Постанова № 21323382, 27.01.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2012 р. Справа № 5023/1393/11

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.

при секретарі Безлепкіній І.П.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1. (дов. б/н від 01.12.2011 р.)

відповідача - ОСОБА_2. (дов. № 19 від 12.01.2012 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "ТСТ", м. Одеса (вх. № 5371 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 26.04.11 р. у справі № 5023/1393/11

за позовом Приватного підприємства "ТСТ", м. Одеса

до ПНВП "Інтеравіасервіс", м. Харків

про виконання договірних зобов"язань та стягнення 59944,70 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство "ТСТ" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з ПНВП "Інтеравіасервіс" заборгованості в сумі 59944,70 грн., яка утворилась в результаті неповного розрахунку відповідача за надання йому транспортно-експедиторських послуг позивачем за генеральним договором за № 01-02/10 на транспортно-експедиційне обслуговування від 01.02.2010 р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.04.2011 р. у справі №5023/1393/11 (суддя Лаврова Л.С.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ПНВП "Інтеравіасервіс" на користь Приватного підприємства "ТСТ" суму основного боргу 31 212,92 грн., державного мита 312,12 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 28731,78 грн. основного боргу відмовлено.

Висновки суду про часткове задоволення позову обґрунтовані тим, що сторони не погоджували розмір сплати за надані послуги з перевезення та тим, що позивач не надав протокол погодження ставок та зборів, який є невідємною частиною договору №01-02/10.

Позивач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 26.04.2011 р. та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування викладених вимог позивач посилається на те, що у відповідності з умовами договору ним було організовано перевезення з залученням осіб до обслуговування та доставки контейнерів відповідача та виставлено рахунки № 84/10 від 15.02.2010 р. на суму 82425,84 грн., який визнаний відповідачем та сплачений ним частково в сумі 51212,92 грн., а також рахунок № 84/10/1 від 01.03.2010 р. на суму 28731,76 грн. Позивач вважає, що відповідач відповідно до пункту 2.15. договору зобов'язався відшкодовувати позивачу витрати на перевезення та ТЕО вантажів відповідача згідно з існуючими тарифами або спеціально обумовленими сторонами ставками та розцінками, в звязку з чим у нього існує зобовязання за рахунком № 84/10/1 від 01.03.2010 р. на суму 28731,76 грн., а суд першої інстанції необґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог в зазначеній частині.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.09.2011 року (головуючий суддя Погребняк В.Я., судді: Гончар Т.В., Слободін М.М.) рішення господарського суду Харківської області від 26.04.2011 року скасовано в частині відмови у стягненні 28731,78 грн. та прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині. Стягнуто з Приватного науково-виробничого підприємства "Інтеравіасервіс" на користь Приватного підприємства "ТСТ" 28731,78 грн. основного боргу. В іншій частині рішення залишено без змін.

Приватне науково-виробниче підприємство "Інтеравіасервіс" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.09.2011 року.

Постановою Вищого господарського суду України від 06 грудня 2011 року по справі № 5023/1393/11 касаційну скаргу Приватного науково-виробничого підприємства "Інтеравіасервіс" задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.09.2011 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2011 року розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства "ТСТ" призначено на 12 січня 2012 року.

11 січня 2012 року відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає рішення місцевого господарського суду обґрунтованим, оскільки воно відображує всі обставини справи, та прийнятим відповідно до приписів норм матеріального та процесуального справа, при цьому права сторін дотримані та не порушені, а вимоги апеляційної скарги безпідставні, тому просить апеляційну скаргу Приватного підприємства "ТСТ" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 26.04.2011 р. залишити без змін.

Відповідач свого представника в призначене судове засідання 12.01.2012 року не направив.

З врахуванням неявки представника відповідача в судове засідання та необхідності надання додаткових доказів і пояснень сторонами ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.01.2012 р. розгляд справи відкладено на 26.01.2012 р.

Позивач надав додаткові пояснення по апеляційній скарзі, в яких виклав свою позицію по справі, вважає позовні вимоги документально підтвердженими, обґрунтованими та такими, що повинні бути задоволені у повному обсязі.

В судове засідання 26.01.2012 р. зявились представники сторін та надали пояснення у справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення без змін, виходячи з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, 01.02.2010 р. між Приватним підприємством "ТСТ", м. Одеса та ПНВП "Інтеравіасервіс", м. Харків було укладено генеральний договір за № 01-02/10 на транспортно-експедиторське обслуговування, згідно з п.1.1.якого даний договір регулює взаємовідносини сторін при виконанні позивачем (виконавцем) доручень відповідача (замовника) на організацію перевезень та транспортно-експедиторське обслуговування (ТЕО) вантажів відповідача.

Відповідно до п. 2.1. договору позивач зобовязувався здійснювати перевезення, перевалку, зберігання, супровід ТЕО вантажів та їх завантаження на суда за дорученням та заявками відповідача.

На підставі письмових заявок відповідача позивач зобовязувався здійснювати планування, перевезення та перевалку вантажів відповідача через порти у відповідності до діючого положення про планування, вести оперативний облік та звітність перевезень вантажів перед відповідачем ( п.2.6 договору).

Згідно з п. 2.15 договору відповідач зобовязувався сплачувати позивачу витрати з перевезення та ТЕО вантажів відповідача, а також витрати, повязані з виконанням окремих доручень по відправленню поштою документації за кордон або передаванню по телексу-телеграфу відвантажувальної інформації іноземним фірмам у відповідності до діючих тарифів або за узгодженими з відповідачем ставками та розцінками.

В п.4.1 договору сторони погодили наступний порядок розрахунків: оплата послуг, що надаються за даним договором, сплачується відповідачем у розмірі 50 % від вартості наданих послуг шляхом банківського переводу на поточний рахунок виконавця на протязі трьох банківських днів з дати виставлення рахунка. Інші 50% вартості наданих послуг відповідач зобовязався сплачувати на протязі одного банківського дня з моменту виконання робіт. Виконанням робіт являється дата підпису отримувача в товаро-супровідному документі - СМR. Всі ставки за даним договором визначаються протоколом погодження ставок та зборів ( додаток № 1), який є невідємною частиною даного договору.

Звертаючись до господарського суду позивач зазначив про те, що в період з 12.02.2010 р. по 01.03.2010 р. він виконав транспортно-експедиторські послуги по прийманню, перевантаженню в Одеському порту та доставці семи контейнерів з вантажем відповідача з міста Одеси до міста Харків.

В обґрунтування позовних вимог позивач представив міжнародні товарно-транспортні накладні: СМR № 575 з відміткою відповідача в графі за № 24 "вантаж отриманий", СМR № 84-10/2СМR з відміткою відповідача в графі за № 24 "вантаж отриманий", СМR № 84-10/1 з відміткою відповідача в графі за № 24 "вантаж отриманий", СМR № 84-10 з відміткою відповідача в графі за № 24 "вантаж отриманий", дата 01.03.10 р., СМR № 367 з відміткою відповідача в графі за № 24 "вантаж отриманий", СМR № 388 з відміткою відповідача в графі за № 24 "вантаж отриманий", СМR № 264 з відміткою відповідача в графі за № 24 "вантаж отриманий"(т.1 а.с. 29, 31, 33, 35, 37, 39, 41); акт надання послуг за № 84/10 від 04.03.10 р. на суму 111157,60 грн. ( т.1, а. с. 47) та рахунки на оплату послуг за № 84/10 від 15.02.2010 р. на суму 82425,84 грн. (т.1, а.с. 48) і за № 84/10/1 від 01.03.2010 р. на суму 28731,76 грн. ( т.1, а.с. 49).

З матеріалів справи вбачається, що 17.02.2010 р. на виконання умов п. 4.1. договору відповідачем було сплачено 50% суми - 41212,92 грн., а 29.03.2010 р. відповідач сплатив ще 10 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками (т.1, а.с. 43-44).

Отже, всього відповідач сплатив позивачеві суму боргу в розмірі 51212,92 грн.

Позивач вважав, що відповідач не сплатив залишок суми в розмірі 59944,70 грн., тому звернувся до нього з претензією (вих. №1 від 01.11.2010 р.) про сплату заборгованості за транспортно-експедиторські послуги в розмірі 51212,92 грн.

Відповідач згідно з відповіддю на претензію за вих. №485/1 від 11.11.2010 р. визнав заборгованість тільки в сумі 31212, 92 грн. (т. 1, а.с.22), але зазначену суму боргу також не сплатив.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду за захистом його порушених прав та охоронюваних законом інтересів з позовом про стягнення з відповідача суму боргу у розмірі 51212,92 грн.

Вирішуючи даний господарський спір суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до умов договору сторони погодили оплату на підставі виставленого рахунку ( п.4.1 договору), а саме: позивачем був виставлений на оплату рахунок за № 84/10 від 15.02.2010 року на суму 82425,84 грн. ( т. 1, а.с.48). Даний рахунок частково був сплачений відповідачем на суму 41212,92 грн та 10 000 грн. ( т. 1, а.с.43-44) всього на суму 51212,92 грн. Залишок боргу становить 31212,92 грн. Дана сума боргу на підставі відповіді на претензію за вихідним номером 485/1 від 11.11.2010 року (т. 1, а.с.22) визнається відповідачем. Таким чином, вартість послуг і сума витрат позивача безпосередньо повязаних із виконанням генеральним договором № 01-02/10 на транспортно-експедиторське обслуговування від 01.02.2010 р. визнана судом першої інстанції в сумі 31212,92 грн., в звязку з чим позовні вимоги в зазначеній частині визнані обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 28731,78 грн. господарським судом відмовлено за необґрунтованістю.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками та зазначає наступне.

Слід зазначити, що між сторонами по справі склалися відносини по виконанню генерального договору на транспортно-експедиторське обслуговування.

Згідно статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Статтею 932 Цивільного кодексу України передбачено, що експедитор має право залучати до виконання своїх обовязків інших осіб. За статтею 9 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” підтвердженням витрат експедитора у такому разі є документи (рахунки, накладні, тощо), видані субєктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування.

Відповідно до частини 2 статті 12 Закону України “Про транспортно-експедиторську діяльність” клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Виходячи з наведених положень, експедитор несе витрати саме в інтересах клієнта та на умовах, визначених договором.

Як вбачається із генерального договору №01-02/10 виконавець організовує та виконує перевезення, перевалку, зберігання, супроводження, ТЕО вантажів та їх завантаження на судна за дорученням та заявками замовника. За узгодженням сторін виконує інші доручення.

Доручення, передбачені пунктами 2.7, 2.8, 2.9 договору замовник видає тільки у письмовій формі.

Також згідно пункту 2.17 договору після отримання письмового повідомлення виконавця замовник надає грошові кошти для виконання вказаних пунктів і лише у разі невиконання замовником цього зобов'язання, виконавець має право з метою запобігання можливих збитків здійснити виплати за власний рахунок.

Відповідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. При цьому чинне законодавство не містить підстав сторонам договору відступити від тих правил, котрі сторони самі встановили для себе підписавши відповідний договір.

Аналіз положень п.п. 2.1; 2.2; 2.4; 2.5; 2.6; 2.7; 2.8; 2.9; 2.10 дозволяє встановити, що виконавець (позивач) прийняв на себе зобовязання здійснити організацію перевезення, перевалку, зберігання, супровід ТЕО вантажів та їх завантаження на суда саме за дорученням та заявками замовника (відповідача). Відповідач в свою чергу зобовязався прийняти та оплатити надані роботи відповідно до умов договору. Таким чином, всі свої додаткові витрати позивач відповідно до розділу 2 договору (обовязки виконавця) повинен був узгоджувати з замовником, отримувати від нього доручення, а вже потім розраховуватися коштами відповідача (п. 2.7 договору).

Протокол узгодження ставок і зборів, що був підписаний сторонами та є невідємною частиною договору передбачає вартість наданих позивачем послуг (експедирування та проходження всіх портових формальностей в порту Одесі та організацію доставки контейнерів до Харкова та їх повернення) в розмірі 1450,00$ США (т. 2, а.с. 59).

Рахунок № 84/10 від 15.02.2010 р. на суму 82425,84 грн. відповідає зазначеній в Протокол узгодження ставок і зборів вартості наданих позивачем послуг.

Будь-яких інших доказів узгодження між сторонами по справі ставок та зборів згідно п. 4.1 договору, а також доказів погодження додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо) матеріали справи не містять.

Позивачем не надано до господарського суду ні доказів звернення відповідача з відповідними дорученнями на виконання вказаних пунктів договору, ні доказів направлення відповідачем заявок на виконання проведених позивачем послуг та робіт.

Твердження позивача про необовязковість додержання письмової форми доручень та замовлень є необґрунтованими та зводяться до хибного тлумачення умов договору, оскільки п. 2.16 договору чітко визначено, що на виконання п.п. 2.7, 2.8, 2.9 договору (здійснення розрахунків за перевозку, виконання третіми особами необхідних робіт та послуг, страхування вантажу, оформлення розрахункових документів) видається доручення тільки в письмовій формі, а тому позивач був зобовязаний додержуватись цієї вимоги.

Посилання позивача під час розгляду справи на усне погодження з відповідачем додаткових послуг колегія суддів до уваги не приймає, оскільки такі твердження документально не обґрунтовані (відсутні внутрішні журнали реєстрації факсограм, телефонних звязків, інше), в той час, як відповідно до ст. 34 ГПК України обставини справи повинні бути підтверджені певними засобами доказування.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом встановлено та в повному обсязі обґрунтовано, що сума коштів, яка підлягає сплаті відповідачем на користь позивача за генеральним договором транспортного експедирування від 16.02.2010 р. № 01-02/10 з урахуванням раніше сплаченої відповідачем суми (51212,92 грн.) становить 31212,92 грн., а позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 28731,78 грн. є недоведеними, документально та матеріально необґрунтованими, в звязку з чим відсутні підстави для їх задоволення.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Колегія суддів вважає, що позивач не представив і не обґрунтував належними та допустимими доказами наявності підстав для задоволення апеляційної скарги. Разом з цим, факти, викладені в апеляційній скарзі та його посилання на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження під час вирішення справи.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга позивача позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, рішення господарського суду Харківської області від 26.04.2011 р. по справі № 5023/1393/11 прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи позивача з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ТСТ", м. Одеса залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 26.04.2011 р. по справі № 5023/1393/11 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.

Повний текст постанови підписано 26 січня 2012 року