Постанова № 21264369, 26.01.2012, Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 1807/131/2012

Провадження № 2-а/1807/4/12

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" січня 2012 р.

Конотопський міськрайонний суд Сумської області

у складі: головуючого судді Галяна С.В.

при секретарі Кучер Л.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Конотопі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Сумській області, 3-я особа: Конотопське міське управління праці та соціального захисту населення про визнання незаконною постанови ВП № 28442907 від 22.12.2011 року відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Сумській області, суд -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Сумській області з вимогою про визнання незаконною постанови ВП № 28442907 від 22.12.2011 року. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач, при здійсненні виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №2а-202/2009 та повернення його в подальшому стягувачеві, всупереч вимог ст.ст.5,6,7,8,22,25,33 Закону України «Про виконавче провадження», після спливу строку добровільного виконання постанови Конотопського міськрайонного суду по справі №2а-202/2009, не були розпочаті дії, направлені на її примусове виконання. Постанову від 22.12.2011 року про повернення виконавчого документа стягувачеві вважає незаконною.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з”явився, надав письмові заперечення в яких позовні вимоги не визнає, дії державного виконавця, вчинені при винесенні постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, вважає таким, що відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», у задоволенні позову просить відмовити та розглядати без участі його представника. (а.с.10-11).

Представник 3-ї особи Пизік А.А. в судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала.

Суд , заслухавши позивача, представника 3-ї особи Пизік А.А., дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

В судовому засіданні встановлено, що за заявою ОСОБА_1 06.05.2009 року відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Сумській області було відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2а-202/2009 від 26.01.2009 року, виданого 20.10.2009 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області, про стягнення з Конотопського міського управління праці та соціального захисту населення на користь позивача 2095 грн. суми недоплаченої щорічної допомоги за 2008 рік, як учаснику бойових дій(а.с.2-5).

24.06.2009 року відповідачем, з посиланням на ст.ст. 47, 50 Закону України «Про виконавче провадження», була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві (а.с.5), мотивуючи її відсутністю цільових коштів на рахунку управління, призначених для виплати заборгованості за рішенням суду. В постанові також зазначено, що згідно з вимогами ст.ст. 21, 23, 25, 50 Бюджетного кодексу України, бюджетна установа має відповідати за своїми зобов”язаннями лише при наявності відповідних бюджетних призначень, виділених виключно на ці цілі для погашення певної заборгованості.

Згідно п.1, ч.2 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Стаття 5 Закону України «Про виконавче провадження» визначає обовязок державного виконавця вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Було зясовано, що на рахунках Конотопського міського управління праці та соціального захисту населення відсутні цільові кошти, призначені для здійснення виплат за вказаним рішенням суду, інші заходи, вжиті державним виконавцем ВДВС по виконанню рішення суду №2а-202/09, дієвих результатів не дали. На підставі цього, відповідачем було зроблено висновок про відсутність у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, та безрезультатність здійснених державним виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» заходів щодо розшуку такого майна, у звязку з чим, відповідач, повернув виконавчий документ стягувачеві (а.с.5).

Однак, з позицією відповідача, щодо законності постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, суд не погоджується та вважає її необґрунтованою.

Стаття 7 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що державний виконавець зобовязаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Відповідно до ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною радою України. Крім того, згідно ч.2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі по тексту Конвенція), є частиною національного законодавства. Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Варто зазначити, що статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Статтею 46 Конвенції передбачено, що Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

В рішенні Європейського суду з прав людини Гордєєви і Гурбик проти України від 17 січня 2006 року зазначено, що державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду. Таким чином, відмовою протягом декількох років здійснити необхідні заходи для виконання остаточних судових рішень державні органи України частково позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції її корисного ефекту. Цього достатньо для того, щоб Суд міг зробити висновок про те, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

Виходячи з викладеного, повертаючи стягувачу виконавчий документ на підставі Закону України «Про виконавче провадження», тобто з тих причин, що у боржника, що є державним органом, відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, державний виконавець порушив права стягувача, передбачені п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання постанови державного виконавця незаконною є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Як вже зазначалось вище, державний виконавець зобовязаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Керуючись ст. ст. 8, 19 Конституції України, ст. ст. 4, 7, 8, 17, 71, 161-163, 167, 186, 181, 254 КАС України, ст. 2,5,7,37,40 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 6, 19,46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Україною 17.07.1997 року, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити .

Визнати незаконною постанову ВП № 28442907 від 22.12.2011 року відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Сумській області про повернення виконавчого документа стягувачеві на суму 2095 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Конотопський міськрайонний суд Сумської області протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а особи, які не були присутні під час проголошення постанови, в цей же строк з дня отримання копії цієї постанови

Суддя:С. В. Галян