Ухвала суду № 2129524, 24.07.2007, Одеський апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції суддя - Фаєр Ю.Г.                                                    Справа №22а-188/2007 р.

ттппгтіггяч сл/ппя Кітпв А.І.                                                                          Категорія №23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

2007 року липня місяця 24 дня     Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Бітова А.І.

суддів - Золотнікова О.С.  - Милосердного М.М.

при секретарі - Усенко С.М.

з участю: представників Державної податкової інспекції у м.  Іллічівську - Дабіжа Віктора Івановича,  Гаргалик Світлани Євгенівни;

представника товариства з обмеженою відповідальністю "Аквафудс" - Вариводи Олега Миколайовича, 

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м.  Іллічівську на постанову господарського суду Одеської області від 26 березня 2007 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аквафудс" до Державної податкової інспекції у м.  Іллічівську про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2007 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) "Аквафудс" звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції (далі ДПІ) у м.  Іллічівську про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м.  Іллічівську від 12 січня 2007 року: за №0000132350/0 про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток на суму 15 153 грн. та застосованим штрафним санкціям по цьому податку на суму 4 546 грн. та за №0000142350/0 про визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість (далі ПДВ) на суму 247 620 грн. та застосованим штрафним санкціям по цьому податку на суму 123 810 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги,  позивач посилався на відсутність порушення ним вимог п.п.1.20.5,  п.п. 1.20.9 п. 1.20  ст.1,  п.п.5.2.1 п.5.2,  п.п.5.3.1 п.5.3,  п.п.5.4.10 п.5.4  ст.5,  п.п.7.4.1,  п.п.7.4.2,  п.п.7.4.3 п.7.4  ст.7,  п.п.11.2.1 п.11.2  ст. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.4.1  ст.4,  п.п.7.4.4. п.7.4  ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідач позовні вимоги не визнав,  вказуючи,  що податкове повідомлення-рішення,  що оскаржуються позивачем було прийнято ДПІ обґрунтовано та у відповідності з вимогами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закону України "Про податок на додану вартість".

Постановою господарського суду Одеської області від 26 березня 2007 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „АКВАФУДС" задоволені повністю.

Скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.  Іллічівську від 12.01.2007 р. №0000132350/0 та №0000142350/0 повністю.

2

В апеляційній скарзі ДПІ ум.  Іллічівську ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим,  що воно постановлено з порушенням норм матеріального права,  а також що у зв'язку з тим,  що висновки суду не відповідають обставинам справи.

Розглянувши матеріали справи,  заслухавши доповідача,  доводи апеляційної скарги ДПІ у м.  Іллічівську,  перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги,  судова колегія вважає,  що апеляційна скарга ДПІ у м.  Іллічівську не підлягає задоволенню,  з таких підстав.

Судом встановлено,  що 29 грудня 2006 року відповідачем проведена комплексна планова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового,  валютного та іншого законодавства за період з 01 листопада 2005 року по 01 жовтня 2006 року,  за результатами якої складено акт перевірки №3640/23-204/33798847.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.п.1.20.5,  п.п. 1.20.9 п.1.20  ст.1,  п.п.5.2.1 п.5.2,  п.п.5.3.1 п.5.3,  п.п.5.4.10 п.5.4  ст.5,  п.п.7.4.1,  п.п.7.4.2,  п.п.7.4.3 п.7.4  ст.7,  п.п. 11.2.1 п.11.2  ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" внаслідок:

- застосування позивачем при продажу робітникам готових обідів по ціні реалізації нижче від звичайної,  що зумовило заниження позивачем валових доходів за 9 місяців 2006 року на загальну суму 31 245 грн.;

- включення позивачем до валових витрат вартості послуг мобільного зв'язку по мобільним телефонам,  які не рахуються на балансі підприємства,  по яким не укладено договори оренди,  відсутні накази на присвоєння номерів,  за 9 місяців 2006 року на суму 17 306,  73грн.;

- завищення позивачем валових витрат на 6 790,  5грн.,  так як згідно із декларацією про прибуток підприємства за 3 квартали 2006 року в рядку 04.1 вказані валові витрати в розмірі 31119 820 грн.,  а фактично така сума має складати 31 090 453грн.;

- заниження позивачем податкового зобов'язання по ПДВ в сумі 5 534 грн. внаслідок застосування позивачем при визначенні бази оподаткування ПДВ вільних цін,  нижчих за звичайні,  при реалізації обідів своїм робітникам;

- завищення позивачем податкового кредиту по ПДВ на суми ПДВ за послуги мобільного оператору (зв'язок UMC) по мобільним телефонам,  які згідно даних бухгалтерського обліку підприємства не були придбані,  не знаходяться на балансі підприємства за 9 місяців 2006 року на загальну суму 4 664, 04грн.;

- заниження податкових зобов'язань по ПДВ на суму 468 562 грн. за лютий 2006 року - серпень 2006 року внаслідок реалізації готової продукції замовникам при визначенні бази оподаткування ПДВ за цінами нижче ніж звичайні на таку продукцію,  а саме: нижче собівартість реалізації з врахуванням витрат на придбання сировини,  матеріалів та витрат на виготовлення даної продукції,  викладене зумовило завищення позивачем від'ємного значення по ПДВ на суму 231 119грн.,  а саме: за лютий 2006 року на суму 58 415грн.,  за березень 2006 року на суму 76 322 грн.,  за травень 2006 року на суму 46 246 грн.,  за червень 2006 року на суму 50 136 грн. та заниження податкового зобов'язання по ПДВ на суму 247 620грн.,  у т.ч.3а квітень 2006 року на суму 83 556 грн.,  за травень 2006 року на суму 45 345 грн.,  за липень 2006 року на суму 74 181 грн.

Не погодившись з висновками акту перевірки позивач звернувся до відповідача із запереченням №399/01.07 від 09 січня 2007 року,  за результатами розгляду якого відповідач направив позивачу листа №306/23-0404 від 11 січня 2007 року.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 12 січня 2007 року №0000132350/0 про визначення позивачу податкового зобов'язання по податку на прибуток на суму 15 153 грн. та застосованим штрафним санкціям по цьому податку на суму 4 546 грн. та №0000142350/0 про визначення відповідачем податкового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 247 620 грн. та застосованим штрафним санкціям по цьому податку на суму 123 810 грн.

Вирішуючи справу,  суд першої інстанції виходив з того,  що віднесення позивачем до складу валових витрат послуг мобільного зв'язку за 9 місяців 2006 року є правомірним та відповідає вимогам п.п.7.4.4 п.7.4  ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

3

Суд першої інстанції вважав необгрунтованими висновки відповідача,  викладені в акті перевірки,  про порушення позивачем вимог п.п.7.4.4 п.7.4  ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" внаслідок завищення податкового кредиту по ПДВ на суму ПДВ за послуги мобільного оператору (зв'язок UMC) по мобільним телефонам,  які згідно даних бухгалтерського обліку підприємства не були придбані,  не знаходяться на балансі підприємства згідно податкових накладних,  виданих продавцем цих послуг,  у період з червня 2006 року по вересень 2006 року на загальну суму 4 644,  04грн.

Також суд першої інстанції вважав правомірним віднесення позивачем до складу валового доходу за 9 місяців 2006 року доходу від реалізації харчування працівниками позивача на суму 195 773,  17грн. та включення позивачем відповідно до п.4.1  ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" до бази оподаткування по ПДВ суми ПДВ у складі цих послуг харчування за період з лютого 2006 року по вересень 2006 року на суму 39 156 грн.

З врахуванням приписів  ст.71 КАС України,  суд прийшов до висновку,  що матеріалами справи спростовується висновки відповідача,  викладені в акті перевірки,  про порушення позивачем вимог п.4.1  ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" внаслідок заниження податкових зобов'язань по ПДВ на суму ПДВ за послуги харчуванням працівників позивача у період з лютого 2006 року по вересень 2006 року на загальну суму 5 534грн.

Суд першої інстанції також прийшов до висновку,  що відповідач не надав суду доказів направлення позивачу будь-яких запитів щодо обґрунтування договірних цін на час перевірки; доказів обґрунтованості підстав визначення звичайної ціни реалізованої позивачем продукції із застосуванням вимог п.п. 1.20.5  ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств",  без застосування наведених вище норм,  а відтак відповідачем неправомірно визначено позивачу податкове зобов'язання по ПДВ на суму 468 562 грн.,  отже неправомірним є зменшення позивачу суми від'ємного значення ПДВ на суму 231 120 грн.

Відповідно до ч.2  ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування,  їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі,  в межах повноважень та у спосіб,  що передбачені Конституцією та законами України, .

Суд першої інстанції відзначив невипадковість покладення законодавцем обов'язку з доказування правомірності прийнятого рішення на суб'єкта владних повноважень,  оскільки саме останній має довести законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень,  підтвердивши свої доводи будь-якими фактичними даними (доказами,  отриманими на законних підставах),  які знайшли відображення в акті.

За викладених обставин,  суд першої інстанції дійшов висновку,  що відповідач не довів належним чином законності і обґрунтованості визначення відповідачем податкового зобов'язання по податку на додану вартість та застосованим штрафним санкціям по цьому податку,  по податку на прибуток та застосованим штрафним санкціям по цьому податку,  а також,  що прийняті податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.  Іллічівську від 12 січня 2007 року №0000132350/0 та №0000142350/0 та підстави їх прийняття не відповідають вимогам,  викладеним в п.п.1,  3-8 ч.3  ст.2 КАС,  а тому позовні вимоги ТОВ "Аквафудс" про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у м.  Іллічівську від 12 січня 2007 року №0000132350/0 та №0000142350/0 підлягають задоволенню повністю.

Судова колегія вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими,  що відповідають вимогам  ст. ст. 2,  7,  10,  11,  70,  71 КАС України,  ч.2  ст. 19 Конституції України,  п.п. 1.20.5  ст.1, ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств",  п.4.1  ст.4,  п.п.7.4.4 п.7.4  ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість",   ст. 7 Закону України "Про ціни та ціноутворення",   ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

В апеляційній скарзі ДПІ у м.  Іллічівську вказується,  що протягом періоду,  що перевірявся,  позивач придбав у ТОВ "Аквафрост" послуги харчування для подальшої передачі таких послуг власним робітникам (фізичним особам) на загальну суму 227 017,  74 грн. без урахування ПДВ,  реалізовані ці послуги харчування позивачем власним робітникам були на загальну суму 195 773, 17 грн. без урахування ПДВ.

4

В порушення п.п.7.4.1 та п.п.7.4.3 п.7.4  ст.7,   ст. 10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" позивач реалізовував харчування власним робітникам за цінами,  які є меншими за звичайні ціни на загальну 195 773, 17 грн. без урахування ПДВ.

В результаті зазначеного порушення занижено суму валового доходу на 31 244,  57 грн.

В порушення п.4.1  ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" та з урахуванням підпунктів Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" позивач базу оподаткування податком на додану вартість визначав за вільними цінами,  що нижчі ніж звичайні ціни на такі послуги,  а саме нижчі,  ніж вартість придбаних послуг харчування у ТОВ "Аквафрост". Внаслідок чого податкові зобов'язання по ПДВ занижені на 5 534 грн.

Судова колегія не приймає до уваги ці доводи апелянта,  оскільки з матеріалів справи вбачається,  що позивачем було організовано платне харчування робітників підприємства у приміщенні їдальні,  яке придбавалося ним у ТОВ "Аквафрост".

Вирахування вартості обідів здійснювалось позивачем із заробітної плати робітників,  за ціною придбання в ТОВ "Аквафрост" із розрахунку 4,  70 грн. (з ПДВ) за 1 порцію обіду за фактично відпрацьовані дні,  що підтверджується табелями обліку використання робочого часу з лютого 2006 року по вересень 2006 року,  розрахунками нарахування заробітної плати по підрозділам за той же період,  відомостями про надання платного харчування робітникам позивача,  що містяться в матеріалах справи.

Розходження ж які виникли по сумах придбаних позивачем в ТОВ "Аквафрост" обідів,  та сумах реалізованих власним робітникам обідів виникли не внаслідок того,  що позивач реалізовував своїм робітникам послуги харчування за цінами,  які є меншими за звичайні ціни,  а внаслідок того,  що не всі придбані позивачем обіди були реалізовані. Так ДПІ не врахувало робітників,  що знаходились у відпустці,  на лікарняному,  у відгулі,  або не були на роботі з інших підстав,  та тих робітників які взагалі не користувались послугами їдальні підприємства.

Враховуючи наведене судова колегія приходить до висновку,  що в цьому випадку позивачем не були порушені п.п.7.4.1,  7.4.2,  7.4.3 п.7.4.  ст. 7 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.4.1.  ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість".

В апеляційній скарзі ДПІ у м.  Іллічівську вказується,  що в ході перевірки встановлено,  що в порушення пп.5.3.1 п.5.3  ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" позивач до складу валових витрат безпідставно відносив витрати на придбання послуг мобільного зв'язку у СП "УМЗ" без доказів факту використання у фінансово-господарської діяльності підприємства,  а саме: відсутність мобільних телефонів на балансі підприємства,  договорів оренди на особисті телефони робітників,  а також наказів на присвоєння телефонних номерів робітникам підприємства згідно первинних документів.

Судова колегія не приймає до уваги ці доводи апелянта,  оскільки  ст. 11 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" не встановлено обов'язкових вимог до форми чи змісту документів,  які підтверджують віднесення витрат до складу валових витрат вартості послуг мобільного зв'язку. Пункти 5.3-5.8  ст. 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" не забороняє віднесення до складу валових витрат вартості послуг мобільного зв'язку.

В матеріалах справи є договір на послуги мобільного зв'язку укладений позивачем з ЗАТ "УМЗ" від 30 травня 2006 року,  рахунки на оплату послуг мобільного зв'язку виставлені ЗАТ "УМЗ" та сплачені позивачем в безготівковому порядку,  що підтверджено банківськими виписками та платіжними дорученнями,  в яких визначені суми податку на додану вартість (які теж містяться в матеріалах справи),  податкові накладні,  виписані ЗАТ "УМЗ" та отримані позивачем,  Положення про використання мобільного зв'язку,  затверджене наказом позивача,  а також додаток до нього про закріплення sim-карток за відповідними працівниками та встановлення лімітів витрат на мобільний зв'язок.

Враховуючи зазначене,  судова колегія вважає,  що суд першої інстанції обґрунтовано визнав незаконними донарахування відповідачем позивачу по валових витратах вартості послуг мобільного зв'язку податку на прибуток та штрафних санкцій.

В апеляційній скарзі ДПІ у м.  Іллічівську вказується,  що сума валових витрат,  яку вказано у рядку 04.1 Декларації про прибуток підприємства за 3 квартали 2006 року,  становить 31 119 820 грн.,  сума валових витрат,  яка підлягає відображенню в рядку 04.1 Декларації,  з

5

урахуванням допущених позивачем порушень,  визначена таким чином за 3 квартали 2006 року,  становить 31 090 453 грн.

Так,  валові витрати у 3 кварталі 2006 року завищено: в результаті невідповідності даних на 6 790,  5 грн.,  та з урахуванням встановлених порушень на 29 367 грн.

Судова колегія не приймає до уваги ці доводи апелянта,  оскільки згідно ч.2  ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень,  дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок,  щодо доказування правомірності свого рішення,  дії чи бездіяльності покладається на відповідача,  якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до вимог п.1.7. "Порядку оформлення результатів невиїзних документальних,  виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового,  валютного та іншого законодавства",  затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року за №327 - факти виявлених порушень податкового,  валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної,  виїзної планової чи позапланової перевірок чітко,  об'єктивно та в повній мірі,  із посиланням на первинні або інші документи,  які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку,  що підтверджують наявність зазначених фактів.

Всупереч наведеним нормам права ні в акті перевірки,  ні в матеріалах справи,  ні в апеляційній скарзі ДПІ не мається відомостей як,  та на підставі яких первинних документів ДПІ розрахована сума валових витрат - 31 090 453 грн.

В апеляційній скарзі ДПІ у м.  Іллічівську також вказується,  що позивачем у період,  що перевірявся,  в порушенням п.4.1.  ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість",  при реалізації готової продукції замовникам,  базу оподаткування податком на додану вартість визначало,  за цінами нижче ніж звичайні ціни на таку продукцію,  а саме нижче ніж собівартість реалізації з врахуванням витрат на придбання сировини,  матеріалів та витрат на виготовлення даної продукції,  внаслідок чого податкові зобов'язання по ПДВ занижено на 468 562 грн.

Судова колегія не приймає до уваги ці доводи апелянта,  оскільки відповідно до вимог  ст. 7 Закону України "Про ціни та ціноутворення" вільні ціни і тарифі встановлюються на всі види продукції,  товарів і послуг,  за винятком тих,  по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Згідно із ч.3  ст. 189 ГК України суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни.

Частиною 2  ст. 190 ГК України передбачено,  що вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін.

Відповідно до вимог пп.1.20.8 п.1.20  ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств",  обов'язок доведення того,  що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках,  визначених цим Законом,  покладається на податковий орган у порядку,  встановленому Законом.  При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит,  а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого пп. 1.20.1 цього Закону.

Всупереч наведеним нормам права відповідач не надавав позивачу відповідного запиту за для обгрунтування договірних цін,  порушивши встановлений пп.1.20.8 п.1.20  ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" порядок.

Крім того,  висновок відповідача про те,  що позивачем,  при реалізації готової продукції замовникам,  базу оподаткування ПДВ визначено,  за цінами нижче ніж звичайні ціни на таку продукцію не грунтується на вимогах п. 1.20.  ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Напроти,  цей висновок зроблений шляхом простого підрахунку собівартість реалізації з врахуванням витрат на придбання сировини,  матеріалів та витрат на виготовлення даної продукції.

Також апелянт стверджував,  що при проведенні перевірки на всі усні запитання (відповідно до п.3  ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні") головному бухгалтеру позивача стосовно пояснень щодо перевірки даного питання,  у відповіді було відмовлено,  посилаючись на не володіння даною інформацією

6

Судова колегія не приймає до уваги ці доводи апелянта,  оскільки вони не підтверджуються належними доказами,  заперечуються позивачем та спростовуються матеріалами справи,  зокрема свідченнями головного бухгалтера позивача.

Крім того відповідачем,  з незрозумілих підстав,  не були застосовані інші повноваження надані  ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні",  зокрема не надавалися позивачу письмові запити на одержання конкретної інформації з спірних питань,  довідок чи копій документів.

Також відповідачем були проігноровані вимоги пп.1.20.8 п.1.20  ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" про надання запиту платнику податку для обґрунтування рівня договірних цін.

Враховуючи все вищевикладене,  судова колегія вважає,  що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив,  а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин,  апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись  ст. ст. 195,  196; п.1 ч.1  ст. 198;  ст. 200; п.1 ч.1  ст. 205;  ст. 206; ч.5  ст. 254 КАС України,  судова колегія,  -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.  Іллічівську залишити без задоволення,  а постанову господарського суду Одеської області від 26 березня 2007 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення,  але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 27 липня 2007 року.