Постанова № 21287263, 30.01.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.12 Справа № 5008/1357/2011

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого судді - О.Л. Мирутенко

суддів - Г.М. Гнатюк

- Н.М. Кравчук

Розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області

на рішення господарського суду Закарпатської області від 05.12.2011 року.

у справі № 5008/1357/2011

за позовом: прокурора Міжгірського району в інтересах держави в особі Головного управління Держкомзему у Закарпатській області

до : Соймівської сільської ради

третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог: Українсько-німецьке ТОВ «Сойми-ЛТД»

про: визнання незаконними та скасування рішення Соймівської сільської ради від 27.07.1999р., рішення від 13.12.1999р., визнання незаконним та скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою площею 1,24 га для розміщення цеху по розливу мінеральної води серії І-ЗК №001663 від 03.02.2000р., виданого ТОВ «Сойми-ЛТД»

З участю представників :

від прокуратури Ю Макогон прокурор відділу.

від позивача не зявився.

від відповідача ОСОБА_1 - представник (довіреність №02-22/06 від 06.01.2010р.)

від третьої особи ОСОБА_2 представник (довіреність №б/н від 11.10.2010р.)

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 05.12.2011р., суддя Йосипчук О.С., у задоволенні позову прокурора Міжгірського району в інтересах держави в особі Головного управління Держкомзему у Закарпатській області було відмовлено повністю.

З даним рішенням не погодився заступник прокурора Закарпатської області і оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи та судом порушено норми матеріального.

Соймівська сільська рада подала відзив на апеляційну скаргу в якому просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області без задоволення.

Розгляд справи відкладався.

Сторони були повідомлені належним чином про час та місце судового розгляду, що підтверджується списком згрупованих рекомендованих відправлень Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.2012р.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Закарпатської області від 05.12.2011р. у справі №5008/1357/2011 без змін, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконкому Міжгірської районної ради №379 від 04.11.1960р. земельна ділянка із земель колгоспу ім. Жданова, с. Репіне, площею 15га (6,4га присадибні землі, 6,6га камянисті місця, річка та шляхи) та земельна ділянка площею 11,9га із земель Міжгірського лісокомбінату (10,1га лісу, 1,8га - вирубки) були виділені під будівництво жилих та господарських будівель пансіонату „Сойми”.

Рішенням виконавчого комітету Закарпатської обласної ради від 23.03.1969р. №109 було затверджено рішення Міжгірського райвиконкому №5 від 09.01.1969р. про надання пансіонату „Сойми” земельної ділянки площею 88,5 га в тому числі із земель колгоспу ім. Жданова (4,5га), держземфонду (16га), Міжгірського лісгоспу 18га без виключення із земель держлісфонду.

Згідно із Державним Актом на право постійного користування серії I-ЗК №001951 від 17.07.1995р. у постійному користування санаторію „Верховина” знаходиться 14,61 га землі, виділеної для організації санаторного лікування згідно з рішенням виконкому Закарпатської обласної ради №109 від 23.03.1959р. та від 20.06.1961р. №352.

Прокурор Міжгірського району звернувся до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держкомзему у Закарпатській області з позовом про визнання незаконними та скасування рішення Соймівської сільської ради від 27.07.1999р., рішення від 13.12.1999р., визнання незаконним та скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою площею 1,24 га для розміщення цеху по розливу мінеральної води серії І-ЗК №001663 від 03.02.2000р., виданого ТОВ «Сойми-ЛТД».

Позов містить доводи, що саме із земель санаторію Верховина” і було вилучено 1,24 га оспореним рішенням Соймівської сільської ради 8 сесії 3 скликання від 27.07.1999р. „Про вилучення частини земельної ділянки площею 1.5 га від ДП „Санаторій Верховина” до земель запасу Соймівської сільської ради, про що свідчать записи змін в землекористуванні.

Однак, рішення виконкому Закарпатської обласної ради №109 від 23.03.1959р. позивачем не подано, а рішення виконкому Закарпатської обласної ради від 20.06.1961р. №352 стосується виділення земельнох ділянки пансіонату „Сойми” а не санаторію „Верховина”, як стверджує прокурор Міжгірського району. Доводи прокурора зводяться до твердження про те, що наведена вище земельна ділянка відноситься до санаторію „Верховина” та має оздоровче, рекреаційне призначення, з огляду на що будь-які операції з нею підпорядковані не загальному, а спеціальному режиму врегулювання, встановленому ст.ст. 32,33 ЗК України (в редакції 1990 року).

Разом з тим, судом першої інстанції вірно було встановлено, що згідно із статутом Дочірнього підприємства „Санаторій Верховина”, затвердженого загальними зборами акціонерів ТЛОЗП України „Укрпрофоздоровниця” 25.05.2006р. дочірнє підприємство „Санаторій „Верховина” створене одним засновником ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” і є правонаступником колективного підприємства „Санаторій „Верховина” (п.1.3. статуту). А доказів правонаступництва ДП „Санаторій „Верховина” прав та зобовязань пансіонату „Сойми”, на вимогу суду, не було подано ні прокурором, ні позивачем.

Таким чином, твердження прокурора Міжгірського району про правовий звязок між землеволодінням пансіонату „Сойми” та ДП „Санаторій „Верховина” є недоведеним, а наведені у позові обставини набуття ДП санаторій „Верховина” спірної земельної ділянки є досить сумнівними.

З огляду на викладене, поданий позивачем Державний Акт на право постійного користування землею серії I-ЗК №001951 від 17.07.1995р. суд першої інстанції правомірно визнав неналежним доказом по справі.

Нормами ст.ст. 47, 84 ЗК України визначено, що землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, які мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, належать до земель державної власності і можуть передаватись іншим користувачам за спеціальними правилами.

Згідно ст.ст.32,33 ЗК України вилучення землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, що знаходяться за межами населених пунктів, для цілей, не повязаних із веденням лісового господарства, допускається як виняток за рішенням Верховної Ради України.

У відповідності до ст.21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

Статтею 19 ЗК України визначено поділ земель категорії, що мають особливий правовий режим.

У відповідності до ст.20 ЗК України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Вказані норми Земельного кодексу України набрали чинності у 2002 році, після прийняття відповідачем оспорюваних актів.

На момент прийняття відповідачем рішення Соймівської сільської ради 8-ї сесії 3-го скликання від 27.07.1999р. „Про вилучення частини земельної ділянки площею 1.5 га від ДП „Санаторій Верховина” до земель запасу Соймівської сільської ради” та рішення Соймівської сільської ради 10-ї сесії 3-го скликання від 13.12.1999р. „Про надання частини вилученої земельної ділянки площею 1,24 га у постійне користування Українсько-німецькому ТОВ „Сойми-ЛТД”, діяли правила Земельного кодексу України в редакції 1990р.

Тобто, на час прийняття оспорюваних актів органом місцевого самоврядування категорії земельних ділянок визначалися на підставі ст.2 ЗК України в редакції 1990 року, згідно з якою було встановлено окрему категорію землі землі природоохоронного, оздоровчого рекреаційного та історико-культурного призначення.

При цьому віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої проводилося органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках - органами, які затверджують проекти землеустрою і приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

Чинним законодавством під природною територією на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури і використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні розуміються курорти, статус яких регламентується Законом України „Про курорти”.

У відповідності до Закону України „Про курорти”, під поняттям лікувально-оздоровча місцевість розуміється природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Згідно Закону України „Про Державний земельний кадастр”, інформаційне забезпечення при регулюванні земельних відносин, управлінні земельними ресурсами та здійсненні землеустрою здійснюється Державним земельним кадастром.

У відповідності до п. ”д” ст.13 та ст.15 Закону України „Про Державний земельний кадастр” Державний земельнийкадастр містить відомості про категорії земель (зокрема) та інформацію про документи, на підставі яких встановлено категорію земель. При цьому, Державний земельний кадастр включає в себе і відомості про обмеження у використанні земель та інформацію про документи, на підставі яких встановлено обмеження у використанні (ст.14 Закону України „Про Державний земельний кадастр”).

Отже, документами, що підтверджують факт віднесення землі до певної категорії (у тому числі і до категорії оздоровчого, рекреаційного призначення) є відомості із Державного Кадастру природних і лікувальних ресурсів, відомості Державного земельного Кадастру, відомості Державного Кадастру природних лікувальних ресурсів та відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

За відсутністю відповідних доказів суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що твердження прокурора про те, що спірна земельна ділянка є землями оздоровчого призначення - безпідставне, оскільки земельна ділянка отримує категорію оздоровчого призначення, відповідно до законодавчо встановлених категорій та у встановлених законодавством спосіб, що фіксується у відповідних регістрах Державного земельного кадастру. Звертаючись із позовом, прокурор Міжгірського району помилково ототожнив вид використання земельної ділянки із категорією землі. Категорія землі та вид її використання не являються тотожними поняттями. Вид використання землі є похідним від категорії землі і не може їй суперечити, а не навпаки.

У відповідності до ст.27 ЗК України 1990 року, право користування земельною ділянкою припиняється, зокрема, у разі добровільної відмови від земельної ділянки і проводиться на підставі відповідного рішення Ради народних депутатів (ст.29 ЗК України 1990 року).

Згідно ч.1 ст.31 ЗК України, вилучення земельних ділянок з метою передачі їх у власність інших субєктів права проводиться на підставі рішення Верховної ради України, або відповідних Ради народних депутатів. При цьому, вилучення земель сіл і селищ проводиться рішенням сільської/селищної Ради народних депутатів. Виняток із установленого порядку вилучення земель, згідно правил ЗК України 1990 року, становить вилучення особливо цінних продуктивних земель (чорноземи нееродовані несолонцюваті суглинкові на лесових породах, лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові грунти, темно-сірі епідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті, бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середньоглибокі, підзолисто-дернові суглинкові грунти, торфовища середньоглибокі і глибокі і глибокі осушені, коричневі грунти Південного узбережжя Криму, дернові глибокі грунти Закарпаття), земель сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів для несільськогосподарських потреб, крім випадків надання їх для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, а також земель дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів, заповідників, національних, дендрологічних та меморіальних парків, ботанічних садів, поховань і археологічних пам'яток. Наведений перелік є вичерпний і не підлягає вільному тлумаченню.

У відповідності до п.5 ст.4 Положення про Державний комітет України по земельних ресурсах, затверджених Указом Президента України №340/96 від 14.05.1996р., Державний комітет України по земельним ресурсам здійснює державний контроль за додержанням власниками землі та користувачами земельного законодавства, встановлення режиму використання земельних ділянок.

Як вбачається із матеріалів справи, вилучення земельної ділянки із послідуючою передачею для потреб ТОВ „Сойми ЛТД” відбулося за згодою Санаторію „Верховина” (Лист від 15.01.1999р. №66) та за погодженням із Міжгірським районним відділом земельних ресурсів Закарпатського обласного Управління земельних ресурсів (Лист від 09.12.1999р. №295). При цьому, згідно листа Міжгірського районного відділу земельних ресурсів Закарпатського обласного Управління земельних ресурсів №295 від 09.12.1999р., спірна територія є землями запасу Соймівської сільської ради без обмежень, обтяжень чи сервітутів (ст..14 Закону України „Про Державний земельний кадастр”).

Відповідно до листа відділу земельних ресурсів Міжгірського району Закарпатського обласного Управління земельних ресурсів від 16.06.1999р. №128, спірна земельня ділянка є землею несільськогосподарського призначення та вилучена за згодою адміністрації санаторію „Верховина”.

Згідно з довідкою відділу Держкомзему у Міжгірському районі Закарпатської області (який є правонаступником Міжгірського районного відділу земельних ресурсів) від 2710.2011р. №01-12/2380, земельні ділянки, передані у користування ТОВ „Сойми ЛТД” знаходяться на території Соймівської сільської ради за межами с.Сойми.

Зі змісту ч.5 ст.4 ЗК України в редакції 1990 року вбачається, що сільські Ради народних депутатів є субєктами права державної власності на землю, яка знаходиться в межах територій таких сільських рад. Дана норма права, що діяла у період винесення оспорюваних рішень, на відміну від ст.12 ЗК України в редакції 2002 року, не розмежовувала поняття територія населеного пункту від поняття територія селищної ради, а поглинала його. Саме тому, твердження позивача про перевищення відповідачем повноважень при винесенні оскаржених актів спростовується.

У відповідності до п.34 ст.26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” до компетенції сільських рад відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно ст.81 ЗК України в редакції 1990 року землі запасу перебувають у віданні сільських, селищних районних,міських, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Рад народних депутатів і призначаються для передачі у власність або надання у користування, в тому числі в оренду, переважно для сільськогосподарських потреб.

У контексті викладеного, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про відсутність у відповідача правових підстав для відмови у вилученні земельної ділянки (незабудована територія санаторію „Верховина”), поміщенні її до земель запасу сільської ради та надання ТОВ „Сойми ЛТД” для будівництва заводу по розливу мінеральної води.

За таких обставин справи апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Соймівська сільська рада прийняла оскаржувані прокурором рішення відповідно до чинного на той час законодавства та в межах своєї компетенції, а тому в позові слід відмовити.

З огляду на викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Закарпатської області від 05.12.2011р. у справі №5008/1357/2011 винесене з дотримання норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 101,103,105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

Постановив:

Рішення господарського суду Закарпатської області від 05.12.2011 року у справі №5008/1357/2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області без задоволення.

Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Матеріали справи скерувати в господарський суд Закарпатської області.

Головуючий-суддя О.Л. Мирутенко

Судді: Г.М. Гнатюк

Н.М. Кравчук

«Повний текст постанови виготовлено 31.01.2012р.»