Постанова № 21207477, 27.12.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

27 грудня 2011 року Справа № 5004/1503/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Маціщук А.В.

судді Петухов М.Г. , судді Гулова А.Г. за участю представників сторін: <Текст >

позивача - пред-к ОСОБА_1 (пост.дов.б/№ від 25.05.2009 р.)

відповідача - пред-к ОСОБА_2 (пост.дов.ВМХ № 586028 від 09.07.2010 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача на рішення господарського суду Волинської області від 13.10.11 р.

у справі № 5004/1503/11 (суддя Якушева І.О.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Мантрейд"

до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

про зобов'язання повернути вантаж

в с т а н о в и в :

Рішенням господарського суду Волинської області від 13.10.2011 р. у справі № 5004/1503/11 відмовлено у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю “Мантрейд” до фізичної особи підприємця ОСОБА_3 про зобовязання повернути вантаж.

Позивач товариство з обмеженою відповідальністю “Мантрейд” не погоджується із таким рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Волинської області від 13.10.2011 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач пояснює наступне.

В оскаржуваному рішенні господарського суду зазначено, що позов про повернення вантажу є необгрунтованим, оскільки відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України кредитор має право вимагати від боржника повернення майна, яке було отримано безпідставно, тоді як відповідач правомірно на підставі ст.594 ЦК України притримує вантаж до виконання позивачем розрахунків.

Скаржник вважає, що судом всупереч нормам ст.594 ЦК України залишено поза увагою такі обставини, що позивач не був повідомлений відповідачем про притримання ним вантажу, відсутність правомірного володіння товаром відповідачем та згоди позивача на притримання товару, відсутність виникнення права у відповідача на притримання товару. Притримання товару позивач вважає неправомірним, і посилання суду першої інстанції на те, що факт повідомлення про притримання підтверджується претензіями № 303 від 13.10.2010 р., № 456 від 31.01.2011 р. є необгрунтованим, оскільки зі змісту цих претензій не вбачається, що підприємець повідомляє про притримання вантажу.

Крім того, ст.594 ЦК України передбачає правомірність володіння річчю кредитором, тобто кредитор, який виконав свої зобов'язання, чекає їх виконання від іншої сторони за договором. Скаржник звертає увагу, що в даному випадку відповідач не виконав свого зобов'язання по доставці вантажу до м.Харків.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав. На вимогу суду апеляційної інстанції відповідач надав письмові пояснення, де зазначає, що вантаж (16464 кг какао-шкарлупи у мішках), ввірений фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3, знаходиться в останнього за адресою: АДРЕСА_1 та зберігається в належних умовах за вказаною адресою. Про знаходження вантажу у відповідача неодноразово повідомлялося ТОВ «Мантрейд»(претензіями №303 від 13.10.2010 р., №317 від 28.10.2010 р., № 456 від 31.01.2011 р.).

Відповідач пояснює, що перша вимога-претензія підприємцем ОСОБА_3 була направлена товариству «Мантрейд»факсимільним зв'язком, і отримана останнім 13.10.2010 р. Тому саме з цього дня позивачу було відомо про те, що вантаж знаходиться у відповідача до моменту проведення оплати вартості перевезення. Отримання претензій не заперечується позивачем. Ці обставини досліджувались і були встановлені при вирішенні спору між тими ж сторонами у справі № 08/5004/88/11.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників позивача/скаржника та відповідача в судовому засіданні, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. При цьому апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованність рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Судом встановлено слідуюче.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) шкоди.

За правилами ст.202, ч.1 ст.205 ЦК України та ст.181 ГК України договір може укладатись шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Засобами факсимільного звязку позивачем скеровано відповідачу заявку від 17.09.2010 р. на перевезення вантажу какао-шкарлупи в кількості 15-17 тонн за маршрутом: м. Фербелін (Німеччина) м.Рівне (Україна) м.Харків (Україна) із зазначенням відповідальної особи, адреси розвантаження м.Харків вул.Каштанова,29, митного переходу - Ягодин, суми фрахту 2700 євро, та із зазначенням про здійснення оплати на вигрузці /а.с.10/. Заявка на таких умовах не була підписана перевізником/відповідачем.

Засобами факсимільного звязку позивачем скеровано відповідачу заявку від 22.09.2010 р. на перевезення вантажу какао-шкарлупи в кількості 15-17 тонн за маршрутом: м.Фербелін (Німеччина) м.Рівне (Україна) м.Харків (Україна) із зазначенням відповідальної особи, адреси розвантаження м.Харків вул.Каштанова,29, митного переходу - Ягодин, суми фрахту 2650 євро, та із зазначенням про здійснення оплати до розвантаження /а.с.34/. Заявка на таких умовах була підписана перевізником/відповідачем, скріплена його печаткою та відправлена відповідачем позивачеві із зазначенням транспортних засобів, водія автомобіля, його засобу звязку.

Колегія суддів погоджується із обгрунтованим висновком суду першої інстанції про те, що відносини з перевезення вантажу автомобільним транспортом виникли між сторонами саме на підставі заявки від 22.09.2010 р., яка підписана сторонами, скріплена їх печатками та містить повну інформацію про умови перевезення та транспортні засоби.

Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються главою 32 Господарського кодексу України, главою 64 Цивільного кодексу України, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ; далі по тексту - Конвенція), вчиненої 19.05.1956 р. в м. Женеві (Швейцарія).

За приписами статей 9 Конституції України та 19 Закону України "Про міжнародні договори України", чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19.05.1956 р. в м.Женева. Частиною 1 статті 1 Конвенції встановлено, що вона застосовується до будь-якого договору дорожного перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів у випадку, коли місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для його здачі, знаходяться на території двох різних держав, одна з яких є учасником Конвенції.

Відповідно до ч.ч.1,2 статті 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, повязана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання, зокрема, автомобільними дорогами. Субєктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Згідно з частиною 1 статті 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобовязується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату .

Відповідно до частини 2 статті 307 ГК України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Аналогічні приписи містяться в нормах ст.ст.909, 919 ЦК України.

За статтями 4 та 9 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Із зазначеною нормою кореспондується частина 2 статті 307 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 6, частини 1 статті 627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З урахуванням наведених норм матеріалами справи підтверджено, що письмового договору про надання послуг перевезення сторони у справі не укладали, проте, врегулювали відносини шляхом складання заявки на перевезення від 22.09.2010 р. та прийняття цієї заявки до виконання. Договір перевезення підтверджений міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) А № 047869 /а.с.11/.

Міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) А № 047869 підтверджено, що товар какао-шкарлупа в кількості 16464 кг було отримано до перевезення та завантажено у наданий відповідачем транспортний засіб у м.Фербелін (Німеччина) 24 вересня 2010 року від фірми Euromar Commodities GmbH. При цьому у графі 21 "Ідентифікація і країна реєстрації транспортного засобу на кордоні" державні номери транспортного засобу, яким здійснювалося перевезення, збігаються із державними номерами транспортних засобів, вказаних у заявці на перевезення від 22.09.2010 р.

У розділі 2 зазначеної накладної "одержувачем" визначено товариство з обмеженою відповідальністю "Мантрейд", адресою якого зазначено юридичну адресу цього товариства - вул.Новобармацька, 9 у м.Рівне, 33027 Україна.

Розділом 3 "Місце розвантаження вантажу" накладної визначено місто Рівне Україна.

З відповідних відміток на міжнародній ТТН вбачається, що вантаж какао-шкарлупи прибув на митну територію України (Ягодинська митниця) 02 жовтня 2010 року, і 07 жовтня 2010 року було проведено розмитнення товару на Рівненській митниці.

У графі 24 "Вантаж одержав" міжнародної товарно-транспортної накладної А № 047869 міститься підпис представника ТзОВ "Мантрейд" та відбиток печатки цього товариства. Такі ж підписи та відбитки пачатки ТОВ «Мантрейд»містять декларація форми МД-2 № 006734 з доповненням та сертифікат /а.с.12-14/.

Колегія суддів звертає увагу, що позиція 14 міжнародної ТТН "Умови оплати" не містить ніяких відміток, які б свідчили про погодження таких умов.

Після розмитнення вантаж не був доставлений перевізником в м.Харків за адресою розвантаження вул.Каштанова,29, яка зазначена в заявці на перевезення.

13.10.2010 р. відповідач направив позивачеві претензію № 303 з вимогою про оплату наданих послуг перевезення з урахуванням простою. В претензії відповідач зазначає, що автомобіль прибув на розмитнення в м.Рівне і, оскільки не проведена оплата послуг після завантаження, автомобіль не розвантажений.

Докази направлення цієї претензії позивачем відсутні. Про одержання цієї претензії позивачем свідчить зміст листа товариства «Мантрейд»№ 36 від 18.10.2010 р.

Листом № 36 від 18.10.2010 р. позивач товариство «Мантрейд» просив відповідача доставити вантаж до пункту призначення: місто Харків вул.Каштанова, 29 відповідно до заявки. Наголошував при цьому, що після розмитнення 07 жовтня 2010 року минули всі розумні строки перевезення, і товариству «Мантрейд»невідомо, де знаходиться вантаж. Повідомляв, що оплата буде проведена після перевірки збереженності вантажу в момент вивантаження.

Цей лист одержаний відповідачем 21.10.2010 р./а.с.15-16/.

Матеріалами справи підтверджено, що перевезення/доставка вантажу какао-шкарлупи до міста Харків відповідачем не здійснено, і на час розгляду справи вантаж знаходиться у відповідача. З відзиву на позовну заяву, з письмових /а.с.97/ та усних пояснень, наданих суду апеляційної інстанції, вбачається, що вантаж какао-шкарлупи у мішках, вірений позивачем підприємцю ОСОБА_3, знаходиться в останнього за адресою АДРЕСА_1.

За наведених обставин колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про правомірність притримання вантажу позивача, переданого відповідачеві для перевезення, до виконання позивачем зобовязання з оплати вартості перевезення. При цьому колегія суддів вважає безпідставним висновок місцевого господарського суду про те, що оскільки на даний час у ТзОВ «Мантрейд»немає потреби в доставці вантажу до м.Харкова, то у позивача виник обовязок оплатити відповідачу вартість перевезення із м.Фербелін (Німеччина) до м.Рівного (Україна).

Так, згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Увідповідності до ст.530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

Матеріалами справи підтверджено, що сторони шляхом підписання заявки та прийняття її до виконання погодили умову про виконання позивачем оплати до розвантаження, тобто конкретний термін оплати сторони не визначили.

У заявці місце розвантаження визначено за адресою: м.Харків вул.Каштанова,29, - а не місто Рівне, де фактично здійснено лише розмитнення вантажу. Про те, що відповідач саме так розуміє умову про місце розвантаження свідчить зміст його листів-претензій № 303 від 13.10.2010 р. та № 456 від 31.01.2011 р./а.с.67-68/, де ним зазначено, що перевізник/підприємець ОСОБА_3 зобовязувався здійснити перевезення вантажу какао-шкарлупи автомобільним транспортом за маршрутом м.Ферберлін (Німеччина) - м.Рівне (розмитнення) - м.Харків (розвантаження).

Іншими матеріалами справи також спростовані пояснення відповідача в судовому засіданні про те, що автомобіль був розвантажений у м.Рівне: - враховуючи погоджені сторонами умови договору, відсутні підстави ототожнювати юридичну адресу позивача, зазначену у розділі 2 "одержувач" міжнарожної ТТН, з місцем розвантаження, визначеним у заявці, - ні заявкою, ні міжнародною ТТН не визначено адреси, за якою мало б відбуватись розвантаження у м.Рівне. В претензії від 13.10.2010 р. відповідач зазначає, що автомобіль прибув на розмитнення в м.Рівне і, оскільки не проведена оплата послуг після завантаження, автомобіль не розвантажений, і такий зміст претензії суперечить поясненням відповідача в судовому засіданні;

- відсутні докази звернення відповідачем до позивача за одержанням інструкцій щодо розвантаження у м.Рівне чи вчинення інших дій, як це передбачено ст.ст.12,14-15 Конвенції;

- факт розвантаження у м.Рівне та одержання товару позивачем не підтверджений жодним доказом, тоді як відповідач повідомляє судам про притримання вантажу до одержання ним коштів та перебування цього вантажу за адресою АДРЕСА_1.

Таким чином, конкретний строк виконання розрахунків сторонами не встановлений і відсутні підстави для висновку про настання такого строку з моменту доставки вантажу у м.Рівне, в той час як у заявці адресою розвантаження зазначено м.Харків, вул. Каштанова, 29, а ФербелінРівнеХарків - це маршрут.

Вперше відповідач звернувся із такою вимогою (про виконання розрахунків за послуги) 13.10.2010 р., коли направив позивачеві претензію № 303 з вимогою про оплату наданих послуг перевезення з урахуванням простою. За правилами ст.530 ЦК України боржник повинен виконати обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги. Доказів про конкретну дату предявлення/одержання позивачем вимоги немає, однак листом № 36 від 18.10.2010 р. позивач підтвердив одержання претензії з вимогою про виконання оплати. Тому семиденний строк від дня предявлення вимоги є 25.10.2010 р.

Разом з тим, на 25.10.2010 р. відповідач безпідставно відмовився в односторонньому порядку від подальшого виконання зобовязання за договором перевезення, і вже 13.10.2010 р. повідомляв про намір не виконувати перевезення у звязку з відсутністю оплати.

Нормами Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів саме на перевізника покладається тягар ужиття всіх можливих заходів з належного виконання перевезення і відповідальності за їх невиконання. Так, ст.14 Конвенції встановлено, що якщо з будь-якої причини виконання договору на встановлених вантажною накладною умовах є чи стає неможливим до прибуття вантажу до передбаченого для його доставки місця, перевізник запитує інструкції в особи, яка має право розпоряджатися вантажем відповідно до положень статті 12.

Такі норми кореспондуються із нормами ст.309 ГК України.

Згідно ч.ч.1-2 ст.15 Конвенції якщо виникають обставини, що перешкоджають здачі вантажу після його прибуття на місце, призначене для здачі, перевізник запитує інструкції у відправника. Якщо одержувач відмовляється прийняти вантаж, відправник має право розпорядитися вантажем без пред'явлення першого примірника вантажної накладної. Одержувач, навіть якщо він відмовився від прийняття вантажу, може тим не менше вимагати його доставки доти, доки перевізник не одержав від відправника протилежних інструкцій.

У такому випадку перевізник може негайно вивантажити вантаж за рахунок особи, яка має право розпоряджатися вантажем, і після такого вивантаження перевезення вважається закінченим. Після цього перевізник здійснює збереження вантажу від імені особи, яка має право розпоряджатися вантажем. Платежі, передбачені вантажною накладною, та всі інші витрати залишаються такими, що підлягають оплаті після видачі вантажу (ч.2 ст.16 Конвенції).

У звязку з тим, що відповідач розпочав перевезення вантажу, як це погоджено сторонами у заявці на перевезення, отримав від відповідача відповідні інструкції про перевезення вантажу у місто Харків, то колегія суддів вважає, що відповідачем не виконано зобовязання по перевезенню та доставці вантажу у погоджене сторонами місце розвантаження/місце призначення. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, тому є неправомірними дії відповідача, який безпідставно відмовився від виконання доставки вантажу до м.Харків та заволодів належним позивачеві вантажем/майном.

Крім того, суд першої інстанції не обгрунтовує викладений в оспорюваному рішенні висновок про те, що оскільки на даний час у ТзОВ «Мантрейд»немає потреби в доставці вантажу до м.Харкова, то у позивача виник обовязок оплатити відповідачу вартість перевезення із м.Фербелін (Німеччина) до м.Рівного (Україна). Колегія суддів вважає цей висновок безпідставним і таким, що не відповідає нормам ст.193 ГК України та ст.ст.509,525,526 ЦК України. Оцінка необхідності доставки вантажу на даний час не породжує обовязку оплатити вартість перевезення без урахування інших обставин даної справи.

Притримання майна, визначене ст.594 ЦК України як забезпечення виконання зобовязання, передбачає правомірне володіння річчю, яка підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, та невиконання боржником у строк зобовязання щодо оплати або наявність інших вимог до боржника внаслідок невиконання останнім свого зобовязання. Сторона, яка належним чином виконала свої зобовязання за договором, може задовольнити свої потреби за рахунок вартості притримуваної речі.

Висновок суду першої інстанції про те, що відповідач правомірно на підставі ст.594 Цивільного кодексу України притримує вантаж позивача, переданий відповідачу для перевезення, до виконання позивачем зобовязання з оплати вартості перевезення, - не відповідає обставинам справи. Оскільки відповідач неправомірно, в односторонньому порядку відмовився від виконання зобовязання за договором перевезення і не доставив довірений йому вантаж до місця призначення у м.Харків (не вживав заходів до виконання цього зобовязання), тому відсутні підстави для висновків про те, що відповідач належним чином виконав свої зобовязання за договором і правомірно володіє майном, яке належить позивачеві. Підстава, на якій було набуте відповідачем майно/вантаж згодом відпала.

Право на застосування ретентором притримання як способу забезпечення виконання зобовязання виникає з моменту невиконання або неналежного виконання зобовязання боржником. Позивач не був боржником, враховуючи умови договору та норми ст.530 ЦК України, зобовязання оплатити послугу не виникло на час відмови підприємцем ОСОБА_3 виконувати перевезення за обумовленим у договорі маршрутом.

Таким чином, відсутня сукупність юридичних фактів, які дозволяють в даному випадку вважати правомірним володіння відповідачем чужим майном.

Крім того, право ретентора притримати майно нерозривно повязане з його обовязком, передбаченим ч.1 ст.595 ЦК України, негайно повідомити про застосування притримання боржника. До моменту направлення такого повідомлення ретентора, який не передає річ, у відповідності до ст.612 ЦК України слід вважати таким, що прострочив виконання свого обовязку за договором з усіма наслідками, що із цього випливають.

Відповідач не повідомляв товариству «Мантрейд»про намір притримати вантаж у себе. Про притримання було вперше повідомлено суду і товариству «Мантрейд»у запереченнях на позов у справі № 08/5004/88/11 між тими ж сторонами. Матеріали справи № 08/5004/88/11 були витребувані та вивчались в судовому засіданні в межах даної справи. Про те, що має місце притримання, відповідач також пояснив у відзиві на позовну заяву у даній справі 22.08.2011 р. /а.с.31-33/.

За таких обставин відповідач неправомірно володіє чужим майном вантажем какао-шкарлупи у мішках загальною вагою нетто 16464 кг вартістю 2469,6 евро.(за офіційним курсом НБУ на час звернення з позовною заявою до суду 28.07.2011 р.- 28437,21 грн., що є більшою сумою, ніж визначив позивач).

Належність зазначеного майна позивачеві товариству з обмеженою відповідальністю "Мантрейд" підтверджується останнім шляхом надання суду укладеного товариством з фірмою Euromar Commodities GmbH контракту купівлі-продажу № 5879 від 10.11.2009 р. з додатками та доповненнями, платіжним документом про оплату товару /а.с.100-105/. Відповідно до ч.1-2 ст.334 ЦК України та умов контракту № 5879 від 10.11.2009 р. позивач набув право власності за договором з моменту передання вантажу продавцем фірмою Euromar Commodities GmbH перевізнику/відповідачеві за міжнародною ТТН.

Згідно з п.6 ст.3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст.ст.1212,1213 ЦК України визначено обовязок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі, що відповідає принципу реального виконання зобовязання.

За наведених обставин є правомірною і підлягає задоволенню відповідно до ст.ст.1212,1213 ЦК України позовна вимога товариства з обмеженою відповідальністю «Мантрейд»про зобовязання підприємця ОСОБА_3 повернути вантаж, який останній зберігає у себе без достатньої правової підстави.

Рішення господарського суду Волинської області у даній справі прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального права і викладені у рішенні висновки, не відповідають обставинам справи, що є підставою для скасування рішення згідно з п.3-4 ч.1 ст.104 ГПК України.

Судові витрати у даній справі покладаються на відповідача згідно з ч.1 ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.49,99,101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу позивача ТОВ "Мантрейд" задоволити .

Рішення господарського суду Волинської області від 13.10.2011 р. у справі 5004/1503/11 скасувати. Прийняти нове рішення.

Позов задоволити. Фізичній особі підприємцю ОСОБА_3 (юр. адреса: АДРЕСА_2; ідент. № НОМЕР_1) повернути позивачеві товариству з обмеженою відповідальністю "Мантрейд"(33000 м. Рівне вул. Новобармацька,9; код ЄДРПОУ 35007125) какао-шкарлупу в кількості 16,464 т. вартістю 28425,1 грн.

Стягнути з відповідача на користь позивача 284,25 грн. витрат на державне мито і 236 грн. витрат на оплату інформаційно-технічної послуги по забезпеченню судового процесу за розгляд справи судом першої інстанції та 42,5 грн. витрат на державне мито з розгляду справи Рівненським апеляційним господарським судом.

Стягнути з відповідача фізичної особи підприємця ОСОБА_3 в доход державного бюджету 99,63 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги Рівненським апеляційним господарським судом.

Доручити господарському суду Волинської області видати накази на виконання цієї постанови.

Матеріали справи №5004/1503/11 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Маціщук А.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

01-12/18588/11 18588/11