Постанова № 212389, 30.10.2006, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Луганської області 91016, м.Луганськ пл.Героїв ВВВ 3а тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ СУД Луганской области 91016, г.Луганск пл.Героев ВОВ 3а тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

30.10.06 Справа № 2/511ад.

Суддя Седляр О.О., розглянувши матеріали справи за позовом

Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ровеньківська міська друкарня», м. Ровеньки Луганської області

про стягнення 6723 грн. 53 коп.

за участю представників сторін:

від позивача –Кошелькова О.В., дов. від 29.08.06 № 03-02/3919,

від відповідача –Яковенко В.Л., дов. від 26.10.06 № 37,

відповідно до ст. 150 КАС України у засіданні суду було оголошено перерву з 27.10.06 до 30.10.06 з призначенням справи до судового розгляду,

в с т а н о в и в:

Суть спору: позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 6723 грн. 53 коп. несплачених штрафних санкцій за не створення робочих місць у 2005 році для працевлаштування інвалідів.

Відповідач відзивом на позовну заяву від 23.10.06 № 32 позовні вимоги відхилив, посилаючись на те, що:

- підприємство є платником єдиного податку, у зв’язку з чим та відповідно до вимог ст. 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування»він звільнений від сплати внесків до Фонду;

- на підприємстві у 2005 році працював 1 інвалід дитинства –на посаді директора підприємства, що підтверджено довідкою МСЕК, у зв’язку з чим він вважає, що підприємство виконало вимоги ч. 5 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Сторони не досягли примирення.

Дослідивши матеріали справи, додатково надані документи, вислухавши представників сторін, суд дійшов до наступного.

Відповідно до ст.19 Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, в редакції від 05.07.2001 р. № 2606 –ІІІ ( далі Закон) для підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності і господарювання, встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 20 чоловік у кількості одного робочого місця.

Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.95 № 314, підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч.6 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні" (в редакції від 05.07.01) Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.01 № 1767 затвердив "Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів".

Відповідно до п.2 "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціальної захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці України за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.

Згідно з п.3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 171 від 07.07.95 за погодженням з Міністерством економіки України, Міністерством праці України, Міністерством фінансів України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.95 за № 287/823 (далі - Інструкція) середньооблікова чисельність працівників з початку року обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 12.

На 2005 рік норматив робочих місць для працевлаштування на підприємство відповідача інвалідів склав –1 чоловік.

З наявного в матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів по формі 10-П І (річна) за 2005 рік вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становить 17 чоловік. Фактично на підприємстві відповідача за розрахунком позивача не працювало жодного інваліда, що дає підстави стверджувати про фактичну відсутність необхідного нормативу.

Стаття 20 Закону встановлює, що підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статі 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об‘єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Пункт 4 Порядку сплати підприємствами ( об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділення Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1767 (далі - Порядок), передбачає , що штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (пункт 11 Порядку).

Відповідач вищевказані штрафні санкції не перерахував, у зв’язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму несплачених штрафних санкцій за порушення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 році у розмірі 1884 грн. 62 коп.

Оцінивши доводи сторін та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно зі ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції після 05.07.01) працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місяця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявності у нього професійних навичок та знань, а також рекомендацій медико-санітарної експертизи. Підприємства (об’єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Згідно з п.п. 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Як вбачається з матеріалів справи, у 2005 році вказані вище органи, не направляли інвалідів до відповідача для працевлаштування, оскільки відповідач належним чином не інформував ці органи про наявність, створення (пристосування) робочих місць для інвалідів, звіти за формою 3-ПН, з позначкою про наявність вакансій на підприємстві для інвалідів відповідачем не направлялись (що підтверджено листом Ровеньківського міського центру зайнятості від 25.04.06 № 10/3-505 та листом управління труда та соціального захисту населення Ровеньківського міськвиконкому від 05.05.06 № 3989). Крім того, відповідач не інформував Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів про наявність даних вакансій та не атестував робочі місця для інвалідів що підтверджено листом від 09.10.06 № 03-01/4938.

Матеріали справи свідчать про не виконання відповідачем обов’язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем не вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів: у 2005 році підприємством не розроблялись заходи по створенню робочих місць для інвалідів, підприємство офіційно не інформувало центр зайнятості, місцевий орган соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Посилання відповідача на виконання норм ч. 5 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», шляхом працевлаштування 1 інваліда на підприємство –директора підприємства Бубенцова В.І., інваліда дитинства , судом не прийнято до уваги, оскільки з наданих відповідачем матеріалів, а саме: трудової книжки гр. Бубенцова В.І. та довідки МСЕК серії МСЕ № 0036492, яка видана 07.11.05 , вбачається, що інвалідність даному громадянину встановлена лише з 27.10.05 , тобто гр. Бубенцов В.І. відпрацював на підприємстві, як інвалід лише 2 місяця. Тому відповідно до п.3.3.1 Інструкції зі статистичної чисельності працівників, зайняти у народному господарстві, середньооблікова чисельність працівників за усі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 12. У зв’язку з цим підприємство не виконало передбачений ч. 5 ст. 19 Закону норматив щодо працевлаштування інвалідів.

Крім того, посилання відповідача на необхідність звільнення його від сплати штрафних санкцій на підставі приписів ст. 6 Указу Президента України від 03.07.98 № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування. обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва»судом відхиляється, оскільки штрафні санкції передбачені ст. 20 Закону № 875, є видом адміністративно-господарських санкцій, а не видом податків чи зборів ( обов’язкових платежів).

Таким чином, позивачем доведено суду виникнення зобов’язання відповідача по сплаті заявлених у позові штрафних санкцій у сумі 6723 грн. 53 коп.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги слід задовольнити.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати з відповідача не стягуються у встановленому порядку.

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом п"ятиденного строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 112, 128, 150, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ровеньківська міська друкарня», м. Ровеньки Луганської області, вул. Радянська, буд. 1, код 2470796 на користь Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ, вул. Володарського, 59, код 13396264 одержувач: державний бюджет України, р/р 31211230600059 в ВДК м. Ровеньки Луганській області, МФО 804013, код 24046930, код бюджетної класифікації 50070000 штрафні санкції у сумі 6723 грн. 53 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 02.11.06 у відповідності до вимог ст. 167 КАС України.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя О.О.Седляр