Рішення № 21284398, 30.01.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________________________

Підлягає публікації в ЄДРСР

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2012 р.Справа № 15/17-4873-2011

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

При секретарі Л.Е. Кришиневській

За участю представників:

від позивача не зявився,

від відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства „Мілекс Л” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім Південь-Трейд” про стягнення 36436,20 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Мілекс Л” звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім Південь-Трейд” про стягнення 36436,20 грн., посилаючись на наступне.

Відповідно до усної домовленості та в процесі здійснення взаємовигідної господарської діяльності ТОВ „Торговий дім Південь-Трейд” отримувало від позивача обладнання і устаткування для копчення ковбас та риби, запасні частини до них та щепу з деревини листяних порід.

Зокрема, як вказує позивач, згідно довіреності НБЙ № 418533 від 11.08.2008 р. представник ТОВ „Торговий дім Південь-Трейд” ОСОБА_1 по видатковій накладній № РН-0000237 від 11.08.2008 р. отримав у ПП „Мілекс Л” коптільно-варочну камеру 3-х візкову електричну на суму 255000,00 грн.

Як зазначає позивач, з 31.12.2009 р. відповідач частинами сплачував вартість отриманого товару, однак станом на 15.11.2011 р. заборгованість відповідача перед позивачем становить 36436,20 грн. згідно оборотно-сальдової відомості.

При цьому позивач вказує, що 16.06.2011 р. ним було направлено відповідачу рекомендованим листом претензію, в якій позивач просив в добровільному порядку погасити існуючу заборгованість за отриманий товар. Вказана претензія була отримана відповідачем 01.07.2011 р., про що свідчить повідомлення про вручення рекомендованого листа.

Після отримання претензії ТОВ „Торговий дім Південь-Трейд” було частково сплачено 13 липня 2011 року 5000,00 грн. та 1000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками БВ-0000180 та № БВ-0000183 відповідно. Також 02 серпня 2011 року відповідачем було перераховано 2000,00 грн., що підтверджується банківською випискою БВ-0000203.

Відтак, за ствердженнями позивача, несплата відповідачем залишку існуючого боргу стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом з метою захисту своїх порушених майнових прав та інтересів.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.12.2011 р. порушено провадження по справі № 15/17-4873-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача в засідання суду не зявився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином за зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб фізичних осіб-підприємців адресою, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення ухвали суду від 11.01.2012 р. (а.с. 30).

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

Як зазначено позивачем, відповідно до усної домовленості в процесі здійснення взаємовигідної господарської діяльності ТОВ „Торговий дім Південь-Трейд” отримувало від позивача обладнання і устаткування для копчення ковбас та риби, запасні частини до них та щепу з деревини листяних порід.

Так, як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв від позивача обладнання коптільно-варочну камеру 3-х візкова електрична на суму 255 000,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією видаткової накладної № РН-0000237 від 11.08.2008 р. (а.с. 9)

При цьому слід зазначити, що поставлене позивачем обладнання було отримано уповноваженою особою відповідача ОСОБА_1 згідно довіреності серії НБЙ № 418533 від 11.08.2008 р. (а.с. 8), про що свідчить підпис вказаної особи на вищезазначеній видатковій накладній, скріплений печаткою відповідача.

Проте, як зясовано судом та не спростовано відповідачем, отриманий від позивача товар (обладнання) відповідач оплатив частково, у звязку з чим заборгованість відповідача перед позивачем склала 36436,20 грн., що відображено в оборотно-сальдовій відомості позивача за період з 01.12.2009 р. по 15.11.2011 р. (а.с. 10).

Несплата відповідачем вказаної суми боргу стала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача цієї суми боргу.

Між тим суд зазначає, що відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Ч. 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Ч. 1 ст. 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 184 ГК України укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Оскільки законом не встановлена особлива форма договору поставки товару, суд доходить до висновку про фактичне укладення сторонами вказаного договору у формі вказаної видаткової накладної, адже сторонами було досягнута згода стосовно усіх істотних умов договору, зокрема, визначені предмет і ціна товару.

Так, вищевказаний договір поставки, до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, є підставою для виникнення у сторін по справі господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, вищевказаний договір купівлі-продажу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить до висновку про виконання позивачем своїх зобовязань за укладеним з відповідачем договором у формі видаткової накладної.

В свою чергу за статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар відповідно до оформленої видаткової накладної.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З огляду на те, що у видатковій накладній не визначений строк оплати товару, лише зазначено, що умовою продажу є попередня оплата, відповідно відповідач був зобов'язаний оплатити товар в момент його прийняття, що не було здійснено належним чином відповідачем.

Невиконання зобовязання або виконання зобовязання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

При цьому позивачем була направлена на адресу відповідача претензія № 266 від 16.06.2011 року (а.с. 11) з вимогою сплатити заборгованість, яка була отримана відповідачем 01.07.2011 р., про що свідчить повідомлення про вручення рекомендованого листа (а.с. 13).

Після отримання претензії ТОВ „Торговий дім Південь-Трейд” було сплачено: 13.07.2011 року - 5000,00 грн. (згідно банківської виписки БВ-0000180), 18.07.2011 р. - 1000,00 грн. (згідно банківської виписки № БВ-0000183), 02.08.2011 року - 2000,00 грн. (згідно банківської виписки БВ-0000203).

Разом з тим слід зазначити, що заявлену позивачем до стягнення суму боргу відповідач не оспорив, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Так, відмовою сплатити позивачу суму заборгованості за поставлений товар відповідач порушив умови усного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства „Мілекс Л” обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, у звязку з чим підлягають задоволенню.

У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1.Позов Приватного підприємства „Мілекс Л” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім Південь-Трейд” про стягнення 36436,20 грн. задовольнити.

2.СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім Південь-Трейд” (65005, м. Одеса, вул. Бугаївська, буд.. 41-Б; код ЄДРПОУ 33567328) на користь Приватного підприємства „Мілекс Л” (45630, Волинська область, Луцький район, с. Маяки, вул. Фальківська, 1; код ЄДРПОУ 30584728; р/р 26006000018016 ПАТ „Креді Агріколь Банк” в м. Луцьку, МФО 300614) 36436/тридцять шість тисяч чотириста тридцять шість/грн. 20 коп. боргу, 1411/одна тисяча чотириста одинадцять/грн. 50 коп. судового збору.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з дня його прийняття.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Петров В.С.