Рішення № 21322794, 31.01.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.01.12 Справа№ 5015/7239/11

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Котлогаз», м. Кременчук Полтавської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія», м. Львів

про: стягнення 136944,39 грн.

Суддя Деркач Ю.Б.

Представники:

від позивача не зявився

від відповідача ОСОБА_1 юрисконсульт (довіреність № 41 від 09.09.2011 р.)

Представнику відповідача розяснено його права та обовязки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не подавалось. У судовому засіданні 31.01.2012 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Котлогаз», м. Кременчук Полтавської області звернулося до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія», м. Львів про стягнення 136944,39 грн., з яких: 136529,20 грн. помилково перераховані кошти, 415,19 грн. 3% річних та судових витрат.

Ухвалою суду від 08.12.2011 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 20.12.2011 р.

20.12.2011 р. відповідачем через канцелярію суду подано відзив № 578 від 19.12.2011 р. на позовну заяву, згідно якого просив у задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні 20.12.2011 р. оголошувалась перерва до 31.01.2012 р.

Позивач явки повноважного представника в судове засідання призначене на 31.01.2012 р. не забезпечив.

Представник відповідача в судове засідання зявився, подав письмове пояснення від 27.01.2012 р. з долученням доказів повернення позивачу помилково перерахованих коштів.

Відповідно до ст. 75 ГПК України суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, повно та обєктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне:

13.10.2011 року згідно рахунків на оплату № 29КН000923 та № 29КН000919 від 30 вересня 2011 року позивач здійснив перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача на загальну суму 166 529,20 грн.

Зазначені кошти в сумі 166 529,20 грн., як зазначає позивач, були перераховані ним помилково, оскільки ніяких договірних відносин, а також зобов'язальних відносин з відповідачем станом на 13.10.2011 року не існувало.

Позивачем 19.10.2011 року за вих. № 2192 було направлено факсимільним зв'язком заяву про повернення коштів в сумі 166 529,20 грн. на адресу відповідача.

24.10.2011 року за вих. № 2239 позивач повторно направив цінний лист на адресу відповідача з вимогою повернути кошти в сумі 166 529,20 грн.

21.10.2011 року вих. № 501 відповідач направив в адресу позивача лист про узгодження строку та місця виконання зобов'язання, посилаючись на ч. 2 ст. 642 ЦК України: Якщо особа яка одержала пропозицію укласти договір, вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

26.10.2011 року позивач направив відповідачу листи: вих. № 2264/1 та вих. № 2276 з вимогою в короткий термін повернути помилково перераховані кошти в сумі 166 529,20 грн.

17.11.2011 року відповідач перерахував на поточний рахунок позивача суму в розмірі 30000,00 грн.

Позивач стверджує, що станом на час звернення з позовною заявою до суду відповідачем не повернуто останньому коштів у розмірі 136529,20 грн.

30.01.2012 р. відповідачем надано суду докази повернення позивачу коштів у розмірі 136529,20 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких долучено до матеріалів справи.

Таким чином у частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача помилково перерахованих коштів у розмірі 136529,20 грн. провадження у справі слід припинити.

Слід зазначити, що кошти у розмірі 136529,20 грн. відповідачем повернуто позивачу після звернення останнього до суду з позовною заявою.

Крім того, позивач керуючись ч. 2 ст. 625 ЦК України, у якій зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 415,19 грн.

Суд вважає, що у частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних у розмірі 415,19 грн. у задоволенні позову слід відмовити у звязку з наступним.

Позивач в позовній заяві стверджує, нібито кошти в сумі 166 529,20 грн. ним перераховано помилково, оскільки на його думку ніяких договірних відносин, а також зобов'язальних відносин з відповідачем не існувало. Таке твердження позивача не відповідає дійсності. Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (п. 1). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 2). Між сторонами у встановлені законодавством України спосіб та формі було укладено господарський договір, згідно з яким відповідач зобов'язувався поставити позивачу певний товар, а позивач зобов'язувався прийняти цей товар і оплатити його. Доводи цього наводить сам позивач в своїй позовній заяві. Так він вказує, що кошти перерахував на підставі рахунків № 29КН000923 та № 29КН000919 від 30 вересня 2011 року. Копії цих рахунків позивач додав до позовної заяви. Також, позивач додав до позовної заяви копію банківської виписки на 13 жовтня 2011 року та копію платіжного доручення № 2527 від 13 жовтня 2011 року. І в банківській виписці і в платіжному дорученні в графі призначення платежу вказано: оплата за сандвіч-панелі згідно рахунку № 29КН000919, 923 від 30 вересня 2011 року в тому числі ПДВ 27754,87 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Частина 1 ст. 639 ЦК України говорить, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

У позовній заяві позивач стверджує, нібито, господарський договір може бути укладений тільки у формі єдиного документа. При цьому він посилається на ч. 1 ст. 181 ГК України. Проте позивач процитував тільки перше речення цієї статті. У подальшому тексті вказаної норми зазначено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У позовній заяві позивач сам підтверджує, що пропозицію відповідача укласти договір він отримав і прийняв до виконання. Пропозицією укласти договір були рахунки відповідача № 29КН000923 та № 29КН000919 від 30 вересня 2011 року. Позивач прийняв пропозицію відповідача оплативши ці рахунки тим самим надав відповідачу відповідь якою в повній мірі і безумовно погодився з умовами поставки товару. Такі дії позивача повністю узгоджуються зі ст. 642 ЦК України, де сказано, що відповідь особи, в якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1). Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ч. 2).

Позивач стверджує, що договір є неукладеним так як між сторонами не досягнуто згоди по всім істотним умовам, а саме між сторонами не встановлено строків поставки. Проте це, як і в попередньому випадку не відповідає дійсності, так як строки виконання зобов'язань (будь-яких зобов'язань, в тому числі і по поставці товару) можуть встановлюватись як самим договором так і законом. Стаття 530 ЦК України говорить, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Отже, позивач вправі був виставити вимогу про поставку товару в будь-який момент з дати оплати. І відповідач мав би виконати поставку у семиденний строк від дня отримання цієї вимоги. Позивач в порушення вищеназваної статті ЦК України ніякої вимоги поставити товар, який він оплатив, не робив, хоча відповідач своїм листом (вих. № 501 від 21 жовтня 2011 року) запропонував йому це зробити.

Відповідно до ч. 3 ст. 642 ЦК України особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції. Кошти було перераховано позивачем 13 жовтня 2011 року. Отже, позивач був вправі відкликати свою згоду або в момент перерахування коштів, це 13 жовтня 2011 року, або до моменту коли ці кошти отримав відповідач на свій банківський рахунок, що ним зроблено не було.

Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки встановлено ст. 229 ЦК України. Де сказано, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1). У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки (ч. 2). Позивач у своїй позовній заяві не просить суд визнати правочин недійсним.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 2 ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Суд вважає, що спір виник з вини відповідача, а отже сплату судового збору щодо частини позовних вимог про стягнення помилково перерахованих коштів у розмірі 136529,20 грн. слід покласти на нього.

З огляду на викладене, керуючись Конституцією України, ст.ст. 638, 639, 642 ЦК України та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1.У частині позовних вимог щодо стягнення помилково перерахованих грошових коштів у розмірі 136529,20 грн. провадження у справі припинити.

2.У частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних у розмірі 415,19 грн. у задоволенні позову відмовити.

3.Судовий збір щодо частини позовних вимог про стягнення помилково перерахованих коштів у розмірі 136529,20 грн. покласти на відповідача.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія», м. Львів, вул. Литвиненка, 3 (п/р 26002238777001 в ЗГРУ Приватбанк, м. Львів, МФО 325321, код ЄДРПОУ 13816938) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Котлогаз», м. Кременчук, вул. Леонова, 5, Полтавська область (п/р 26009100062487 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», м. Кременчук, МФО 331605, код ЄДРПОУ 23543186) 2730 грн. 58 коп. судового збору.

5.Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Суддя Деркач Ю.Б.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 06.02.2012 р.