Рішення № 21274830, 24.01.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" січня 2012 р. Справа № 10/183-11

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 10/183-11

за позовомпублічного акціонерного товариства «Євроцемент - Україна»,

м. Балаклія дотовариства з обмеженою відповідальністю «Завод будівельних матеріалів і конструкцій», м. Вишгород

простягнення 598731,92 грн.

Представники:

від позивача:ОСОБА_1 - довіреність № 01/12 від 03.01.2012 р.;

від відповідача: ОСОБА_2 - довіреність б/н від 01.11.2011 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Євроцемент - Україна»(далі-позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Завод будівельних конструкцій»(далі-відповідач) про стягнення 598731,92 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору поставки цементної продукції № АЦ 003 від 15.02.2011 р. та Додаткових угод до нього в частині несвоєчасної оплати отриманого товару, у звязку з чим у відповідача утворилась заборгованість в сумі 499080,00 грн., з огляду на наявність якої позивачем нараховано 20769,93 грн. пені, 74862,00 грн. 15 % штрафу та 4019,99 грн. 3 % річних.

Ухвалою суду від 22.11.2011 р. порушено провадження у справі № 10/183-11 та призначено до розгляду в судовому засіданні.

Ухвалою суду від 13.12.2011 р., за клопотанням позивача, продовжено строк розгляду спору, а розгляд справи, у звязку із неявкою в судове засідання повноважного представника відповідача, відкладено.

Присутнім в судових засіданнях 13.12.2011 р. та 24.01.2012 р. представником позивача підтримано позовні вимоги, вважаючи їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позові.

Відповідач в судове засідання 13.12.2011 р. не зявився. В судовому засіданні 24.01.2012 р. представником відповідача надано суду відзив на позовну заяву № 5 від 24.01.2012 р., в якому останній визнає позовні вимоги щодо стягнення заборгованості, проте заперечує в частині стягнення штрафних санкцій, оскільки, на думку відповідача, щодо нього застосована подвійна відповідальність за одне й те саме правопорушення.

Дослідивши наявні у справі докази та надані додаткові докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.

Згідно вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

15.02.2011 р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладений Договір поставки цементної продукції № АЦ 003, відповідно до умов п.п. 1.1, 1.2 якого покупець взяв на себе обовязок передати у власність покупця цементну продукцію (товар), найменування, кількість та асортимент якого вказуються у додатках (специфікаціях) до цього договору та є його невідємною частиною, а покупець, в свою чергу, взяв на себе обовязок прийняти такий товар та оплатити його вартість на умовах, визначених договором.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

У відповідності до статті 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до умов п.п. 3.1, 3.4, 3.5 договору, поставка товару здійснюється залізницею на умовах (базис поставки) СРТ (фрахт/перевезення сплачені до (… назва місця призначення), в редакції ІНКОТЕРМС 2010 р., якщо інше не передбачено додатками (специфікаціями) до договору. Зобовязання продавця щодо поставки вважаються виконаними в момент передачі товару першому перевізнику (с дати поставки). С цього ж моменту від продавця до покупця переходить право власності, а також ризик випадкової загибелі речі. Датою поставки (перехід права власності на товар) вважається дата календарного штемпеля, станції відправлення у документах на перевезення, які свідчать про прийняття товару залізницею до перевезення.

Так, на виконання умов договору позивачем в період з 31.03.2011 р. по 19.07.2011 р. передано, а відповідачем прийнято товар, всього на загальну суму 2529600,00 грн., про що свідчать підписані в двосторонньому порядку видаткові накладні, копії яких у кількості 50 штук наявні в матеріалах справи.

Також, в якості доказу передання товару позивачем надані квитанції залізниці про приймання вантажу та накладні, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до п. 1.1 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. за № 644, на кожне відправлення вантажу відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну), оформлену за формою, наведеною у додатку до цих Правил.

Накладна є складовою частиною комплекту перевізних документів, до якого, крім неї, входять: дорожня відомість, корінець дорожньої відомості та квитанція про приймання вантажу.

Згідно з п. 1.2 Правил, накладна є обовязковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача, яка разом з дорожньою відомістю супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу. Квитанція про приймання вантажу до перевезення видається відправнику.

Крім того, в якості доказу передання відповідачеві товару позивачем до матеріалів справи додані податкові накладні, які підтверджують сплату позивачем податку на додану вартість, згідно з вищезазначеними видатковими накладними.

Згідно з нормами Закону України «Про податок на додану вартість», продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Умовами п. 5.4 договору визначено, що вартість товару, що поставляється, вказується в рахунках-фактурах та видаткових/податкових накладних.

Згідно з п. 5.3 договору, в редакції Додаткової угоди № 1 від 15.02.2011 р., оплата товару та відшкодування збитків, повязаних з його перевезенням, здійснюється покупцем на умовах відстрочки платежу, протягом 7 (семи) днів з моменту поставки товару. Оплата вважається проведеною в момент зарахування коштів на рахунок продавця.

Проте, в порушення умов договору та додаткової угоди до нього, вартість товару сплачена відповідачем лише частково - в сумі 2030520,00 грн., про що свідчать додані до матеріалів справи копії банківських виписок з особистого рахунку позивача, вартість товару в сумі 499080,00 грн. залишена відповідачем не сплаченою.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оскільки заборгованість відповідача щодо оплати поставленого позивачем на підставі Договору поставки цементної продукції № АЦ 003 від 15.02.2011 р. та Додаткових угод до нього на час прийняття рішення не сплачена, а розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та визнана відповідачем, вимога позивача про стягнення з відповідача 499080,00 грн. визнається судом правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути з відповідача 3 % річних в сумі 4019,99 грн., нараховані за період з 27.07.2011 р. по 01.11.2011 р.

Згідно з ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд перевірив правильність нарахування 3 % річних та прийшов до висновку щодо задоволення зазначеної вимоги за розрахунком позивача, наведеним у додатку до позовної заяви.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У звязку із неналежним виконанням відповідачем умов договору щодо своєчасної оплати отриманого товару позивач, на підставі п. 6.7 договору, просить суд стягнути з відповідача 20769,93 грн. пені, нарахованої від суми заборгованості за період з 27.07.2011 р. по 01.11.2011 р.

Умовами п. 6.7 договору визначено, що у разі порушення строків оплати товару, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, нараховану на суму простроченого платежу, за кожний день прострочення.

Ухвалами суду від 22.11.2011 р. та від 13.12.2011 р. позивача зобовязано надати розрахунок пені, враховуючи поетапне збільшення суми заборгованості, оскільки з наявного в матеріалах справи розрахунку вбачається, що нарахування пені здійснено позивачем від суми заборгованості, що утворилась за всіма накладними.

Проте, відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Однак, всупереч вимогам суду позивачем не надано розрахунку штрафних санкцій (пені), з урахуванням поетапного збільшення суми заборгованості та відповідне нарахування пені на вірну суми заборгованості, у звязку з чим, суд не може дійти достовірного висновку щодо обґрунтованості і правильності нарахування позивачем суми зазначених санкцій, а отже приходить до висновку щодо залишення зазначеної вимоги без розгляду.

Крім того, позивач, у звязку із неналежним виконання відповідачем умов щодо своєчасної оплати товару, просить суд стягнути з відповідача 74862,00 грн. 15 % штрафу.

Відповідно до п. 6.7 договору, в редакції погоджених Протоколом розбіжностей змін, у випадку прострочки оплати товару більш ніж на 30 днів покупець зобовязаний сплатити, окрім пені, визначеної п. 6.7 договору, штраф у розмірі 15 % від суми не оплаченого або не повністю оплаченого товару.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, субєкт господарювання за порушення господарського зобовязання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Проте, заперечуючи проти позову в частині стягнення штрафних санкцій, відповідач наголошує на тому, що стягнення з останнього одночасно сум пені і штрафу суперечить нормам чинного законодавства, оскільки призводить до подвійної відповідальність за одне й те саме правопорушення.

Розглянувши подане відповідачем заперечення на позовну заяву, господарський суд вважає його необґрунтованим, з огляду на наступне.

Частиною 4 ст. 179 ГК України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до умов п. 8.1 Договору № АЦ 033 від 15.02.2011 р., договір набирає законної сили з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2011 р., проте у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобовязань.

Крім того, Договір поставки цементної продукції № АЦ 033 від 15.02.2011 р. або укладені до нього додаткові угоди чи протоколи розбіжностей, на день розгляду справи не визнані недійсними в судовому порядку.

Таким чином, на підставі наведених норм права, враховуючи, що розрахунок штрафу, наданий позивачем до матеріалів позовної заяви, є арифметично вірним, суд приходить до висновку про задоволення зазначеної вимоги.

Враховуючи наведе вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, повязаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, повязаних з розглядом справи.

Згідно із ст. 49 ГПК України, судовий збір, суми які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене вище, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Завод будівельних матеріалів і конструкцій»(07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Шлюзова, 1; код 32837994) на користь публічного акціонерного товариства «Євроцемент-Україна»(64200, Харківська область, Балаклійський район, м. Балаклія, проммайданчик ВАТ «Євроцемент-Україна) 499080,00 грн. заборгованості, 4019,99 грн. 3 % річних, 74862,00 грн. 15 % штрафу, а також судові витрати: 11559,24 грн. судового збору. Видати наказ.

3. В частині стягнення 20769,93 грн. пені позов залишити без розгляду.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.І. Привалов

Повне рішення складено - 30.01.2012 р.