Рішення № 21275060, 27.12.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" грудня 2011 р. Справа № 5/087-11

Суддя господарського суду Київської області Подоляк Ю.В., розглянувши справу

за позовом Державного публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Украгролізинг”, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Крокус”, Сквирський район, с. Токарівка

про стягнення 41400,00 грн.

за участю представників:

позивача:ОСОБА_1 дов. від 29.09.2011р. № 14/20-167-11

відповідача:Янчук О.І. - керівник

суть спору:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Державного публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Украгролізинг” (далі Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Крокус” (далі Відповідач) про стягнення 41400,00 грн. штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач в порушення умов договору відповідального зберігання від 02.11.2010р. № 10-10-223/1167 користується майном, переданим йому на зберігання за даним договором.

Присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просить суд їх задовольнити з мотивів викладених в позові.

Представник відповідача, присутній в судовому засіданні, проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, які зводяться до того, що відповідач, маючи намір отримати від позивача у лізинг ванну для охолодження молока звернувся до позивача з пропозицією укласти договір фінансового лізингу. Оскільки для оформлення та підписання договору фінансового лізингу необхідний значний час, тому вказане майно було передано позивачем відповідачу за договором відповідального зберігання від 02.11.2010р. № 10-10-223/1167. Згодом між сторонами у справі було укладено договір повторного лізингу від 21.09.2011р. № 10-11-16/534, згідно якого позивач передав, а відповідач прийняв у лізинг це ж саме майно, а саме: ванну для охолодження молока ОВМ-2000 вартістю 57485,56 грн.

Крім того, від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру штрафу, згідно якого відповідач просить суд в порядку п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України зменшити розмір заявленого позивачем до стягнення штрафу, зазначаючи при цьому, що відповідач свої договірні зобовязання щодо зберігання майна виконав належним чином, в той час як за 10 місяців зберігання вказаного майна за договором відповідального зберігання від 02.11.2010р. № 10-10-223/1167 позивач оплату не здійснив та не поніс жодних затрат на його зберігання в належному та придатному до використання стані.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Між сторонами у справі було укладено договір відповідального зберігання від 02.11.2010р. № 10-10-223/1167 (далі договір), відповідно до умов якого позивач - поклажодавець передав, а відповідач - зберігач прийняв за актом приймання-передачі на відповідальне зберігання техніку (надалі іменується “майно”) у кількості та за ціною визначеною у додатках до договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 6.1 договору цей договір набуває чинності з дати підписання акту передачі-приймання майна і діє до 01.05.2011р.

Згідно додатку № 1 до договору сторони погодили, що на відповідальне зберігання передається ванна для охолодження молока ОВМ-2000, завод. № 543, у кількості 1 шт., початковою вартістю 82880,00 грн.

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв на зберігання вищезазначене майно, про що сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі майна від 02.11.2010р., завірена копія якого залучена до матеріалів справи.

Відповідно до п. 1 додаткової угоди від 29.04.2011р. № 1/440 до договору сторони дійшли згоди щодо продовження терміну дії договору, у звязку з чим п. 6.1 договору виклали в новій редакції: “Цей договір набуває чинності з дати підписання акту передачі-приймання майна і діє до 31.12.2011р.”.

За результатами проведеного 11.08.2011р. представниками позивача огляду майна, що знаходиться на відповідальному зберіганні було складено акт від 11.08.2011р № 3/22 перевірки наявності та технічного стану сільськогосподарської техніки та обладнання, що знаходиться на відповідальному зберіганні, яким встановлено, що майно ванна для охолодження молока ОВМ-2000, 2009 року випуску, заводський № 543, технічно справна, придатна для передачі в повторний лізинг, а також було встановлено, що зазначене майно використовується в господарській діяльності відповідачем.

Зазначений акт підписаний в двохсторонньому порядку представниками позивача та відповідача, завірена копія якого залучена до матеріалів справи.

Разом з тим, відповідач згоди чи дозволу на користування річчю, переданою йому на зберігання, у позивача поклажодавця не отримав.

З письмових пояснень директора ТОВ “Крокус” від 11.08.2011р. наданих позивачу вбачається, що оскільки майно оформляється в лізинг, а саме, оформлюються для цього відповідні документи, тому відповідач зазначене майно використовував у своїй господарській діяльності.

Позивач, посилаючись на ст. 944 Цивільного кодексу України, згідно положень якої зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, та на підставі п. 4.5 договору просить суд стягнути з відповідача штраф за користування відповідачем майном переданим йому на зберігання без дозволу позивача - поклажодавця в розмірі 50% вартості майна, який за розрахунком позивача складає 41400,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобовязується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Положеннями ст. 944 Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання, або неналежного виконання господарського зобовязання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно п. 4.5 договору у випадку користування майном зберігачем, передачі його останнім у користування третім особам або зміни місця знаходження майна без дозволу поклажодавця зберігач сплачує штраф в розмірі 50% вартості майна.

Здійснений позивачем розрахунок штрафу є арифметично вірним, відповідає вказаним вимогам законодавства та обставинам справи.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Беручи до уваги те, що відповідач свої договірні зобовязання щодо здійснення зберігання майна виконав належним чином, враховуючи майновий стан сторін й інші інтереси сторін, надмірно великий розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій порівняно із збитками кредитора та з огляду на те, що відповідач уклав з позивачем договір повторного лізингу від 21.09.2011р. № 10-11-16/534 за умов якого позивач передав відповідачу у лізинг зазначене вище майно суд вважає за можливе скористатися правом, наданим п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, та зменшити розмір штрафу, що підлягає стягненню до 2070,00 грн.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення відповідача 2070,00 грн. штрафу є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню. В решті повних вимог суд відмовляє.

Відшкодування витрат по сплаті державного мита та витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на відповідача, оскільки спір виник внаслідок його неправильних дій. Доказів протилежного відповідач суду не надав.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 43, 33, 44, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Крокус” (09041, Київська область, Сквирський р-н, с. Токарівка, вул. Гагаріна, 2, ідентифікаційний код 19404272) на користь Державного публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Украгролізинг” 2070 (дві тисячі сімдесят) грн. 00 коп. штрафу, 414 (чотириста чотирнадцять) грн. 00 коп. витрат зі сплати державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя Подоляк Ю.В.