів про те, що саме працівник ОСОБА_2був прийнятий на роботу до банку замість Позивача .Згідно наказу № 101-К від 16.03.2006 року ОСОБА_2був прийнятий на посаду „менеджер - маркетолог (специалист отделения гр.Б по продвижению продуктов индивидуального бизнеса)" у відділення банку по вул. Шевченка, 1. ОСОБА_2 був прийнятий на роботу в банк 16.03.2006 року не в юридичний департамент і не юрисконсультом. Посилання Відповідача на такий наказ, як на доказ, є безпідставним і надуманим.

Позивач вказує, що в запереченні на позов Відповідач вказує, що „20 березня 2006 року (перший робочий день, після надання Позивачем заяви від 17 - го березня", Позивач отримав в приміщенні Відповідача трудову книжку." Тобто відповідач визнає, що 20 березня 2006 року у Позивача був робочим днем, а також визнає, що розрахунок з Позивачем було проведено 21 березня 2006 року.

Відносно заперечень Відповідача проти завданої мральної шкоди, Позивач спростовує дані заперечення тим, що вказує на те, що фактично визнаючи порушення Відповідачем законних прав Поивача при звільненні Відповідач заперечує проти завданої моральної шкоди не надавши жодних доказів в підтвердження того, що моральна шкода не була завдана. Тобто Відповідач не довів відсутність своєї вини. Позивач вважає такі заперечення безпідставними і недоведеними.

Суд, розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, дав повну оцінку зібраним по справі доказам у їх сукупності та приходить до наступних висновків.

Так, 14 березня 2006 року, Позивач подав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, відповідно до вимог ст. 38 КЗпП України, звільнити просив з 15 березня 2006 року.

Після 15.03.2006 року позивач фактично продовжував працювати на посаді юрисконсульта до 20.03.2006 року.

Підтвердженням того, що позивач працював після 15.03.2006 року надано відповідні докази.

Позивач продовжував працювати і не вимагав вподальшому розірвання трудового договору, керівництво не заперечувало проти того, що він працює, з наказом про звільнення не був ознайомлений, трудову книжку не видавали. 17.03.2006 року Позивач подав заяву про відкликання заяви про звільнення.

20.03.2006 року Позивач був ознайомлений з наказом про звільнення.

20.03.2006 року Позивачу видали трудову книжку. Дата звільнення стоїть -15.03.2006 року.

20.03.2006 року Позивач отримав обхідний лист, який він почав оформляти 20.03.2006 року, в обхідному листі також датою звільнення вказано 15.03.2006 року.

21.03.2006 року з Позивачем провели розрахунок по заробітній платі при звільненні.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов"язаний у день звільнення видати працівнику належно оформлену трудову книжку і повести з ним розрахунок в строки вказані в ст. 116 КЗпП України.

5

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, - при звільненні працівника виплати всіх сум, належних йому від підприємства, установи, організації, здійснюються в день звільнення.

Стаття 22 Конституції України передбачає, що права і свободи людини і громадянина закріплені Конституцією України, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Стаття 24 Конституції України передбачає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Відповідно до положень ст. 43 Конституції України, - кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується... Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці і на заробітну плату ... Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 64 Конституції України, встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмеженими, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Виходячи з викладеного, є всі підстави вважати, що звільнення Позивача з роботи є незаконним.

Здійснивши незаконне звільнення Позивача з роботи, Відповідач завдав Позивачу моральної шкоди , що призвело його до значних моральних страждань, душевних переживань, втрати нормальних життєвих зв"язків через неможливість продовження активного громадянського життя та професійної діяльності, приниження честі і гідності, порушенні стосунків з оточуючими людьми, рідними, друзями, знайомими колегами по професійній діяльності, і він змушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до пункту 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, - обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на власника або уповноваженого ним органу незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що позов обгрунтований і такий, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно, суд вважає, що ОСОБА_1необхідно поновити на роботі на посаді юрисконсульта ЗАТ КБ „ПриватБанк" з 16 березня 2006 року, стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та стягнути на його користь моральну шкоду завдану незаконним звільненням.

ОСОБА_1. до суду подано належним чином завірену копію витягу з наказу від 26 червня 2006 року № 237-ВК „Про кадрові питання" згідно якого ОСОБА_1прийнято з 26 червня 2006 оку на роботу на посаду провідного юрисконсульта відділу роботи з проблемними активами Центрального управління Юридичного департаменту до Акціонерного комерційного інноваційного банку „УкрСиббанк". Судом встановлено, що станом на день винесення рішення судуОСОБА_1 працює в АКІБ „УкрСиббанк".

Враховуючи викладене, стягненню за час вимушеного прогулу підлягає середній заробіток на користь ОСОБА_1. за період часу з 16 березня 2006 року по 23 червня 2006 року. Даний період часу складає 67 (сорок два) робочих дні.

Згідно пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 p. N 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно пункту 8 цього ж Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення

6

середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів за цей період.

Період роботи Позивача в банку Відповідача починається 16.01.2006 року і закінчується 15.03.2006 року, в даному періоді часу нараховано 42 (сорок два) робочих дні.

За відпрацьований Позивачем період часу, з 16.01.2006 р. по 15.03.2006 p., загальна сума його заробітної плати складає 3093 грн. 96 коп. Згідно довідки наданої Відповідачем.

Середньоденна заробітна плата складає -73 грн. 66 коп. 3093,96 грн. : 42 (робочих дні) = 73,66 грн.

Середня заробітна плата Позивача за час вимушеного прогулу складає -4935 грн. 22 коп.

73,66 грн. (середньодення зарплата) х 67 (робочих дні) = 4953,22 грн.

Моральна шкода,завдана Позивачу незаконним звільненням з роботи, враховуючи моральні страждання, душевні переживання, приниження честі і гідності, підлягає стягненню в розмірі 2000 (двох тисяч) грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст. 38, 47,115, 116, 233, 237-1 Кодексу законів про працю України, ст. ст. 1166, 1167 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 57, 58, 59, 60, 64, 107, 110, 118, 119, 120, 157, 197, 208 Цивільного процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1до Закритого акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди завданої незаконним звільненням з роботи - задовольнити частково.

2. Поновити ОСОБА_1на посаді юрисконсульта юридичного департаменту Закрикого акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк" в особі філії Полтавське головне регіональне управління.

3. Стягнути з Закритого акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк" (код ЄДРПОУ 21050723, 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50) на користь ОСОБА_1(АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 4 935 грн. 22 коп. серенього заробітку за час вимушеного прогулу .

4. Стягнути з Закритого акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк" (код ЄДРПОУ 21050723, 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50) на користь ОСОБА_1(АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 2 000 грн. 00 коп. моральної шкоди завданої незаконним звільненням з роботи.

5. Стягнути з Закритого акціонерного товариства комерційного банку

„ПриватБанк" (код ЄДРПОУ 21050723, 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна

Перемоги, 50) на користь держави 59,50 грн. державного мита та 30 грн. за інформаційно

- технічне забезпечення розгляду справи.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Полтавської області через Ленінський районний суд м. Полтави шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження в 5 денний термін та наступним поданням апеляційної скарги на протязі 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.