Рішення № 21299541, 30.01.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 303

РІШЕННЯ

Іменем України

30.01.2012Справа №5002-17/113-2011 За позовом Малого підприємства «Каштак»

До відповідача Фізичної особи підприємця ОСОБА_3

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі Сакського відділення № 4753

про стягнення суми боргу у розмірі 120 000 грн.

Суддя В.І. Гайворонський

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача не зявився

Від відповідача не зявився

Від третьої особи без самостійних вимог на предмет спору не зявився

Сутність спору: Позивач згідно з позовом просить стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 120000 грн., у звязку з не виконанням відповідачем умов Договору оренди № 13/У від 30 грудня 2009 року по сплаті коштів за користування майном.

Відповідач у відзиві щодо позову заперечує, та вказує, що укладення договору оренди було обумовлено на момент його укладення лише необхідністю отримання згоди заставодержателя на передачу предмету застави третій особі, та в подальшому попередньої згоди на продаж екскаватора. Відповідач також посилається на те, що Попередня угода від 21.01.2010 року фактично визнає договір оренди таким, що втратив силу, та виключає заборгованість ОСОБА_3 з моменту передачі екскаватора, з 30 січня 2009 року, на момент укладення Попередньої угоди від 21 січня 2010 року.

Від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у звязку з відрядженням представника.

Згідно статті 84 ГПК в описовій частині процесуального документу вказуються заяви та клопотання сторін, в мотивувальній частині вказуються доводи, за якими господарський суд відхилив їх.

Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними у ній матеріалами, при цьому виходить із того, що згідно ст.129 Конституції України надання доказів є правом стороні, а не обовязком.

По справі проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно Договору оренди автотранспорту № 13/У від 30 грудня 2009 року Орендодавець (Мале підприємство «Каштак») зобовязується передати Орендатору (СПД ОСОБА_3). в користування за плату на строк, визначений в цьому договору майно: екскаватор колесний, марка ЕК18-10, реєстраційний номер: НОМЕР_2, рік випуску 2007, заводський номер 3191, двигун номер НОМЕР_3 (Автомобіль) (п.1.1).

Згідно п. 3.1 договору Орендар зобовязується своєчасно оплачувати орендодавцю орендну плату згідно цього договору в розмірі 12000 грн. на місяць. Оплата здійснюється щомісячно в строк до 15-го числа місяця, наступного за звітним. Можлива передплата.

Згідно п. 4.2 договору період знаходження Автомобіля в оренді підтверджується актами приймання автомобіля в оренду та його повернення (здачі) Орендодавцю. Акти приймання-здачі підписуються обома сторонами.

Згідно Акту приймання-передачі майна в оренду від 30.12.2009 року згідно умов договору оренди № 13/У від 30.12.2009 року Орендодавець (МПП «Каштак») передає, а Орендар (СПД ОСОБА_3) приймає в оренду екскаватор колесний, марка ЕК18-10, реєстраційний номер: НОМЕР_2, рік випуску 2007, заводський номер 3191, двигун номер НОМЕР_3 (Автомобіль)

Суд вважає, що позов підлягає задоволенню, при цьому виходить з наступних обставин:

Сторонами укладений договір, і відповідно, відносини між ними регулюються цим договором, та нормами, що відносяться до договорів.

У встановленому Законом порядку даний договір з будь-яких підстав недійсним не визнаний, та згідно ст. 204 ЦК України є дійсним.

При цьому необхідно відмітити, що виходячи із закріпленого статтею 129 Конституції України принципу диспозитивності сторін суд не вправі давати оцінку договорам на предмет їх невідповідності законодавству, про що також указується в постанові Верховного суду України від 20.05.2002 року № 02/132 (справа № Д 12/2) по аналогічному випадку.

Так, статтею 129 Конституції України закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

В постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, якщо зацікавлена особа вважає що договір, чи окремі його пункти не відповідають законодавству, така особа вправі звернутися з відповідним позовом до суду.

Зацікавленою особою не надано доказів того, що договір чи окремі його пункти визнані судом недійсними.

При цьому необхідно відмітити, що згідно ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості.

Таким чином, суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

Оскільки відповідні докази відсутні у справі до прийняття рішення, немає підстав їх залучати до справи після винесення рішення по справі.

Якщо відповідач вважає, що вищезазначений Договір оренди автотранспорту № 13/У від 30 грудня 2009 року є фіктивним, та укладеним для прикриття якоїсь іншої угоди, він вправі звернутися з окремим позовом з цього приводу щодо визнання його недійсним.

Якщо будуть необхідні обставини, зацікавлена особа вправі звернутися із заявою про перегляд цього рішення за нововиявленими обставинами.

Передача екскаватора в оренду підтверджується актом приймання-передачі.

Якщо відповідач повернув екскаватор раніше строку, йому необхідно було повертати майно по Акту передачі згідно умов п. 4.2 договору оренди, однак, цього зроблено не було.

Таким чином, відповідачем не доведено, що в період дії договору він майном не користувався.

У всякому разі відповідачем вказаного доказу не надано (акту про повернення майна).

Більш того, відповідач на такий акт не посилається.

Також необхідно відмітити, що неуважність (неорганізованість у роботі) не може вважатися поважною причиною, що також відповідає позиції Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». (п.19).

При цьому необхідно відмітити, що постанови Пленуму Верховного Суду України приймаються з метою однакового застосування законодавства усіма судами України. Згідно листа Вищого господарського суду України вони є обовязковими для застосування господарськими судами.

Також необхідно відмітити, що згідно статті 35 ГПК України неможливість надання доказів не звільняє від доказування.

Необхідно також відмітити, що ухвалою суду від 09.03.2011 року судом призначалась експертиза щодо знаходження та використання сторонами екскаватору.

Згідно ст. 32 ГПК України висновок експерта є доказом.

Згідно ст. 84 ГПК України, суд оцінює докази при прийнятті рішення.

Однак, відповідач, як зацікавлена особа не надав необхідних документів для проведення експертизи, та матеріали повернуті до суду без проведення експертизи.

Так, ст. 129 Конституції України передбачено, що сторона вільна в наданні суду доказів та доказуванні перед судом їх переконливості, а також закріплений принцип змагальності сторін, та їх рівності перед Законом та судом.

Згідно ст. 8 Конституції України вона має вищу юридичну силу та її норми являються нормами прямої дії.

Про необхідність дотримання принципу диспозитивності сторін також указується в постанові Верховного Суду України від 20.05.2002 року № 02/132. (справа № Д12/12), а в постанові Пленуму Верховного суду України від 01.11.1996 року “Про застосування норм Конституції України при здійсненні правосуддя” вказується, що суди вправі застосовувати безпосередньо норми Конституції як норми прямої дії.

Таким чином, суд вправі розглядати справу по тим матеріалам, яки надані зацікавленими особами.

Оскільки відповідач, як зацікавлена особа, не прийняв належних заходів щодо проведення експертизи, не існує підстав для залучення відповідного доказу після прийняття рішення.

Посилання відповідача на сплачені кошти по Попередній угоді не можуть бути прийняті до уваги, оскільки предметом спору по цій справі не є спір про взаємозалік щодо сплачених коштів по Попередньому договору.

Відповідач вправі предявити свої вимоги у встановленому законом порядку, якщо вважає, що існують спірні відносини в даному випадку щодо сплачених ним коштів по Попередньому договору.

Так, якщо відповідач вважає, що позивач повинен повернути сплачені за нього кошти, він вправі звернутися з відповідним позовом.

Щодо розірвання договору оренди (фактичної втрати сили) по попередньому договору, посилання відповідача також не може бути прийняте до уваги.

Так, рішення суду не може засновуватись на припущенні. У попередньому договорі відсутній запис про те, що договір оренди розривається.

При цьому також необхідно відмітити, що розірвання договору оренди може відбуватися на підставі угоди сторін чи за рішенням суду, а не фактично (ст. 188 ГК України, ст. 652 ЦК України).

Також необхідно відмітити, що Попереднім договором на його виконання передбачене укладання договору купівлі-продажу, та виконання інших зазначених в ньому вимог, доказів виконання яких відповідачем не надано.

Таким чином, відповідач користувався орендованим майном, та не сплатив грошові кошти за його користування згідно умов договору оренди.

Згідно ст.ст. 526, 629 ЦК України та ст. 193 ГК України зобовязання мають виконуватись.

Якщо відповідач сплатив заборгованість в період розгляду справи чи сплатить заборгованість після прийняття рішення, це не є підставою для зміни рішення, оскільки при прийнятті рішення суд матеріального та процесуального законодавства щодо вказаної обставини не порушує.

У вказаному випадку зацікавлена особа вправі звернутися із заявою згідно статті 117 ГПК України про визнання наказу не підлягаючим виконанню повністю або частково.

При викладених обставинах суд вважає, що позовні вимоги законні, та підлягають задоволенню.

Клопотання позивача про відкладення справи слуханням задоволенню не підлягає, оскільки воно не доведене, тобто є безпідставним. Так, відряджувального посвідчення позивачем не надано.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України судові витрати відшкодовуються позивачу відповідачем.

Судові витрати позивача підтверджуються квитанцією № ПН147108 від 24 грудня 2010 року з державного мита на суму 1200,00 грн.; та квитанцією № ПН147269 від 24 грудня 2010 року на суму 236,00 грн. з судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до п. «а» ч. 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів ставка державного мита встановлюється в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 6

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. (17Х6=102 грн.).

Відповідно до п. 5 Підрозділу 1 Розділу ХХ Податкового кодексу України неоподатковуваний мінімум встановлений у розмірі 17 грн.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 року № 825 у господарських справах встановлений розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу за ставкою 236,00 грн.

На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85, ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (97400, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, п/р № НОМЕР_4 у АКІБ «Укрсиббанк») на користь Малого підприємства «Каштак» (96555, АР Крим, Сакський район, с. Утне, вул. Євпаторійська 51-В, п/р 2600233786501 в ПАТ «Банк Петрокоммерц-Україна», МФО 300120, ідентифікаційний код: 20732544) борг у розмірі 120 000 грн., судові витрати з державного мита на суму 1200,00 грн.; та 236,00 грн. з судових витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримГайворонський В.І.