Рішення № 21286639, 02.02.2012, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2012 р. Справа № 5024/2492/2011

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Горголь О.М., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "РДЦ Ексмо-Україна", м. Київ,

до товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонський оптовий торговий дім-97", м. Херсон,

про стягнення 54943 грн. 06 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 представник дов. від 23.11.2011 р.;

від відповідача - не прибув.

Товариство з обмеженою відповідальністю "РДЦ Ексмо-Україна" (позивач) звернувся з позовом, в якому просить суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонський оптовий торговий дім-97" (відповідач) заборгованості у сумі 54943 грн. 06 коп., з яких: 44260 грн. 65 коп. основний борг, 3130 грн. 67 коп.- інфляційні, 1257 грн. 64 коп. річні, 6294 грн. 10 коп. пені.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.

Відповідач в судове засідання не прибув, про причини неявки господарський суд не повідомив; ухвалу про порушення справи отримав 30.12.2011 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповідач повідомлений про дату, час і місце проведення засідання господарського суду належним чином, відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, - не скористався своїм правом на участь у вирішенні спору.

Суд вважає, що відповідачу було надано достатньо часу для використання можливості скористатися повним обсягом процесуальних прав, передбачених ГПК України.

Згідно Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 02.02.2012 року повне найменування юридичної особи з ідентифікаційним кодом 24121211, який зазначено в позовній заяві, Приватне акціонерне товариство «Херсонський оптовий торговий дім-97». Суд звертає увагу сторін на те, що позивачем помилково зазначено організаційно-правову форму відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю. Правильне найменування позивача - Приватне акціонерне товариство «Херсонський оптовий торговий дім-97».

За таких обставин, у відповідності до ст..75 ГПК України справа розглядається за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

в с т а н о в и в:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "РДЦ Ексмо-Україна" (позивач, продавець) та Закритим акціонерним товариством "Херсонський оптовий торговий дім 97" (відповідач) укладено договір купівлі-продажу №D-0338 від 13.06.2007 р. (далі Договір), за умовами якого продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором передати у власність покупця друковану продукцію, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію.

Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою. Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки, правовідносини, які витікають із нього, регулюються ст. 264-271 ГК України.

Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов»язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За твердженням позивача відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасної оплати продукції виконував не в повному обсязі, заборгувавши позивачу 44260,65 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконував свої зобов'язання за договором та за видатковими накладними (а.с. 18-55) поставив відповідачу продукцію.

За умовами п.5.2. договору 100% вартості партії продукції підлягає сплаті не пізніше 60 днів з моменту поставки відповідної партії продукції.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідач свої грошові зобов'зання не виконав, заборгованість перед позивачем на день розгляду справи становить 444260,65 грн., що підтверджено матеріалами справи.

Доказів оплати заборгованості відповідач суду не надав.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача 44260,65 грн. основного боргу за Договором заявлена обґрунтовано та підлягає задоволенню.

Відповідно до п.8.2. Договору у випадку порушення термінів оплати продукції покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період прострочення від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Пункт 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За змістом статті 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”№543/96-ВР від 22.11.96. передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу, та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.

Суд перевірив розрахунки пені та, враховуючи вищевикладене, дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені в сумі 6294,10 грн. підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача індекс інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних з простроченої суми.

Суд перевірив розрахунки в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 3130,67 грн. та 3 % річних в сумі 1257,64 грн. і зазначає, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані і підлягають задоволенню.

З огляду на неявку представника відповідача, суд зазначає, що в силу статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право брати участь в господарських засіданнях. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Відповідно до ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Суд зауважує, що відкладення на підставі ст.77 ГПК України розгляду справи у разі нез'явлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обов'язком суду, і використовується ним, якщо причини неявки є поважними та обґрунтованими, та неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суд звертає увагу сторін, що невірно зазначена позивачем організаційно-правова форма відповідача не впливає на суть спору та наслідки невиконання відповідачем зобов'язань за договором.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивачу на підставі ст..49 ГПК України відшкодовуються судові витрати за рахунок відповідача.

На підставі вищезазначених норм права, керуючись, ст.ст. 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Херсонський оптовий торговий дім-97»(73000, м. Херсон, вул. Ілліча, 86/88, р/р невідомий, код ЄДРПОУ 24121211) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РДЦ ЕКСМО-УКРАЇНА»(04073, м. Київ, просп. Московський, 9, оф.6-101, р/р невідомий, код ЄДРПОУ 34809566) 44260,65 грн. боргу, 6294,10 грн. пені, 3130,67 грн. збитків від інфляції, 1257,64 грн. 3% річних, в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 1411,50 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя В.В.Людоговська

Повний текст складено 06.02.2012 р.