Постанова № 21207241, 30.01.2012, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

30.01.2012

Постанова

Іменем України

24.01.2012 р. справа №11/193пд/2011

Донецький апеляційний господарський суд, у складі колегії суддів головуючого судді-доповідача Мєзєнцева Є.І., членів колегії Мартюхіної Н.О. та Склярук О.І., при секретарі Косенко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Логрус Кемікл»на рішення господарського суду Луганської області від 21.11.11 року у справі №11/193пд/2011 (суддя Москаленко М.О.) за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Логрус Кемікл» (представник ОСОБА_1, довіреність від 01.01.12 №18) до Попаснянської районної державної адміністрації (представник до судового засідання не зявився) про:

ьвизнання укладеним договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 30.04.2004 року, зареєстрований в реєстрі за №1210, між відкритим акціонерним товариством «Краситель»(код ЄДРПОУ 05800159) та товариством з обмеженою відповідальністю «Логрус Кемікл»(код ЄДРПОУ 31767686), у частині продажу у складі цілісного майнового комплексу обєкту нерухомого майна Будівлі контрольно-пропускної будки, інв. №013843, цех №328, розташованої у с. Вовчеярівка Попаснянського району Луганської області, зареєстрованого Комунальним підприємством «Попаснянське бюро технічної інвентаризації»у с. Вовчеярівка Попаснянського району Луганської області як «Нежитлова будівля (сторожовий будиночок)» під літерою «А-1»;

ьвизнання права власності на обєкт нерухомості Будівлю контрольно-пропускної будки, інв. №013843, цех №328, розташованої у с. Вовчеярівка Попаснянського району Луганської області, зареєстрованого Комунальним підприємством «Попаснянське бюро технічної інвентаризації»у с. Вовчеярівка Попаснянського району Луганської області як «Нежитлова будівля (сторожовий будиночок)»під літерою «А-1»за товариством з обмеженою відповідальністю «Логрус Кемікл»(код ЄДРПОУ 31767686),

ВСТАНОВИВ:

Господарським судом Луганської області 21.11.11 року прийнято рішення у справі №11/193пд/2011, згідно якого вирішено відмовити у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Логрус Кемікл»(далі Товариство) до Попаснянської районної державної адміністрації (далі Адміністрація) про визнання договору купівлі-продажу укладеним та визнання права власності на майно.

Повний текст рішення суду першої інстанції підписаний 28.11.11 року.

Рішення суду обґрунтоване статтями 15, 16, 328, 657 Цивільного кодексу України, статтями 20, 174 Господарського кодексу України та статтями 1, 43, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, зокрема тим, що під час судового розгляду справи позивачем не доведено, яким чином відповідач у справі порушує права позивача на спірне майно, а також не доведено того, що наслідком укладення договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу став перехід до нього права власності на спірне майно. Окрім того, суд зазначив, що такий спосіб захисту, як визнання договору укладеним чинним законодавством не передбачений.

Не погоджуючись з правовою оцінкою, наданою господарським судом Луганської області у справі №11/193пд/2011, заперечуючи висновки, встановлені рішенням господарського суду Луганської області та вважаючи, що судом першої інстанції було порушено матеріальні та процесуальні норми, Товариство звернулося з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Луганської області від 21.11.11 року у справі №11/193пд/2011, обґрунтовуючи її тим, що як свідчать умови договору купівлі-продажу від 30.04.2004 року укладеного між позивачем та відкритим акціонерним товариством «Краситель»(далі Підприємство), під час вчинення правочину сторони узгодили включення до складу цілісного майнового комплексу, а відповідно і до предмету та його загальної вартості, зокрема і будівлю контрольно-пропускної будівлі, яка розташована у с. Фугаровка на території Вовчеяріаської селищної ради Попаснянського району Луганської області, інв.№013843.

Також апелянт зауважив, що відповідно до акту прийому-передачі від 30.04.2004 року згідно додатку №1 до договору купівлі-продажу від 30.04.2004 року, на виконання умов вказаної угоди, Підприємство передало Товариству за №504 й будівлю контрольно-пропускної будки, інв.№013843, цех №328, розташований у с. Вовчеярівка за ціною 1284,76 грн.

Товариство зазначило, що у звязку з тим, що Підприємство як юридичну особу було припинено у звязку із визнанням його банкрутом, спірне майно не має власника, а отже відповідно до ст.355 Цивільного кодексу України є безхазяйним. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщенні та яким на думку позивача і є Адміністрація.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач проти доводів скаржника заперечив, просив рішення господарського суду Луганської області залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства без задоволення.

В судовому засіданні заявник апеляційної скарги Товариство підтримало заявлені у ній вимоги. Адміністрація через канцелярію суду надала клопотання про розгляд справи без участі її представника.

Суд перебував у нарадчій кімнаті 24.01.2012 року з 1047 до 1055 години.

Статтею 99 ГПК України унормовано, апеляційний господарський суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення присутнього в засіданні представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дослідивши правильність судових висновків, повноту встановлення судом обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно п.1.1. наявного в матеріалах справи договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 30.04.2004 року (а.с.а.с.11-13) (далі Договір) укладеного між Підприємством та Товариством, Підприємство за підсумками конкурсу з продажу цілісного майнового комплексу відкритого акціонерного товариства «Краситель»(протокол №2 засідання конкурсної комісії від 25.03.2004 року), та на підставі рішення комітету кредиторів відкритого акціонерного товариства «Краситель»(протокол №12 від 16.04.2004 року), зобовязується передати у власність Товариства цілісний майновий комплекс відкритого акціонерного товариства «Краситель», юридична адреса якого: місто Рубіжне, пл. Хіміків, 2, у складі майна згідно з додатками №№1-11, а Товариство зобовязується сплатити за вказаний цілісний майновий комплекс ціну продажу, прийняти по акту прийому-передачі ЦМК і виконати умови, передбачені цим договором.

Обєкт нерухомого майна (додаток №1 невідємна частина цього Договору), які належать Підприємству на підставі: розпорядження Представника Президента України в Луганській області «Про створення відкритого акціонерного товариства «Краситель»№209 від 02.06.1994 року, Наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області №949 від 19.12.2002 року «Про затвердження переліку нерухомого майна», Переліку нерухомого майна до цього наказу, переданого у власність відкритому акціонерному товариству «Краситель»; Наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Луганській області №212 від 19.04.2004 року «Про внесення змін до переліку нерухомого майна», Переліку нерухомого майна до цього наказу, переданого у власність відкритому акціонерному товариству «Краситель»(п.1.2.1 Договору).

Відповідно до абз.2 п.1.2.1 Договору, балансова вартість обєктів нерухомого майна станом на час вчинення спірного правочину складає 9698448, 60 грн. (девять мільйонів шістсот девяносто вісім тисяч чотириста сорок вісім гривень 60 коп.) без ПДВ.

Пунктом 3.1. встановлено, що Договір вчинено сторонами за суму 30000000, 00 грн. (тридцять мільйонів) гривень, в т.ч. ПДВ 5000000, 00 грн. (пять мільйонів) гривень, які Товариство сплатило Підприємству до підписання Договору згідно платіжного доручення №576 від 30.04.2004 року (а.с.42).

За умовами п.п. 4.1., 4.2., 4.3. Договору, передача ЦМК здійснюється Підприємством Товариству в 10-денний термін після нотаріального посвідчення цього Договору. Передача ЦМК Підприємством і прийняття цього обєкта Товариством засвідчується актом прийому-передачі ЦМК, який підписується сторонами та засвідчується їх печатками. Право власності на нерухоме майно виникає у Товариства з моменту державної реєстрації.

Відповідно до акту прийому-передачі від 30.04.2004 року до Договору (а.с.а.с.39-41) у складі цілісного майнового комплексу Товариству було передано, зокрема і спірне майно будівлю контрольно-пропускної будки інв.№013843, цех №328, розташованої у селищі Вовчеярівка за ціною 1284,76 грн.

Колегією суддів приймається до уваги, що за вказаним актом прийому-передачі Товариству було передано активи цілісного майнового комплексу вартістю 9698448, 60 грн., що цілком узгоджується з положеннями абз.2 п.1.2.1 Договору. При цьому за №504 до вартості майна що передається позивачу було включено і вартість спірного майна будівлі контрольно-пропускної будки, інв.№013843, цех №328, розташованої у с. Вовчеярівка за ціною 1284,76 грн.

Проте у додатку №1 до Договору, означене спірне майно серед обєктів нерухомого майна, переданих у власність позивачу за Договором не зазначено, що й слугувало підставою для звернення Товариством до місцевого господарського суду з розглядуваною позовною заявою.

Проаналізувавши вищевказані обставин справи та здійснивши їх співставлення з нормами чинного законодавства, Донецький апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду Луганської області щодо неможливості задоволення позовних вимог Товариства, враховуючи таке.

Положеннями ч.1 ст.7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземці), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Стаття 2 ГПК України встановлює, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

В світлі означених правових норм, правом на предявлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Визнавши наявність у особи, яка звернулася з позовом, субєктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд зясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

За загальним правилом, способи захисту прав та інтересів визначені у ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України. Встановлений перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, з урахуванням абз.2 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Між тим, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою відповідно посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Як вбачається, в своїй позовній заяві Товариство просить суд здійснити захист свого порушеного права, шляхом визнання укладеним договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 30.04.2004 року між відкритим акціонерним товариством «Краситель»та товариством з обмеженою відповідальністю «Логрус Кемікл», у частині продажу у складі цілісного майнового комплексу обєкту нерухомого майна Будівлі контрольно-пропускної будки, інв. №013843, цех №328, розташованої у с. Вовчеярівка Попаснянського району Луганської області, зареєстрованого Комунальним підприємством «Попаснянське бюро технічної інвентаризації» у с. Вовчеярівка Попаснянського району Луганської області як «Нежитлова будівля (сторожовий будиночок)»під літерою «А-1».

Таким чином, звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору укладеним, Товариство фактично просить встановити певний юридичний факт, який мав місце у минулому, а саме отримання прав та обовязків, що виникли в силу договору, що виходить за межі повноважень господарських судів, оскільки розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин.

За таких підстав, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не відповідає способам, встановленим чинним законодавством, і, як наслідок, не призводять до поновлення його порушеного права.

Заявлена позивачем вимога про встановлення певного факту не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки ця вимога є нічим іншим як встановленням факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне, що виникає з матеріальних правовідносин. Його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.

Із змісту ст.12 ГПК України випливає, що господарському суду підвідомчі справи у спорах, за виключенням справ, визначених у п.п. 2, 3 ч.1 ст.12 ГПК України. Отже, господарський суд розглядає: справи у позовному провадженні, для якого характерно наявність спору про право між сторонами; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати. Разом з тим, господарські суди можуть встановлювати наявність чи відсутність певних фактів, здійснюючи розгляд спорів про право. Тому, встановлення такого факту, як визнання договору укладеним, може бути господарським судом здійснено у спорі, повязаним з його зміною, розірванням, виконанням.

Необхідно також зауважити, що ч.2 ст.218 Цивільного кодексу України передбачено, якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

В силу частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тобто, право на позов виникає у особи після порушення її права власності, а захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.

В той же час, з наявних в матеріалах справи доказів, колегія суддів не вбачає, наявності факту порушеного або оспорюваного субєктивного матеріального права або законного інтересу Товариства, адже позивачем не надано до позову будь-яких письмових доказів такого порушення або оспорюваня його права власності на спірне майно з боку Адміністрації чи інших осіб.

Окрім того, апеляційна інстанція зазначає, що в силу ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»до представницьких органів місцевого самоврядування належать, зокрема, обласні, районні, міські, сільські та селищні ради.

Так, за змістом ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного обєднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Що ж стосується місцевих державних адміністрацій, то вони є органом виконавчої влади, які в межах своїх повноважень здійснюють виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізують повноваження, делеговані їм відповідною радою (ст.1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).

В контексті ч.2 ст.335 Цивільного кодексу України, безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації.

Одночасно положеннями ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»унормовано, що саме до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, ведення відповідно до закону обліку обєктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

З огляду на зазначене, посилання Товариства на ст.335 Цивільного кодексу України, як на підставу своїх позовних вимог до Адміністрації по суті є несумісними, як в юридичній, так і практичній площині, оскільки здійснення обліку обєктів нерухомого майна до компетенції відповідача не належить.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду, та не тягнуть за собою скасування цього судового акту.

Враховуючи означене, рішення суду першої інстанції від 21.11.11 року у справі №11/193пд/2011 підлягає залишенню без змін як таке, що прийняте на підставі повного встановлення фактичних обставин справи, всебічного і обєктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надано належну правову оцінку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 43, 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, а також статтею 105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Логрус Кемікл» на рішення господарського суду Луганської області від 21.11.11 року у справі №11/193пд/2011.

Рішення господарського суду Луганської області від 21.11.11 року у справі №11/193пд/2011 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена через Донецький апеляційний господарський суд в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий суддя Є.Мєзєнцев

Суддя Н.Мартюхіна

Суддя О.Склярук