Постанова № 21273859, 26.01.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2012 р. Справа № 5015/2823/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

Головуючий суддя

Судді:Могил С.К.,

Борденюк Є.М.,

Вовк І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівського комунального підприємства "Львівелектротранс" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2011 у справі № 5015/2823/11 господарського суду Львівської області.

за позовомфізичної особи підприємця ОСОБА_4

доЛьвівського комунального підприємства "Львівелектротранс"

проспонукання до виконання умов договору,

за участю представників

позивача:ОСОБА_5,

відповідача:Гіра С.В., В С Т А Н О В И В :

У травні 2011 року фізична особа підприємець ОСОБА_4 звернулась до господарського суду з позовною заявою, в якій просила зобовязати Львівське комунальне підприємство "Львівелектротранс" виконати умови договору оренди із змінами та доповненнями шляхом зарахування витрат, понесених на облаштування автостоянки в сумі 73 091, 20 грн. в розмір орендної плати.

Рішенням господарського суду Львівської області від 20.07.2011, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2011, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з судовими рішеннями у даній справі, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові. В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій неналежним чином досліджено наявні у справі докази, а також порушено норми процесуального права, внаслідок чого не встановлено дійсні обставини справи та безпідставно задоволено позовні вимоги.

Переглянувши оскаржені рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 27.12.2002 позивач (орендар) та відповідач (орендодавець) уклали договір №375/02 оренди нежитлового приміщення та прилеглої земельної ділянки, на умовах якого відповідач передав, а позивач прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 450 кв.м. та прилеглу земельну ділянку площею 1650 кв.м., які перебувають на балансі відповідача і розташовані за адресою АДРЕСА_1.

Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що вступ позивача у користування майном настає одночасно із підписанням сторонами договору та акту приймання-передачі майна.

Згідно з п.п. 3.1, 3.2 договору, перерахування орендної плати в сумі 1 502, 90 грн. проводиться до 10 числа поточного місяця з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць.

Разом з цим, умовами п. 7.2 договору передбачено звільнення позивача від орендної плати до початку використання майна за призначенням в звязку з здійсненням затрат на реконструкцію та капремонт приміщення та на облаштування земельної ділянки під автостоянку. З цією метою, в п. 7.1 договору передбачено укладення угоди з ДАІ м. Львова та одержання дозволу на облаштування окремого вїзду на територію автостоянки, згідно з даним договором оренди.

Змінами та доповненнями до договору №375/02 від 27.12.2002 п. 7.2 договору викладено в наступній редакції: "Звільнити Орендаря від орендної плати до початку використання майна, за призначенням, але не пізніше, ніж до 01.03.2002 року, в звязку із здійсненням затрат на реконструкцію і капремонт приміщення та облаштування земельної ділянки під автостоянку, згідно п. 4.3 додатку до ухвали Львівської міської ради №98 від 31.10.2002 року". Доповнено п. 7.2 договору наступним: "Нарахування орендної плати проводити з 01.03.2003 р.".

25.11.2004 сторонами внесено зміни та доповнення до договору №375/02 від 27.12.2002, а саме п. 3.2 "а" викладено в наступній редакції: "Кошти, затрачені на облаштування стоянки, віднести в рахунок плати за оренду приміщення та за користування земельною ділянкою "Крім комунальних платежів".

Судами встановлено, що позивачем проведено роботи з облаштування стоянки за згодою відповідача, яка підтверджується внесеними змінами та доповненнями до договору № 375/02 від 27.12.2002 року, які підписані сторонами 25.11.2004 та листом ЛКП "Львівелектротранс" від 05.12.2002.

Звертаючись з позовною заявою до господарського суду, позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що загальна вартість робіт, проведених за згодою відповідача, яка має бути зарахована в рахунок орендної плати складає 100 000, 00 грн., проте відповідач порушив умови укладеного договору та зарахував лише частину вартості робіт, в сумі 26 098, 80 грн.

Перевіряючи доводи позивача про наявність у відповідача обовязку зарахувати решту вартості проведених робіт в сумі 73 091, 20 грн. в розмір орендної плати, господарськими судами досліджено договір виконання робіт, укладений 01.03.2003 між позивачем (замовник) та ТОВ "Будівельна фірма "Будіндустрія", згідно з яким ТОВ "Будівельна фірма "Будіндустрія" прийняла на себе зобовязання своїми силами і засобами провести будівельні роботи з асфальтування земельної ділянки площею 1650 кв.м і здати позивачу обєкт в обумовлений цим договором строк.

Господарськими судами визнано доведеним факт виконання робіт зазначеної вартості з огляду на наявний в матеріалах справи Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 298/25, підписаний 31.03.2003, відповідно до якого, загальна вартість будівельних робіт з ПДВ становить 100 000, 00 грн.

Судами зясовано, що позивач звертався до відповідача з вимогою про зарахування здійснених затрат на облаштування земельної ділянки під автостоянку в сумі 100 000, 00 грн., однак, відповідач провів зарахування понесених початкових витрат з облаштування заїзду стоянки та капремонту приміщення в розмір орендної плати лише в сумі 26 098, 80 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, господарські суди попередніх інстанцій керувались положеннями ч. 3 ст. 778 Цивільного кодексу України, п. 2 ч. 3 ст. 181 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якими передбачено, що якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Відтак, зважаючи на те, що позивачем доведено вартість проведених будівельних робіт, судами зроблено висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такими висновками господарських судів, з огляду на те, що всупереч вимогам ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи не свідчать про здійснення повного і всебічного розгляду всіх необхідних обставин справи за результатом належної і вичерпної оцінки наданих обома сторонами доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 778 Цивільного кодексу України, якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

Стаття 181Закону України "Про оренду державного і комунального майна" передбачено, що капітальний ремонт майна, переданого в оренду, проводиться орендодавцем або іншим балансоутримувачем цього майна за його рахунок, якщо інше не встановлено договором. Якщо орендодавець або інший балансоутримувач майна, переданого в оренду, не здійснив капітального ремонту майна і це перешкоджає його використанню відповідно до призначення та умов договору, орендар має право відремонтувати майно, зарахувавши вартість ремонту в рахунок орендної плати, або вимагати відшкодування вартості ремонту або вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відтак, вирішуючи питання про наявність або відсутність у відповідача обовязку зарахувати заявлену позивачем суму грошових коштів в орендну плату, судам з урахуванням наведених вище норм матеріального та процесуального права, слід було на підставі достатніх та належних доказів зясувати обставини щодо дійсних обсягів і вартості виконаних робіт.

Проте, господарські суди усунулись від встановлення відповідних обставин, та, обмежуючись посиланням на Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 298/25, який підписаний 31.03.2003 лише позивачем та ТОВ "Будівельна фірма "Будіндустрія", визнали доведеним факт виконання робіт вартістю 100 000, 00 грн., не спростувавши при цьому доводи відповідача про те, що наявними у справі доказами підтверджується лише виконання робіт на суму 26 098, 80 грн., які і були зараховані в орендну плату у відповідності до умов укладеного договору оренди із змінами та доповненнями.

Разом з цим, з наявних матеріалів справи вбачається, що під час апеляційного перегляду рішення місцевого господарського суду відповідачем заявлено доводи про фіктивність договору на виконання робіт та відповідного акту, на підтвердження чого надано витяг із ЄДР від 01.08.2011, згідно з яким "Будівельна фірма "Будіндустрія", яке було виконавцем будівельних робіт у 2003 році було зареєстроване 30.08.2005.

Проте, суд апеляційної інстанції зазначений доказ не прийняв до уваги, посилаючись на ст. 101 ГПК України, при цьому, не врахував, що обовязок всебічного розгляду справи, який полягає, в тому числі, у визначенні і залученні повного кола осіб та встановленні всіх необхідних обставин, покладений саме на суд.

Щодо висновків суду про те, що визнана відповідачем вартість робіт в сумі 26 098, 80 грн. це лише початкова сума, витрачена на момент, підписання акту та кошторису, то вони не підтверджені достатніми і належними доказами і ґрунтуються фактично лише на письмових поясненнях позивача, що суперечить приписам ч. 2 ст. 43 ГПК України.

Враховуючи, що відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід на підставі достатніх і належних доказів зробити вичерпний висновок щодо дійсних обсягів проведених робіт з облаштування автостоянки, їх вартості, для чого, у разі необхідності призначити судову експертизу. Крім того, надати належну і системну оцінку наявним у справі документам актам приймання виконаних робіт, кошторисам, з урахуванням дійсного моменту їх складення та відповідності вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік", в тому числі, перевірити доводи відповідача про те, що момент укладення договору на виконання підрядних робіт значно передував моменту державної реєстрації підрядної організації, про що свідчить наявний у справі витяг з ЄДР.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Львівського комунального підприємства "Львівелектротранс" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.10.2011 та рішення господарського суду Львівської області від 20.07.2011 у справі № 5015/2823/11 скасувати.

Справу № 5015/2823/11 передати на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Головуючий суддяМогил С.К.

Судді :Борденюк Є.М.

Вовк І.В.