Рішення № 21273940, 25.01.2012, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

25 січня 2012 р. Справа 2/3/2012/5003

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 юридична адреса: АДРЕСА_1 , фактична адреса, м. Вінниця, вул. Чехова, 39

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Картошка" 21100, м. Вінниця, просп. Юності, буд. 18

про стягнення боргу 68485,63 грн.

Головуючий суддя Мельник П.А.

Cекретар судового засідання Віннік О.В.

Представники

позивача, ОСОБА_2 - за довіреністю;

відповідача, ОСОБА_3 - за довіреністю.

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов ФОП ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Картошка" про стягнення 68 485,63 грн. заборгованості за неповернену тару в тому рахунку: 11 700,00 грн. - основного боргу, 1860,14 грн. - інфляційних збитків, 673,49 грн. - 3% річних, 54 252,00 грн. - штрафу.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 05.01.2012 р. порушено провадження у справі №2/3/2012/5003 та призначено справу до розгляду на 25.01.12 р.

25.01.2012 р. в судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив суд задовольнити його в повному обсязі.

Представник відповідача з наданих усних пояснень та направленого 23.01.2012 р. відзиву №29 від 20.01.2012 року позовні вимоги визнала частково в сумі 9660 грн. основного боргу.

Стосовно вимог про стягнення 54 252,00 грн. - штрафу заперечила з тих підстав, що позивачем пропущено скорочений строк позовної давності, передбачений ст. 258 Цивільного кодексу України в один рік для стягнення неустойки (штрафу, пені).

Крім того, вимоги про стягнення 1860,14 грн. - інфляційних збитків, 673,49 грн. - 3% річних до правовідносин сторін не застосовуються, оскільки у боржника виник обовязок повернути тару, а не грошове зобовязання, як передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

В зв'язку з господарськими відносинами між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі по тексту - продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Картошка" (далі по тексту - покупець, відповідач) 27.09.2004 року було укладено Договір купівлі - продажу.

Згідно п.1.1 Договору продавець зобов'язується відпустити, а Покупця прийняти та оплатити товар у наступному асортименті: пиво, вода та ін.

Згідно умов Договору (п. 2.2.) оплата за товар та тару проводиться протягом пяти банківських днів.

Як встановлено п. 2.3. договору в разі несвоєчасного (протягом 14 днів) повернення покупцем поворотної тари, продавець нараховує на неї ПДВ в розмірі 20% її вартості, яка підлягає оплаті в розмірі відповідно до п.2.2. договору.

На виконання умов договору 14 та 15 травня 2010 року Позивач поставив Відповідачу товар (видаткова накладна №РУ-0009240 від 15.05.2010 року на суму 8613,72 грн. та видаткова накладна № РУ - 0009166 від 14 травня 2010 року на суму 72,00 грн.).

Вказаний товар поставлявся разом з тарою, а саме:

- Балон СО 2 - 3 шт. вартістю 300,00 грн.;

- КЕГ 50 л. "Сан Интербрю", 6 шт. вартістю 4680,00 грн.;

- КЕГ 30 л. "Стелла", 13 шт. вартістю 10 140,00 грн., всього на загальну суму 15 120,00 грн.

В звязку з тим, що відповідач вчасно не повернув тару, позивач згідно п.2.3. договору нарахував ПДВ в розмірі 20% від вартості тари, а саме:

- Баллон СО 2 - 3 шт. вартістю 300,00 грн.(вартість залишилась незмінною);

- КЕГ 30 л. "Стелла", вартість 1 шт. 936,00 грн. х 13 шт. = 12 168,00 грн.

- КЕГ 50 л. "Сан Интербрю", вартість 1 шт. 936,00 грн. х 6 шт = 5 616,00 грн.

Загальна вартість тари 18084,00 грн.

30 серпня 2010 року між ВАТ "САН ІнБев Україна" та ФОП ОСОБА_1, який являється дистрибютором ВАТ "САН ІнБев Україна" було укладено додаткову угоду до договору "Про дистрибуцію" №36/08 від 01.01.2008 року відповідно до якої було змінено вартість тари, яка підлягає поверненню і встановлено її в наступних розмірах:

- КЕГ 30 л. - вартість 1080,00 грн. за 1 шт. х 13 шт. = 14 040 грн.

- КЕГ 50 л. вартість 1200 грн. за 1 шт. х 6 шт. = 7200 грн.

Таким чином, вартість тари, яку не повернув відповідач зросла до 21 540 грн.

27 листопада 2010 року згідно прибуткової накладної №РУ-0015149 відповідач повернув тару, а саме: КЕГ 30 л. "Стелла" 8 шт. загальною вартістю 8640,00 грн. та КЕГ 50 л. "Сан Интербрю" 1 шт. вартістю 1200,00 грн. всього на суму 9840,00 грн.

Таким чином, станом на день звернення з позовом до суду відповідачем не повернута тара загальною вартістю 11 700,00 грн.

За неналежне виконання відповідачем умов договору крім суми основного боргу позивачем нараховано та заявлено до стягнення 1860,14 грн. - інфляційних збитків, 673,49 грн. - 3% річних, 54 252,00 грн. - 300 % штрафу.

Враховуючи викладене, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання по передачі відповідачу товару у власність належним чином, підтвердженням чого є підписані представниками обох сторін видаткові накладні.

Однак, відповідач в порушення умов укладеного договору не виконав свого обов'язку щодо своєчасного повернення зворотної тари, в звязку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 11 700,00 грн.

Стосовно суми основного боргу суд зазначає наступне.

ФОП ОСОБА_1 в односторонньому порядку змінив умови договору в частині вартості тари. Станом на день розгляду справи в суді позивач не надав доказів про належне повідомлення відповідача про зміну умов договору. В зв"язку з чим повернення частини тари було зараховано по новій вартості, що в свою чергу призвело до збільшення суми основного боргу.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості за неповернену тару підлягають задоволенню в сумі 9660,00 грн. В стягненні 2040,00 грн. основного боргу суд відмовляє як безпідставно заявлених.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 1860,14 грн. - інфляційних збитків, 673,49 грн. - 3% річних, 54 252,00 грн. - штрафу.

Розглянувши вказані вимоги, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) відповідно до положень ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Позивач керуючись ст. 193 Господарського кодексу України та п. 95 Правил застосування, обігу і повернення засобів упаковки багаторазового використання на Україні, затверджених Наказом Міністерства державних ресурсів України №15 від 16.06.1992 р., застосував до відповідача відповідальність у вигляді 300% штрафу від вартості неповернутої тари.

Статтею 223 Господарського кодексу України встановлено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

П. 1 ч.2 ст. 258 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Окрім того, п. 98 Правил застосування, обігу і повернення засобів упаковки на які посилається позивач, передбачено, що штрафи, встановлені пп.95, 96, можуть бути стягнуті у безспірному порядку в 2-х місячний строк після виникнення права на таке стягнення.

Відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

На дату звернення позивача з позовом до суду 04.01.2012 р. строк позовної давності для стягнення з відповідача штрафу від вартості неповернутої тари сплинув.

На підставі ст. 267 Цивільного кодексу України, у звязку зі спливом строку позовної давності у задоволенні вимоги позивача про стягнення 54 252,00 грн. - штрафу слід відмовити.

Стосовно вимог про стягнення з відповідача 1860,14 грн. - інфляційних збитків, 673,49 грн. - 3% річних суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Посилання позивача на норми ст. 625 ЦК України є безпідставними, оскільки, у відповідача виник обовязок повернути тару, а не грошові зобов'язання, а відтак, відсутнє прострочення виконання грошового зобов'язання, як того вимагає норма ст. 625 ЦК України, і, як наслідок, вимоги про стягнення 1860,14 грн. - інфляційних збитків, 673,49 грн. - 3% річних є неправомірним та безпідставним з огляду нащо в їх стягненні суд відмовляє.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду належних доказів в спростування позовних вимог, в тому рахунку доказів повернення тари.

За вказаних вище обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача витрати на судовий збір покладаються на останнього пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 11, 258, 267, 509, 525, 526, 527, 530, 610, 611, 612, 629, 655, 692 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 49, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовільнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Картошка" (21100, м. Вінниця, просп. Юності, буд. 18, код ЄДРПОУ 32648023) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (21000, АДРЕСА_2, ідент. номер. НОМЕР_1) 9660,00 грн. вартості неповернутої тари, 227,02 грн. - судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам по справі рекомендованим листом.

Суддя Мельник П.А.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 26 січня 2012 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2, 3 - позивачу юридична адреса: м. Вінниця, вул. Театральна, 38, кв.4 , фактична адреса, м. Вінниця, вул. Чехова, 39

4 - відповідачу 21100. м. Вінниця, просп. Юності, буд. 18